2. Соціальна думка хvіі – хіх століття

Протосоціологія нового часу (ХVІІ – сер. ХVІІІ ст.).

У XVII ст. особливого значення набувають концепції природного права та суспільного договору. Одним із перших започатковує цю традицію нідерландський державний діяч, філософ Гуго Гроцій (1583 – 1645). Його доктрина про соціальне політичне право і державу, природу людини та її природні права, соціальні якості викладена у трактаті «Про права війни і миру». Г. Гроцій висуває договірну теорію виникнення держави, мету держави вбачає в охороні приватної власності, ознакою її – церковну владу із законами і нормами людського життя. Держава, за Гроцієм, – це «добровільний союз вільних людей, укладений заради дотримання права і загальної користі». Оскільки договори за природним правом мають виконуватися, тому народ не міг вільно змінювати державний устрій. Сформулював він і один з принципів міжнародного права – непорушність договорів між державами.

Поглиблення ця теорія дістала у працях англійського державного діяча, філософа Томаса Гоббса (1588 – 1679), його співвітчизника, філософа, психолога, педагога Джона Локка (1632 – 1704), голландського філософа Бенедикта Спінози (1632 – 1697) та ін.

На думку Гоббса до виникнення держави люди перебували у стані загальної війни, постійного суперництва, жорстокої конкуренції. Цей стан війни всіх проти всіх Гоббс назвав природним станом людського роду. Т. Гоббс у книзі «Про громадянина», де вперше систематизовано витрактувано походження і сутність держави.

Одним з перших в європейській науці до ідеї розмежування держави і суспільства прийшов Дж. Локк. У своїх роздумах, викладених у праці «Два трактати про державне правління», він відштовхувався від принципово важливого положення про приватну власність як невід'ємну властивість індивіда. Власність утворюється працею і виникає до виникнення держави. Мета держави – захист власності..

Вчення Бенедикта Спінози про право і державу ґрунтується на пізнанні афектів і пристрастей людини, які він розглядає як частину природи. Ця концепція дістала подальшого розвитку у теорії «психології натовпу».

Протосоціологічні погляди епохи Просвітництва (хvііі – поч. Хіх)

Під впливом ідейної боротьби у Франції у XVIII ст. як ідейний рух формується Просвітництво, представлене у творах видатних французів, письменників, філософів Вольтера (1694 – 1778), Шарля-Луї Монтеск'є (1689 –1755), Дені Дідро (1713 – 1784), філософа Поля-Анрі Гольбаха (1723 – 1789), філософа, психолога Клода-Адріана Гельвеція (1715 – 1771), Ж. Ж. Руссо (1712 – 1778). Ці вчені критикували деїзм (вчення, згідно з яким Бог є першопричиною світу, але не втручається у процеси і явища, що відбуваються в ньому) і пропонували управлінські інститути, що відображали б інтереси суспільства.

Вольтер (1694 – 1778), викривав католицьку церкву, вважаючи її оплотом релігійного фанатизму і мракобісся.

Особливе місце займає творчість видатних французьких просвітителів Ш. Монтеск'є та Ж. Ж. Руссо.

Французький мислитель, соціолог Шарль Монтеск'є (1689 – 1755), як і Жан Боден, був фундатором нового напряму в суспільствознавстві, що у XIX ст. отримав назву географічної школи в соціології.

Ш.-Л. Монтеск'є у трактаті «Про дух законів» визначає дві гарантії захисту від диктатури і свавілля влади: громадянське суспільство і поділ влади.

Серед французьких мислителів-просвітителів визначне місце посідає Жан-Жак Руссо (1712 – 1778) – соціолог, теоретик мистецтва, філософ, політичний мислитель. Він визнавав, що соціальна нерівність зумовлена нерівномірним поділом майна і знарядь праці. Самі люди призвели себе до нещасть і страждань.

Політичний діяч, соціолог, математик Жан-Антуан Кондорсе (1743 – 1794) здійснив спробу розкрити основні стани соціального прогресу і висловив при цьому безліч цінних ідей, здогадок стосовно ролі праці в розвитку суспільства, значення економічних, політичних та соціокультурних факторів.

Одним з перших, хто зробив спробу окреслити і реалізувати принципи та завдання філософсько-історичного аналізу всесвітньо-історичного процесу, був відомий італійський філософ та соціолог Джамбаттіста Віко (1668 – 1744). Як і більшість просвітителів, Віко розглядає історію як продукт діяльності людей (хоча й припускає створення світу Богом), стверджуючи, що вона не містить в собі нічого містичного, а тому історичний процес є об'єктивним.

Послідовник теорії конституційної монархії – філософ П.-А. Гольбах. В його вченні можна знайти джерела концепції соціального обміну – люди взаємодіють у суспільстві, надаючи взаємну допомогу один одному внаслідок природної неоднаковості та обмеженості індивідуальних можливостей. Суспільство, за Гольбахом, - це царство розуму. Найважливіші принципи суспільних відносин складають природні закони і природні права людини, до яких належать свобода, власність і безпека людини.

Інший французький матеріаліст філософ, психолог К.-А. Гельвецій, висуваючи гасла свободи совісті, друку, слова і думки, виступав за політичні свободи, рівність усіх перед законом.

Просвітництво в Німеччині очолював Иоганн-Готфрід Гердер (1744 –1803) – філософ, мислитель, вчений широкого діапазону діяльності. Рушієм прогресу він вважав культуру, творцем світу визнавав Бога, погоджуючись із думкою, що людина самопороджена природою, є її вершиною. Гердер сформулював ідею суспільного прогресу.

Ідеї, що значно вплинули на формування сучасної проблематики громадянського суспільства, висунув Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770 –1831). Він вважав громадянське суспільство сферою приватного життя громадян. У праці «Філософія права» Гегель зазначав, що правовими засадами громадянського суспільства є рівність людей як суб'єктів права, їх юридична свобода, індивідуальна приватна власність, непорушність договорів, охорона права від порушень і зловживань, упорядковане законодавство й авторитетний суд, у тому числі суд присяжних. Гегель розмежовує громадянське суспільство і державу.

Засновник класичної німецької філософії Іммануїл Кант (1724 – 1804) створює окремий напрям теорії держави і права, поділяючи методи пізнання на емпіричний та апріорний. Природним правом людини Кант вважав свободу морального вибору, з якої випливають моральні якості людей: рівність, здатність ділитися своїми думками тощо.

Подальший розвиток знань про суспільство збагачувався політико-економічним поглядом на розвиток суспільства, що бере свій початок від ідей англійського філософа Девіда Юма (1711 –1776). Юм розглядав людину як істоту соціальну від природи. Згідно з його концепцією, людина у своїй соціальній сутності у взаєминах з іншими людьми керується принципом справедливості, який, в свою чергу, ґрунтується на усвідомленні суспільного інтересу та взаємної вигоди. Юму належить також ідея трудового походження власності («все добувається працею»), яка згодом послужила вихідною в економічній теорії А. Сміта.

Тогочасна суспільно-політична наука започатковувала традиції політичної економії. Найбільш важливими були концепції англійців Вільяма Петті (1623 –1687), Давида Рікардо (1772 – 1823), шотландця Адама Сміта (1723 – 1790). Вони були першими, хто заклав основи теорії трудової вартості, вони розкрили деякі закони капіталістичного виробництва

З точки зору «наукової новизни» та оригінальності заслуговує на увагу праця (і не більше, ніж праця) англійського економіста і священика Томаса Мальтуса (1766 – 1834) «Досвід закону про народонаселення». Мальтус дійшов висновку, що, оскільки населення зростає в геометричній прогресії, а засоби існування, необхідні для фізичного прожиття людей – в арифметичній, в недалекому майбутньому людство переживатиме кризу абсолютного перенаселення.

Сама природа нездатна справлятися із подібними процесами перенаселення і супроводжуючими їх факторами, а тому з цим потрібно боротися на державному рівні, шляхом регулювання шлюбів та народжуваності, а масову загибель людей під час війн, епідемій тощо Мальтус вважав цілком позитивним явищем.

Загалом концепції першої половини XIX ст. можна розділити на три напрями:

• консерватизм, який критикував зміни у суспільстві з позиції минулого (англійські вчені Едмунд Берк (1729 – 1797) та Л. Бональд, французький політичний діяч Жозеф-Марі де Местр (1753 – 1821) та ін.);

• лібералізм, що відстоював принципи буржуазного активізму та раціоналізму (А. Сміт, англійський філософ Ієремія Бентам (1748 –1832), англійський філософ, психолог, соціолог, економіст Джон Мілль (1806 – 1873), французький письменник Бенджамен-Анрі Констан (1767 – 1830) та ін.);

• утопічний соціалізм, заряджений на пошук нового справедливого суспільного ладу (французький філософ Клод-Анрі Сен-Сімон, англійський економіст Роберт Оуен (1771 – 1858), французький соціолог Франсуа-Марі Фур'є (1772 – 1835) та ін.).

У XVII – XIX ст. у Росії проводяться перші емпіричні дослідження, пов'язані з діяльністю видатних російських просвітителів Василя Татищева та Михайла Ломоносова.