57. Двосторонні угоди які спрямовані на захист іноземних інвестицій.

Для вдосконалення міжнародно-правового регулювання іноземного інвестування доцільно підвищувати роль дво- та багатосторонніх інвестиційних угод, спрямованих на захист іноземних інвестицій. Саме такі угоди можуть в сучасних умовах забезпечити найбільшу стабільність і передбачуваність світових господарських зв'язків. Укладення дво- та багатосторонніх угод щодо сприяння та захист іноземних інвестицій обумовлено дією так званих «інвестиційних ризиків». При цьому вони можуть мати характер комерційних і некомерційних (політичних) ризиків. Необхідно зазначити, що систему правових гарантій від інвестиційних ризиків можна поділити на дві системи. Перша забезпечує правовий захист відповідно до норм національного законодавства. Друга включає в себе заходи міжнародно-правового характеру, що базуються на дво- та багатосторонніх угодах.

58.Вашингтонську конвенцію “Про порядок розв’язання інвестиційних спорів між державами й іноземними особами”.

У 1965 р. було укладено Вашингтонську конвенцію “Про порядок розв’язання інвестиційних спорів між державами й іноземними особами”. Виключною сферою дії даного акта є інвестиційні спори, що виникають між інвестором і урядом приймаючої країни з приводу тлумачення угод про ввіз капіталовкладень або націоналізації майна, пов’язаного із здійсненням інвестицій. Однією з характерних сторін конвенції є те, що вона не дає єдиного визначення терміна “інвестиції”. Автори цього документа виходили з того, що таке визначення має міститися в національно-правових актах учасників Конвенції й що між цими актами будуть існувати певні відмінності. Саме тому кожна держава в разі приєднання до конвенції повинна повідомити про клас або класи спорів, які передбачається передавати на розгляд Міжнародного центру з розв’язання інвестиційних спорів. Згідно з положеннями Вашингтонської конвенції під егідою Світового банку було створено Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів між державами й особами з інших держав. Центр покликаний розв’язувати спори шляхом використання арбітражної процедури. Його рішення є обов’язковими для сторін. Він складається з Адміністративної ради й Секретаріату.

Основною метою Вашінгтонської конвенції 1965 p. "Про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами" (далі - Вашінгтонська конвенція) є заснування Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів (далі - Центр), до компетенції якого відноситься розгляд інвестиційних спорів. Положення зазначеної конвенції можна поділити на дві групи: норми, що визначають правовий статус Центру як міжнародної організації та норми, що регулюють порядок розгляду інвестиційних спорів.

Зупинимося на розгляді змісту Вашінгтонської конвенції.

Центр компетентний розглядати інвестиційні спори, які, відповідно до ст.25 Вашінгтонської конвенції, відносяться спори, що виникають "У зв'язку із прямими іноземними інвестиціями між Договірними державами й особами інших Договірних держав". Таке широке визначення компетенції Центру дозволяє розширити перелік спорів, що підпадають під дію конвенції відповідно до намірів держави-учасниці, викладеним у національному законодавстві.

Конвенція не виключає можливість звернення до національного механізму вирішення інвестиційних спорів. Крім того, держава-учасниця конвенції має право визначити категорії спорів, що взагалі не підлягають вирішенню Центром. В будь-якому випадку основою звернення сторін до Центру є письмова згода сторін спору щодо передачі спорів на вирішення Центру. При цьому згода, викладена уповноваженим органом Договірної держави, вимагає підтвердження з боку держави на момент передачі спору для вирішення Центром, якщо держава раніше при ратифікації конвенції не обумовить, що такої згоди не вимагається.

Вказане положення пояснюється тим, що учасником спору є держава, яка приймає інвестиції і, як будь-яка держава має імунітет від іноземної та міжнародної юрисдикції. Завдяки положенням попередьньої згоди держав-учасниць конвенції на вирішення спору у Центрі вдалося підпорядкувати Центру широке коло спорів, не зазіхаючи при цьому на імунітет приймаючої держави. Саме завдяки такому підходу Вашінгтонська конвенція змогла залучити велику кількість учасників. Вона не отримала визнання лише країн Латинської Америки, які в силу особливостей національної доктрини міжнародного права, не допускають звернення іноземного приватного інвестора до інших, крім національних, засобів вирішення спорів'.

Успіх Вашінгтонської конвенції покликав прийняття у 1978 p. Додаткового протоколу для здійснення при-' мирювальної процедури, арбітражного врегулювання провадження зі встановлення фактів (далі - Додатковий протокол).2 Прийняття Додаткового протоколу зробило можливим звернення до Центру у випадках, коли один із учасників спору - держава чи інвестор із держави, не є учасником Вашінгтонської конвенції. Зазначений документ дозволив також Центру приймати до розгляду спори, що виникли між державою та іноземною приватною особою, не пов'язані з іноземними інвестиціями. В доповненні до Вашінгтонської конвенції важливим також є тезис щодо перевищення складом арбітражу своїх повноважень, в тому числі і в питаннях компетенції розгляду даного спору - це одна із підстав для відміни арбітражного рішення.

Норми Вашінгтонської конвенції щодо врегулювання процедури вирішення спорів можна розподілити на дві групи:

положення, що стосуються проведення примирюваль-ної процедури;

норми, що регламентують порядок арбітражного провадження.

Вашінгтонська конвенція передбачає створення таких органів, як Адміністративна Рада, Секретаріат, Список посередників та Список арбітрів. Конвенція визначає функції та порядок діяльності Адміністративної Ради та Секретаріату, порядок формування Списку посередників і Списку арбітрів.

Для проведення примирювальної процедури сторона звертається із відповідною заявою до Генерального Секретаря Центру, для врегулювання спору призначається примирювальна комісія. Порядок призначення членів примирювальної комісії визначається угодою сторін, однак якщо сторони не домовилися щодо кількості посередників та порядок їх призначення, комісія складається із трьох посередників, по одному від кожної зі сторін, а третій, що є головою комісії, призначається спірними сторонами спільно.

Відповідно до Вашінгтонської конвенції в обов'язки примирювальної комісії входить вияснення обставин, з приводу яких між сторонами виник спір, і вжиття всіх заходів для прийняття взаємоприйнятного для сторін рішення. Результатом роботи комісії є:

або укладення сторонами мирної угоди;

або констатація комісією факту неможливості досягнення сторонами такої угоди. Незалежно від результату роботи примирювальної комісії сторони мають право в будь-який момент звернутися до процедури арбітражного врегулювання спору.

Пит.№ 59Сеульська конвенція 1985               про заснування багатостороннього агентства                       по гарантіях інвестицій                              преамбула                       Договірні держави         враховуючи необхідність зміцнення міжнародного співпраці з метою економічного розвитку і збільшення внеску в такий розвиток іноземних інвестицій взагалі, і приватних іноземних інвестицій зокрема;       визнаючи, що зняття стурбованості, пов'язаних з ризиком некомерційного характеру, сприяло б і ще більше сприяло потоку іноземних інвестицій в країни, що розвиваються країни;

бажаючи збільшити потік капіталу та технологій в розвиваються країни в продуктивних цілях і на умовах, відповідних потребам їхнього розвитку, політиці та завданням, на основі справедливих і стабільних норм наданого іноземним інвестиціям режиму;       будучи переконаними в тому, що Багатостороннє агентство з гарантіях інвестицій здатно зіграти важливу роль у стимулюванні іноземних інвестицій, доповнюючи національні та регіональні програми гарантій інвестицій, а також діяльність приватних страхових компаній, що надають гарантії від некомерційного ризику, а також

усвідомлюючи, що таке Агентство повинно, наскільки це можливо, виконувати свої зобов'язання, не вдаючись до свого підлягає зажаданню капіталу і що досягненню цієї мети сприяло б подальше поліпшення умов інвестування,       домовились про наступне:              Глава I. Установа, статус, цілі та визначення                  Стаття 1. Установа і статус Агентства       a) Цим засновується Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (далі іменоване "Агентство").       b) Агентство є повним юридичною особою і має, в Зокрема, право:       1) укладати контракти;       2) придбавати та продавати рухоме і нерухоме майно;       3) порушувати судові справи.

Стаття 2. Цілі і завдання Агентства       Завдання Агентства - стимулювати потік інвестицій в продуктивних цілях між країнами-членами і особливо в країни, що розвиваються, доповнюючи таким чином діяльність Міжнародного банку реконструкції та розвитку (далі іменованого "Банк"), Міжнародної фінансової корпорації та інших міжнародних фінансових установ розвитку.       Для досягнення цієї мети Агентство:       а) надає гарантії, включаючи спільне і повторне страхування від некомерційних ризиків щодо інвестицій, здійснюваних в якій-небудь країні-члені з інших країн-членів;       b) проводить відповідну додаткову діяльність по наданню сприяння потоку інвестицій в країни, що розвиваються-члени і між ними, а також       c) користується такими іншими додатковими повноваженнями, які можуть знадобитися для досягнення цієї мети.       При прийнятті всіх своїх рішень Агентство керується положеннями цієї статті.

Стаття 3. Визначення      Для цілей цієї Конвенції:      a) "член" означає державу, стосовно якого ця Конвенція набула чинності, відповідно до статті 61;      b) "приймаюча країна" або "приймаюча уряд" означають члена, його уряд або будь-яке державне установа члена, на території якого, згідно з положеннями статті 66, знаходиться інвестиція, гарантована, повторно застрахована Агентством або розглянута ним з точки зору гарантії або повторного страхування;      c) "країна-член" означає члена, який наводиться в якості такого в прикладеній Шкалою А з урахуванням можливих поправок, періодично вносяться до неї Радою керуючих, згаданим у статті 30 (далі іменованим "рада");      d) "кваліфікована більшість" означає голоси, подані "За", які становлять не менше двох третин від загальної кількості голосів та представляють не менше 55 відсотків підписних акцій акціонерного капіталу Агентства;      e) "вільно використовувана валюта" означає (I) будь-яку валюту, періодично кваліфікуються в якості такої Міжнародним валютним фондом, а також (II) будь-яку іншу вільно доступну і фактично застосовну валюту, яку згадується в статті 30 Рада директорів може визначити для цілей цієї Конвенції після консультацій з Міжнародним валютним фондом і з схвалення країни, валютою якої вона є.

Глава II. Членство і капітал                           Стаття 4. Членство      a) Членство в Агентстві відкрито для всіх членів Банку і для Швейцарії;      b) Первісними членами є держави, перераховані в прикладеній Шкалою А і приєдналися до Конвенції до 30 жовтня 1987 року.                       Стаття 5. Капітал Агентства      a) Статутний акціонерний капітал Агентства становить один мільярд спеціальних прав запозичення (1000000000 СПЗ). Акціонерний капітал ділиться на 100000 акцій з номінальною вартістю в 10000 СПЗ кожна, що надаються членам за передплатою. Всі платіжні зобов'язання членів по відношенню до акціонерного капіталу мають бути врегульовані на основі середньої вартості СПЗ, вираженої в доларах США, яка за період з 1 січня 1981 м. по 30 червня 1985 склала 1082 долара США за одне СПЗ.      b) При прийомі нового члена акціонерний капітал збільшується на таке число акцій, якого бракує в той момент для забезпечення цьому члену підписки на акції на виконання статті 6.      c) Рада може кваліфікованою більшістю голосів у будь момент збільшити акціонерний капітал Агентства.

Стаття 6. Підписка на акції      Кожен первинний член Агентства підписується по номіналу на таке число акцій капіталу, яке зазначено проти назви його країни в прикладеній Шкалою А. Всі інші члени підписуються на таке число акцій і на таких умовах, які визначаються Радою, але в будь-якому випадку за емісійною ціною не нижче номіналу. Ніхто з членів не підписується менш ніж на п'ятьдесят акцій. Рада може встановити правила, згідно з якими члени можуть підписуватися на додаткові акції статутного акціонерного капіталу.                  Стаття 7. Ділення підписного капіталу                       і його оплата за вимогою      Первісна підписка кожного члена оплачується наступним чином:      I) протягом дев'яноста днів з дня набрання чинності для цього члена цієї Конвенції 10 відсотків від ціни кожної акції оплачуються готівкою згідно з положеннями пункту "а" статті 8 та ще 10 відсотків не підлягають передачі третій стороні безпроцентними векселями чи аналогічними їм зобов'язаннями, підлягаючими инкассированию за рішенням Ради для виконання зобов'язань Агентства;      II) Залишок може бути затребуваний Агентством у разі необхідності виконання його зобов'язань.

Стаття 8. Оплата підписки на акції      a) Оплата підписок проводиться у вільно використовуваних валютах при тому виключення, що платежі країн-Членів можуть вироблятися в їх національних валютах у межах 25 відсотків від тієї частини їх підписок, яка оплачується готівкою згідно з пунктом "I" статті 7.      b) Вимоги по будь-якій частині неоплачених підписок одноманітно по всіх акціях.      c) Якщо сума, одержана Агентством на вимогу, недостатня для виконання зобов'язань, що зумовили пред'явлення цієї вимоги, то Агентство може пред'являти додаткові наступні вимоги по неоплачених підписках до тих пір, поки отримана ним сукупна сума не опиниться достатньою для покриття таких зобов'язань.      d) Зобов'язання по акціях обмежуються неоплаченою частиною їх емісійної ціни.                  Стаття 9. Визначення вартості валют      Всякий раз, коли для цілей цієї Конвенції виникає необхідність визначити вартість будь-якої валюти по відношенню до вартості іншої валюти, така оцінка проводиться на розумній основі Агентством після консультацій з Міжнародним валютним фондом.

Стаття 10. Повернення затребуваних сум      a) Агентство повертає членам в найкоротші по можливості строки суми, внесені на вимогу в рахунок оплати підписки, в тих випадках, коли:      I) вимога пред'являлося для оплати претензії, заснованої на договорі про гарантії або повторному страхуванні, і Агентство отримало повне або часткове відшкодування виплаченої їм суми в вільно використовуваної валюти; або      II) вимога пред'являлося у зв'язку з неплатоспроможністю якого члена, який згодом повністю або частково виплатив належну з нього суму; або      III) Рада кваліфікованою більшістю голосів визначає, що фінансове становище Агентства дозволяє повернути ці суми повністю або частково з прибутків Агентства.      b) Будь-які повернення якого-небудь члену згідно з цією статтею виробляються у вільно використовуваній валюті пропорційно частці платежів такого члена в загальній сумі, виплаченої за вимогами до такого повернення.      c) Суми, повернуті цьому члену згідно з цією статтею, стають частиною зобов'язань Члена по відношенню до підлягає зажаданню капіталу згідно з підпунктом II) статті 7.