Зміст лекції

1. Вчення про суспільство в окремих філософських і соціально-політичних концепціях стародавнього світу та середньовіччя

Таблиця 1

Етапи становлення та розвитку західної соціології

Етапи	Хронологічні рамки	Основна характеристика
Етап протосоціології (перший етап)	Від античності до початку ХІХ ст. Етапи: античний (з І тис. до н.е.  до  IV ст. н.е.) середньовічний (V – ХІV ст.), епохи Відродження (сер. ХІV – поч. ХVІІ), нового часу (ХVІІ – сер. ХVІІІ), епохи Просвітництва (ХVІІІ – поч. ХІХ)	Формування уявлення подібності і різниці між законами природи і законами суспільства; розробляються концептуальні засади політичної, цивільної та економічної теорії, знання про суспільство поступово набирає секулярних форм, формується концепція громадянського суспільства, розбудовуються емпіричні підвалини соціологічного знання.
Другий етап	З 30-40-х рр. ХІХ ст. до кінця ХІХ ст.	Зародження і початковий розвиток академічної соціології
Третій етап	Кінець ХІХ ст. – 20-і рр. ХХ ст.	Інституціоналізація соціології як навчальної дисципліни, загально соціологічні дослідження поєднуються з емпіричними дослідженнями, які набувають інтенсивного розвитку.
Четвертий етап	З кінця 20-х до 70-х рр. ХХ ст.	Формування основних теоретичних напрямків соціології, розвиток галузевих дисциплін, подальшого вдосконалення методів дослідження.
П’ятий етап	З 70-х рр. ХХ ст.	Інтернаціоналізація соціології, широке поширення різних концепцій і теорій (структурного функціоналізму, символічного інтеракціонізму, феноменології, етнометодології та ін.)

Протосоціологічний період. Охоплює проміжок часу від античної доби до початку XIX ст.

У межах протосоціологічного періоду виділяють кілька етапів формування поглядів на суспільство, закони його розвитку:

• античний (з І тис. до н.е.  до  IV ст. н.е.),

• середньовічний (V – ХІ ст.),

• епохи Відродження (сер. ХІV – поч. ХVІІ),

• епохи Просвітництва (ХVІІІ – поч. ХІХ).

Протосоціологічні теорії відіграли помітну роль у подальшому розвитку науки, впливаючи на формування не тільки класичних, але й сучасних поглядів на закономірності становлення та розвитку суспільства.

Протосоціологічні погляди античних мислителів

Античний період розвитку протосоціологічних знань охоплює з І тис. до н.е.  до  IV ст. н.е. Найхарактерніші його особливості у політико-соціальних вченнях давніх Єгипту, Дворіччя, Індії, Китаю, Риму, Греції, що відображали основні риси ранніх типів суспільств, які змінили первісний лад.

▒ Міфологія як своєрідна форма свідомості є фантастичним відображенням дійсності, реальних подій, втіленим в усну творчість – міф (грец. mythos – сказання, слово).

Міфологічний етап розвитку суспільної свідомості властивий кожному народові, нерідко трансформуючись у релігійні світоглядні системи, релігійний культ, живлячи різні види мистецтв. Найбільшого розквіту набули давньогрецька, давньоримська, а також міфології (сукупність міфів) народів Давніх Сходу, Індії, Китаю.

▒Епос (грец. epos – слово, розповідь, пісня) – це оповідь про героїчне минуле, картини життя народу, його ідеали, мораль, прагнення. Побутує в усній та письмовій формі: пісні, думи, билини, поеми, оповіді; крупніші жанри: поеми, повісті, романи-епопеї.

Соціальний та історичний прогрес породжує нові форми суспільної думки, нову форму пізнання дійсності – філософію. Міфологія та епос замінюються історичними хроніками. Особливо велике значення для розвитку наукової думки відіграла поява соціальної верстви людей, які професійно займалися інтелектуальною діяльністю.

До формування соціальних теорій підступалися у своїй творчості давньогрецькі вчені Демокріт, Платон, Арістотель та інші мислителі античності, які намагалися пояснити сутність різноманітних фактів, процесів, явищ суспільного розвитку.

Давньогрецький філософ Демокріт (прибл. 460- 370 до н.е.) стверджував, що шляхом забезпечення потреб людей було створене цивілізоване суспільство. Найважливішою умовою життя людей він вважав поділ праці, результати якого оцінював з погляду інтересів рабовласницького класу. Демокріт людську потребу визнавав вчителькою життя, завдяки якій люди перейшли від первісного способу до сучасного. Вони навчилися всьому у природи: ткати (як це роблять павуки), будувати житло як ластівки, співати як птахи тощо).

Одним з найвідоміших античних суспільствознавців є Платон, справжнє ім'я – Арістокл (427-347 до н.е.). Платон був першим професійним представником філософії ідеалістичного напряму, основоположником логіки, психології, політики та ряду інших галузей знань; залишив велику спадщину з галузей знань про суспільство, державу, владу. Основні його роботи: «Політика», «Держава», «Закони».

Платон розробив теорію ідеальної держави. Людина для держави, а не держава для людини – ось кредо політичної філософії Платона.

Платон досліджує типологію особистості: тимократичну, олігархічну, демократичну та тиранічну. Платон був одним з перших, хто спробував пояснити причини соціальної нерівності, тобто створив власну теорію соціальної стратифікації.

Значний внесок у розвиток соціологічної думки, вчення про державу і суспільство вніс інший відомий давньогрецький філософ, учень Платона, найвидатніший давньогрецький філософ Арістотель (384-322 до н.е.). Це була всебічно освічена людина, неординарна особистість. (Одним з його учнів був відомий полководець Олександр Македонський).

Він започаткував логіку, психологію, політику, інші галузі знання, залишивши спадщину вчення про суспільство, державу і владу. Його основними творами у протосоціологічному контексті можна вважати «Політику», «Етику», «Риторику».

Згідно з філософією Арістотеля, сенс життя людини – це досягнення вищого блага через діяльність. Не самі по собі якості та характеристики роблять людину кращою, а досягається це через розумну діяльність, де люди розкриваються (тобто людина – це те, що вона робить і як, а не яка вона).

Арістотель був великим гуманістом, він вперше порушує і досліджує проблему способу життя, виділяючи при цьому три способи.

Арістотель аналізує походження та розвиток держави і суспільства, віддаючи державі домінуюче місце над людиною, сім'єю, родом, але при цьому визнавав державу як продукт природного розвитку. Вищою формою суспільного життя, за Арістотелем, є «поліс» - (від грець, рої is, лат. civitas – місто-держава, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Давньої Греції та Давньої Італії, територія котрої складалася із міських та оточуючих їх землеробних поселень (хори), оскільки в ньому права і обов'язки громадян юридично внормовані й підпорядковані суспільному інтересу.

• Однією із природжених людських властивостей філософ вважав соціальну нерівність.

Розвиток соціальних знань Античності певною мірою зобов'язаний давньогрецькому письменнику та історику Ксенофонту Афінському (близько 430- 355 pp. до н. е.). Учень Сократа, Ксенофонт – один з найбільш популярних і плідних авторів того часу, майже всі його добутки дійшли до нашого часу. Основна історична його праця (продовження роботи історика Фукідіда) – «Грецька історія» (у 7 кн.).

Політична та соціальна думка Стародавнього Сходу розвивалася на основі релігійно-міфологічного світогляду і містила залишки первісно-побутових уявлень.

У Давньому Китаї вона представлена відомим мислителем, засновником конфуціанства – Конфуцієм Кун-цзи (народився прибл. 551 – 479 до н. е.). Основні погляди Конфуція викладені в книзі «Бесіди і судження» («Лунь юй»), що являє собою запис висловлювань і бесід з учнями і послідовниками. Важливим поняттям етико-політичного навчання Конфуція є ▒ «гуманність» – сукупність етичних і соціальних відносин людей, що ґрунтуються на шанобливості і повазі до старшого за віком і становищем, відданості государю і т. ін.

▒ Конфуціанство – як течія, етико-політичне навчання чинило величезний вплив на розвиток духовної культури, політичного життя і суспільного ладу Китаю протягом понад дві тисячі років.