Соціальні уявлення у Стародавній Індії

Соціальною концепцією життя в рабовласницькій Індії був брахманізм. Верховні боги – Брахма, Вишну і Шива – розглядалися жерцями (брахманами) як вершителі доль. Вищою кастою (станом) в Індії були брахмани. Вони здійснювали складні ритуали. Існувала сувора обрядова регламентація способу життя людей, аскетичні подвиги відмови від усього земного розглядалися як засоби, що забезпечували за законом карми краще просвітлення душі і кінцеве звільнення від ланцюга переживань.

Відповідно до Вед, брахманізм вимагав визначеного способу життя, а не просто спадкоємної приналежності до брахманів. Гуманізм і любов до людини повинні бути реальним життєвим началом будь-якої Варни, тобто пронизувати суспільні відносини людей, їх повсякденне життя. Ідеологія брахманізму, що проповідує аскетизм, закликала людину відмовитися від повсякденних турбот, щоб душа втратила зв’язок з матеріальним світом. Але не всі могли уявити собі ці духовні цінності сенсом життя. Цьому сприяли нерівність соціальних відносин, оточуючий людину різноманітний світ з принадами мирського життя, від якого знатні і багаті люди зовсім не збиралися відмовлятися заради досягнення духовно-релігійної досконалості.

Прагненням людини до пізнання цих протиріч, бажанням пояснити їх відповідала матеріалістична філософія – чарвака. Вона критично оцінювала Веди, особливо як джерело життєвої істини, заперечувала існуванню бога і визнавала матеріальний світ незалежним від божественного провидіння.

Протосоціологічні погляди Середньовіччя

Розпочавшись у V ст., епоха середньовіччя тривала три періоди:

• раннє середньовіччя (V – XI ст.);

• період розвинутого феодалізму (XI – середина XV ст.);

• пізнє середньовіччя (кінець XV – середина XVII ст.).

Головним джерелом знань про світ, природу, людину, суспільні відносини стає релігія, суттєво потіснивши і навіть поставивши собі на службу науку.

Філософ, впливовий релігійний діяч Аврелій Августин (Блаженний) (354 – 430 рр.) розглядав у праці «Про град Божий» два різновиди держави – «град Божий» та «град земний» (церква і держава). Тобто одні люди живуть за земними стандартами, інші – за божественними.

Масові єретичні рухи, що прокотилися Європою в XI – XIII ст., засвідчили хиткість феодального устрою, доконечну потребу в доктрині, яка, обґрунтовуючи його непорушність, сприймалася в масах.

Одним з найпомітніших тогочасних мислителів був ідеолог католицизму, впливовий релігійний діяч, домініканський монах Фома Аквінський (1225 – 1274 рр.). Він виводить ієрархію форм світу: від Бога – чистого розуму до духовного світу і матеріального, де вищі форми дають життя нижчим. Виділяючи чотири види законів, Фома Аквінський вибудовує досконалу, на його погляд, систему світового порядку: народ – володар – закон людський – закон природний – закон божественний – закон вічний.

За середньовіччя формою соціальної і політико-правової теорії стали єретичні рухи народних мас (богоміли, катари, альбігойці), які, не заперечуючи основної догматики християнства, виражали соціальний протест проти існуючої католицької церкви та феодально-кріпосницького ладу.

Давньосхідна спадщина соціального знання була досить бідною і була представлена окремими ідеями Ібн Сіна та Ібн Хальдуна.

Ібн Сіна (повне ім'я Абу Алі Хусейн Ібн Абдаллах, 980 – 1037 р.р.), вчений, філософ, лікар, представник східного аристотелизма жив у Середній Азії й Ірані. Для соціального знання Ібн Сіна притаманна думка про «дозволеність» збройного повстання проти несправедливого правління.

Великим досягнення в епоху середньовіччя з'явилося створення арабським істориком, філософом і соціологом Ібн Хальдуном (1332 – 1406) історико-філософської теорії суспільного розвитку. В основній його праці «Книга повчальних прикладів з історії арабів, персів, берберів і народів, що жили з ними на землі» висвітлюються завдання, метод і принципи історичного дослідження, вчений виклав своє вчення про розвиток суспільства, історію народів мусульманського сходу.

Проте в цілому середні віки – це період спаду в історії політичних, соціальних і правових вчень порівняно з античним світом, що було зумовлено догматичним тиском, насамперед з боку католицтва, схоластичністю, метафізичністю свідомості.