Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Науково-практичний коментар до кримінально-вико...docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
29.12.2019
Размер:
1.22 Mб
Скачать
  1. З урахуванням характеру виконуваних засудженим робіт до­пускається підсумований облік робочого часу з тим. щоб трива­лість робочого часу за обліковий період не перевищувала нор­мального числа робочих годин.

  2. Праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановле­них законодавством про працю.

398

399

1. Праця осіб, позбавлених волі організується відповідно до ви­мог законодавства про працю, норм та правил охорони та безпеки праці, виходячи з її обов'язковості. Враховуючи це, законодавець у ст. 119 КВК України формулює загальні умови праці засуджених до позбавлення волі.

Перш за все, необхідно враховувати те, що засуджений користу­ється всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та КВК України і встановлених ви­роком суду. Розповсюджується це положення і на умови праці за­суджених, які, до речі, мають небагато обмежень порівняно з умо­вами праці на волі. Є й додаткові обмеження щодо прав засуджених на відпочинок та соціальний захист (наприклад, чергова щорічна відпустка засудженим до позбавлення волі не надається).

Закон визначає, що право на працю — тобто на одержання робо­ти з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімально­го розміру, — включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Відносно засуджених до позбавлення волі праця є обов'язковою. До того ж можливість засудженого працювати та вільно обирати професію додатково об­межується тими видами роботи на відповідних професіях, які пе­редбачені виробничими потужностями відповідної установи. В се­редині установи держава повинна забезпечити (гарантувати) засу­дженому роботу.

2. Засуджені мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня за виключенням надання щорічних оплачуваних відпусток. Для осіб, які відбува­ють покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого за­конодавством про працю, тобто не може перевищувати 40 годин на тиждень. Час початку і закінчення роботи (зміни), перерви для відпочинку і приймання їжі визначаються начальником установи згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

В установах виконання покарань повинні дотримуватися вимог щодо скороченої тривалості робочого часу, зокрема, для наступних категорій працівників: в виховних колоніях щодо засуджених ві­ком від 16 до 18 років — тривалість 36 годин на тиждень; для засу­джених віком від 15 до 16 років — 24 години на тиждень; для засу­джених, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень; для засуджених, які досягли вісім­надцятирічного віку і залишені у виховній колонії, — 40 годин на тиждень.

3. З урахуванням характеру виконуваних засудженим робіт до­пускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб трива­лість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормаль­ного числа робочих годин (про тривалість робочого дня та тижня, а

'також порядок їх визначення, дивись коментар до статті 43 КВК України).

Засуджені звільняються від роботи у вихідні, святкові та неро­бочі дні, визначені законодавством про працю. Напередодні вказа­них днів тривалість роботи засуджених, крім засуджених, яким згідно з законодавством встановлена скорочена тривалість робочо­го часу, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні (про їх перелік дивись комен­тар до статті 37 КВК України). Засуджені можуть бути залучені до праці у вихідні або святкові дні лише за письмовим наказом на­чальника установи.

  1. Право на здорові і безпечні умови праці забезпечується ство­ренням умов праці, які відповідають правилам охорони праці, тех­ніки безпеки і виробничої санітарії. Вирішення колективних та індивідуальних трудових конфліктів (спорів) обмежується вимо­гою про заборону переривати роботу для їх врегулювання.

  2. За свою працю засуджені до позбавлення волі отримують оплату, яка залежить від кількості виконаної роботи та її якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки за її вико­нання встановлюються нормативно-правовими актами Державно­го департаменту України з питань виконання покарань.

  3. У встановлений розпорядком дня установи час засуджені ши­куються відділеннями та бригадами в спеціально відведених місцях для розводу на роботу. Під час проведення розводу засуджених на роботу або зняття з роботи в обов'язковому порядку повинні бути присутні представники виробничого персоналу установи та началь­ники відділень, бригади яких беруть участь у виробництві. При цьо­му перевіряються зовнішній вигляд засуджених, стан одягу та взут­тя і, у разі потреби, вживаються заходи щодо усунення недоліків.

Начальниками установ та особисто виробничим персоналом з урахуванням місцевих умов установлюється порядок поведінки засуджених на виробничих об'єктах, який передбачає прибуття їх До місця роботи тільки строєм, наявність засуджених на об'єктах, інструктаж їх начальниками цехів або майстрами, порядок при­ймання та здачі робочих місць, підведення підсумків роботи, інші питання.

За виконання та приведення до належних умов внутрішньоцехового режиму на виробництві колонії несе відповідальність за­ступник начальника установи з працевикористання спецконтин-генту.

7. Засуджені зобов'язані бережливо ставитися до майна підпри­ ємства, на якому вони працюють і вживати заходів до запобігання шкоді. Оскільки засуджені залишаються суб'єктами трудового права на них, з врахуванням специфіки їх правового становища розповсюджуються вимоги законодавства про працю відносно ма­ теріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству,

400

401

установі, організації внаслідок порушення покладених на них тру­дових обов'язків.

Відповідно до ст. 130 Кодексу законів про працю України при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбаче­них законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна під­приємству винними протиправними діями (бездіяльністю) праців­ника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною час­тиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріаль­на відповідальність може бути покладена незалежно від притяг­нення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримі­нальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормаль­ного виробничо-господарського риску, а також за неодержані під­приємством прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що пе­ребував у стані крайньої необхідності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За зго­дою власника або уповноваженого ним органу працівник може пе­редати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або по­правити пошкоджене.

8. За шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків засуджені, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матері­альну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не біль­ше свого середнього місячного заробітку.

Законодавство передбачає випадки обмеженої матеріальної відповідальності, які в повному обсязі розповсюджуються на за­суджених до позбавлення волі. З врахуванням вимог режиму за­суджені, в передбачених законом випадках, несуть повну матері­альну відповідальність. Наприклад, засуджений несе повну мате­ріальну відповідальність у випадках: заподіяння шкоди діяннями, які мають ознаки злочинів, коли шкоду завдано засудженим, який був у нетверезому стані, шкоди завдано недостачею, умис­ним знищенням або зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виро­бів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інстру­ментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством засудженому в користування, шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.

9. Покриття шкоди в розмірі, що не перевищує середнього мі­сячного заробітку засудженого, провадиться шляхом відрахуван­ня із його заробітку.

Стаття 120. Оплата праці засуджених до позбавлення волі

  1. Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

  2. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання і не допус­кають порушень режиму, зараховується незалежно від усіх відра­хувань п'ятнадцять відсотків, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок — понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у бу­динках дитини при виправних колоніях, — не менш як п'ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за ме­жами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується неза­лежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п'ять відсотків на­рахованого їм місячного заробітку.

1. Ст. 120 КВК України передбачає мінімум заробітної плати, що нараховується засудженим. За будь-яких обставин засудженим повинна бути нарахована оплата в наступних розмірах: а) у ви­правних колоніях на особовий рахунок засуджених, які викону­ють норми виробітку або встановлені завдання і не допускають по­рушень режиму, повинно зараховуватися незалежно від усіх від­рахувань п'ятнадцять відсотків, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок — понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають у будинках дитини при виправних колоніях дітей, — не менше як п'ятдесят відсотків нарахованого їм місячного заробітку; б) засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня без­пеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жін­кам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п'ять відсотків нарахованого їм місячного за­робітку; в) із суми призначеної пенсії, перерахованої органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання пенсі­онера, засудженого до позбавлення волі, на його особовий рахунок зараховується не менш як двадцять п'ять відсотків пенсії (неза­лежно від суми відшкодування витрат на його утримання).

402

403

2. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадо­ві оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умов виконан­ня ними встановленої норми виробітку або тривалості робочого часу, не може бути менше законодавчо встановленого мінімально­го розміру заробітної плати. Праця засуджених оплачується від­рядно, погодинно або за іншими системами оплати праці.

Основною системою оплати праці є відрядна, яка застосовуєть­ся на всіх роботах, що піддаються нормуванню та точному обліку. Відрядна система оплати праці поділяється на індивідуальну і ко­лективну (бригадну) системи оплати праці.

При індивідуальній відрядній системі оплати праці заробітна плата засудженого визначається множенням кількості виготовле­ної продукції на відрядну розцінку за одиницю виробу. При колек­тивній (бригадній) відрядній системі оплати праці загальна сума заробітної плати обчислюється за результатами роботи бригади в цілому за певний відрізок часу. Кожному члену бригади заробітна плата нараховується залежно від присвоєного йому в установлено­му порядку кваліфікаційного розряду та відпрацьованого часу.

Погодинна система оплати праці для засуджених повинна за­стосовуватися лише на роботах, що не піддаються нормуванню та точному обліку. Годинна тарифна ставка працівника першого роз­ряду, праця якого оплачується погодинно, визначається діленням місячного окладу, не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, на місячну норму робочого часу.

При розробці тарифних ставок дотримуються міжкваліфіка-ційних співвідношень розмірів тарифних ставок. Тарифікація ро­біт, що виконуються засудженими, та встановлення їм кваліфіка­ційних розрядів проводяться відповідно до кваліфікаційних ха­рактеристик професій працівників. Присвоєння засудженим кваліфікаційних розрядів чи їх підвищення провадиться з огляду на складність робіт, що виконуються в цеху, на дільниці, та теоре­тичну підготовку засудженого. Для проведення цієї роботи в уста­новах утворюються кваліфікаційні комісії. На основі висновку кваліфікаційної комісії начальник установи затверджує засудже­ному кваліфікаційний розряд, що оформлюється наказом або роз­порядженням по установі. Про присвоєння засудженому розряду робиться запис до його особової справи.

3. Інструкцією про оплату праці засуджених встановлений поря­док здійснення доплат бригадирам та ланковим, порядок оплати праці засуджених за виконання ними обов'язків спеціалістів і служ­бовців, за роботи з господарського обслуговування. Врегульований порядок оплати праці учнів за час їх навчання, оплата роботи в над­урочний час, в вихідні та святкові дні, нічний час, а також порядок оплати праці засуджених у разі невиконання ними норм виробітку.

404

Так, на засуджених поширюються розміри доплат за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці. Доплати за умови праці визначаються за даними атестації робочих місць та оцінки умов праці в розмірах, не менших за передбачені законо­давством.

Оплата праці бригадирів з числа засуджених провадиться на за­гальних з іншими членами бригади умовах (тримання бригадирів, звільнених від основної роботи, у виробничих бригадах не дозво­ляється). За керівництво бригадою бригадиру встановлюється до­плата у розмірі: до 10 відсотків тарифної ставки розряду, присвоє­ного бригадиру, при чисельності бригади до 10 осіб; до 20 відсотків тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру, при чисельності бригади від 11 до 25 осіб; до 30 відсотків тарифної ставки розряду, присвоєного бригадиру, при чисельності бригади понад 25 осіб. Конкретний розмір доплати визначається керівником установи або підприємства установи. Ланковим доплата за керівництво лан­кою при чисельності понад 5 осіб установлюється в розмірі 50 від­сотків відповідної доплати бригадира.

Доплата за керівництво бригадою і ланкою виплачується тіль­ки за умови виконання бригадами (ланками) установлених вироб­ничих завдань, високу якість продукції (робіт) і при відсутності порушень трудової дисципліни в бригаді (ланці). Якщо вищеза­значені умови не будуть повністю виконані, то керівник установи або підприємства установи має право позбавити бригадира (ланко­вого) доплати повністю або частково.

Засудженим, які займають посади спеціалістів і службовців під­приємств установ, посадові оклади встановлюються за схемами, які діють у відповідних галузях економіки. Використання праці засуджених до обмеження волі на посадах, пов'язаних з матеріаль­ною відповідальністю, забороняється. Заробітна плата, нарахована засудженим, зайнятим на роботах з господарського обслуговуван­ня, за умов виконання ними встановленої норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу, не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної

плати.

Якщо медичним працівникам передбачено підвищення посадо­вих окладів за переліком установ, їх підрозділів та посад, робота на яких дає право на підвищення посадових окладів у зв'язку з не­безпечними для здоров'я та особливо важкими умовами праці, то засудженим, які займають відповідні посади, це підвищення ви­значається в тих самих розмірах.

Оплата праці учнів за час їх навчання, перекваліфікації або на­вчання іншим професіям провадиться за рахунок коштів, призна­чених для оплати праці засуджених і працівників підприємств Установ. Оплата праці учнів при індивідуальному навчанні робіт­ничим професіям, що оплачуються відрядно, провадиться: за пер-

405

ший місяць навчання в розмірі 75 відсотків, другий — 60 відсот­ків, третій — 40 відсотків, за четвертий і всі наступні місяці, д0 закінчення терміну навчання, передбаченого програмою, — 20 від­сотків тарифної ставки першого розряду відповідної професії на підприємстві. Крім того, за виготовлену учнями якісну продукцію провадиться оплата за діючими на підприємстві установи нормами та розцінками. Оплата праці учнів при індивідуальному навчанні робітничим професіям, що оплачуються почасово, провадиться: за перший і другий місяці навчання в розмірі 75 відсотків, третій і четвертий — 80 відсотків, за всі наступні місяці, до закінчення терміну навчання, передбаченого програмою, — 90 відсотків та­рифної ставки першого розряду відповідної професії на підприєм­стві. Таким самим чином провадиться оплата праці на роботах, що оплачуються відрядно, коли виробниче навчання здійснюється на устаткуванні робітника, який навчає.

Оплата праці учнів при їх навчанні у бригадах провадиться: за перший місяць навчання в розмірі 75 відсотків, другий — 60 відсот­ків, третій — 40 відсотків, за четвертий і всі наступні місяці, до за­кінчення терміну навчання, передбаченого програмою, — 20 відсот­ків тарифної ставки першого розряду відповідної професії на під­приємстві. Крім того, починаючи з другого місяця навчання, учням провадиться доплата до 100 відсотків тарифної ставки першого роз­ряду на підприємстві з усього відрядного заробітку бригади.

У випадках, коли учні включені до складу бригади, що працює на агрегаті, на якому випуск продукції у зв'язку зі збільшенням кількості робітників у бригаді не може зрости, оплата праці учнів провадиться у тому самому порядку, що й при навчанні робітни­чим професіям, оплачуваним почасово.

Оплата праці засуджених за час перекваліфікації або їх навчан­ня іншим професіям, виходячи з потреб виробництва, провадить­ся: за перший місяць навчання в розмірі 100 відсотків, другий — 70 відсотків, за третій місяць — 40 відсотків їх середнього заробіт­ку на попередньому місці роботи. Крім того, указаним засудженим з другого місяця навчання за виготовлену ними якісну продукцію провадиться оплата за діючими на підприємстві нормами та роз­цінками.

Кваліфікованим робітникам з числа засуджених, залученим без звільнення від основної роботи до виробничого навчання робітни­ків при їх підготовці, перепідготовці, освоєнні суміжних професій і підвищенні кваліфікації на виробництві, може провадитися до­даткова оплата в розмірі до 10 відсотків місячної тарифної ставки за кожного навченого робітника.

Гроші, зароблені в установах виконання покарань, за загаль­ним правилом, зараховуються на особовий рахунок засудженого. На особові рахунки засуджених зараховуються гроші, зароблені ними в установі, гроші, отримані за переказами, надіслані в посил-

ках (передачах), отримані у якості соціальних виплат (пенсія тощо)- Витрачаються ці гроші у сумах, розмір яких залежить від виду установи, на придбання продуктів харчування та предметів першої необхідності.

4. Засудженим, які перевиконують норми виробітку, та тим, які працюють на погодинних роботах, з господарського обслугову­ вання і сумлінно виконують встановлені завдання, може бути до­ датково дозволено витрачати на місяць для придбання продуктів харчування та предметів першої потреби гроші в сумі, яка визна­ чається КВК України.

Дозвіл на додаткове витрачення грошей надається начальни­ком установи незалежно від відбутої засудженим частини строку покарання, але за умови, що в період, за який надається можли­вість додаткового витрачання грошей, він не мав дисциплінарних стягнень за порушення режиму. На засуджених, яким надається право на додаткове витрачання грошей і яким нараховується міні­мум заробітної плати, начальники відділень щомісяця складають списки, які затверджуються начальниками установ або їх заступ­никами і є підставою для надання такого права.

5. Засудженим, які прибули до установ виконання покарань, дозволяється в перший місяць роботи, до нарахування заробіт­ ку, за умов сумлінного ставлення до праці і відсутності порушень режиму придбавати в крамниці продукти харчування та предме­ ти першої потреби за рахунок коштів, які є на особових рахун­ ках. У разі відсутності таких коштів їм може бути нарахований аванс у розмірі 50 % дозволеної для цих витрат суми в рахунок майбутнього заробітку.

Наданий аванс утримується із заробітку засудженого за той мі­сяць, у якому він був нарахований. Надання права користування коштами з особових рахунків, авансу здійснюється за письмовою заявою засуджених начальником виправної колонії.

У виняткових випадках адміністрація виховної колонії може надати одноразову грошову допомогу неповнолітнім засудженим, які не мають близьких родичів і раніше перебували в дитячих бу­динках, у розмірі п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заро­бітної плати із спеціального фонду.

6. Законом передбачене виключення щодо можливості залучен­ ня засуджених до праці без її оплати, яке витікає з режиму устано­ ви виконання покарань. Йдеться про випадки, коли засуджені працюють на роботах з благоустрою колоній і прилеглих терито­ рій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або на допоміжних роботах із забезпечення колоній продовольством. До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості, в неро­ бочий час і не більше як на дві години на день.

406

407

Стаття 121. Відрахування із заробітку або іншого доходу засуджених до позбавлення волі