№ 11 Конценсійне інвестування,його ознаки

Інвестування – це різновид або елемент господарської діяльності, змістом якого є сукупність практичний дій учасників інвестування (інвестора, виконавців, посередників, держави, територіальної громади) щодо організації, вкладення інвестицій та отримання запланованого соціально-економічного ефекту.

Концесія – це передача об'єкту концесії на умовах, визначених в концесійному договорі, який укладається на строк не менше 10 років та не більше 50 років.

Концесія - це діяльність вітчизняного або іноземного суб'єкта господарювання (концесіонера), спрямована на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії відповідно до вимог закону та умов концесійного договору, укладеного на тривалий строк уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування з метою задоволення суспільних потреб. Правове регулювання концесійної діяльності здійснюється: Господарським кодексом України,зу

"Про режим іноземного інвестування" (визначає концесійний договір як один з основних видів договорів у сфері іноземного інвестування - ст. 22); "Про концесії

Концесії є специфічною формою інвестування, здійснюваного на підставі концесійних договорів, що укладаються з інвесторами органом виконавчої влади або місцевого самоврядування, уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України або органами місцевого самоврядування.

У концесію передаються тільки об'єкти державної або комунальної власності. Такими об'єктами є: майно підприємств, що є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують комплексне надання послуг у перелічених вище сферах; об'єкти незавершеного будівництва і законсервовані об'єкти, що можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг по задоволенню суспільних потреб у перелічених вище сферах діяльності; спеціально побудовані об'єкти відповідно до умов концесійного договору для задоволення суспільних потреб у перелічених вище сферах діяльності. Великі об'єкти (наприклад, при будівництві автомагістралей).

Ознаки концесійної діяльності:

1. Здійснюється зазвичай на базі об'єктів права державної чи комунальної власності відповідно до передбаченого ч. 4 ст. З Закону "Про концесії" переліку, до складу якого включено:

• майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують комплексне надання послуг у визначених законом сферах діяльності;• об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, • спеціально збудовані об'єкти відповідно до умов концесійного договору для задоволення громадських потреб у визначених законом сферах діяльності.

II. Змістом концесійної діяльності є підприємницька діяльність (крім тих її видів, які, відповідно до законодавства, можуть здійснюватися виключно державними підприємствами її об'єднаннями) у таких сферах господарювання:

• водопостачання, підведення та очищення стічних вод;надання послуг міським громадським транспортом;

будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд;

будівництво та експлуатація шляхів сполучення;

транспортування та розподіл природного газу;

виробництво та (або) транспортування електроенергії; ;

громадське харчування;

будівництво жилих будинків;

створення комунальних служб паркування автомобілів;

надання ритуальних послуг;

будівництво та експлуатація готелів, туристичних комплексів, кемпінгів та інших відповідних об'єктів туристичної індустрії,

III. Договірні засади здійснення концесійної діяльності згідно з укладеним і зареєстрованим в установленому порядку концесійним договором, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування {концесієдавець) надає на платній та строковій основі (терміном від 10 до 50 років) суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонери) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до закону з метою задоволення суспільних потреб; істотні умови договору: сторони договору; види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору; об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні та фінансові умови створення об'єкта концесії); умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності; перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню; умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги); строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників - громадян України; порядок вирішення спорів між сторонами.

IV. Конкурентні засади визначення претендента на укладення договору концесії відповідно до визначеної Законом "Про концесії" (статті 6-8) процедури,яка складається з таких етапів:

• затвердження переліку конкретних об'єктів, які за результатами проведеного конкурсу на договірних засадах надаватимуться в концесію (щодо об'єктів права державної власності - здійснюється Кабінетом Міністрів України, комунальної власності - виключно на пленарних засіданнях відповідних рад);

організація та проведення концесієдавцем концесійного конкурсу з урахуванням певного рівня публічних інтересів (загальнодержавних інтересів - щодо об'єктів права державної власності, регіональних/територіальної громади - щодо об'єктів права комунальної власності) і максимального забезпечення інтересів споживачів товарів (робіт, послуг);

прийняття концесієдавцем за результатами проведеного конкурсу (на підставі висновків конкурсної комісії) рішення про переможця концесійного конкурсу та укладення з ним концесійного договору.

V. Реєстрація концесійних договорів, що здійснюється в обов'язковому порядку, якщо об'єктом концесії є об'єкт права державної власності або об'єкт права

комунальної власності (орган, уповноважений укласти концесійний договір, повідомляє про укладення такого договору Фонд державного майна України, який

веде реєстр таких договорів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України

від 18.01.2000 р. № 72 "Про реєстр концесійних договорів").

VI. Виконання сторонами договірних зобов'язань відповідно до закріплених

за ними прав та обов'язків, основні з яких визначені в Законі "Про концесії"

Пит.№12 Лізингова форма інвестування

Регул.Зу про лізинг,про фінансовий лізинг

Лізингове інвестування це така економ.правова форма інвестування ,яка полягає в надані можливостей суб єктам господарювання (лізингоодержувачам)на підставі договору лізингу замовляти ,використовувати новітню техніку (Устаткування ,обладнання )й отримувати її технічне обслуговування(ремонт)без тягаря сплати повної вартості такого майна з перспективою його викупув лізингоодержувача.

Об єктом інвестування є предмет лізингу ,

Лізинг — один із видів підприємницької діяльності у сфері інвестування. Термін «лізинг» походить від англійського «Іеахе», що означає «брати (здавати) в тимчасове користування».

Функції лізингу, з яких виділяються чотири основні:

1. Фінансова функція - виражається у звільненні товаровиробника від одноразової оплати повної вартості необхідних засобів виробництва і як би в наданні йому довгострокового кредиту.

2. Виробнича функція - полягає в оперативному вирішенні виробничих задач шляхом тимчасового використання, а не купівлі дорогих та морально старіючих машин. Це ефективний спосіб матеріально-технічного постачання виробництва та доступу до новітньої техніки, до результатів науково-технічного прогресу. При лізингу передача майна може супроводжуватись різними сервісом: технічним обслуговуванням, страхуванням, забезпечення сировиною і так далі.

3. Збутова функція - це розширення кола споживачів та освоєння нових ринків збуту, залучення в сферу лізингу тих, хто не може відразу купити те чи інше майно.

4. Функція використання податкових та амортизаційних пільг - виражається в наданні державою учасникам лізингових правовідносин деяких податкових та амортизаційних пільг, які дають можливість виробнику товарів, робіт, послуг зменшувати свої витрати.

Основним нормативним актом, що регулює лізингові відносини в Україні, є Закон країни «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.4, в п. 1 ст. 1 якото дається визначеннялізингу: Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінан-сових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізинго одержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізинговихплатежів.

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу. Цей договір є складним за своїм змістом, оскільки містить у собі елементи декількох видів господарських договорів: договору оренди, договору купівлі-продажу, договору доручення, договору про надання кредиту. Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, що може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства (в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами): машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телеко-мунікацій тощо, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду). Однак закон встановлює певні обмеження щодо окремих груп об'єктів. Так, майно, яке є в державній власності, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Не можуть бути об'єктами лізингу: • об'єкти оренди державного майна, визначені в ст. 4 Закону України «Про оренду державного і комунального майна»', крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств (зазначене майно, яке є в державній власності, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням у встановленому порядку з органом, що здійснює управління цим майном; перелік таких органів визначений Декретом Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15 грудня 1992 р.; • земельні ділянки та інші природні об'єкти. Об'єкт лізингу в передбачених законом випадках (транспортні засоби, обладнання підвищеної небезпеки тощо) має бути зареєстрований у встановленому порядку на ім'я лізингодавця чи лізенгоодержувача.

Ризики щодо випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єкта лізингу несуть: а) за договором фінансового лізингу — лізенгоодержувач, якщо інше не передбачено договором лізингу;

Суб'єктами лізингу є: • лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська чи небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; • лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; • продавець лізингового майна (далі — продавець) — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Розрізняють два види лізингу:фінансовий операційний.

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію обладнання за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здано в оренду. Комерційними банками і лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньо- і довгостроковим характером контрактів, амортизацією повної або більшої частини вартості обладнання. Операційний лізинг, у свою чергу, охоплює рейтинг і хайринг.

Законодавство про лізинг, на відміну, наприклад, від Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не містить спеціальної процедури укладання договорів лізингу, тому потенційним сторонам необхідно керуватися загальними положеннями ЦК України щодо укладання договорів (гл. 53). Проте Закон України "Про фінансовий лізинг" визначає істотні умови відповідного договору, що можуть, за аналогією, бути застосовані і до відносин прямого лізингу: - предмет лізингу; - строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); - розмір лізингових платежів; - інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У випадках і в порядку, передбачених законодавством, предмет лізингу підлягає реєстрації (див. вищенаведений приклад).

Пит.№ 13 Поняття приватизаційного інвестування

Одним із джерел інвестування вітчизняної економіки є приватизація державного та відчуження комунального майна на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до законодавства можуть бути покупцями у процесі приватизації.

Запровадження елементів ринкової системи господарювання у вітчизняну економіку спрямований на подолання монополізму державної власності, який мав місце за адміністративно-керованої економіки. Це здійснюється шляхом роздержавлення та приватизації, а також легалізації та підтримки інших форм власності — комунальної, колективної та приватної з, метою забезпечення ефективності економіки країни і підтримання в ній конкурентного середовища.

Приватизацією державного майна визнається відчуження майна, яке перебуває у державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних і юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до згаданого закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Відчуження майна, що перебуває у комунальній власності, вже не охоплюється поняттям «приватизація державного майна», оскільки відповідно до Конституції України (ст. 41) комунальна власність визнається окремою, нарівні з державною і приватною, формами власності, а не різновидом державної власності, як це мало місце до прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України. Однак приватизація комунального майна здійснюється органами місцевого самоврядування на підставі законодавства про приватизацію державного майна.

Якщо на початкових етапах приватизації державного майна основною її метою було створення значного прошарку нових власників за рахунок передачі державного майна фізичним і недержавним юридичним особам, то на сучасному етапі приватизації, об'єктами якої стають великі та середні підприємства, акцент робиться на забезпечення в процесі приватизації підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та необхідності залучення коштів на структурну перебудову економіки, тобто інвестування вітчизняної економіки за рахунок коштів, (а) отриманих від покупців в процесі приватизації і (б) вкладених покупцями у об'єкти приватизації у післяприватизаційний період відповідно до умов угод приватизації. Кошти, одержані від продажу державного майна, зараховуються до позабюджетного Державного фонду приватизації, позабюджетного фонду приватизації Автономної Республіки Крим і спрямовуються не лише на відшкодування витрат, пов'язаних із приватизацією, але й для кредитування технічного переозброєння приватизованих підприємств, розвиток підприємництва та створення нових робочих місць у межах, що визначається Державною програмою приватизації, та відповідно до Державного бюджету України.

Таким чином, приватизація взагалі та насамперед так звана «велика приватизація», спрямовані на забезпечення інвестування економіки країни з метою досягнення певного соціального результату — підвищення соціально-економічної ефективності виробництва, структурної перебудови економіки, створення умов для приватних власників, які мають

довгострокові інтереси у розвитку приватизованого об'єкта, а також для підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських підприємств на міжнародних ринках.

Забезпеченню пріоритетів приватизації мають сприяти закріплені Законом «Про приватизацію державного майна» (п. 2 ст. 2) принципи приватизації:

• законність;

• державне регулювання та контроль;

• додержання антимонопольного законодавства у процесі приватизації;

• надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна, в т. ч. за рахунок приватизаційних паперів;

• надання пріоритетного права та пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються;

•забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у приватизаційних процесах;

• платності відчуження державного майна (при цьому на сучасному етапі приватизації перевага надається грошовим коштам як засобу платежу; строк використання громадянами України приватизаційних майнових сертифікатів завершився 1 травня 1999р.і);

• створення сприятливих умов для залучення інвестицій;

• повного, своєчасного та достовірного інформування населення про приватизацію;

Пит.№ 14 Суб єкти на об єкти приватизаційного інвестування

Суб'єкти приватизації державного майна

Суб'єкти приватизації це учасники приватизації, що мають відповідний для цього обсяг право- та дієздатності (правосуб 'єктності).

До суб'єктів приватизації належать: державні органи приватизації, покупці (їх представники), посередники.

Єдину систему державних органів приватизації становлять Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах } містах та органи приватизації в Автономній Республіці Крим.

Державні органи приватизації здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації та відповідно до цього:

• розробляють проекти державних програм приватизації та передають їх на затвердження Верховній Раді України;

• змінюють у процесі приватизації організаційну форму державних підприємств;

• створюють комісії з приватизації;

•затверджують плани приватизації державного майна, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації;

• здійснюють ліцензування комісійної, представницької та комерційної діяльності з приватизаційними паперами;

• виступають з боку держави засновниками підприємств зі змішаною формою власності;

Продаж майна, що є комунальною власністю, Здійснюють органи, які створюються місцевими радами народних депутатів.

Покупцями об'єктів приватизації можуть бути:

• фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства) за винятком працівників державних органів приватизації (крім випадків використання ними приватизаційних паперів);

• юридичні особи, зареєстровані на території України, крім: а) юридичних осіб, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

б) органів державної влади; в) органів місцевого самоврядування; г) юридичних осіб, майно яких перебуває у комунальній власності; на покупців-юри-дичних осіб покладається обов'язок подати державному органу приватизації документ про розподіл статутного фонду серед учасників;

• юридичні особи інших держав.

Посередники — це такі учасники приватизаційного процесу, які обслуговують покупців у процесі приватизації державного майна або виконують окремі функції чи завдання державних органів приватизації щодо продажу, експертної оцінки державного майна тощо.

Розрізняють дві категорії посередників: фінансові посередники та оперативні посередники

До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти; акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Об'єктами приватизації можуть бути лише певні категорії державного майна, а саме:

• майно державних підприємств, а також їх структурних підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо у разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються;

• об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

• акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань;

• будівлі (споруди, приміщення), щодо яких немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим (за бажанням покупців будівлі, споруди, приміщення приватизуються разом з об'єктами приватизації).

Залежно від вартісних, кількісних і якісних характеристик об'єкти приватизації поділяються на окремі групи. Так, відповідно до розділу 3.1 Державної програми приватизації на 1998 р., що була затверджена Законом України від «Про Державну програму приватизації» 19 лютого 1998 р., об'єкти приватизації поділялися на такі групи:

група А — об'єкти, вартість основних фондів яких не перевищує 1 млн грн. (група Б — об'єкти, вартість основних фондів яких становить від 1 млн до 170 млн грн., а частка вартості основних фондів яких, що припадає на одного працюючого, не перевищує номінальної вартості приватизаційного майнового сертифіката більш як у 12 разів (крім об'єктів групи Г);

група В — об'єкти, вартість основних фондів яких становить від 1 млн до 170 млн грн., а частка вартості основних фондів, що припадає на одного працюючого, перевищує номінальну вартість приватизаційного майнового сертифіката більш як у 12 разів (крім об'єктів групи Г);

група Г— об'єкти, вартість основних фондів яких перевищує 170 млн грн., а також незалежно від вартості основних фондів:• об'єкти військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії згідно із відповідною програмою;

група Д — об'єкти незавершеного будівництва, в т. ч. законсервовані будови, а також майно ліквідованих підприємств і підприємств-банкрутів;

група Е — акції (частки, паї), що належать державі у майні суб'єктів підприємницької діяльності зі змішаною формою власності; цінні папери, паї, інше майно вартістю понад 1 млн грн., що не було враховане під час проведення оцінки вартості об'єкта приватизації та не ввійшло до його статутного фонду (крім об'єктів групи Ж);

група Ж— незалежно від вартості об'єкти освіти охорони здоров'я, культури, мистецтва та преси, фізичної культури та спорту, телебачення та радіомовлення, видавничої справи, а також майно санаторно-курортних закладів, профілакторіїв, будинків і таборів відпочинку.

Закон України «Про приватизацію державного майна» (ч. 2 ст. 5) визначає чотири категорії об'єктів, що мають загальнодержавне значення:

1) об'єкти, що забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність Держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України;2) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей;3)об'єкти, контроль за діяльністю яких з бокудержави гарантує захист громадян внаслідок некон-трольованого виготовлення, використання чи реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв;4) об'єкти, що забезпечують життєдіяльність держави в цілому

Пит.№ 15 порядок і способи приватизації

Приватизацiя державного майна (далi — приватизацiя) — це вiдчуження майна, що перебуває у державнiй власностi, i майна, що належить Автономнiй Республiцi Крим, на користь фiзичних та юридичних осiб, якi можуть бути покупцями вiдповiдно до Закону України «Про приватизацію державного майна», з метою пiдвищення соцiально-економiчної ефективностi виробництва та залучення коштiв на структурну перебудову економiки України.

Приватизаційний процес складається з декількох етапів, а саме:

1 етап — опублікування списку об'єктів, що підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

2 етап — прийняття державним органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви чи виходячи з завдань Державної програми приватизації; ініціатива щодо прива-» тизації об'єкта може виходити від державних органів приватизації, а також осіб, які можуть бути покупцями у процесі приватизації;

3 етап — опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

4 етап — створення комісії з приватизації, склад якої затверджується державним органом приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію. До складу комісії входять представники господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, що приватизується, в тому числі і від представницького органу трудового колективу, інші особи (чи їхні представники), які подали заяву на приватизацію, представники місцевих рад, фінансових органів, державного органу приватизації, Антимонопольного комітету України або його територіального відділення, органу, уповноваженого до прийняття рішення про приватизацію управляти відповідним державним майном. За рішенням комісії до її роботи можуть залучатися експерти, консультанти та інші спеціалісти, яким надається право дорадчого голосу на засіданнях комісії. Для забезпечення гласності та прозорості процесу приватизації у роботі комісії можуть брати участь народні депутати України. Діяльність комісії регулюється Положенням, затвердженим Фондом державного майна України. Основне завдання комісії — розробити план приватизації об'єкта та забезпечити проведення оцінки вартості об'єкта приватизації;

5 етап — проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);

6 етап — затвердження державним органом приватизації розробленого створеною ним комісією плану приватизації ,рекомендовані форми платежу, квоти обов'язкового застосування приватизаційних паперів, розміри пакетів акцій за напрямками їхньої реалізації, умови післяпривати-заційної експлуатації об'єкта приватизації

7 етап — реалізація затвердженого плану приватизації чи плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації чи корпоратизації, тобто укладання угод приватизації (купівлі-продажу державного майна);

8 етап — здійснення державним органом приватизації контролю за виконанням угод приватизації.