2. Розвиток соціології в кінці хіх- хх ст.

Натуралістична соціологія ХІХ ст. Прихильники натуралістичного підходу в дослідженні суспільства ототожнювали суспільні процеси з природними і розглядали їх з позицій еволюційної теорії. В натуралізмі виникли наступні школи:

1. географічна школа – головну роль в розвитку суспільства, народів відводять географічному положенню і природним умовам ( Т. Бокль);

2. школа геополітики – залежність зовнішньої політики держав, міжнародних відносин від системи політичних, економічних, військових взаємозв’язків, зумовлених географічним положенням країн, кліматом, природними ресурсами, розселенням тощо ( К. Хаусхофер);

3. расово-антропологічна школа - інтерпретація суспільного розвитку у поняттях спадковості, «расового відбору», боротьби «вищих» і «нищих» рас ( А. Гобіно);

4. органічна школа – розгляд суспільства як живого організму, а соціальну диференціацію суспільства – як аналогічний розподіл функцій між різними органами ( наприклад, А. Шеффле ототожнив життя суспільства обміну речовин в організмі);

5. соціал-дарвіністська школа – закономірності розвитку людського суспільства зводяться до закономірностей біологічної еволюції і принципів природного добору, боротьби за існування і виживання найбільш пристосованих організмів ( Л. Гумплович ).

Соціологічна концепція Г. Спенсера. Герберт Спенсер, як продовжувач справи О.Конта, центральним поняттям висуває поняття еволюції. Визнавав аналогію між суспільством і живим організмом, вважаючи, що розподіл функцій між органами –спільна риса як суспільства, так і живого організму. Джерелом класових відмінностей Спенсер вважав завоювання, де переможці утворюють панівний клас, переможені стають рабами чи кріпаками. Соціолог сформулював принцип «рівної свободи»:

1) індивіди користуються свободою в такому обсязі, який узгоджується з рівною свободою інших індивідів;

2) держава – вільна організація, що охороняє вільних індивідів;

3)головне завдання держави - здійснення правосуддя і забезпечення дотримання закону рівної свободи

є організмом”.

Аналогії та відмінності між суспільством і живим організмом:

1)Як і біологічний організм, суспільство росте, збільшується в об’ємі, з маленьких держав виростають великі імперії;

2)По мірі росту суспільства його структура ускладнюється, так само й структура організму;

3)по мірі росту суспільства відбувається диференціація його структур та функцій.

Соціологічна система Е.Дюркгейма (1858-1917) спирається на соціальні факти і вивчає їх статистично. Соціальні факти – колективні звички, традиції, звичаї, правила поведінки. Головне в людському суспільстві, що цементує та збирає його докупи, є соціальна солідарність, а сила, що створює суспільне ціле – розподіл праці. Солідарність походить з колективної свідомості – сукупності спільних вірувань та почуттів, що розділяють члени однієї групи чи суспільства. Колективна свідомість відображає характер та традиції народу. Чим більшим є розподіл праці, тим сильніше в людей прагнення до єдності та обміну. Символом обміну виступає угода, коли два індивіди беруть на себе взаємні зобов’язання, і з цього виходить співпраця та кооперація. Механічна та органічна солідарність.

Соціологія у Е. Дюркгейма – не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук. Концепція розподілу праці – та сила, що об’єднує людей у суспільстві. Завдяки розподілу праці реалізується принцип солідарності. В залежності від якості та рівня тої солідарності він виводить концепцію розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Та солідарність, що об’єднує людей в суспільстві – органічна, грунтована на спеціалізації та розподілі праці. Механічна солідарність поглинає індивіда. Проблема нормального та патологічного. Вивів поняття аномія – це такий стан суспільства, за яким значна частина громадян, знаючи про існування обов’язкових для них норм, ставиться до них негативно або байдуже.

Велику увагу приділив проблемі самогубства. Виділив типи самогубств:

1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом);

2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда);

3)анемічний – коли відбувається криза в суспільстві;

4)фаталістичний – коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом.

Соціологічні погляди М. Вебера. Макс Вебер – фундатор “розуміючої” соціології та теорії соціальної дії. Ввів в соціологію поняття “ідеальний тип”, який розглядає не як тип пізнання, а засіб, що дозволяє розкрити спільні правила якихось дій або вчинків. Ідеальний тип, за Вебером, дозволяє трактувати історію та соціологію як два напрями наукового інтересу, а не дві різні дисципліни. Соціологія Вебера вивчає поведінку людини та вкладає в її дії та вчинки певний сенс. Тому дії людини набувають характер соціальної дії, і в ній присутні 2 моменти: об’єктивний – орієнтація на інших, і суб’єктивний. Соціальна дія – дія, суб’єктивний сенс якої відноситься до поведінки інших людей. Зрозуміти сенс дії – зрозуміти діючу людину, хоча в діяльності людина не завжди усвідомлює мету.

Чотири типи діяльності :

1)цілераціональна дія через очікування певної поведінки, критерієм цієї діяльності є успіх;

2)ціннісно-раціональна, заснована на вірі в цінності самої дії, незалежна від успіху;

3) афектна – заснована на емоційному стані суб’єкта, що діє;

4)традиційна – заснована на звичках.

Лише перші типи є соціальною дією, бо вони стосуються усвідомленого сенсу. Понад усе ставиться індивід, а причина розвитку суспільства – культурні цінності, віра в інтелігенцію. Тільки індивід формує мотиви, цілі, інтереси та свідомість. Соціальна статистика та пошук мотивів – взаємодоповнюючі частини соціологічного дослідження. Ідеї Вебера – підвалини сучасної соціології.

Розвиток соціологічної думки в США. В Америці у ХІХ ст. були зроблені перші спроби виявити громадську думку методами опитування. Вибори конгресу, президента, адміністрації штатів та місцевої влади вимагали знання розстановки політичних сил, настроїв і вподобань. У 1851 р. в штаті Міссісіпі було проведено дослідження громадської думки в 17 округах і опитано 800 чол.. На початку 80-х рр. газета «Бостон-глоуб» розробила систему прогнозування результатів голосування на основі вибірки житлових районів, принципи якої використовуються і сучасними ЗМІ. В ХХ ст. в США розвинулися наступні напрямки розвитку соціології:

1)інтегральний напрямок (П. Сорокін) - розробка шляхів і методів соціального розвитку, соціальної нерівності, соціальної структури суспільства, соціокультурної динаміки;

2) біхевіоризм ( Д. Уотсон)- розгляд поведінки людини за схемою «стимул» - реакція, зміною стимулів можна управляти поведінкою людей в суспільстві;

3) Чикагська школа (Р. Парк, У.Томас) – органічне поєднання емпіричних досліджень з теоретичними узагальненнями.