16.2. Нанесення розмірів і створення списку технічних умов на кресленику

Після побудови основних і допоміжних видів складального кресленика проставляють розміри із застосуванням операцій інструментальної панелі  «Размеры». На складальних креслениках має бути п’ять основних типів розмірів, а саме:

а) складальні – для правильного формування складальної одиниці;

б) приєднувальні, за якими складальну одиницю компонують із суміжними вузлами в машині;

г) установлювальні, орієнтуючись на які складальну одиницю монтують на основу або раму машини;

д) габаритні (найбільші в трьох площинах);

е) транспортувальні, керуючись якими складальну одиницю стропують для переміщення по цеху за допомогою вантажопідйомних пристроїв, упаковують у тару, навантажують на транспортний засіб для перевезення і кріплять на ньому.

Перший тип розмірів обов’язково повинен мати буквено-числове позначення посадки (див. рядок панелі «Квалитет») за ЄСКД, а два наступних подаються у вигляді допусків, що записуються, як це показано на рис. 16.10 (позначення посадки вводиться вручну в клітинку «Текст после» з використанням вбудованого текстового редактора системи). Можуть бути й інші розміри, що вживають для довідки і, як правило, вони позначені зірочкою (*). Розміри, які контролюються при одночасній механічній обробці кількох спряжених між собою деталей (наприклад, отвори для встановлення підшипників у корпусі та на кришці редуктора) найчастіше позначають у квадратних дужках, тобто, [35]. Розміри ліній, стрілок і шрифтів розмірних написів програма встановлює за умовчуванням відповідно до ЄСКД, а користувач повинен тільки раціонально розмістити їх на виді й рівномірно розподілити серед усіх видів кресленика. Кожен розмір на кресленик наноситься тільки один раз. Розміри одного елемента бажано проставляти на одному виді.

Рис. 16.10

16.2.1. Вибір допусків у розмірах спряжень деталей

Під час виготовлення деталей допуски їхніх розмірів розраховуються з огляду на обов’язковий взаємний збіг при складані цих деталей, а також враховують вимоги до точності такого збігу, а в деяких випадках ще й до потрібної міцності їх взаємної фіксації.

Найбільш поширений спосіб фіксації зубчастого колеса на валу – використання призматичних шпонок. Традиційно використовують посадки коліс з натягом Н7/р6 або Н7/r6, а при реверсивній роботі редуктора – Н7/s6. Посадкові поверхні валів під колеса й підшипники часто шліфують, тому перед упорним буртиком роблять канавку для виходу інструмента (шліфувального круга). Допуск на ширину шпонки встановлюють h9, на ширину шпонкового паза вала – р9, а на отвори в колесі – Js9.

Посадки на вал під внутрішнє кільце підшипника встановлюють залежно від виду й характеру навантаження. Стало нормою приймати допуски k6, m6, n6, що гарантують необхідну силу натягу деталей. Зовнішнє нерухоме кільце підшипників установлюють в отвори корпусних деталей за допуском Н6, Н7 або Js6, Js8 для можливості його переміщення при регулюванні зубчастого зачеплення. Посадку підшипника (внутрішнє або зовнішнє кільце) на складальному кресленику позначають тільки у вигляді допуску на розміри з’єднаних з ним деталей (валів, корпусів).