XXIII. Закони для схолархів

Коли спартанці отримали від Лікурга добрі закони, вони все-таки не вважали ще їх такими, що мають достатню силу, доки не поставили зверху того номофілактів, тобто стражів законів.

Це було дуже розумно, бо і кращі закони марні, якщо їх не виконують. А законів не стануть виконувати, якщо немає стражів, які спонукають до їх виконання. Таким чином, і для наших шкільних законів слід призначити номофілактів, щоб раз прописане завжди залишалося в силі. І ті з нас, хто покликаний вести боротьбу з потоком неуцтва й варварства і забезпечений зброєю для перемоги над ворогом, повинні вести цю боротьбу не просто брязканням зброєю, а серйозним і рішучим натиском. Ми називаємо їх схолархами, запозичивши їх ім'я від школи. Їх обов'язки наступні:

1. Вони повинні знати, що їм доручена вища турбота про розсадник для держави й церкви (тобто основи людського щастя в теперішньому і майбутньому). Отже, вони повинні серйозно слідкувати за тим, щоб ця громадська справа не потерпіла якоїсь поразки.

2. Далі, вони повинні вважати, що школа — їх Спарта, яку вони повинні гідно прикрасити. Оскільки інші служать їй більше своєю вченістю, а вони, швидше, прикладом і спрямуваннями, то схолархи повинні тримати себе так, щоб бути спроможними своєю пильністю спонукати одних, закономірністю своїх дій приводити до норми інших.

3. Вони повинні турбуватися про тих учителів школи, які відзначаються благочестям, ученістю й перевагами перед іншими у мистецтві ведення справи, як про людей, які є ніби створеними для цього покликання знанням і умінням присвятити життя своє Богу і юнацтву та принести користь вітчизні й церкві.

4. Вони повинні знати, що для блага школи буде краще, якщо такі люди будуть в ній постійно, ніж якщо весь час будуть відбуватися зміни, і повинні хотіти і прикладати зусилля для того, щоб ті, що уміють керувати юнацтвом, постійно стояли на чолі [шкіл]. Отже, пануючий тут звичай, щоб у школу були залучені тільки кандидати на посади священиків, які невдовзі потому залишають школу, слід відмінити. Покликання до школи є чимось особливим порівняно з покликанням до духовної посади; хто здатний до цього (а бути учителем є особливим даром Божим), той нехай присвячує цій справі все своє життя. І де б не з'явилися такі люди, на яких ніби Бог вказує простертим перстом, слід приймати їх з радістю, заохочувати і нагородою підтримувати й підбадьорювати їх і, якщо вони мають бажання залишитися при цьому занятті, оберігати їх від несправедливостей.

5. Якщо все ж таки кому-небудь, унаслідок тривалості, ця діяльність надоїсть і він, може бути, захоче перейти до іншого роду занять або піти на відпочинок, то не слід насильно утримувати його (як раба, прикутого до жернового млина), бо це не принесло б ні найменшої користі школі, яка вимагає всього добровільного. Не слід також відпускати його з обуренням або з образливими зауваженнями, бо не припустимо абсолютно нічого, що порушує його честь і гідність.

6. І оскільки, за висловом Вищого покровителя мудрості і правди, кожний робітник гідний своєї нагороди, то схолархи як його представники, повинні вважати своїм обов'язком турбуватися про те, щоб учителі також мали своє справедливе й достатнє утримання, щоб хто-небудь із них не був змушений знехтувати своєю посадою і зайнятися чимось іншим або, у крайньому разі, не мав би якогось приводу до недбалості у своїх роботах чи до жадібності. (Правду кажуть: робота стає огидною, якщо за неї не слідує винагорода).

7. За тими, хто вже працює, вони повинні слідкувати, чи достатньо майстерно виконує кожний свої професійні обов'язки. Під цим приводом для них не становитиме труднощів неодноразово (то разом, то поодинці) відвідувати школу, бути присутнім при роботах і таким чином спонукати до постійного старання рівною мірою як учителів, так і учнів. Бо присутність Турна запалює в бою, і слухач при заняттях збуджує до старання й інших.

8. З особливою ретельністю вони мають турбуватися про те, щоб у присутності учнів зберігати недоторканим авторитет учителів і захищати їх від низької оцінки. Зневага до учителів просто веде до порушення всієї дисципліни.

9. Якщо ж вони помітять у комусь з учителів, або навіть у ректора, або у самого головного учителя пороки чи слабкості у житті або недбалість у виконанні обов'язків, то вони не повинні цього терпіти, а дружелюбно напучувати винного, однак наодинці, щоб цього не помітив хтось із учнів і не мав приводу для неповаги.

10. Якщо когось із учителів слід звільнити або прийняти знову, то, щоб, по можливості, запобігти великому безладу у школі, зазвичай слід дозволити це не інакше, як тільки під час звичайної підготовки до нового навчального року, тобто під час переводу учнів у нові класи.

11. Під захистом світської влади і церкви нагляд схолархів має спрямовуватися на юнацтво всього міста й околиці, а також і на батьків і опікунів. Вони мають спостерігати за тим, як батьки й опікуни виховують дітей: чи готують їх до школи, чи посилають вони дітей у громадську майстерню доброчесності, чи ні, і чому вони інколи затримують їх удома; вони [схолархи] повинні мати право давати [таким батькам і опікунам] напучення, а тих, що чинять спротив, притягати до суду духовних осіб, або, якщо вони і на це не звертають ніякої уваги, віддавати до суду світської влади.

12. І оскільки мудро сказано, що охорона людського роду повинна знайти місце передусім у колисці (тобто що головним чином у юному віці слід утримувати від зла), то схолархи мають спрямовувати свою особливу увагу [на те], щоб у школу не закралося щось таке, що може звести нанівець і моральність і благочестя.

13. Якщо шкіл буде (і навіть має бути) декілька, то схолархи повинні спостерігати за тим, щоб школи у всіх відношеннях були одностайні і щоби панувала згода серед учителів; вони не можуть терпіти, щоб у цьому священному товаристві мудрості розпалювалисрівною мірою як учителів, так і учнів. Бо присутність Турна запалює в бою, і слухач при заняттях збуджує до старання й інших.

З особливою ретельністю вони мають турбуватися про те, щоб у присутності учнів зберігати недоторканим авторитет учителів і захищати їх від низької оцінки. Зневага до учителів просто веде до порушення всієї дисципліни.

13. Якщо ж вони помітять у комусь з учителів, або навіть у ректора, або у самого головного учителя пороки чи слабкості у житті або недбалість у виконанні обов'язків, то вони не повинні цього терпіти, а дружелюбно напучувати винного, однак наодинці, щоб цього не помітив хтось із учнів і не мав приводу для неповаги.

14. Якщо когось із учителів слід звільнити або прийняти знову, то, щоб, по можливості, запобігти великому безладу у школі, зазвичай слід дозволити це не інакше, як тільки під час звичайної підготовки до нового навчального року, тобто під час переводу учнів у нові класи.

1. Під захистом світської влади і церкви нагляд схолархів має спрямовуватися на юнацтво всього міста й околиці, а також і на батьків і опікунів. Вони мають спостерігати за тим, як батьки й опікуни виховують дітей: чи готують їх до школи, чи посилають вони дітей у громадську майстерню доброчесності, чи ні, і чому вони інколи затримують їх удома; вони [схолархи] повинні мати право давати [таким батькам і опікунам] напучення, а тих, що чинять спротив, притягати до суду духовних осіб, або, якщо вони і на це не звертають ніякої уваги, віддавати до суду світської влади.

2. 12. І оскільки мудро сказано, що охорона людського роду повинна знайти місце передусім у колисці (тобто що головним чином у юному віці слід утримувати від зла), то схолархи мають спрямовувати свою особливу увагу [на те], щоб у школу не закралося щось таке, що може звести нанівець і моральність і благочестя.

5. Якщо шкіл буде (і навіть має бути) декілька, то схолархи повинні спостерігати за тим, щоб школи у всіх відношеннях були одностайні і щоби панувала згода серед учителів; вони не можуть терпіти, щоб у цьому священному товаристві мудрості розпалювалися ненависть і чвари або навіть заздрощі й ворожнеча.

6. День освячення школи (коли відзначається заснування школи і пам'ять про благодійність її засновників передається наступним поколінням) має проводитися щорічно, і у зв'язку з цим мають бути урочисто прочитані всі закони. Отже, схолархи будуть турбуватися про те, щоб поновлювати у пам'яті всю послідовність і підтримувати традиції.

7. Особливо нагадуємо ми про дуже поширений звичай приставляти до тих, хто тільки розпочинає навчання, не достатньо вчених людей, тоді як саме тут є потрібною найвченіша людина і наймудріша, щоб правильно закласти перші підвалини освіти (eruditionis). Бо, хто менше знає, той з меншою ясністю вчить. І якщо самі ази не будуть ясно зрозумілими, то й надалі менше буде ясності; і той не підніметься до більшого, хто слабкий у меншому.

8. Нарешті, схолархи повинні твердо знати, що правильний розподіл нагород і покарань є основою до збереження їхньої держави. Тому вони мають спеціально спостерігати за тим, щоб якась чеснота не була позбавлена своєї нагороди, а порок не залишився безкарним; таким чином вони легко все збережуть у силі.

XXIV. Закони відносно дисципліни

Ніяке порушення законів не дозволено нікому, починаючи з вищих і закінчуючи нижчими.

Однак для покарань мають бути відомі заходи у відповідності з проступками. Зазвичай найбільшим покаранням будуть різки, найменшим — розумна догана. Під час побоїв слід постійно оберігати голову.

Проступки, скоєні від неуважності, а не впертості, не слід суворо карати, але в той ж час не треба давати їм і поблажливості. Одну впертість слід переламувати з усією суворістю і цілеспрямовано знищувати як корінь усього злого.

Якщо хтось, унаслідок розсіяності, неуважно слухає, дивиться кудись в інший бік, читає або пише сторонні речі, базіканням заважає бути уважним собі й іншим і взагалі провиниться у чомусь подібному, то його треба закликати до порядку частими зауваженнями доти, доки ця вада не буде вилікувана.

Хто порушує честь сваркою, бійками, зневажливим ставленням до когось, божбою, прокляттям, недозволе — суворість без жорстокості.