2.3. Службові деталі

До службових деталей належать вихідні відомості, колонтитул,

авторський підпис, ініціали.

Внизу останньої сторінки розміщують вихідні відомості: адресу

й телефони редакції, адресу друкарні, де випускається газета, номер

замовлення. Доцільно вказати тут чи в заголовній частині дні

виходу газети. Іноді вказують її разовий наклад.

Вихідні відомості оформляють в одному з двох варіантів. їх можна

набрати одним рядком на весь формат полоси світлим прямим чи

курсивним шрифтом кегля 8 пунктів та відбити зверху прямою

тонкою лінією. Більш компактним є інше їх розміщення, так

званим боковиком. При цьому їх набирають форматом стандартної

колонки, іноді беруть у рамку з прямих чи хвилястих ліній і

розміщують внизу останньої колонки, під підписом редактора. А в

деяких газетах адресу й телефони редакції клішують, уміщують

також боковиком.

Вихідні відомості слід обов'язково зазначати в кожному номері

газети.

На всіх сторінках газети, крім першої, вміщують колонтитул. До

нього входять назва газети, номер сторінки, дата випуску.

Колонтитул також має декілька варіантів оформлення. Один із них —

верхнім рядком, що розміщується над полосою на весь її формат.

Колонтитул відбивається знизу від тексту прямою лінійкою,

тонкою чи напівжирною. Зовні скраю ставлять номер сторінки, на

внутрішньому краї — дату виходу, в центрі, посередині полоси,# — назву

газети. Колонтитул зазвичай оформляють прямим напівжирним

шрифтом кегля 8—10 пунктів. Однак такий колонтитул створює

деякі незручності для верстки, наприклад, тематичних сторінок,

заважає розміщенню "шапки" й займає значну площу. Тому нині

широко застосовують інші варіанти його оформлення. Іноді

переносять рядок колонтитула вниз, але частіше оформляють його

компактним боковиком. У цьому випадку колонтитул розміщують

наприкінці останньої колонки полоси. Нерідко боковий колонтитул

клішують, повторюючи в ньому малюнок назви газети. На

розвороті, зверстаному без середника, колонтитул, як правило, не ставиться.

Майже всі матеріали, що друкуються в газеті, мають авторський

підпис. Із цим пов'язана одна з поширених помилок в оформленні

газет — відсутність однотипності в авторських підписах. Оформ-

49

лювач має встановити чіткі правила їх оформлення і слідкувати за

тим, щоб вони виконувались.

Авторський підпис, як правило, вміщують наприкінці замітки. У

більшості випадків він складається з першого ініціала автора, його

прізвища, зазначення посади, іноді — звання. Підпис розбивають

на два рядки. У першому зазначають ініціали і прізвище, у

другому — посаду. Звання ставиться зліва від прізвища в першому

рядку. Весь підпис виключають праворуч, відділяючи його кегельною

лінійкою від міжколонної.

Шрифт авторського підпису не має залежати від шрифту, яким

набрано матеріал. Авторські підписи в газеті слід завжди набирати

тим самим шрифтом — однієї гарнітури, накреслення і кегля,

незалежно від того, як набрано друковані матеріали.

Прізвища та ініціали автора, як правило, набирають напівжирним

прямим шрифтом кегля 8—10 пунктів. Посаду набирають

напівжирним чи світлим шрифтом того ж кегля. Наприкінці першого рядка

підпису ставлять кому чи крапку. Залежно від цього другий рядок

починається з малої чи великої літери.

Територіальні посилання — зазначення місця написання

матеріалу і т. ін. — набирають світлим прямим петитом, розміщують

окремим рядком нижче від авторського підпису і виключають ліворуч.

Груповий підпис, до якого входять два прізвища, можна оформити,

розмістивши їх одне під одним, стовпчиком, і виключивши кожне

праворуч. Якщо прізвищ більше, краще набрати їх вроздріб,

уникаючи по змозі переносу в прізвищах.

Іноді, коли редакція хоче звернути увагу читачів на авторів

матеріалу, вона розміщує авторський підпис над заголовком матеріалу

чи ліворуч від нього, на одному з ним рівні чи відразу під

заголовком. В останньому випадку його розташовують у декілька рядків з

виключкою у центрі. Підпис доцільно відбити від тексту

ромбиками, зірочками тощо. Виносячи підпис автора наверх, треба

прослідкувати за тим, щоб не виникло невдалого сполучення з заголовком.

Багатьох помилок припускаються газети в оформленні ініціала

(іноді його також називають "ліхтариком") — великої літери

кегля 16—24 пунктів, яку врізають на початок першого пункту

матеріалу. Його застосовують для позначення початку тексту чи його

розділів, а інколи просто для прикрашення чи "розрядки" тексту.

Обов'язково ініціал ставиться у тих випадках, коли заголовок

пересувають із верхнього лівого кутка в інше місце.

4 - 2202

50

Для ініціала часто підбирають літеру прямого напівжирного

накреслення. Але якщо текст набрано курсивним шрифтом, ініціал

ставлять курсивною літерою. Висота ініціала має дорівнювати двом-

трьом текстовим рядкам. Ініціал, як правило, набирають без

абзацного відступу.

Добре виглядають не набірні, а клішовані ініціали. Щоправда, не

слід сильно збільшувати їхній розмір, бо тоді вони "випиратимуть"

зі сторінки.

Висновки

Згадаймо постійні елементи газети. Це — заголовна частина

газети, сторінки номера, колонки, текстові матеріали, заголовки,

ілюстрації, розділові засоби (лінійки, відбивки, пробіли тощо), службові

деталі (колонтитули, вихідні відомості).

Заголовна частина складається з назви газети, постійного

заклику, зазначення того, чиїм органом є газета, чи її статусу, календарних

відомостей, порядкового номера і року видання газети. Оскільки

читач звертає увагу передусім на заголовну частину, варто

приділяти особливу увагу її оформленню.

Важливе значення мають розділові елементи — лінійки, пробіли,

різноманітні прикраси. Треба пам'ятати, що успіх роботи оформ-

лювача значною мірою залежить від того, наскільки вміло він

використовує утилітарні та естетичні можливості цих елементів.

Обов'язковою частиною постійних елементів є службові деталі

— вихідні відомості, колонтитули, авторські підписи, ініціали.

Перед випуском газети треба ще раз уважно переглянути номер,

щоб усі постійні елементи були на місці.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Назвіть постійні елементи газети.

2. Назвіть елементи заголовної частини газети.

3. Як оформлюється заголовна частина?

4. Які основні варіанти розміщення календарних відомостей? У

якій послідовності їх розміщують?

5. Що таке шпігель? Як він використовується?

51

6. Які є варіанти розміщення на полосі заголовної частини?

7. Назвіть розділові засоби і визначіть специфіку їх використання.

8. Дайте визначення пробілів. Що таке апрош та інтерліньяж?

9. Які функції лінійок ви знаєте? Назвіть лінійки, що найчастіше

використовуються.

10. З якою метою застосовуються друкарські прикраси?

11. Що таке вихідні відомості, як вони оформлюються?

12. Які службові елементи газети ви знаєте?

13. З яких частин складається та як оформлюється колонтитул?

14. За якими правилами оформлюється авторський підпис?

15. У яких випадках ставиться ініціал ("ліхтарик")?

16. Які ознаки властиві основним елементам газетної графіки:

текстовій колонці, заголовкові текстового матеріалу, ілюстрації?

Література

1. Галкин С. И. Оформление газеты и журнала: от элемента к

системе: Общее и особенное в художественно-техническом

конструировании периодических изданий. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

— С. 33—51.

2. Гуревич С. М. Оформление и выпуск районной газеты. — М.:

Книга, 1969. — С. 61—67.

3. Оформление периодических изданий / Под ред. А. П.

Киселева. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — С. 79—87.

4. Попов Г. Б., Гуревич С. М. Производство и оформление

газеты: Учеб. пособие для студентов спец. "Журналистика". — 2-е изд.,

перераб. — М.: Высш. шк., 1977. — С. 101—106.

5. Попов Г. Б., Гуревич С. М. Производство и оформление

газеты: Учеб.-метод, пособие. — 3-е изд., испр. — М.: Изд-во Моск.

ун-та, 1977. — С. 32, 46—47.

6. Прокопенко І. Б., Гутянська О. Б. Техніка газетної справи:

Практикум. — К.: Вища школа: Вид-во при Київ, ун-ті, 1989. —

С. 84—85.

7. Цыпленков К. М. Лицо газеты. — М.: Моск. рабочий, 1963.

— С. 62—63.

4*

Тема З

РОЗМІРНІ ЕЛЕМЕНТИ ГАЗЕТИ

План

1. Формат газети.

2. Обсяг газети.

3. Формат полоси.

4. Кількість і формат текстових колонок.

Газета, як будь-яке матеріальне явище, має

визначені розмірні характеристики, котрі можна

виразити в метричних чи друкарських одиницях.

Це формат газети й полоси, обсяг видання, число

й формат текстових колонок, розмір полів і

міжколонкових пробілів. Можна також

говорити про ємність полоси, місткість рядка набору,

кеглі шрифту та інші розмірні

характеристики. Існують і розмірні характеристики, не

задані технологічно, а зумовлені, головним чином,

типологічними особливостями періодичних

видань. Це — середній розмір матеріалу, загальна

кількість матеріалів на полосі та в номері,

коефіцієнт варіації та ін. Але це — вторинні розмірні

характеристики, і в цій лекції мова про них не

йтиме.

54

3.1. Формат газета

Від формату газети залежить як кількість і обсяг текстових та

ілюстративних матеріалів у номері, так і їх розташування й

оформлення. Формат газети багато в чому обумовлює особливості її

верстки, ілюстрування, використання текстових і титульних шрифтів,

оформлення заголовків.

Але формат — не вільна характеристика, він не в останню чергу

залежить від типу газети. Саме через формат тип газети найбільше

здійснює вплив на інші компоненти газетної графіки. Під час

вибору формату до уваги також беруться умови й можливості

поліграфічного виробництва, національні традиції.

У світовій практиці можна виділити п'ять найпоширеніших груп

газетних форматів. Найчастіше трапляється великий (світовий)

формат. У нас його називають форматом А 2. У різних варіантах

для великого формату характерним є розмір 420 х 594 мм. Досить

широко використовується і рейнський формат. Для цього формату

найбільш типовий розмір — 365 х 510 мм. Значна група газет

видається середньоєвропейським форматом — приблизно 315 х 470 мм.

Другим поширеним у світі є малий формат, його типовий розмір —

297 х 420 мм. Цей формат широко використовується нашою пресою

і зветься АЗ. У журналістській літературі малий формат іще

називають таблоїдним, однак для справжнього таблоїда

характерним є розмір 300 х 370 мм. Перша газета такого формату з'явилась

у Нью-Йорку під назвою "Ілюстрейтед дейлі ньюс" (змінивши назву

на "Нью-Йорк дейлі ньюс", вона виходить і досі). Дуже швидко

таблоїдна лихоманка охопила багато західних країн, насамперед

Англію, де перший малий формат прийняла "Дейлі мірор". Не

випадково протягом тривалого часу слова "таблоїд" і "жовта"

преса були синонімами.

Головною причиною появи таблоїдів є їхня спрямованість на

масового читача. Про це свідчать великі заголовки, енергійно

складені тексти, значний обсяг ілюстрацій, широке використання двох

фарб, велика кількість реклами. Але не варто забувати й суто

утилітарну причину: малий формат зручніший для читання.

Близький до журнального розміру формат B10 х 297 мм) у

газетній практиці застосовується порівняно рідко. В Україні цей

формат має назву А 4.

Отже, в Україні використовуються три формати — А 2, АЗ та

55

А 4. Для газет, що друкуються на рулонних машинах іноземного

виробництва, можливі також розміри 297 х 440 мм і 297 х 452 мм.

Формат газети визначається розмірами паперу, на якому вона

друкується. Для газет із великим тиражем, що друкуються на

ротаційних машинах, використовується рулонний папір. Для газет із

невеликим тиражем (декілька тисяч примірників), що друкуються

на плоскодрукувальних машинах, використовують флатовий папір

(окремими аркушами).

В Україні флатовий газетний папір має декілька стандартних

форматів: 600 х 840, 600 х 900, 700 х 900 мм та ін. Вибір цих

форматів зумовлено тим, що повний аркуш паперу повинен мати

площу 1 м2 (84 х 119 см = 9996 см2); пропорції боків аркуша паперу

мають бути постійними, незалежно від того, в яку частку аркуша

він фальцується; такій умові відповідає аркуш паперу, в якому

короткий бік відноситься до довгого, як 1 до кореня квадратного з

2, чи приблизно як 1:1,4. Визначаючи формат ролевого паперу,

вказують лише ширину поля. Ролевий газетний папір

випускається такими стандартними форматами: 420, 600, 840, 1260, 1680 мм.

Найбільш широко застосовується ролевий папір формату 840 мм.

Для газет із великим тиражем, що друкуються на великих

ротаційних агрегатах, використовується паперове поле шириною

1680 мм.

Стандартні формати А 2, А 3 і А 4 було введено ще 1928 р. На їх

основі німецький вчений Вільгельм Оствальд розробив принципи

"світового" формату 1:1,4, що про них ми вже згадували.

Відхилення у довжині й висоті газетної сторінки

встановлюються технічними умовами. За формату А 3 ці відхилення не мають

перевищувати ±1 мм. Однак у разі використання аркуша формату

600 х 840 мм і рулонного паперу шириною 600 мм можливе

збільшення ширини газетної сторінки на 4 мм.

Стандартні формати наших газет вимірюються рівнозначними

величинами. Висота сторінки наступного формату дорівнює ширині

сторінки попереднього формату. Тому площа сторінки газети, що

виходить форматом А 2, у 2 рази перевищує площу сторінки газети

формату А 3 і в 4 рази — площу сторінки газети формату А 4.

Ця особливість дозволяє легко змінювати формат сторінок і

шпальт у тій самій газеті, що має велике значення для планування

номера, особливо для оформлення різних його розділів, тематичних

сторінок і т. д. Часто змінювати формат не рекомендується, бо до

56

постійного формату вже звикли читачі. Це слід робити лише в тих

випадках, коли газеті треба надати незвичайного вигляду.

І за кордоном, і в Україні досить чітко виявляється двояка

тенденція у використанні газетних форматів. З одного боку, деякі

малоформатні газети переходять на великий формат, з іншого —

дедалі більша кількість щотижневиків і спеціалізованих газет

починає виходити форматом А 3 і навіть А 4.

Потяг до великого формату обумовлений рядом причин і

творчого, і виробничого, і суто психологічного характеру. Малий формат

веде до зменшення розміру матеріалів. За рахунок додаткових

середників приблизно на 6% зменшується ємність газетної полоси.

Крім того, деякі журналісти і читачі вважають малий формат

недостатньо "солідним". Але ж малий формат — більш функціональний,

ніж великий. Таку газету можна читати не лише вдома, а й у

дорозі. Не випадково фахівці-газетярі вважають, що майбутнє

газетної справи — за таблоїдним форматом.