Практичне заняття № 22 тема: мікробіологія шигельозу

Актуальність теми. Протягом уже багатьох років як в Україні, так і в усьому світі шигельоз є найважливішою інфекцією серед гострих кишкових інфекцій. Особливо напружена епідеміологічна ситуація склалася у країнах з низьким рівнем розвитку економіки, культури, харчової промисловості та інфраструктури населених міст.

У продовж останнього десятиріччя спостерігається стійке зростання захворюваності населення на шигельоз і сьогодні захворюваність залишається високою.

Знання мікробіології шигельозу є важливими для майбутнього лікаря – вони допоможуть йому вчасно та правильно поставити діагноз, призначити відповідне лікування.

Навчальна мета

Знати:

• Мікробиологію бактерій роду Shigella.

• Патогенетичні закономірності инфекційних процесів, які спричинені шигелами.

• Принципи етіотропного лікування та профілактики інфекцій, які викликані шигелами.

Уміти:

• Проаналізувати мікробіологічну діагностику шигельозу та зробити оцінку отриманих результатів.

• Оперувати знаннями про мету застосування РІФ при захворюванні на шигельоз та принцип постановки реакції.

• Зробити оцінку реакції непрямої гемаглютинації та ретроспективно підтвердити або спростувати діагноз “шигельоз”.

ТЕОРЕТИЧНА ДОВІДКА. Бактерії назвали на честь японського бактеріолога Кіьосі Шига, який у 1897 році вперше описав збудника бактеріальної дизентерії¹. Шигели – кишкові патогени людини та приматів.

Шигельоз (бактеріальна дизентерія) – гостре антропонозне захворювання з фекально-оральним механізмом передачі збудника, яке спричиняється бактеріями роду Shigella та характеризується ураженням кишечнику (переважно дистального відділу товстої кишки), загальною інтоксикацією, ознаками геморагічного коліту та тенезмами².

Відповідно до антигенної структури за О-антигеном та біохімічних властивостей виділяють 4 види шигел: Shigella dysenteriae (серогрупа А), Shigella flexneri (серогрупа В), Shigella boydii (серогрупа С) та Shigella sonnei (серогрупа D).

За морфологічними та тинкторіальними властивостями шигели не відрізняються від інших представників родини Enterobacteriaceae: прямі нерухливі аспорогенні грамнегативні палички, які не утворюють капсул. Факультативні анаероби.

Важливою біохімічною характеристикою збудників шигельозу є їх відношення до ферментації маніту.

Шигели упродовж доби можуть залишатись у шлунку, частина з них руйнується, вивільняючи ендотоксин, який захищає збудника від дії гуморальних та клітинних факторів резистентності людини. Шигели, які залишились життєздатними, пересуваються у тонку кишку, де можуть затримуватись до декількох діб та розмножуватись. Після цього бактерії потрапляють у товсту кишку. Пусковим моментом у патології шигельозу є адгезія та внутрішньоклітинне паразитування шигел.

Потрапляння збудника у епітеліоцити генетично опосередковане наявністю у шигел білків зовнішньої мембрани, які взаємодіють з рецепторами епітеліоцитів та спонукають їх до фагоцитування бактерій. Збудник шигельозу, який занурився у епітеліоцити, розмножується завдяки факторам персистенції.

У розвитку хронічного шигельозу важливе значення мають такі механізми: а/ внутрішньоклітинний паразитизм збудника, б/ антигенна мімікрія шигел, в/ секреція шигелами факторів персистенції, г/ розвиток дисбіозу, д/ формування гіперчутливості сповільненого типу (ГСТ).

При мікробіологічній діагностиці шигельозу дотримуються двох принципів: 1/ виявлення збудника при бактеріологічному дослідженні; 2/ виявлення специфічних змін у організмі хворого, застосувавши серологічний метод за допомогою РНГА, по зростанню титру антитіл.

Вибір досліджуваного матеріалу для бактеріологічного методу дослідження визначається особливістю збудника, а саме, його внутрішньоклітинним паразитуванням.

Другий принцип діагностики дозволяє підтвердити діагноз гострого шигельозу по зростанню титру антитіл або по виявленню у сироватці крові хворого IgM; при хронічному шигельозі виявляють IgG.