Розвиток емпіричної соціології (до середини XX ст.)

Починаючи з 20-х років, у США з'явилося декілька наукових шкіл емпіричної соціології, які зосередилися у трьох університетах: Чиказькому, Колумбійському і Гарвардському. Відповідно існували і три школи емпіричної соціології.

Р. Дарк (1864 - 1944), Е. Берджес (1886 - 1966), представники першої школи емпіричної соціології, головним чином вирішували шляхи розв'язання проблем міста, їх дослідження допомогли вдосконалити міське законодавство.

Таблиця 1

Головні напрями соціології хіх століття

Назва напряму	Представники	Основні ідеї
Географічна школа	Ш. Монтеск’є, Г. Бокль, Л. Мечніков, Ж. Реклю, Ф.Ратцель та ін.	Політичні та соціальні явища обумовлюються географічними умовами (клімат, флора і фауна, розташування, розмір країни тощо)
Расово-антропологічний	Ж. Габіно, Ж. Ляпуж, О. Аммон та ін.	Існує безпосередній зв'язок соціального становища окремих людей та їх груп із анатомо-фізіологічними ознаками людей (зріст, колір волосся, форма черепа тощо). Білій расі належить монополія на розум, лише вона здатна організувати цивілізоване життя.
Соціал-дарвінізм	Г. Спенсер, Л. Гумплович, У. Самнер та ін.	Соціальний розвиток ототожнюється з біологічною еволюцією; декларується принцип природного відбору; соціальний прогрес – це довічна боротьба за існування, що дає шанс найсильнішому продовжити свій рід.
Органічна школа	О. Конт, Г. Спенсер, А. Смолл, Р. Вормс та ін.	Суспільство – живий соціальний організм, тотожній біологічному. Він має «соціальні хвороби» - відхилення чи порушення у суспільстві, які викликані змінами в «клітинах» суспільного організму – індивідах.
Психологічний	З. Фройд, Ф. Гіддінгс, Л. Уорд та ін.	Соціальні явища обумовлюються психологічними чинниками (інстинктами, прагненнями, імпульсами, що належать до підсвідомості людей і передаються генетично. Наслідування (люди) – ключовий соціальний механізм взаємодії людей і утворення суспільства.

2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ В УКРАЇНІ

Таблиця 2

Етапи виникнення та розвитку соціологічної думки в Україні

Етапи	Хронологічні рамки	Основна характеристика
Перший етап (період протосоціології)	з ІХ – ХІІІ ст. до 60-х рр. ХІХ ст.	Виникає соціальне знання та ідеї, елементи наукових поглядів на суспільство, державу, людину, релігію тощо
Другий	з 60-х рр. ХІХ ст. до 20-х рр.. ХХ ст.	Виникнення на західної оціології як окремої науки; її вплив на бачення українськими мислителями соціальної реальності, на виникнення нових підходів і способів аналізу соціальних явищ і процесів. Становлення та інституалізація вітчизняної академічної соціології
Третій	з 20-х до 60-х рр. ХХ ст.	Безплідність соціологічної думки у рамках марксистської теорії; пожвавлення в 20 – 30-х рр. наукової і педагогічної діяльності українських соціологів-емігрантів, що знаходилися під значним впливом західної соціології
Четвертий	з 60-х рр. до початку 90-х рр. ХХ ст.	Початок відродження соціології у вигляді конкретно соціологічних досліджень, а пізніше як самостійної науки і навчальної дисципліни
П’ятий	з 90-х рр. ХХ ст.	Завоювання незалежності, розбудова національної державності і громадянського суспільства, поширення різних соціологічних концепцій і теорій дослідження трансформаційних процесів українського суспільства

Протосоціологічний (перший) період розвитку соціології охоплює хронологічний проміжок від часів Київської Русі до середини XIX ст. Його історія налічує кілька етапів, що характеризуються певними особливостями розвитку соціологічного знання під впливом економічних, соціальних, політичних, ідеологічних факторів:

• протосоціологія епохи становлення, розвитку та розпаду Київської Русі (праісторія, Київська держава, княжа доба, литовсько-польський період кінець XV ст.);

• протосоціологічне знання козацької доби (від початків козацтва до зруйнування Запорізької Січі кінець XV – третя чверть XVIII ст.);

• протосоціологія доби відродження України (кінець XVIII – середина XIX ст.).

Витоки соціального пізнання в Україні сягають сивої давнини, зокрема княжої доби (IX – XIII ст.), і тісно пов'язані з буттям українського народу, формуванням української державності.

Елементи соціологічної думки містять праці найдавніших українських мислителів: Володимир Мономах (правив у 1113 – 1125 pp.) – «Повчанні дітям»; Нестор – «Повість минулих літ»; «Галицько-Волинський літопис».

У середині XVI ст. ідеї природного права, суспільного договору розробляв Станіслав Оріховський-Роксолан (1513 – 1566).

В Україні і Росії його ідеї розвивали діячі Києво-Могилянської академії, зокрема Петро Могила, Феофан Прокопович (1681 – 1736), Стефан Яворський, Павло Величковський, Юліан Кониський. Крім власне духовних літературних праць, приділяли увагу відносинам церкви і держави, церковній та світській владі.

Наприкінці XVI – на початку XVII ст. найпомітнішою постаттю в українському духовному житті був Іван Вишенський (між 1545(50) – після 1620), який у своїх полемічних творах обстоював ідею свободи, рівності, справедливості.

Істотний внесок у розвиток соціологічних ідей зробив видатний український філософ, письменник Григорій Сковорода (1722 – 1794). Особливу цінність має його концепція спорідненої праці.

Наприкінці XVIII ст. розпочинаються активні дослідження фольклору, етнографії, історії українського народу, набутки яких мають неабияке значення і для соціальних знань.

Подальший розвиток та якісно новий стан самоусвідомлення українства розпочинається з діяльності Кирило-Мефодіївського братства, ідейне ядро якого утворювали Микола Костомаров, Михайло Гулак, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Володимир Білозерський, Олександр Маркевич. Своєрідним маніфестом Братства стала «Книга буття українського народу» М. Костомарова, в якій історія України розглядається у контексті світового історичного процесу, а соціофілософські міркування автора насичені ідеями всеслов'янського братства і відродження України.

Отже, суспільні концепції, які постали в Україні в період від античності до XIX ст., охоплювали широке коло соціальних проблем і підходів до їх вирішення.