Початок української соціології

Другий період розвитку соціологічної думки в Україні безпосередньо пов'язаний з виникненням соціології як окремої науки.

У її розвитку можна виділити три основні етапи:

• перший – з кінця 70-х років ХІХ ст. до 1918 р.;

• другий – з 1918 р. до кінця 80-х років ХХ ст.;

• третій – з кінця 80-х років ХХ ст. до наших днів.

Прийнято вважати, що українська соціологія заявила про себе у 80-х роках XIX ст. дослідженнями Женевського гуртка українських учених (Михайло Драгоманов, Сергій Подолинський та ін.), праці яких друкувалися найчастіше в тамтешньому журналі «Громада».

Визначальна риса соціологічної думки в Україні — тісний взаємозв'язок із суспільно-політичними проблемами, з завданнями утвердження національної державності, боротьбою за незалежність, національно-культурне відродження. Специфічною ознакою вітчизняної соціології було її самовизначення як одного з засобів державотворення, розвитку національної самосвідомості. А перші українські соціологи були передусім громадськими діячами, а вже потім науковцями. Домінувало у тогочасній соціологічній думці звернення до соціально-культурних проблем. Водночас вона виявляла помітну зацікавленість соціально-політичними, економічними аспектами.

Журнал «Громада» представники «Женевського гуртка» видавали у Женеві в 1878 – 1882 рр.

Серед учених-дослідників українського суспільства кінця XIX ст. насамперед вирізняється постать Михайла Драгоманова (1841 – 1895), який чимало уваги приділяв перспективам історичного поступу України, можливості її самостійного існування на європейському терені.

Публіцист, економіст, соціолог Сергій Подолинський (1850 – 1891) є автором першої української праці «Ремесла і фабрики на Україні» (Женева, 1880).

Один з найвідоміших вітчизняних соціологів того часу Максим Ковалевський (1851 – 1916) сповідував плюралістичний підхід до суспільства, намагався при вирішенні складних соціологічних проблем брати до уваги сукупність соціальних чинників та елементів

Богдан Кістяківський (1868 – 1920) за українофільство був вигнаний з чернігівської гімназії, київського та харківського університету. У 1895 р. виїхав за кордон. Його праці розкривали дуже важливі соціальні питання («Суспільство і особистість» (1899), «Социальная наука и право» (1916), «Право и наука о праве» (1918) та ін.).

Відомий історик, етнограф, археолог Володимир Антонович (1834 – 1908) використовував свої знання для вивчення соціальної структури, психосоціальних типів, поведінки натовпу, чинників соціального розвитку.

Помітно збагатив українську соціологічну думку кінця XIX – початку XX ст. Іван Франко (1856 – 1916), який, аналізуючи «ґенезу творення людської спільності» і держави, роздумував над проблемами справедливості, нового соціального порядку, за якого торжествуватиме самоуправління народу, його праця задля власного розвитку.

Видатний вчений-економіст Михайло Туган-Барановський (1865 – 1919) вважав соціологію однією з стрижневих суспільних наук.

Другий період розвитку української соціології.

У листопаді 1918 р. відбулося академічне оформлення української соціології: була створена Всеукраїнська академія наук, у структурі якої діяла кафедра соціології, керівником якої став Б. Кістяківський.

Видатний історик, політичний діяч Михайло Грушевський (1866 – 1934) вважав, що соціальний прогрес однаковою мірою визначається біологічними, економічними та психологічними чинниками. На особливу увагу заслуговують погляди Грушевського щодо виникнення і розвитку української та російської народностей, становлення державності в Україні та Росії.

Під час вимушеної еміграції (1919 – 1924) Грушевський створив у Відні Український соціологічний інститут. Крім видання наукових праць, його співробітники проводили лекційну діяльність. Були видані соціологічні праці М. Грушевського, В. Липинського, В. Старосольського, П. Христюка, М. Шраги, М. Лозинського.

Один з провідних тогочасних вчених, історик, політолог, соціолог В'ячеслав Липинський (1882 – 1931), зосередившись на проблемах держави і права, стверджував, що життєвість кожної держави зумовлена особливістю взаємовідносин між провідними верствами суспільства і народом.

У 20-ті рр. ХХ ст. в УРСР відбувається інституціоналізація соціології, наука набуває статусу соціального інституту. Після повернення у 1924 р. в Україну М. Грушевський відкрив секцію методології і соціології при науково-дослідній кафедрі історії України ВУАН.

До 90-х років в Україні не було жодної окремої соціологічної установи, жодного факультету соціології в університетах.

Третій етап української соціології.

Починається з часу проголошення України незалежною державою. У 1993 р. МОН України надало соціології статус базової навчальної дисципліни. Створено десятки науково-дослідних та комерційних закладів, які забезпечують суспільство соціологічною інформацією («Соцінформ», «Українська перспектива», «Соціс-Геллап» та ін.).