Глава 12 виконання покарання у виді арешту

Стаття 50. Місця відбування покарання у виді арешту

1. Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як пра­вило, за місцем засудження в арештних домах, а військовослуж­бовці — на гауптвахтах.

2. Засуджений відбуває весь строк покарання в одному арешт-ному домі.

3. Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається в разі його хвороби або для забезпечення його безпеки, а також з інших поважних причин, що перешкоджа­ють дальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.

1. Арешт є основним покаранням, відповідно до якого засудже­ний на строк, встановлений вироком суду, поміщається в спеці­альну установу — арештний дім (ст. 50 КК України). Засуджені до арешту військовослужбовці відбувають покарання на військових гауптвахтах.

Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку установ вико­нання покарань, особи, засуджені до арешту, тимчасово, до ство-

рення арештних домів, відбувають покарання в слідчих ізолято­рах за місцем засудження.

Слід звернути увагу, що, на відміну від виконання покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, коли місце відбування пока­рання обмежується межами адміністративно-територіальної оди­ниці, на якій вони проживали або були засуджені, засуджені до арешту повинні відбувати покарання тільки за місцем засуджен­ня. Це означає, що засуджений до даного виду покарання повинен триматися у межах адміністративної території області, де розта­шований суд.

Друга вимога до місця відбування даного виду покарання поля­гає в тому, що воно обмежується тільки місцем засудження. При виконанні, наприклад, позбавлення волі, вказується ще й на місце проживання. Тому засуджені до арешту не направляються для від­бування покарання до свого місця проживання.

2. Вказівка на те, що засуджені відбувають увесь строк пока­рання в одному арештному домі чи слідчому ізоляторі в окремих постах або секціях, також випливає з вищевказаного загального положення. Введення подібних жорстких правил про місце відбу­вання арешту пояснюється, головним чином, необхідністю не до­пускати економічно невиправдане переміщення засуджених. Має значення і достатньо короткий строк покарання.

3. Ч. З ст. 50 КВК України встановлює певні винятки з цього правила. Так, переведення засудженого з одного арештного дому до іншого допускається у разі його хвороби або для забезпечення його особистої безпеки, а також за інших виняткових обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.

Переведення за хворобою таких осіб у лікувальну установу на загальних для засуджених підставах зараз неможливе. Переведен­ня за хворобою в інший арештний дім у принципі можливе (якщо такий є у межах області та він краще пристосований для забезпе­чення здоров'я засуджених), але з урахуванням нетривалості стро­ку самого покарання в реальному житті здійснити це врай складно (дійсно, підібрати арештний дім, розташований у місцевості, спри­ятливій для здоров'я засудженого, узгодити всі питання з адміні­страцією цього арештного дому та, у випадку отримання такої зго­ди, перемістити туди засудженого не тільки вкрай ускладнено, а й навряд чи доцільно).

Якщо засуджений заявляє про те, що його життю та здоров'ю загрожує небезпека з боку інших засуджених, адміністрація арешт­ного дому, перевіривши таку заяву, у разі необхідності може при­йняти рішення про доцільність переводу такого засудженого до іншого арештного дому. З проханням про переведення засуджено­го до іншого арештного дому начальник арештного дому звертаєть­ся до апарату регіонального управління (а не до Регіональної комі-

182

183

сії з питань розподілу, направлення та переведення засуджених, як це передбачено стосовно засуджених до позбавлення волі), яке і виділяє наряд для етапування даного засудженого в конкретний інший арештний дім даного регіону (а у випадку переведення до іншого регіону такий наряд видається за запитом регіонального управління Державним департаментом України з питань виконан­ня покарань).

4. Крім цього, у разі необхідності та з метою захисту засуджено­го від можливих посягань на його життя з боку іншого засуджено­го чи запобігання вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного висновку за вмотивованою постановою начальника установи їх можуть тримати в одиночних камерах.

5. Іншими винятковими обставинами можуть бути стихійне лихо, епідемія, введення в районі розташування арештного дому надзвичайного становища (наприклад, участь у масових безпоряд­ках, груповій непокорі або хуліганських діях, наслідки пожеж, повеней, землетрусів, а також інших подій техногенного характе­ру, що призвели до неможливості перебування всіх засуджених або їх частини у приміщенні арештного дому).

Стаття 51. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту

1. Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбав­лення волі.

2. На засуджених до арешту поширюються обмеження, вста­новлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

1. Засудженим до арешту забороняється:

побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвока­тів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юри­дичної особи;

одержання посилок (передач) і бандеролей, за винятком поси­лок (передач), що містять предмети одягу за сезоном.

4. Засуджені мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

5. Засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю до однієї години, а неповнолітнім — до двох годин.

6. За виняткових обставин засудженим до арешту може бути надано право на телефонну розмову з близькими родичами.

184

1. Підставою для тримання осіб, засуджених до арешту, є тіль­ки вирок суду, який набрав законної сили.

2. Арештні доми представляють собою приміщення камерного типу з властивими їм атрибутами та інфраструктурою, але без створення робочих камер.

Засуджені у арештному домі розміщуються у камерах з дотри­манням принципу ізольованого та окремого тримання різних кате­горій засуджених:

• чоловіків — окремо від жінок;

• неповнолітніх — окремо від усіх інших категорій засудже­них; засуджених, яких уперше притягнуто до кримінальної відпо­відальності, — окремо від осіб, які раніше притягалися до кримі­нальної відповідальності;

• засуджених, які раніше відбували покарання в місцях по­збавлення волі, — окремо від засуджених, які раніше не відбували покарання в місцях позбавлення волі (за Інструкцією про порядок розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до по­збавлення волі, особа визнається такою, що раніше відбувала по­карання у виді позбавлення волі у разі, якщо вона раніше була за­суджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в установах кримінально-виконавчої системи, незалеж­но від погашення чи зняття судимості);

• засуджених, які раніше працювали в суді, органах прокура­тури, юстиції та правоохоронних органах, — окремо від інших за­суджених (відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний за­хист працівників суду і правоохоронних органів», правоохоронні органи — це органи: прокуратури, внутрішніх справ, служби без­пеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання пока­рань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, дер­жавної лісової охорони, інші органи, які здійснюють право засто­совні або правоохоронні функції. Також захисту підлягають: пра­цівники суду, співробітники кадрового складу розвідувального органу Міністерства оборони України співробітники Антимонопольного комітету України);

• іноземних громадян і осіб без громадянства, як правило, — окремо від інших засуджених.

При розміщенні засуджених у камерах обов'язково врахову­ються рекомендації соціально-психологічної служби установи.

Така диференціація засуджених при розміщенні по камерах необхідна з метою забезпечення перш за все їх безпеки, профілак­тики правопорушень, проведення виховного впливу, а також ви­ключення негативного впливу та передачі «тюремного досвіду» з боку більш занедбаних у соціально-педагогічному плані осіб на за­суджених, які вперше опинились в умовах ізоляції.

185

3. Засуджені до арешту мають право: а) на щоденну прогулянку тривалістю одна година, а неповнолітні — до двох годин; б) на вось­мигодинний сон у нічний час; в) мати при собі і зберігати в камері особисті предмети і речі, перелік яких установлено нормативними документами; г) одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості; д) витрачати на місяць для придбання продуктів харчу­вання і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсот­ків мінімального розміру заробітної плати; є) в індивідуальному порядку відправляти релігійні обряди, користуватися релігійною літературою; ж) звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і до службових осіб. Пропозиції, заяви і скарги засуджених надсилаються за належніс­тю і вирішуються у встановленому законом порядку. Пропозиції, заяви і скарги, адресовані прокуророві, Уповноваженому Верхов­ної Ради України з прав людини, переглядові не підлягають і не пізніше як у добовий строк надсилаються за належністю, а якщо вони подані в неробочі чи святкові дні, то не пізніше доби з їх за­вершення. Про результати розгляду пропозицій, заяв і скарг ого­лошується засудженим під розпис; з) користуватися настільними іграми; і) мати побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи в установленому кри­мінально-виконавчим законодавством порядку; к) користуватися книгами, журналами і газетами з бібліотеки установи.

4. Засуджені до арешту зобов'язані: а) дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи, правомірних взаємовідносин з іншими засуджени­ми, персоналом установи та іншими особами; б) дотримуватися са­нітарно-гігієнічних правил, мати охайний вигляд, постійно під­тримувати чистоту в камерах, за графіком чергувати в них; в) дбай­ливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого державного майна; г) виходячи на прогулянку, дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки; д) при відвідуванні примі­щень, де тримаються засуджені, працівниками кримінально-вико­навчої системи та іншими посадовими особами вставати і вітатися. 5. Засудженим до арешту забороняється: а) установлювати зв'яз­ки з особами, які тримаються в інших камерах; б) придбавати, ви­готовляти, уживати і зберігати предмети, вироби і речовини, збері­гання яких засудженим заборонено; в) продавати, дарувати чи від­чужувати іншим шляхом на користь інших осіб предмети, вироби і речовини, які перебувають в особистому користуванні; г) грати в настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі; д) наносити собі або іншим особам татуювання; є) завішу­вати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, затуляти оглядове вічко; ж) створювати конфліктні ситуації з іншими засуд­женими та персоналом установи; з) мати побачення з родичами та

іншими особами, за винятком адвокатів або інших фахівців у галу­зі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; і) одержувати посил­ки (передачі) і бандеролі, за винятком посилок (передач), що міс­тять предмети одягу за сезоном.

6. Умови тримання засуджених в арештних домах є достатньо жорсткими. Хоча у ч. 2 ст. 51 КВК України і говориться, що на засуджених поширюються обмеження, встановлені для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, однак фактично вони є більш суворими. Засудженим, які відбувають покарання у виді арешту, побачення не надаються взагалі, за виключенням ад­вокатів та інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи (про порядок допуску таких осіб до побачень з засудженими дивись коментар до ст. 8 КВК України). їм також не дозволяється отримувати посилки (передачі) і бандеролі, за ви­нятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном. Подібних обмежень немає ніде, навіть у колоніях максимального рівня безпеки.

7. Загальна та професійна освіта, інша професійна підготовка засуджених не здійснюється не тільки в силу режимних обмежень, а й перш за все через нетривалість перебування в арештному домі, що не дозволяє хоча б в елементарних формах організувати цю ро­боту.

8. Засудженим у арештних домах дозволяється купувати про­дукти харчування та предмети першої потреби на гроші, що є на їх особових рахунках, у розмірі до 70 % мінімального розміру заро­бітної плати.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником мі­сячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заро­бітної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на робо­тах з особливими природними географічними і геологічними умо­вами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога. У разі, коли працівникові, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство провадить доплату до її рівня.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і перегляда­ється відповідно до ст. 9 і 10 Закону України «Про оплату праці».

Оскільки засуджені до арешту не залучаються до оплачуваної праці, на їх особових рахунках можуть знаходитись кошти, що на­дійшли від родичів та інших осіб через адміністрацію установи.

186

187

9. До предметів першої потреби та продуктів харчування, які можуть купувати засуджені до арешту, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань відносять:

А) Продукти харчування: будь-які продукти харчування (за ви­нятком продуктів з простроченим терміном реалізації, консерво­ваних продуктів із м'яса, риби, овочів, фруктів, виготовлених у домашніх умовах, продуктів, що потребують додаткового приготу­вання шляхом термічної обробки та ті, що швидко псуються, а та­кож спиртних напоїв та пива), та без обмежень тютюнові вироби фабричного розфасування, сигарети та чай. Засуджені можуть збе­рігати при собі чай — без обмежень, тютюнові вироби — не більше ЗО пачок цигарок або махорки (решта здається на склад та вида­ється засудженим відповідно до пункту 44 Правил), сірники — не більше 10 коробок.

Б) Предмети першої потреби та засоби особистої гігієни: одяг, головні убори, взуття та постільні речі встановленого зразка за встановленими нормами; натільна білизна (тепла і проста) — не більше двох комплектів; панчохи, шкарпетки та рукавиці — не більше двох пар; поясні ремені, кашне, носові хусточки, нитки та вироби з них; тапочки кімнатні, спортивне взуття (кеди, напівкеди, тапочки) — по одній парі; годинники ручні або кишенькові з не коштовних металів (1 шт.); дзеркало, бритви електричні або меха­нічні, а також безпечні з касетними головками, запальнички разо­вого використання; електрокип'ятильники побутові промислового виробництва до 0,5 КВт (1 шт.); засоби особистої гігієни (мило, зубний порошок чи паста, зубна щітка, гребінець, креми до та піс­ля гоління, шампунь), спеціальні засоби гігієни для жінок; під­ручники і учбове приладдя, література та періодичні видання, у т.ч. релігійного змісту (до 10 примірників), письмовий папір, зо­шити, прості олівці, авторучки, чорнило, стержні (з мастикою чорного, синього або фіолетового кольорів), конверти, марки, лис­тівки; шашки, шахи, доміно, нарди (по одному комплекту); щітки для одягу та взуття, крем для взуття; поліетиленовий посуд, ку­холь, ложка, пластмасові футляри для окулярів, мила та зубних щіток; натільні хрестики та інші предмети культу, виготовлені з не коштовних матеріалів; спортивні костюми (один); для жінок, крім того, халати та сукні, хустки, рейтузи, пояси, бюстгальтери, марля, гігієнічні пакети, защіпки, вата, косметика, крем для об­личчя та рук.

10. Засуджені забезпечуються жилою площею за нормами, установленими кримінально-виконавчим законодавством Украї­ни, та тримаються в окремих камерах по 3—10 осіб в одній камері. Норма житлової площі на одного засудженого не може бути мен­шою 3 кв. м, а для жінок та неповнолітніх — 4 кв. м.

Засудженим у арештних домах надаються щоденні прогулянки тривалістю до однієї години, а неповнолітнім — до двох годин.

188

Телефонні розмови засудженим у арештних домах, як правило, не надаються. Лише при настанні виключних особистих обставин (смерть або тяжка хвороба близького родича, що становить небез­пеку для його життя; стихійне лихо, що спричинило значну мате­ріальну шкоду засудженому чи його родині тощо), така розмова може бути надана. При цьому всі виключні обставини повинні бути підтверджені документально (телеграма, лист, повідомлення у пресі довідка лікаря тощо).

11. Із засудженими до арешту проводиться соціально-психоло­гічна робота, спрямована на формування та збереження соціально-корисних навичок, нейтралізацію негативного впливу умов ізоля­ції на особистість засуджених, профілактику та попередження їх агресивної поведінки щодо персоналу, інших засуджених та щодо себе, усвідомлення провини за вчинені злочини та розвиток праг­нення до відшкодування заподіяної шкоди.

12. Основними формами соціально-виховної роботи із засудже­ними до арешту є: індивідуальна робота; просвітницька та куль­турно-масова робота; правове виховання. Самодіяльні організації серед засуджених не створюються.

13. Організація соціально-виховної роботи із засудженими без­посередньо покладається на інспектора з соціально-виховної ро­боти.

Стаття 52. Залучення осіб, засуджених до арешту, до праці

Засуджені можуть залучатися без оплати праці до робіт з бла­гоустрою арештних домів, а також поліпшення житлово-побуто­вих умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольством.

До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості і не більш як на дві години на день.

1. У даній статті встановлюється ще одна особливість відбуван­ня покарання у виді арешту, яка полягає у тому, що засуджені у арештних домах до суспільно корисної оплачуваної праці не залу­чаються, а виконують лише роботи з господарського обслуговуван­ня установи, а також поліпшення житлово-побутових умов засу­джених або до допоміжних робіт із забезпечення установ продо­вольством без оплати їхньої праці. Це обумовлено тим, що тримання в арештних домах, по-перше, є достатньо короткочас­ним (до шести місяців), а по-друге, повинно відбуватися в умовах суворої ізоляції, у зв'язку з чим забезпечити таких засуджених ро­ботою практично неможливо.

У арештних домах, як і у слідчих ізоляторах, є потреба у наяв­ності господарчої обслуги з числа засуджених осіб для обслугову-

189

вання даних установ; без допомоги цих осіб нормально функціону­вати арештні дома не зможуть.

2. При здійсненні засудженими до арешту робіт з господарсько­го обслуговування адміністрація арештного дому повинна вжити всіх необхідних заходів для забезпечення надійної ізоляції даної категорії осіб. В першу чергу це правило стосується тих арештних домів, які розташовані на території слідчих ізоляторів. Адміні­страція цих установ повинна вжити заходів не тільки для надійної ізоляції та охорони засуджених до арешту з метою недопущення їх втеч, а й для виключення можливості будь-яких контактів з засу­дженими, що виконують роботи з господарського обслуговування слідчих ізоляторів, оскільки відсутність будь-якого спілкування входить до змісту даного виду покарання, котре, як вже зазнача­лось, повинно відбуватися в умовах суворої ізоляції.

Стаття 53. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту