12.4. Перевірний розрахунок рознімних з’єднань

Деталі рознімних з’єднань проектованого редуктора, як правило, розраховують за емпіричними формулами (розрахунок болтів і гвинтів у підрозд. 12.1). Тепер необхідно перевірити їх на міцність, беручи до уваги фактичні навантаження.

Перш за все, болти й гвинти перевіряють на розтяг. Сумарна площа перерізу всіх болтів має витримувати напруження розтягу під дією розривної сили, яке визначають за такою формулою:

,

де  – розривна сила, Н;  – кількість болтів (гвинтів), що протидіють розривній силі;  – діаметр одного болта, мм;  – допустиме напруження розтягу, МПа (для сталевих болтів загального використання у розрахунок закладають значення від 180 до 220 МПа залежно від матеріалу, з якого виготовлені кріпильні вироби).

При цьому за розривну приймають силу, що виникає в зубчастому зачепленні (колову, радіальну або осьову) залежно від компонування редуктора (горизонтальне чи вертикальне), а також від того, які саме болти перевіряють (задіяні у фланцях площини з’єднання корпуса, або в торцевих кришках підшипникових вузлів). Ця сила розтягує розраховувані болти (гвинти) в осьовому напрямку, але вона не повинна їх розірвати.

Питання для самоконтролю

1. Файли якого типу використовують для побудови деталей у програмі КОМПАС?

2. Який ескіз використовують для моделювання фланця, що з’єднує корпусні деталі редуктора?

3. Що являють собою ливарні нахили, та як їх виконують на тривимірних моделях у програмі КОМПАС?

4. Чи є можливість моделювати корпусні деталі редукторів методом формування оболонки?

5. Навіщо потрібні ребра жорсткості на зварних корпусних деталях?

13. Побудова 3d-моделі складальної одиниці редуктора

Мета розділу – набуття навичок побудови наочної тривимірної моделі редуктора в складеному вигляді та взаємного спряження його деталей.

Оскільки файл складеного редуктора вже був створений у підрозд. 12.1, то решту побудованих окремо деталей потім вводять у складальну одиницю як її елементи. Крім зубчастої передачі, що має у своєму складі вали, файл «Редуктор» вже містить зображення корпуса і кришки, які створювалися або добудовувалися в режимі  «Редактирование на месте», але якщо побудови відбувалися нарізно, то на цьому етапі їх потрібно ввести в модель складеного редуктора, користуючись командою  «Сопряжение» (рис. 13.1).

Тепер до файла належить додати зображення кришки підшипникових вузлів з прокладками, мастилопокажчик, сапун, пробку зливного отвору, рим-болти, конусні штифти і змоделювати закріплення всього цього на корпусі редуктора, використовуючи стандартні кріпильні вироби. Основні способи і прийоми такого моделювання будуть описані далі.

Рис. 13.1

Питання для самоконтролю

1. Файли якого типу використовують для моделювання складальних одиниць у програмі КОМПАС?

2. Які основні деталі та проміжні складання входять у складений редуктор?

3. За допомогою яких кріпильних елементів з’єднують деталі й проміжні складальні одиниці у файлі тривимірної моделі редуктора?

4. Який з валів редуктора має найменший діаметр?

5. У якій бібліотеці системи розміщено тривимірні моделі підшипників кочення?