5.5. Комбінований метод виділення

Для виділення в тексті, як правило, користуються одним

прийомом. Наприклад, набирають речення або абзац напівжирним чи

курсивним шрифтом. Але для того, щоб посилити виділення, можна

водночас використовувати декілька його способів, зокрема

поєднати шрифтові засоби з нешрифтовими. Так, у деяких газетах

набирають абзац, що виділяється, напівжирним чи курсивом із боковим

відступом, інколи навіть з'єднуючи його з боковою лінійкою.

Якщо узагальнювати, то комбінований метод виділення полягає

в тому, що текст набирають:

— іншим шрифтом і на інший формат;

102

— звичайним шрифтом, на інший формат і виділяють лінійками;

— іншим шрифтом, на інший формат і також виділяють

лінійками;

— частину тексту набирають на зменшений формат, уверстуючи

зліва його тупу чи шатировану лінію.

5.6. Інші засоби виділення матеріалів

Можна виділити матеріал із допомогою заголовка, набравши його

більшим, насиченим шрифтом, підкресливши лінією чи двома,

заверставши незвичним способом у текст. У поєднанні з

літературними перевагами заголовка це дозволить привернути увагу читача

до матеріалу. Дослідження показали, що більшість — до 2/3

читачів обирають матеріали для читання за заголовком.

Дуже сильним засобом виділення є використання кольору —

кольорові заголовки, рамки, лінії.

Ефективним засобом привернення уваги до статті є врізи —

преамбули, в яких, як уже зазначалося, редакція висловлює своє

ставлення до матеріалу. З їх допомогою легко урізноманітнити

верстку газетних публікацій. Врізи, як правило, набирають

видільними шрифтами і на особливому форматі. В основному їх вміщують

у рамку поруч із заголовком матеріалу. Іноді врізи заверстують у

центр публікації. Все залежить від конкретних обставин, що

склалися на газетній полосі.

Щоб привернути увагу читача до потрібних публікацій,

працівники редакцій використовують різноманітні засоби. Взяти хоча

б практику переносу великих статей на наступні полоси. Донедавна

матеріали великого обсягу не розділяли на окремі частини, а

ставили разом — "підвалами" на розвороті, трьома й чотирма

колонками. Будь-які спроби "заховати", розверстати такі публікації на

полосах вважали ледве не порушенням елементарних канонів

верстки. Зараз верстка з переносами міцно увійшла в газетну

практику.

Цей прийом дозволяє нам уникнути статичності в розташуванні

матеріалу. Розділення матеріалу великого обсягу на окремі

частини зменшує габарити, дає можливість почати статтю на першій

полосі та закінчити на внутрішніх.

Іноді на "вітрину" газети — на першу полосу — виносять цікаву

103

фотографію з посиланням, що матеріал, пов'язаний з нею,

друкується на наступних сторінках.

До речі, при переносі великих публікацій з однієї сторінки на

іншу треба враховувати одну важливу умову: їхні заголовки мають

бути набрані шрифтом однакового накреслення. Припустімо, на

початку матеріалу заголовок набрано кеглем 36. На наступній

сторінці той самий заголовок слід повторити шрифтом того ж

накреслення, але меншим кеглем — 24—28. Зорова асоціація

накреслення шрифту полегшить пошук продовження матеріалу.

При конструюванні полоси й усього номера не варто забувати

безперечну істину: виділяючи головне, не принижувати сусідніх

матеріалів, які теж мають своє значення.

Це можна проілюструвати хоча б таким прикладом: великий

заголовок, який об'єднує матеріали однієї теми, — "шапка",

набраний шрифтом 48 кегля,, на тлі "підшапки" 28 кегля виглядатиме

спокійно, як і "шапка" чи заголовок, набраний 36 кеглем, на тлі

кегля 20—24. А от якщо поруч із заголовками, набраними кеглем

10—12, раптом з'явиться кегль 48, то він їх просто "задавить",

принизить значущість, зробить підзаголовками.

Отже, при наборі "шапок" і "підшапок", заголовків і підзаголовків

не слід забувати про пропорційне співвідношення розмірів шрифтів

та їхнього накреслення. Якщо, наприклад, "шапку" на всю полосу

набрано напівжирним латинським шрифтом кегля 36, то "підшапку"

треба дати кеглем 20, світлим, а якщо вона небагатослівна — 24

кеглем. Навіть незначне, здавалося б, збільшення шрифту

"підшапки" до 28 чи ЗО кегля порушує стрункість. Невдало будуть

виглядати "шапка" й "підшапка", якщо першу набрати світлим

шрифтом, а другу — жирним. Те саме буде з заголовком і підзаголовком.

Не можна також практикувати чергування великих і малих літер

при наборі "шапок" і "підшапок". Краще набирати їх однаково —

чи великим, чи маленьким шрифтом. Чергування великих і малих

літер порушує стрункість ліній.

У наш час багато газет стали виносити на верх полос аншлаги —

короткі анотації основних матеріалів сторінки, а то й усього номера.

Вони дають читачеві можливість швидко ознайомитись зі змістом.

На жаль, це добре починання інколи використовують неправильно.

Деякі оформлювачі набирають анотації такими великими шрифтами,

що все довкола них "зникає". Виділяючи багато, ми не тільки не

виділяємо головного, а навпаки, "заглушуємо" його.

104

В усьому, звичайно, потрібне почуття міри. Невиправдане

захоплення великими фотографіями, шрифтами, різноманітними

рамками призводить до втрати рівноваги верстки.

Висновки

Мистецтво оформлювача полягає в тому, щоб різноманітними

естетичними засобами привернути увагу читача.

Якими ж засобами можна досягти найбільшого ефекту? Для

цього потрібно:

— вміло вибирати розміри й накреслення шрифтів;

— розумно використовувати різноманітність текстових форматів

набору та графічних засобів;

— домагатися вдалого і водночас логічного підбору шрифтів для

заголовків;

— використовувати оригінальну розверстку, щоб обсяг великих

матеріалів скорочувався для зору, а найважливіші статті на полосі

виглядали яскраво, виразно.

Дуже важливим є правильне визначення об'єктів і засобів

оформлення. Виділити на полосі всі матеріали чи занадто багато — значить

нічого не виділити. Неправильне використання засобів виділення

призводить до строкатості в оформленні газети.

Вибір того чи іншого технічного засобу виділення визначається

змістом тексту. Тільки відповідно до змісту матеріалу можна

користуватися цими засобами.

На тлі рівної однотипної розверстки матеріалів дуже помітними

будуть навіть найнезначніші виділення: рамки, різноманітність

набірних шрифтів тощо. І навпаки, нагромадження усіляких прикрас

вносить безладдя, заплутує читача. Автори такої верстки забувають,

що сильне виділення одного матеріалу обов'язково вимагає і виділення

сусідніх. Гонитва за нескінченним збільшенням і посиленням елементів

оформлення призведе до порушення звичних естетичних норм.

І справді, якщо всі видільні елементи будуть використовуватись

правильно, в достатніх пропорціях, вони нададуть текстові деякої

декоративності, збільшать його привабливість. Якщо ж

пропорційне співвідношення в оформленні полоси порушується, неодмінно

"вилізе" якась окрема частина, і тоді зникне єдине ціле —

оригінальність і компактність полоси.

105

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Назвіть засоби виділення матеріалів на полосі.

2. Які засоби шрифтового виділення матеріалів ви знаєте?

3. Як використовується форматний метод виділення?

4. Які місця в газеті найвигідніші?

5. Які матеріали треба ставити на шпігель?

6. Назвіть графічні засоби виділення.

7. У чому полягає сутність утилітарного методу застосування

лінійок у газеті?

8. Що ви знаєте про видільну силу заголовка?

9. Назвіть основні засоби комбінованого методу виділення тексту.

10. Яка мета виділення в газеті окремих матеріалів або частин

матеріалу?

11. Які способи виділення найчастіше використовують у газеті,

де ви працюєте чи з якою співробітничаєте?

12. Що таке врізка і яке її значення?

Література

1. Балат А. В. Техника оформления газетной полосы. — 2-е изд.,

испр. и доп. — Минск: Изд-во БГУ, 1977. — С. 111 — 115.

2. Ковтун В. Ф., Цыганов О. В. Максимум выразительности. —

М.: Сов. Россия, 1972. — С. 39—65.

3. Попов Г. В., Гуревич С. М. Производство и оформление

газеты: Учеб. пособие для студентов спец. "Журналистика". — 2-е изд.,

перераб. — М.: Высш. шк., 1977. — С. 117—119.

4. Попов Г. В., Гуревич С. М. Производство и оформление

газеты: Учеб.-метод, пособие. — 3-е изд., испр. — М.: Изд-во Моск.

ун-та, 1977. — С. 38—39.

5. Прокопенко I. В., Гутянсъка О. В. Техніка газетної справи:

Практикум. — К.: Вища школа: Вид-во при Київ, ун-ті, 1989.—

С. 95—97.

6. Толкачев Е. В. О техническом оформлении газеты: Заметки

выпускающего. — М.: Искусство, 1956. — С. 25—31.

7. Цыпленков К. М. Лицо газеты. — М.: Моск. рабочий, 1963.

— С. 33—42.

Тема 6

ОФОРМЛЕННЯ ЗАГОЛОВКІВ

План

1. Призначення заголовків.

2. Види газетних заголовків.

3. Архітектоніка газетного заголовка.

4. Композиція заголовка.

5. Шрифтографія заголовків.

108

6.1. Призначення заголовків

Заголовки матеріалів у газеті — це один із найважливіших її

елементів. Від їх характеру та оформлення багато в чому залежить

обличчя газети.

Найважливіша функція газетного заголовка — керувати увагою

читача. Заголовки допомагають читачеві ознайомитися з номером,

швидко отримати уявлення про зміст його матеріалів, вибрати

головне й цікаве. Характер заголовків та їх оформлення значною

мірою визначають, чи буде прочитано той чи інший матеріал.

Газетна практика дає численні приклади того, як унаслідок

невдалого оформлення заголовка різко знижується вплив важливих

виступів на читачів: змістовну статтю з невиразним заголовком не

помічають і, отже, не читають. І навпаки, яскравий та правильно

оформлений заголовок підвищує ефективність сприймання статті.

Коли читач відмовляється ознайомлюватися з газетним

матеріалом?

1. Коли заголовок незрозумілий.

2. Коли заголовок виражає не головну думку автора, а

відображає другорядні елементи змісту публікації.

3. Коли заголовок перетворився на штамп, трафарет, стереотип.

Заголовок, насамперед, завдання автора, але разом з тим і редакції

газети в особі:

— відділу, який готує матеріал до друку;

— секретаріату;

— чергової зміни, яка випускає номер (черговий редактор — член

редколегії, черговий заступник відповідального секретаря,

черговий співробітник відділу).

Секретаріат редакції газети має створювати загальну атмосферу

професійної невдоволеності заголовками і прищеплювати прагнення

до пошуку кращих, виховувати в усіх журналістів відповідальне

ставлення до заголовків, утверджувати високу культуру роботи над

ними.

Домагаючись на стадії підготовки номера від редакційних

авторів і відділів найкращих варіантів заголовків, назв і "шапок",

секретаріат повинен використовувати для цього різні засоби — від

стислого колективного обговорення пропозиції до проведення

невеличких конкурсів серед журналістів.

При цьому головним предметом уваги співробітників секретаріату,

109

всіх працівників відділів залишається єдність змісту і форми в

цілісній системі окремої полоси і всього номера.

Не можна зловживати ні гучним закличним словом, ні рясністю

метафор, ні повторами дієслівних заголовків.

Почуття міри, вміння бачити кожну назву в загальній "оркест-

ровці" газети — ось що тут особливо потрібне.

За які якості цінують заголовки?

Кращі газетні заголовки повинні мати такі властивості:

— максимальну інформативність;

— об'єктивне відображення тематичного змісту тексту;

— самобутність і оригінальність;

— публіцистичну гостроту і експресивність, виразність почуттів,

думок;

— структурну завершеність та інтонаційну виразність;

— точність термінів.

Заголовки значною мірою визначають ефективність, дієвість

матеріалів газетного номера.

Вони є постійним елементом газети, як і назва друкованого

органу, як і полоси номера, що складаються з текстових колонок, як і

текстові матеріали, ілюстрації, як і службові деталі — колонтитули

та вихідні видавничо-реєстраційні відомості.

Отже, заголовок — це складова частина, постійний елемент

газети — незмінний, повсякденний, завжди присутній у

газетному номері.

Призначення газетного заголовка:

— зацікавити читача, бо найперше, що впадає в око читачеві, це

заголовки;

— стисло й виразно донести до читача головну ідею публікації

(повідомити основний зміст);

— привернути увагу читача до газетного матеріалу (тобто

спонукати його прочитати надруковане під заголовком).

Гарний газетний заголовок:

— виражає єдність форми і змісту матеріалу;

— забезпечує актуальність і конкретність публікації;

— передає ставлення автора і редакції до описуваних подій,

процесів, явищ;

— підкреслює значення повідомлюваного факту і, отже, активно

впливає на читача.

Гарний газетний заголовок має впливати на читача, і тому в його

110

основі завжди лежать відповідність змістові, ясність, точність,

яскравість, виразність.

Отже, гарний заголовок у газеті — це концентроване

відображення головної ідеї твору, головної думки автора, але

відображення лаконічне, максимально стисле, чітке, конкретне.

Що значить конкретне?

Ця важлива якість заголовка виявляється в різних формах, а саме:

— у формі чіткого і ясного гасла;

— У формі стислого узагальнюючого висновку ("Не конкуренти,

а союзники", "Каскад набирає силу", "Рекордні кілограми");

— У формі влучної характеристики повідомлюваних фактів

("Дерева розповідають про клімат", "Питання стоїть, а будинок

валиться", "Замість саду — терема", "Острова неряшливости в море

чистоты");

— у формі стисло викладеного єдиного факту, який становить

весь зміст замітки ("Діагноз за телефоном", "Перша продукція",

"Сільський завод", "Відкриється китайський магазин", "Динозаври

на Чукотці");

— у формі якогось елемента, який з достатньою повнотою

виражає сутність матеріалу, підсумкових даних, влучного

висловлювання, характерного факту ("Гроші... за приписки", "Премія... з пальця",

"Від простоїв до авралів", "Коса на камінь", "Сеанс, якого не було",

"Шість пострілів завершили розмову").

Отже, для заголовка кожного матеріалу доцільним є власний

ступінь конкретності, тобто чим конкретнішим є матеріал, тим

конкретнішим, точнішим, чіткішим має бути заголовок.

Чи може бути той самий заголовок однаковим за побудовою для

репортажу, інтерв'ю, фейлетону, нарису, звіту, замітки? Ні, бо

особливості кожного газетного жанру обумовлюють і форми заголовків. І

якщо, скажімо, заголовок буде вдалим для статті чи кореспонденції,

то це аж ніяк не означає, що він буде виразним і точним для

замітки чи репортажу.

Візьмемо приклад короткої інформаційної замітки. Вона

лаконічно, здебільшого без будь-яких коментарів, оперативно сповіщає

тільки окремий факт. Тому невелика за розміром замітка вимагає най-

коротшого заголовка (в одне-два, рідше в три слова), що передає

сутність змісту.

Приклади:

— "Телескоп дивиться в небо";

111

— "Новосілля у ветеранів";

— "Львівські сувеніри";

— "Рекорд штангіста";

— "Допомагає ультразвук";

— "Шкільний кооператив";

— "Санаторій змінює профіль".

Важливою властивістю заголовка у фейлетоні є його

оригінальність, образність, дотепність. Заголовок фейлетону має іскритися

новизною, бути стислим і сатиричним. Адже фейлетон є літературно-

публіцистичним газетним твором сатирично-гумористичного

характеру на злободенну тему. Заголовок у фейлетоні незвичний, він

одразу впадає в око, нерідко стає крилатим висловом. Такі заголовки

взагалі несуть у собі елементи сатири, іронії, гумору, тобто елементи,

які зовсім невластиві, наприклад, статті на економічну тему.

Приклади:

— "Бабушка и управдом";

— "Песня в нагрузку";

— "Преміальна гарячка";

— "Ділове порося";

— "Електронна карамель";

— "Гусак у магнітному полі";

— "Службовий анонім";

— "Директорський віник";

— "Будяк у перспективі".

Втім, якості газетного фейлетонного заголовка були б недоречні,

наприклад, у відділі пригод, де потрібні винятково стримані,

короткі, суто інформаційні заголовки.

Приклади:

— "Несподівана знахідка";

— "Вогонь на балконі";

— "Ешелон зупинено вчасно";

— "Тяжке похмілля";

— "Нічна зустріч".

Наведені приклади підтверджують думку про те, що зв'язок між

заголовком і жанром, характером публікації існує. А втім, залежність

ця надто умовна і стверджувати категорично, що, скажімо, жанрові

кореспонденції властива тільки така інтонація заголовка, жанрові

репортажу — зовсім інша, а заголовкові нарису потрібне зовсім не

те забарвлення, не можна.

112

Тому в живій, творчій газетній справі надмірна регламентація

чи безапеляційні ствердження в конструюванні газетних заголовків

були б помилковими.

Робота над заголовком — процес творчий. Зрозуміло, він має

відповідати певним вимогам. Лише той заголовок здатен

привернути увагу читача і створити первісне уявлення про публікацію,

який тісно пов'язаний зі змістом і, навіть більше, безпосередньо

випливає з цього змісту.

Причому творча робота над заголовком — це не тільки пошук

самого заголовка. Хоч і важко знайти заголовок до матеріалу,

проте на цьому процес роботи над ним не закінчується. Розміщення

заголовків різного типу на газетних полосах, їх композиція,

архітектоніка, шрифтографія — це сходинки, етапи творчої роботи над

заголовком.

Отже, змістовність заголовка, точність висловленої в ньому теми

виступу або головної думки, виразність і простота форми, його

нестандартність, оригінальність, нарешті, правильне його

композиційно-графічне оформлення — ось головні критерії, основне мірило в

оцінці якості газетного заголовка.

Добре оформити можна тільки грамотний заголовок. Погано

відредагований, штампований заголовок статті не дає можливості

для гарного технічного оформлення — брак думки не можна

приховати ніякими технічними прийомами. Тому ретельна

літературна підготовка заголовка є найважливішою умовою його

правильного технічного оформлення.

У редакціях можна почути: газетний заголовок повинен

"працювати". Це означає, що він має бути цікавим настільки, щоб

привернути увагу читача, заінтригувати його, спонукати прочитати чи

хоча б переглянути статтю. Домогтися такої якості заголовка

нелегко. Для цього користуються різними засобами. Не вдаючись до

аналізу, зазначимо, що краще "працює" короткий заголовок, який

енергійно, іноді афористично виражає головну думку матеріалу.

Довгий, розтягнутий заголовок стомлює читача, вимагає зусиль, щоб

прочитати його до кінця.

Завдання технічного оформлення газетного заголовка — з

допомогою графічних засобів виявити його зміст, виділити в ньому

головне. Оформлення заголовка має відповідати його значенню,

важливості статті чи замітки, до яких він належить. Зміст газетного

матеріалу, його місце в номері, смислове навантаження заголовка

113

визначають спосіб його технічного оформлення, поліграфічні

засоби, що будуть для цього використані. Привертаючи увагу читача,

будь-який газетний заголовок має легко сприйматися, читатися без

утруднень.

Отже, до заголовка ставляться такі основні вимоги:

— він має бути чітким і коротким, спонукати читача звернути

увагу на матеріал;

— відображати найголовніше в публікації;

— у ньому не повинно бути штампів і двозначностей;

— слід уникати повторів;

— рекомендується вводити в заголовок дієслово;

— у заголовку не можна вживати скорочень.

Незважаючи на різницю між газетами, при виборі заголовків

журналісти припускаються однакових, типових помилок. Одна з

них — повтори в заголовках. Нерідко навіть в одному й тому

самому номері, не кажучи про різні номери однієї газети, трапляються

заголовки, що повторюються ледве не повністю. Ще частіше на

полосах з'являються заголовки з повтором одного чи декількох

слів. Це свідчить або про обмеженість словникового запасу

редакційних працівників або про їхню неуважність. Досить

переглянути зверстані полоси газетного номера, щоб помітити й

вилучити всі повтори в заголовках.

Друга помилка пов'язана з неправильним розміщенням

газетного заголовка, особливо багаторядкового. Розбивши його на рядки,

нерідко встановлюють їх над різними частинами тієї самої статті.

У результаті вона ніби розпадається зовнішньо на самостійні статті,

кожна з власним заголовком. Іноді такий заголовок доводиться

читати немов по діагоналі — зліва вгору направо.

Тільки неуважністю можна пояснити смислові злиття сусідніх

заголовків. А якщо вони розташовані на одному рівні й набрані

подібними шрифтами, то читаються як одне речення, а часом

набувають двозначного змісту.

Небажаного злиття двох заголовків легко уникнути, піднявши

чи опустивши один із них, чи набравши різними шрифтами та

розділивши текстовою оборкою.

Двозначність злиття може виникнути через неуважність щодо

постановки заголовка й підзаголовка чи рубрики і заголовка

замітки. Іноді, зливаючись, вони читаються як одне речення.

Не меншої уваги вимагає й постановка заголовка поруч з ілюстра-

8 - 2202

114

цією — фотознімком, карикатурою тощо. Іноді може виникнути

невдале поєднання заголовка та ілюстрації.

Більшість усіх помилок є наслідком поспіху та неуважності під

час макетування та верстки номера.

6.2. Види газетних заголовків

За способом поліграфічного виконання всі заголовки в газеті

поділяються на набірні та клішовані. У свою чергу набірні

заголовки поділяються на ті, що виконуються шрифтами ручного і

машинного набору. У великих друкарнях набір більшості заголовків

здійснюється на великокегельних машинах.

У газеті використовують декілька видів заголовків, що різняться

за своїм призначенням, роллю, яку вони відіграють на полосі.

Газетні заголовки поділяються на кілька типів:

— основні (або головні);

— підзаголовки;

— внутрішні підзаголовки;

— надзаголовки;

— рубрики;

— шапки.

Основний (головний) заголовок є органічною частиною

газетного твору, одним з основних засобів організації уваги читача. Він

коротко і логічно характеризує зміст, ідею публікації, створює про

неї у читача чітке уявлення.

Основні заголовки можуть бути:

— привітальними ("З Новим роком!");

— закличними ("Більше світла!");

— узагальнюючими ("Спортсмени — гордість Вітчизни", "Досвід

— наше багатство");

— інформаційними ("Плакат юної художниці", "Солодкий

подарунок", "Кубкові вершини футбольної Європи").

Вони мають такі форми:

— запитання ("Десять з медалями. З якими?", "Як вас тепер

називати?", "Один раз одріж... А чим?", "За що ж премія?", "По

силам ли ноша?", "Кто поспорит с чемпионом?", "Как найти

миллион?", "Кто поможет "чернобыльцам" — самоубийцам?");

— оклику ("Зеленій, Тетянине поле!", "Хороший був день!");

115

— звертання ("Чекаємо на вас, випускники", "Прошу пана до пера!");

— ствердження ("Удивительные магниты", "Бетон сталь береже",

"Зв'язок через Гімалаї", "Подземный поток усмирен", "Акція

доброї волі");

— заперечення ("Ні, не господарі ви", "Покупатель не торопится").

Підзаголовок має відношення до всього матеріалу.

Він частіше тематичний — пояснює, уточнює, іноді розвиває

заголовок. Підзаголовок може бути і службовим; у цьому випадку

він указує на характер, спрямованість газетного виступу, на його

літературну форму чи джерела інформації.

Приклад. Заголовок: 9-й день уже начался". Підзаголовок:

"Новое предостережение Римского клуба".

Внутрішній підзаголовок використовують для розчленування

значного за розміром суцільного тексту публікації на окремі

частини (розділи), щоб допомогти читачеві краще орієнтуватись у

великому матеріалі.

Надзаголовок — завжди конкретний, деталізує основний

заголовок, наголошує на основній думці публікації. Інколи стисло

висловлює ставлення до повідомлюваних фактів, сповіщає адресність

виступу.

Установлюють надзаголовок, як правило, двома-трьома рядками,

набраними видільним вузьким шрифтом, над основним заголовком.

Рубрика — особливий різновид газетного заголовка, що визначає

тематичний напрям або характер матеріалу, його жанрові

особливості. Рубрика не розкриває змісту публікацій, а в найзагальніших

рисах вказує на порушувані в них проблеми.

Значення рубрики: вона виконує не тільки інформаційну

функцію, а й звертає увагу читачів на матеріали, які відображають

важливі теми сьогодення.

Є кілька форм рубрик.

Службові рубрики:

— вказують на жанр публікації (інтерв'ю, репортаж...);

— визначають джерело інформації ("Від власного кореспондента",

"Повідомлення Укрінформ", "Читачі пишуть", "Прочитано в журнале

"Шпигель" та ін.);

— уточнюють характер аудиторії, для якої призначено матеріал

("Куточок друзів природи", "Поради рибалкам", "Садоводам" та ін.);

— вказують на час події ("Учора в місті", "Сьогодні вранці",

"Сьогодні", "Коли верстався номер");

8*

116

— інформують про форми й методи редакційної роботи ("Клуб

ділових зустрічей", "Лист покликав у дорогу", "Виїзне засідання

редколегії газети"...). Усе це — службові рубрики.

Тематичні рубрики визначають напрям, тему газетного

виступу, його характер, інколи — позицію автора і редакції з тієї чи

іншої проблеми. Тематичні рубрики супроводжують важливі розділи

або відділи газети ("Редакційна пошта", "Вчитися демократії",

"Мистецтво планети", "Турнірна орбіта").

Одним із видів тематичних рубрик єрубрика-девіз. Це — заклик,

під яким проводиться газетна кампанія ("Рідному місту — красу і

нарядність", "Шляхами реформи", "Не хочемо бути заложниками").

Різновидом є і суперрубрика. Вона позначає тематичне

спрямування публікацій усієї полоси, тому розміщують її не над

окремими матеріалами, а над верхнім колонтитулом або ж одразу під ко-

лонлінійкою повним рядком на формат усієї газетної полоси.

Суперрубрика допомагає читачеві орієнтуватись у публікаціях

номера газети.

Рубрики бувають постійні, тимчасові, епізодичні.

Постійні живуть у газетах незмінно або тривалий час.

Тимчасові потрібні лише на певний час, вони пов'язані з політичною

або економічною кампанією або ж мають сезонний характер. Тимчасові

рубрики з'являються тоді, коли починається кампанія, і зникають,

коли вона закінчується ("Весна в полі і на фермі", "До Дня Перемоги").

Епізодичні уточнюють характер окремих публікацій і цим

звертають увагу читача на порушуване газетою питання. З'явившись у

якомусь номері газети, така рубрика, як правило, більше не

повторюється.

"Шапка" — один із типів заголовка, що об'єднує декілька

газетних публікацій, кожна з яких має власне найменування.

Призначення "шапки" — привернути увагу читачів до

розвороту, полоси, добірки (блоку) матеріалів на актуальну політичну,

економічну чи культурну тему, виразно й стисло висловити

загальний смисл цих матеріалів.

"Шапки" бувають: шрифтові — набрані друкарським способом,

штрихові — намальовані художником, тонові — фотографовані.

За характером "шапка" може бути:

— привітальною — газета користується привітальною формою

"шапок" у дні великих свят, видатних подій, пам'ятних дат ("Слава

вам, дочки Батьківщини!", "Привіт вам, відмінники навчання!");

117

— закличною — газета звертається до всіх або окремих груп

читачів із закликами політичного, господарського, культурного

значення ("Пускові будови дострокові!");

— узагальнюючою — "шапка" висловлює головну ідею, сутність

добірки матеріалів, об'єднуваних нею, а також зміст тематичної

полоси, розвороту, цільового номера ("Экологические хроники", "Под

прессом бешеных цен");

— інформаційною (констатуючою) — повідомляє про певне

явище, подію або місце, де вона відбувалася, може вказувати й на

найважливіший факт (полоса: "Школа професіоналів управління.

Розповідь ректора Київської школи господарського управління,

виступи викладачів і випускників").

Якщо у великому матеріалі, добірці цільової полоси треба дати

відразу декілька підзаголовків, то їх можна винести на початок

публікації та подати як єдиний блок — анонс. Він використовується

для того, щоб посилити зорово-змістовий центр публікації, відразу

подати читачеві головні теми і проблеми. Усе це враховується під

час створення всіляких "афішок", блоків із підзаголовків, назв

матеріалів, що виносяться на перші сторінки газет під рубриками

типу: "Сьогодні читайте", "Сьогодні в номері" тощо.

Безпосередньо примикає до тексту такий заголовний елемент, як

епіграф. Він пояснює характер публікації, її головну ідею. Епіграфом

можуть служити не тільки цитати, а й самостійні повідомлення, складені

автором, редакцією (наприклад, епіграф, що коментує карикатуру).

Газетна практика показала доцільність сполучення заголовків

різних видів над одним текстом. Рубрика розкриває напрям і характер

публікації, основний (головний) заголовок дає уявлення про зміст,

ідею матеріалу, підзаголовок уточнює цей зміст. Отже, читач

отримує той мінімум інформації, що викликає інтерес до тексту.

Тобто йдеться про застосування комплексу заголовних

відомостей: основного заголовка, підзаголовка, рубрики. Комплексні

заголовки набувають у газетах все більшої популярності.

Відмова від сполучення різних заголовків погіршує оформлення

газети, позбавляє її додаткових можливостей впливу на читацьку

аудиторію. Але, з іншого боку, не слід зловживати цим прийомом

— занадто часте його застосування може призвести до

нагромадження заголовків на газетній полосі. Найчастіше в газетах

використовують сполучення двох видів заголовків — рубрики і звичайного

заголовка чи заголовка й підзаголовка.

118

6.3. Архітектоніка газетного заголовка

Розміщення заголовків на полосі підлягає певним правилам. Є

заголовки, набрані в один газетний рядок, у два, три й навіть більше

рядків. Це залежить в основному від кількості слів у заголовку.

Чим більше рядків у заголовку, тим важче його оформити.

Набраний великим шрифтом багаторядковий заголовок займає на

полосі значну площу; він утворює чорну пляму, яку, щоб вона не

виділялася на полосі занадто різко, треба чимось зрівноважити.

Тому багаторядкові заголовки рекомендується набирати меншими

шрифтами.

Якщо, скажімо, довгий заголовок розмістити одним рядком не

можна, то його поділяють на певні частини, причому так, щоб

кожна частина зберігала свій акцент, свій сенс.

Розбиваючи заголовок на рядки, не слід залишати в першому

рядку займенники, допоміжні слова, сполучники і прийменники.

Не можна переносити власні імена (або ініціали й прізвища).

Неправильно:

— "Вісті з

ланів";

— "Київ — до

свята".

Отже, необхідно підібрати такий шрифт, щоб уникнути переносів

у рядках. Тире має залишатися в першому рядку газетного

заголовка:

— "Автомобіль —

не розкіш".

Не можна поділяти слова, зв'язані дефісом. Згадаємо, як

позначається дефіс в оригіналі.

Не можна:

— "Отставка генерал-

губернатора";

— "Обіцянка-

цяцянка".

Якщо при наборі заголовка обраним шрифтом рядок не входить

у форму, необхідно змінити кегль, накреслення чи навіть гарнітуру

шрифту, аби тільки зберегти правильний змістовий розподіл на

рядки.

119

Поділ заголовка за змістом дає нам:

1. Рядки однакової довжини на повний формат колонок.

2. Рядки не на повний формат колонок.

3. Рядки неоднакової довжини.

При такому сполученні рядків форми заголовка можуть бути

найрізноманітніші:

— стрибкоподібні;

— пірамідальні;

— блокові;

— ступінчасті.

Розміщення заголовків над текстом — найбільш поширений

прийом. Застосовують також заголовки над опущеними

колонками тексту, між колонками тексту ("впропал"), з боку від тексту —

ліворуч і праворуч ("кватирка"), "утоплені" тощо.

Схема однорядкових заголовків

Заголовок виключено (поставлено) ліворуч.

Заголовок розміщено в центрі.

Заголовок виключено праворуч.

Схема дворядкових заголовків

Заголовок виключено ліворуч (блоком).

Рядки заголовка розміщено один під одним, у центрі (блоком).

Заголовок виключено праворуч (блоком).

Верхній рядок виключено ліворуч, нижній — праворуч

"сходинами".

Верхній рядок виключено праворуч, нижній — ліворуч

"сходинами".

Схема трирядкових заголовків

Заголовок виключено ліворуч (блоком).

Слова заголовка розміщено один під одним по центру (блоком).

Заголовок виключено праворуч (блоком).

Стрибкоподібний заголовок, виключений ліворуч.

Стрибкоподібний заголовок, виключений праворуч.

Заголовок виключено ліворуч, нижній рядок довший.

Заголовок виключено ліворуч, верхній рядок довший.

Заголовок виключено ліворуч, середній рядок довший.

Заголовок виключено праворуч, середній рядок довший.

Заголовок виключено праворуч, нижній рядок довший.

Заголовок виключено праворуч, верхній рядок довший.

120

Слова заголовка розміщено по центру у вигляді перевернутої

піраміди.

Слова заголовка розміщено по центру у вигляді прямої

піраміди.

Отже, поділ заголовків на два чи три рядки проводиться, якщо:

— цього вимагає смислове розчленування заголовка;

— за меншої кількості рядків заголовок не входить у виділений

формат;

— цього вимагає композиція верстки, тобто порядок

розміщення матеріалу на полосі залежно від його значення.

Щоб заголовки не "різалися" — не стояли на одній лінії та

прикрашали полосу — їх інколи "утоплюють" у текст або зсувають у

різні боки. Якщо заголовок стоїть зверху над багатоколонковим

матеріалом і виключений ліворуч, то з правого боку часто

залишають одну чи дві колонки, "не накриті заголовком", якщо заголовок

виключений праворуч, то першу колонку здебільшого

пропускають, не накривають, ставлять ініціал.

6.4. Композиція заголовка

Від середини 60-х рр. дедалі чіткіше окреслюється сучасний стиль

композиційно-графічного оформлення газет.

Наша періодична преса набуває рис, які найповніше

відповідають естетичним вимогам теперішнього часу і зростаючим запитам

читачів.

Позаду лишився період перегляду застарілих оформлювальних

канонів, коли майже всі газети широко використовували

принципи ламаної верстки — всілякі уступи, "ніжки", "чобітки", різних

розмірів колонки та ін.

Газети повернулися до чіткої прямокутної конструкції

матеріалів тієї самої прямої верстки, яку так наполегливо виганяли зі своїх

сторінок наприкінці 50-х рр. Але це вже пряма верстка нового,

набагато вищого рівня.

Особливості кожного типу газети вносять певні зміни в їхнє

композиційно-графічне оформлення. Проте слід іще раз підкреслити,

що, зрештою, кожен нюанс оформлення газети диктується

насамперед її змістом, функціональним призначенням, типом.

Усі характеристики заголовків, які ми досить детально розгля-

121

нули, виступають у тісній діалектичній єдності. У заголовку зміст

і форма складають нерозривне ціле.

Якщо є вади у змісті заголовка, то їх не приховати ніяким

майстерним оформленням. Навпаки, добре оформлений заголовок

контрастуватиме зі змістом, підкреслюючи прорахунки.

Тому, працюючи над заголовком, треба враховувати всі

найважливіші вимоги до нього.

Заголовки — дороговказ газетного номера, прапорці газетних

полос. Це визнається всіма. І тому дивитися на них слід саме так,

як на прапорці, і ставитися до роботи над заголовками в усіх її

аспектах з високою вимогливістю і відповідальністю.

І як не важко знайти заголовок до матеріалу, на цьому,

повторюємо, процес роботи над ним не завершується. Розміщення

заголовків на газетних полосах, їх композиційно-графічне

моделювання, шрифтове оформлення — це важка справа, це робота, яка

потребує від журналіста великих творчих зусиль.

Які є способи композиційного розміщення заголовків на газетній

полосі, у газетному номері?

1. Найпоширеніший прийом у нашій пресі — відкрита верстка

заголовка. Це заголовок, який стоїть над усім текстом. Його побудова

не залежить від змісту, обсягу та місця матеріалу на полосі.

Враховується лише кількість колонок, на яку розверстано публікацію.

До відкритої верстки належать і знаки, формат яких є меншим,

аніж формат матеріалу. У таких випадках частину тексту

набирають в оборку.

Оборка — це частина тексту, набрана на звужений формат для

розміщення на вивільненій площі знаків, рубрик, ілюстрацій,

таблиць. Оборки бувають однобічними і двобічними.

2. Напіввідкрита верстка. Заголовок розміщують не над усіма

колонками тексту, а тільки над їх частиною — ліворуч або

праворуч угорі матеріалу, над опущеними колонками.

3. Закрита верстка заголовка. Заголовок розміщують теж угорі

публікації, але між колонками тексту (цей спосіб у редакції часто

називають "впропал").

4. Напівглуха верстка заголовка. Текст обрамляє заголовок із

трьох боків.

5. Глуха верстка. Текст обрамляє заголовок з усіх чотирьох

боків. Заголовок розміщують усередині публікації. Його в

редакціях називають "зануреним".

122

"Занурений" заголовок використовують тоді, коли треба

уникнути злиття сусідніх заголовків, що стоять на одному рівні над

текстами.

Можна скористатися "глухою" версткою ("зануреним"

заголовком) і тоді, коли треба якось "розрядити" текстовий масив

("цеглину").

За будь-якого переміщення заголовка всередину тексту слід

неодмінно вказувати початок матеріалу з допомогою ініціала

(ініціальної літери).

Не рекомендується переносити всередину тексту той заголовок,

формат якого дорівнює загальному форматові матеріалу: такий

заголовок "переріже" публікацію, відокремить верхню її частину

від нижньої.

Заголовок не варто опускати нижче від оптичного центра

матеріалу, бо він порушить його пропорції. Не треба встановлювати

заголовок унизу газетного тексту.

6. "Кватирка". Заголовок "кватиркою" вміщений всередині

тексту на спеціально залишеному білому просторі в лівій або правій

верхній частині матеріалу.

"Кватирка" неодмінно набирається в оборку і на формат,

ширший від основного (стандартного).

Такий заголовок може бути накритий зверху кількома рядками

тексту (не менш як два).

7. Журнальна верстка газетного заголовка. Заголовок

розміщують вертикально, літера під літерою.

До такої верстки належить і заголовок, що "лежить" збоку

тексту. Цей спосіб у деяких редакціях називають "лежачим"

заголовком.

Але тут треба зауважити: журнальну верстку заголовків у

газетах майже не застосовують, оскільки правилами читання

українського тексту встановлено — читати слід зліва направо, а не зверху

вниз чи знизу вверх!

І ще одне зауваження: журнальна верстка заголовка вимагає

застосування оборок або ж зменшення формату набору. Цього не

слід забувати!

8. "Прапорцева" верстка. Це складна форма заголовка, що

розміщується над більшою кількістю колонок, ніж їх забирає матеріал,

до якого він належить. Буває, наприклад, так: заголовок охоплює

чотири або п'ять колонок, а текст — лише одну чи дві колонки.

123

Дуже ефективний спосіб оформлення. Його використовують тоді,

коли хочуть підкреслити актуальність і важливість порівняно

невеликого матеріалу.

Від інших публікацій заголовок-"прапорець" відокремлюють

видільними лінійками; отже, він має вигляд прапора. Це —

складний засіб композиції заголовків.

9. Комбінований спосіб. Він також належить до складних видів

композиційного оформлення заголовків. "Шапка", скажімо,

набрана кількома шрифтами різних кеглів.

Приклади:

ПОКИ НЕ ВДАРИЛИ МОРОЗИ, покінчити з недоліками в підготовці

комунальних служб до зими

БІЛЬШЕ ХОРОШИХ ТОВАРІВ! Ініціативу шкіряників стримує

прохолодне ставлення до важливої справи

ЕКЗАМЕНИ НЕ ЗА ГОРАМИ! Шановне студентство, беріться за

книги, підручники, конспекти!

Отже, у сучасного оформлювача в розпорядженні вдосталь варіантів,

щоб зробити змістовні та яскраві композиції. Важливо тільки, щоб

пошуки і вибір нових рішень відповідали характерові видання і

законам сприйняття. Останні можна висловити двома правилами.

1. Читач має з першого погляду визначити, що цей заголовний

комплекс належить саме до цього матеріалу. За повної розверстки

заголовків такий висновок напрошується сам собою. А от за

часткової, особливо коли заголовок переміщено праворуч або всередину

тексту, потрібні додаткові орієнтири: вільна ліва колонка має

починатися з ініціала, матеріал із "зануреним" заголовком треба чітко

відділити від інших лінійками.

2. Між заголовними елементами має бути досить чітка

субординація, котра визначається їхнім місцем у заголовному комплексі та

відповідним розміром. Центральне місце та найбільший обсяг

відводиться заголовку. Від нього не можна відривати підзаголовок як

основний роз'яснювальний елемент. Якщо рубрика подає в матеріалі

розділ газети, то її краще місце — на початку комплексу, зверху.

Система рубрик та їхня графіка

Ми вже знаємо, що рубрика є особливим видом заголовка в га-

124

зеті, який групує матеріали за відповідними проблемами чи

жанровими ознаками.

На відміну від інших видів заголовка, рубрика не розкриває змісту

журналістських творів. Вона тільки в найзагальніших рисах

підкреслює характерні особливості змісту публікацій або ж вказує

на порушену проблему.

Не пов'язуючись із конкретним матеріалом, рубрика повторюється

в багатьох газетних номерах.

В одних випадках вона є заголовком добірки чи блоку ("Новини

спортивного життя", "Мистецька хроніка"). В інших — називає

кампанію, вказує на загальні проблеми, порушені в публікаціях

("Соціальна сфера: магазин, товар, покупець"), підкреслює жанр

надрукованих матеріалів (нарис, репортаж). Рубрики є постійні й

тимчасові. Останні припиняються з завершенням кампанії, якій

вони присвячені.

Набирають рубрики шрифтом (ми вже говорили) невеликого кегля

A0—12—14 пунктів) і вміщують над заголовком, поряд із

заголовком, під заголовком. Шрифт рубрики має відрізнятися від основної

текстової гарнітури.

Верстка рубрик у газеті передбачає використання різних

композиційних і видільних, а також набірно-графічних засобів.

1. Оформлення рубрики без лінії. Для верстки рубрики над

основним заголовком без лінійки збільшують розміри відбивки, тобто

збільшують "повітря". Іншими словами, зростає вільний простір

навколо рубрики.

Варіанти:

а) верстка рубрики без лінії з боку основного заголовка (ліворуч,

праворуч):

Полеміка. ПОШУК ЧЕРЕЗ ТРАДИЦІЮ

Факт і коментар. ОХОРОНА ПРИРОДИ НЕ ЗНАЄ МЕЖ

б) верстка рубрики без лінії під основним заголовком:

ПАРТНЕРАМИ СТАЛИ КООПЕРАТИВИ

Інтерв'ю на актуальну тему

2. Оформлення рубрики прямою тонкою лінією. Внизу під

текстом рубрики ставлять пряму тонку лінію A—2 пункти), яка

"підсікає" (підкреслює) довжину всіх слів рубрики.

Варіант: рубрику "підсікають" прямою напівжирною лінією D—

6 пунктів).

125

3. Оформлення рубрики фігурною прикрасою чи набірною

кінцівкою. Рубрика, виключена по центральній осі, може бути

відокремлена від основного заголовка фігурною прикрасою (ромбик,

квадратик, кружечок та ін.) або ж невеличкою лінією у вигляді кінцівки

(кінчика).

4. Оформлення рубрики, встановленої всередині ліній. У разі

розміщення рубрики між двома лініями, встановленими зверху й

знизу, використовують симетричну чи асиметричну виключку рядка.

5. Оформлення рубрики рамкою. Якщо рубрика верстається

поряд з основним заголовком (праворуч або ліворуч), її можна

замкнути в набірну рамку або напіврамку.

6. Оформлення рубрики з допомогою набірних ліній, які

заповнюють місце поряд із рубрикою. Для ефектного виділення

короткої рубрики її встановлюють у верхньому кутку (праворуч

або ліворуч) або в центрі над основним заголовком: заповнюють

частину формату, що залишається, напівжирною, жирною,

штрихованою (шатиркою чи асюре) лінією, яка часто має товщину кегля

рубрики. "Молодь України", наприклад, користується 6-пунктовими

тупими (жирними) лініями.

7. Оформлення рубрики виворітним кліше, що дає біле

зображення на чорному тлі.

Слід запам'ятати, що виворітне кліше є одним з найсильніших

засобів виділення.

6.5. Шрифтографія газетних заголовків

Всі елементи газетної графіки, безперечно, важливі. Але якщо

спробувати визначити найголовніші з них, то, поза будь-яким

сумнівом, ним буде шрифт.

Шрифти використовуються в газеті:

— для набору текстів;

— для виділення частини тексту або окремих матеріалів;

— для набору і оформлення заголовків.

Відповідно до цих завдань шрифти поділяються на:

— текстові;

— видільні;

— титульні (заголовні).

126

Нам відомі засоби використання текстових шрифтів, способи

виділення в тексті газетних матеріалів із допомогою шрифтів інших

гарнітур, розрядки (тобто збільшення проміжків, пробілів між

літерами слів, що їх треба виділити), з допомогою нешрифтових засобів

виділення в тексті ("повітря", втяжки, підкреслення лініями

окремих слів, речень та ін.).

Ми знаємо, що заголовок є органічною частиною газетного

матеріалу, нерозривно з ним зв'язаний.

Ми вже ознайомились із різновидами, композицією заголовків,

їх розміщенням на полосі.

Від чого ж залежить виразність заголовка?

Сила й виразність заголовка, крім того, про що вже було сказано,

багато в чому залежать від розміру, тобто від кегля шрифту.

А чим визначається добір кегля для заголовка? Насамперед,

значенням публікації та кількістю колонок, на які його розверстано;

місцем заголовка на газетній полосі, обсягом тексту і значною мірою

кількістю рядків заголовка. А ще — форматом газетної полоси:

оскільки обсяг матеріалів у газеті формату А 2 значно більший,

ніж у газеті формату А 3, то й заголовки в газеті формату А 2

набирають більшим кеглем.

Отже, чим важливіша стаття чи кореспонденція, тим більший

шрифт використовується для набору заголовка.

Оформляючи заголовки, слід брати до уваги і накреслення

шрифтів, і відмінність між ними:

— за насиченістю (світлий, напівжирний, жирний);

— за нахилом (прямий, курсивний (похилий));

— за щільністю — нормальний (тобто середньої ємності,

середньої компактності), вузький, широкий;

— за декоративністю (контурні, декоративні, відтінювальні,

штрихові).

Шрифти напівжирних і жирних накреслень виділяються на

полосі значно краще, ніж шрифти світлого накреслення. Тому

заголовки основних матеріалів набирають напівжирним або жирним

шрифтом. Однак тут треба стежити, щоб не всі заголовки газетної

полоси було набрано напівжирним або жирним шрифтом. Інакше

це призведе до невиразності, одноманітності, і читачеві буде важко

визначити найбільш значущий матеріал.

Тож слід пам'ятати, що заголовки набирають прямим і

курсивним шрифтом, великими та малими літерами.

127

Взагалі, важливим є те, щоб на полосі напівжирні шрифти

протистояли світлим, прямі — курсивним, нормальні — вузьким або

широким.

Отож, хотілося б сказати таке: в газетах формату А 3 нерідко

подрібнюють шрифти заголовків, мотивуючи це тим, що, мовляв,

при цьому збільшується площа для тексту. Проте виграш кількох

текстових рядків досить часто обертається програшем: дрібні,

невиразні заголовки губляться на полосі, і важливі публікації

залишаються непоміченими читачем. Тому навіть у газетах формату

А 3 бажано набирати заголовки відносно великим шрифтом, не

втрачаючи, звичайно, почуття міри.

Наведемо приблизні орієнтири кеглів заголовків для різних

матеріалів газет формату А 3 залежно від їх обсягу і кількості

колонок, на які їх розверстано.

Таблиця 2. Оптимальні розміри шрифтів заголовків

Кількість

колонок,

що на них

розверстано

матеріал

Одна

Дві

Три

Чотири

Кількість рядків у матеріалі

10—30

50—80

100—120

120—150

150

і більше

Кеглі (в пунктах)

14—16

16—20

—

—

16—20

20—24

24-28

24-28

20—24

24—28

24—28

28

—

28

28—36

28—36

—

—

36—42

36—42

Зазначимо, що в заголовках переважно використовується кегль

24—36.

Таблицю складено на основі публікацій районних, міських,

обласних газет, що виходять форматом А 3.

Вона, звісно, не може служити еталоном, а є лише зразком, який

можна брати за основу при складанні більш докладних і точних взірців.

Ви вже знаєте, що інколи звичайнісінька 20-рядкова замітка може

бути підверстана десь унизу полоси із заголовком кегля 12—14. А

інколи замітка такого ж розміру, але про вагомий факт, важливу

подію, посяде місце на видноті, і кегль заголовка може становити

20—24 пункти.

Підзаголовки набирають, як правило, на дві сходинки менше

основного заголовку (заголовок, наприклад, 36 пунктів, а

підзаголовок — 24, 28—20, 24—16).

128

Рубрики, якщо говорити про формат А 3, набирають кеглем 10—

12 п. світлим або напівжирним великим кеглем; а на форматі А 2

— кеглем 12—14 пунктів, великим або малим, світлим чи

напівжирним.

Є чотири основні стилі шрифтового оформлення заголовків.

1. Одногарнітурний стиль. Він значно обмежує видільні

можливості основних (головних) заголовків, а тому не знаходить

практичного застосування в оформленні заголовків і в наших газетах

трапляється дуже рідко.

2. Малогарнітурний стиль оформлення заголовків.

3. Багатогарнітурний систематизований стиль.

4. Багатогарнітурний несистематизований стиль

шрифтового оформлення заголовків. У ньому використовують до 10, а то

й більше, титульних шрифтів. Тут якщо і є якийсь принцип

формування заголовків, то його інакше, як смаковим не назвеш. У

деяких газетах збільшують кількість шрифтових гарнітур настільки,

що ледь не кожний заголовок набирають іншим шрифтом. І газетна

полоса стає "вітриною" всіх шрифтів, які є в друкарні. Слід

пам'ятати, що строкатість титульних шрифтів не сприяє, а заважає

виділенню основних заголовків полоси.

Останні три стилі — малогарнітурний, багатогарнітурний

систематизований та багатогарнітурний несистематизований —

застосовуються і можуть застосовуватись у будь-якій газеті, бо немає

об'єктивних перепон для кожного з цих способів шрифтового

оформлення заголовків.

Щодо використання одногарнітурного стилю, то проведений аналіз

його структури й композиції не дає змоги стверджувати, що тут

порівняно з іншими засобами можна досягти такого ж взаємовиді-

лення публікацій на газетній полосі, як це відбувається за

вживання кількох гарнітур. Такий стиль дуже обмежує можливості

виділення основних заголовків.

Наприкінці хочеться сказати, що в структурі графічного

оформлення газети велику роль відіграє правильний вибір титульних і

текстових шрифтів. їхні величина й малюнок вказують на

значущість того чи іншого матеріалу.

Якщо говорити про текстові шрифти, то для кожної газети

найбільш раціональним є вживання двох основних гарнітур і

кількох додаткових.

Щодо титульних, цілком достатньо мати в ужитку три основні

129

гарнітури — Газетну рублену, Журнальну рублену і Звичайну

жирну. І як додаткові — Брускову, Заголовну газетну, Шкільну.

Процес оформлення заголовка

Цей процес складається з кількох етапів. У секретаріаті редакції

насамперед перевіряють запропонований варіант заголовка з

погляду літературної і смислової завершеності: чи відповідає він

змістові матеріалу, вимогам, що ставляться до заголовка. Водночас

у секретаріаті уточнюють вид заголовка, його роль на полосі.

Якщо заголовок складається з кількох слів, то, в разі потреби, його

поділяють, додержуючись правил змістового поділу, на рядки.

Уточнюють у секретаріаті встановлення кожного рядка: або симетрично,

по центральній осі, або з виключенням у правий чи лівий бік.

Потім починається шрифтове оформлення заголовка. Щоб

верстальник або лінотипіст на СК (рядковідливній великокегельній

машині) міг правильно набрати заголовок, треба дати йому всі

необхідні вказівки. Які саме?

Для кожного заголовка слід зазначити шість основних

характеристик дібраного шрифту:

— його гарнітуру;

— кегль;

— насиченість (світлий, напівжирний, жирний);

— щільність (нормальний, вузький чи широкий);

— нахил (прямий чи курсив);

— великий чи малий.

Щоб навчитися розпізнавати шрифти, необхідно:

— вивчити ознаки накреслень гарнітур;

— знати основні риси засічок;

— засвоїти контрасти літер;

— запам'ятати найхарактерніші особливості літер, які входять

до тієї чи тієї гарнітури;

— набути навичок грамотного користування титульними

шрифтами.

Слід запам'ятати найпоширеніші шрифтові гарнітури.

1. Група рублених шрифтів (Журнальна рублена, Газетна

рублена, Стародавня, Плакатна, Агат).

2. Група шрифтів із ледве помітними засічками (Жовтнева).

3. Група медієвальних шрифтів (Літературна, Банниківська,

Заголовна газетна).

4. Група звичайних шрифтів (Звичайна, Звичайна нова, Кузаняна).

9 - 2202

130

5. Група брускових шрифтів (Брускова газетна, Балтика,

Реклама).

6. Група нових малоконтрастних шрифтів (Нова газетна, Шкільна,

Бажанівська).

У додаткову групу входять імітаційні гарнітури (рукописні), а

також шрифти, малюнки яких не мають яскраво виражених

графічних ознак і не можуть бути віднесені до будь-якої з шести груп

стандарту, — декоративні, 812 рік", машинописні:

Мш — гарнітура Машинописна;

Шр — шрифт 812 рік".

Серія шрифтів монопольного користування:

Мс — гарнітура Московська;

Ц — гарнітура Центральна;

Рд — гарнітура Радянська;

Сп — гарнітура Супутник;

Ав — гарнітура Авангард.

Серія нових шрифтів:

Ю — гарнітура Юність;

Гф — гарнітура Графіка;

Лі — гарнітура Лідія;

Гн — гарнітура Граніт.

Серія каліграфічних гарнітур:

РЖ — гарнітура рукописна Жихарева;

РК — гарнітура рукописна Коробкової;

РКС — гарнітура рукописна Кулькова — Сергєєвої;

Кл — гарнітура рукописна Каліграфічна;

Серія старих шрифтів:

Гд — гарнітура Герольд;

Др — гарнітура Стародавня.

Отже, спочатку зазначають умовну літерну назву шрифтової

гарнітури.

Далі потрібно вказати насиченість шрифту (відносну товщину

штрихів). Для цього використовують непарні числа, визначені

такими цифрами:

1 — світле накреслення шрифту;

З — напівжирне накреслення шрифту;

5 — жирне накреслення шрифту.

Для визначення щільності (ширини) шрифту в індексації

застосовуються парні числа (наступний етап):

131

2 — нормальне накреслення;

4 — вузьке накреслення;

6 — широке накреслення шрифту.

Для позначення курсивного шрифту використовують такий

граматичний розділовий знак, як коса риска (/). Прямі шрифти

цифрових позначок не мають.

Особливості позначень умовної індексації добре характеризуються

в такій таблиці (її розглянуто в книзі Балаша, с. 47):

Накреслення

Нормальне

і Вузьке

Широке

Таблиця 3. Умовна індексація шрифтів

Світле

Пряме

BI

41

61

Курсивне

/і

/41

/61

Напівжирне

Пряме

3

43

63

Курсивне

/з

/43

/63

Жирне

Пряме

5

45

65

Курсивне

/5

/45

/65

Приклади:

ЖР/3 — Журнальний рублений напівжирний курсив;

Лі — Літературний світлий прямий шрифт;

НІ/З — Шкільний напівжирний курсив;

БГ 36 — Брусковий газетний прямий напівжирний широкий

шрифт;

Бж 32 — Бажанівська нормальна напівжирна пряма гарнітура;

Останній компонент індексації вказує на розмір шрифту — кегль.

(ЖР 32—42 вел).

Окрім друкарських шрифтів, редакції застосовують й інші

графічні засоби для оформлення заголовного комплексу. До них

відносять передусім клішовані елементи. У практиці часто

використовуються текстові клішовані елементи, рідше — зображально-

текстові і зовсім рідко — зображальні чи символічні. Останні

виконують дві функції: заміну рубрики (наприклад, у спортивному

розділі до матеріалу про якийсь вид спорту дають відповідний

малюнок — символ) чи доповнення до заголовного комплексу в

цілому, як уточнення теми, ідеї, часу й місця дії. Наприклад, до

матеріалу про жнива — знімок комбайна тощо. Тут символ наче ілюструє

ту ж набірну рубрику.

За способом виконання клішовані елементи називають

мальованими. Але це правильно лише тоді, коли оригіналом служить малюнок.

9*

132

Нерідко з цією метою використовуються і фотографії, і монтажі з

літер та фотографій, і переведені на негатив знімки текстів.

Надрукований текст виходить білим на чорному тлі (виворітка). Великі

можливості у цій площині відкриває друк, де оформлювальні

елементи можуть створюватись безпосередньо під час монтажу полоси.

Клішовані елементи — сильний засіб виділення заголовного

комплексу в цілому. Вони сприймаються на рівні ілюстрацій. Тому їх

кількість має бути обмеженою. У редакції намагаються

використовувати на сторінці не більш як один-два клішовані елементи.

Сучасна поліграфія дозволяє у графіці заголовного комплексу

широко застосовувати кольорові варіації. Додатковим кольором

виділяють у газеті важливу "шапку", рубрику. Кольором можна не

тільки виділяти безпосередньо смислові елементи, а й створювати

для них інше тло.

Висновки

Газетний заголовок — це назва статті, кореспонденції чи іншого

матеріалу, де стисло висловлено його основний зміст. Заголовок

має специфічні особливості, які відповідають характерові подій,

типові газети, жанрові публікації. Газетний заголовок відображає

позиції автора, в ньому використовуються різні засоби художньої

виразності. Усі ці особливості, звичайно, необов'язково поєднуються

в якомусь конкретному заголовку. Але в роботі зважати на ці

вимоги необхідно.

Усі характеристики заголовків, що належать як до змісту,

розміщення на газетних сторінках, так і до їх шрифтового оформлення,

знаходяться в тісній діалектичній єдності. У заголовку зміст і

форма становлять нерозривне ціле. Якщо у змісті заголовка є

недоліки, то їх не можна приховати ніяким оформленням. Навпаки,

добре оформлений заголовок контрастуватиме зі змістом, ще більше

підкреслюючи прорахунки в ньому.

Тому, працюючи над заголовком, треба враховувати всі

найважливіші вимоги до нього.

Заголовок "працює" на читача, якщо він відображає зміст

матеріалу, якщо він грамотний, якщо він оригінальний. І, звичайно, мідяка

не вартий той заголовок, який свіжо звучить завдяки

перекрученню змісту матеріалу чи зневажанню правил граматики.

133

Отже, щоб у газетному номері "працював" кожен заголовок

окремо і вся система заголовків, важливо пам'ятати про них на всіх

етапах випуску газети, починаючи з читання оригіналу і

закінчуючи перекладом підписних полос перед здачею до друку.

Основними критеріями оцінювання якості газетного заголовка є:

— змістовність заголовка;

— точність висловленої в ньому теми або головної думки;

— ясність і простота форм;

— нестандартність, оригінальність, бо, як відомо, шаблон, штамп

несумісні з будь-яким мистецтвом, тим більше з мистецтвом

газетної верстки;

— правильне графічне оформлення.

Основне завдання — безперервно поліпшувати звучання

заголовного "оркестру" газетного номера.

На першому етапі, редагуючи матеріали, ми всю увагу

приділяємо їхнім змісту і стилю, літературному опрацюванню. І забуваємо

часом, що з тими ж вимогами, не менш суворо і не менш

відповідально треба підходити до заголовків. Адже для читача будь-яка

стаття, кореспонденція, замітка починаються саме з заголовка —

цієї "візитної картки" матеріалу.

Треба стежити, щоб зміст заголовка не суперечив змістові

матеріалу, як у цьому прикладі:

Рубрика: "Заходів ужито".

Заголовок: "Устаткування під відкритим небом".

Особливо уважно треба підходити до складання макета і втричі

уважніше — до перегляду зверстаних полос. Ми тут маємо справу

вже з системою заголовків номера, яка майже завжди вимагає

суворого редакторського ока.

Слід обов'язково подивитися, як заголовки взаємодіють, чи не

суперечать вони один одному за змістом.

Варто відповідальному секретареві поспішити з відправкою

макета до друкарні, як на полосах з'являються повтори.

Такої одноманітності можна позбутися, якщо уважно складати

макет, бути особливо пильним під час перегляду зверстаних полос.

134

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Що таке газетний заголовок? Назвіть його призначення.

2. Які форми виявлення конкретності заголовка?

3. У чому виявляється взаємозалежність між жанром матеріалу

і заголовком?

4. Назвіть вимоги до заголовків.

5. Які помилки найчастіше трапляються в оформленні

заголовків?

6. Які різновиди газетних заголовків ви знаєте?

7. Що таке рубрика і які особливості її оформлення?

8. За якими правилами утворюються рядки в заголовку?

9. Назвіть види розміщення заголовків у газеті.

10. На які групи розділяються газетні заголовки за способом їх

виконання?

11. Що таке "афішка"?

12. Як добираються шрифтові гарнітури заголовків?

13. Що таке складний заголовок?

14. Що означає "глуха" верстка заголовка?

15. Назвіть правила розчленування заголовка на рядки.

16. Назвіть правила оформлення заголовного комплексу?

Література

1. Балат А. В. Техника оформления газетной полосы. — 2-е

изд., испр. и доп. — Минск: Изд-во БГУ, 1977. — С. 60—83.

2. Бессонов А. Газетный заголовок. — Л., 1958. — 62 с.

3. Блисковский З.Д. Муки заголовка. — М.: Книга, 1972. — 55 с.

4. Галкин С. И. Оформление газеты и журнала: от элемента к

системе: Общее и особенное в художественно-техническом

конструировании периодических изданий. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

— С. 69—77.

5. Горожанкин И. А, Горевалов С. И., Губаева Л. И., Козлов В. А.

От рукописи к оттиску: Учеб. пособие по курсу "Технические

средства редакции газеты". — Львов: Воен. ин-т культуры, 1991.

— С. 103—111.

6. Граб ельников А. А. Процесс выпуска номера газеты: Текст

лекций. — М.: Изд-во УДН, 1985. — С. 23—27.

135

7. Гуревич С. М. Номер газеты: Лекция. — М.: Изд-во Моск.

ун-та, 1977. — С. 25—38.

8. Гуревич С. М. Оформление и выпуск районной газеты. —

М.: Книга, 1969. — С. 31—51.

9. Гуревич С. М., Вычуб Г. С. Организация работы редакции и

труда журналиста: Метод, указания для студентов веч. и заоч.

отд-ний фак. и отд-ний журналистики гос. ун-тов // Теория и

практика советской журналистики. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987.

— С. 35—36.

10. Ковтун В. Ф., Цыганов О. В. Максимум выразительности. —

М.: Сов. Россия, 1972. — С. 43—66.

11. Кулаков А. Н. Заголовок и его оформление в газете: Учеб.

пособие. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1982. — 87 с.

12. Оформление периодических изданий / Под ред. А. П.

Киселева. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — С. 56—69.

13. Оформлення газети: Методичні поради студентам. — К.: КДУ,

1978. — С. 22—27.

14. Попов Г. Б., Гуревич С. М. Производство и оформление газеты:

Учеб. пособие для студентов спец. "Журналистика". — 2-е изд.,

перераб. — М.: Высш. шк., 1977. — С. 123—160.

15. Попов Г. Б., Гуревич С. М. Производство и оформление

газеты: Учеб.-метод, пособие. — 3-е изд., испр. — М.: Изд-во Моск.

ун-та, 1977. — С. 39—44.

16. Толкачев Е. Б. Заголовок в газете. — М.: Искусство, 1959. —

62 с.

17. Толкачев Е. Б. О техническом оформлении газеты: Заметки

выпускающего. — М.: Искусство, 1956. — С. 14—25.

18. Учебная верстка: Метод, указания для студентов-заочников

/ Сост. А. Н. Кулаков. — 2-е изд., перераб. и доп. — Л.: Изд-во

Ленингр. ун-та, 1987. — С. 11 — 15.

19. Цукасов С. Б. В штабе газеты. Секретариат газеты:

традиции, опыт, проблемы. — М., 1976. — С. 104—106.

20. Цыпленков КМ. Лицо газеты. — М.: Моск. рабочий, 1963.

- С. 53—62.

21. Чичикина Н. Д. Оформление газеты. — Ростов н/Д: Изд-во

Рост, ун-та, 1966. — С. 18—19.

Тема 7

ВИДИ ПОДАЧІ ТЕКСТОВИХ

МАТЕРІАЛІВ ТА ЇХНЄ

ОФОРМЛЕННЯ

План

1. Добірка.

2. "Вікно".

3. "Підвал".

4. "Горище".

5. "Стояк".

6. "Розгортка".

7. Газетний розворот.

8. Полоса суцільного тексту.

9. Тематична сторінка.

10. Обмінна та об'єднана сторінки.

11. Газета у газеті.

12. Тематичний номер газети.

Функціонування системи матеріалів

газетного номера, ефективність кожного з них залежать

і від особливостей їх подачі. Редакційна

практика виробила чимало форм подачі матеріалів у

газеті. В основі кожної з них лежить особливе

угруповання матеріалів і відповідне їх оформлення.

Деякі форми подачі текстових матеріалів

застосовуються вже багато років, вони успішно

138

витримали іспит часом. Інші виникли нещодавно, у зв'язку з

потребами журналістської практики. Форми подачі матеріалів

безперервно розвиваються. У різні періоди одні з них набувають

значного поширення, інші відсуваються на другий план. На основі

старих форм виникають нові, гнучкіші, які відповідають вимогам

сучасності.

7.1. Добірка

Цей спосіб подачі матеріалів у багатьох газетних редакціях

називають блоком.

Добірка — це найстаріша форма подачі тексту на полосі.

Організація матеріалу в добірку передбачає компактне розміщення кількох

(чи багатьох) публікацій під загальною рубрикою, заголовком чи

"шапкою".

Широке застосування добірок у газетах пояснюється тим, що вони

полегшують систематизацію, групування матеріалів на полосі чи в

усьому номері, допомагають цим читачеві у сприйманні

заверстаних публікацій. Пояснюється це ще й тим, що, використовуючи

таку форму подачі матеріалу, редакція має змогу докладніше,

глибше висвітлювати якусь важливу тему. Добірка (блок) створює

можливість посилити вплив газети на читача.

Отже, добірка — це комплекс матеріалів, згрупованих в одному

місці за певною загальною ознакою, які мають спільну рубрику,

заголовок або "шапку".

Існують два найголовніші принципи компонування добірок

(блоків):

— тематичний або різнотемний;

— жанровий.

Тематичний: блок присвячений лише одній певній темі, що

розкривається в його матеріалах різнобічно, порівняно широко

("Командарм. Історія у нас одна").

Різнотемний: теми різного характеру. Матеріали добирають за

актуальністю й важливістю. Рубрики можуть бути

найрізноманітніші (4 часа планеты").

139

Які ж є засоби організації матеріалу всередині блоку? їх багато.

Матеріали об'єднуються:

За часом ("Вчора в місті", "Вчора на заводі", "Вчора в районі",

"Новини тижня", "Коли верстався номер").

За місцем (географічною ознакою): йдеться про події в одному

регіоні, в одному місці, в одній області ("Львівська панорама",

"Житомирська панорама", "Сьогодні в Харкові", "Новини

Запоріжжя", "Вісті з Чернівців").

За метою ("Назустріч Першотравню").

За автором ("Читачі повідомляють", "Колонка власкора",

"Колонка редактора", "Читачі критикують").

Тепер розгляньмо другий принцип компонування блоків — за

жанровими ознаками.

Одножанровий блок передбачає загальний жанр для всіх

публікацій добірки (замітки, листи, інтерв'ю, звіти тощо).

Різножанровий комплектується з матеріалів різних жанрів:

замітка, зарисовка, репортаж, інтерв'ю. Саме тут часто вміщують

публікації про події, що сталися за певний період (за часом): "Вчора",

"Один день"... тощо.

Вирішальне значення для об'єднання матеріалів у блок має

інформаційний привід, а часто і стислий редакційний коментар.

Ефективність впливу добірки на читачів залежить не лише від її

змісту, від змісту рубрики й заголовків, а й від її графічного

оформлення. Газети використовують численні засоби:

— навколо матеріалу — рамка;

— заверстуються лінійки й поліграфічні прикраси;

— інколи блок виділяють іншим шрифтом, а якщо це тематична

добірка, то важливіші публікації висувають уперед, угору. Часто

можна бачити виділення нестандартним форматом набору, шрифтом

іншої гарнітури та іншого кегля.

Щоб підкреслити тематичну близькість матеріалів, що

складають блок, їх нерідко набирають однаковим текстовим шрифтом,

котрий відрізняється від шрифтів, якими набрано інші матеріали

полоси. З цією метою корисно набирати всі заголовки тематичної

добірки шрифтом однієї гарнітури та одного кегля.

Різнотемну добірку набирають, як правило, інакше: кожен

матеріал — іншим шрифтом. Так само різняться — гарнітурою і кеглем

— і заголовки.

Найменша кількість матеріалів у добірці — два. У цьому разі її

140

структура залежить від кількості колонок. Якщо колонка одна, то

замітки можна поставити тільки одна під одною, якщо дві — теж

одна під одною, але одну з них можна здати на змінений формат.

На практиці частіше трапляються блоки з трьох та більше текстів.

Один із них може бути великим — провідний матеріал добірки,

інші — набрані дрібнішим шрифтом.

Якщо розверстати такий блок на 2—3—4 колонки, вони

утворять на полосі оригинальні конструкції.

"Свічка"

Нерідко можна побачити в газеті блок із 4—5—6 приблизно

однакових за обсягом невеликих заміток, одно- чи різнотемних,

поставлених на один стовпець вертикально. Такий вертикальний

стовпець зветься "свічкою".

Проте "свічкою" може бути поставлений не лише блок, а й будь-

який суцільно єдиний текст.

Вріз

Крім "шапки" або рубрики (інколи клішованої), на тематичну

єдність добірки або полоси часто вказує і вріз.

Вріз — це стислий виклад змісту тексту, що подається без

заголовка. У кількох рядках він у лаконічній формі розповідає, чому

саме присвячено добірку чи полосу, пояснює мету, причину

публікації.

Вріз — це своєрідна небагатослівна анотація, яка допомагає

читачеві орієнтуватись у пропонованих редакцією матеріалах

добірки чи полоси.

Таку анотацію — вріз найчастіше верстають у лівому верхньому

кутку полоси на 2—3 колонки або ж на центральних колонках.

Інколи вріз забирає всі стовпці, розміщуючись під усім форматом

"шапки".

Як правило, вріз виділяють напівжирним шрифтом, здебільшого

курсивом, інколи збільшеного формату і кегля, в рамці чи на-

піврамці. Ефектно виглядає й таке оформлення врізу: набір

зміненим форматом і встановлення зліва вертикальної жирної або

напівжирної лінійки. У цьому випадку вріз до добірки може стояти

тільки в лівому кутку.

Вся добірка відділяється від інших текстів на полосі чіткими

лініями.

УВАГА: деякі газети у шрифтовому оформленні добірки часто

припускаються типової помилки: намагаються набрати і замітки, і

141

заголовки до них, і "шапку", і вріз різними шрифтами і різним

форматом.

А наше завдання — підкреслити тематичну єдність матеріалів

добірки чи полоси з допомогою шрифтографії, тобто з допомогою

вмілого добору шрифту як для тексту, так і для заголовків.

Отже, текст добірки краще набирати схожими за малюнком

гарнітурами. Якими? Наприклад, Шкільною та Журнальною,

Літературною і Новогазетною, Балтикою і Новожурнальною, Банниківською.

Але якщо текст однієї замітки набрати ербаром світлим (цим

старим виробничим найменуванням у багатьох друкарнях називають

текстові кеглі Журнальної гарнітури), текст другої замітки —

боргесом звичайним, третьої — літературним петитом, а четвертої —

корпусом новогазетним, то єдність, зв'язок між матеріалами добірки може

порушитися; через це блок не сприйматиметься як єдине ціле.

Це стосується й заголовків. Якщо "шапку" набрати Літературною

гарнітурою, а заголовки матеріалів добірки — Балтикою, Газетною

рубленою чи Пальмірою, то оформлення добірки або полоси вийде

неоригінальним, строкатим. І знову ж таки порушиться єднальний

зв'язок між текстами добірки.

7.2. "Вікно"

Одним із популярних видів подачі текстових матеріалів на

газетній полосі є "вікно".

"Вікном" називають середній за розміром матеріал, розміщений

на двох-трьох колонках однакової висоти, найчастіше у верхніх

правому чи лівому кутках полоси. Від іншого тексту "вікно"

відбивають здебільшого світлими рамками з лінійок.

Принагідно згадаймо основні характеристики колонки. Колонка

— це частина газетної полоси певного формату, відділена по

вертикалі пробільним матеріалом (реглетом). Висота колонки вимірюється

в рядках набору (найчастіше — в петитних), ширина — у квадратах.

Газети малого формату (А 3) мають по 5—6 колонок, великого

(А 2) — по 7—8—9, навіть 10.

Найзручніша ширина колонки — 2 74» 2 72> 2 3/4 кв.

Хоча полоси нерідко компонують і з колонок різного формату,

все ж якийсь один формат становить основу того чи іншого газетного

видання.

142

А тепер повернімося до "вікна".

Припустімо, що на перших двох колонках полоси по 60—80 рядків

кожна ми поставили матеріал, набравши його основним шрифтом

на звичайний формат. Чи буде це "вікном"? А якщо ні, то що

потрібно ще?

Потрібно ще виділити текст "вікна" лінійками або рамкою і

набрати його таким шрифтом, який відрізнявся б від основної

текстової полоси. Наприклад, основний текстовий шрифт полоси

літературний, а "вікно" можна набрати або журнальною, або рубленою

гарнітурою.

Виділення "вікна" лінійками або рамкою у свою чергу диктує

зміну формату набору. Якщо у нас формат колонки 2 1/4 квадрата,

то набір тексту для "вікна" має становити 2 квадрати. Якщо формат

колонки 2 3/4 квадрата, то набір тексту для "вікна" має бути 2 1/2

квадрата. Зрештою, з трьох стандартних колонок можна зробити

чотири зменшеного розміру.

Певну роль відіграє висота колонки "вікна". Замітка в 10—20

рядків, набрана журнальним рубленим петитом (так званим ерба-

ром) на 2 У2 квадрата, взята у рамку, так і залишиться звичайною

заміткою.

"Вікно" повинне мати гарний вигляд, тому мінімальна висота

його колонок має становити рядків 50, а максимальна —

щонайбільше 3/4 висоти газетної полоси (десь у межах 80—85 рядків петиту)

— йдеться про формат газети А 3.

Часто у тексті "вікна" заверстують штрихове або ж напівтонове

кліше (кліше, виконане на сітку), тоді це "фотовікно" (часто —

рубрика-фотофакт, фотозвинувачення). Подекуди "фотовікном"

називають будь-який знімок, поставлений на дві колонки в лівий чи

правий кут полоси. Це неправильно. Знімок у "фотовікні"

супроводжується текстом. Текст має головний смисловий акцент

публікації.

Тут корисно згадати класифікацію та характеристики різних

видів кліше.

Напівтонове кліше, про яке щойно йшлося, — це кліше, зроблене

на сітку. Воно виконане з оригіналу, на якому зображення

передане не тільки білим і чорним кольором, а й перехідними сірими

напівтонами.

До напівтонових оригіналів належать фотографії, а також

зроблені аквареллю або тушшю з розмивом малюнки.

143

Виготовляють напівтонове кліше на сітчастому тлі з

застосуванням растра, тому напівтонове кліше ще називають растровим.

Штрихове кліше — це кліше, зроблене з оригіналу, на якому

зображення передається штрихами, крапками, суцільною заливкою

та іншими елементами однакової насиченості. Зображення для

виготовлення таких кліше виконують тушшю на білому папері.

До речі (про це вже йшлося в темі про заголовок), різновидом

штрихового є виворітне кліше, або "виворітка". Воно дає на

друкарському відбитку відтворення світлого малюнка на чорному тлі.

Треба додержуватись відповідних розмірів "вікна":

— воно не має бути малим (бо знецінюється ефект виділення

матеріалу);

— воно не має бути надто високим (бо не буде помічене).

Нарешті, слід пам'ятати про способи виділення "вікна" за

допомогою відповідного оформлення сусіднього матеріалу.

7.3. "Підвал"

Велику статтю, нарис, рецензію часто оформляють у вигляді

"підвалу".

"Підвал" — це нижня частина газетної полоси, відділена від

тексту, розміщеного вище, напівжирною або світлою лінійкою.

Матеріал заверстують внизу полоси на всі колонки або ж на їх

частину (не менше чотирьох).

Склалися класичні особливості "підвалу": однакова висота

колонок — від чверті до третини полоси (якщо говорити про формат

А 3, то це — від ЗО до 40 рядків).

Сучасна практика оформлення газет до цього канону додала

багато нового, що прикрасило верстку, розширило можливості подачі

та оформлення тексту.

Так, висота "підвалу" тепер нерідко значно нижча (інколи

досягає Уб висоти полоси, тобто 20—25 рядків), але такий низький

"підвал" губиться на полосі.

Інколи "підвал" компонують з колонок іншого (ніж основний у

газеті) формату, обрамлюють лінійками.

"Підвал" складають із кількох матеріалів або цілих добірок,

прикрашають ілюстраціями, добре оформленими заголовками.

У газетах використовують кілька видів "підвалів".

144

Повний "підвал" заповнює всю нижню частину полоси, на весь її

формат.

Неповний "підвал" ("напівпідвал") забирає лише частину

полоси, але не менш як 3—4 колонки.

А що робити, коли текст завеликий і не вміщується в "підвалі"

на одній полосі?

Тоді частину тексту переносять на іншу полосу. У такому разі

кількість колонок на суміжних полосах може бути і різною, і

однаковою. Якщо кількість колонок "підвалу" на суміжних полосах не

однакова, то на другій полосі їх має бути більше, ніж на третій.

Матеріал, що заповнює всі нижні частини колонок на другій

полосі та кілька колонок, або ж усі колонки на третій, називають

наскрізним "підвалом". Для наскрізних "підвалів"

рекомендується як мінімальна висота 75 газетної полоси (тобто не менш як 25

рядків петиту).

При розверстці наскрізного "підвалу" на дві суміжні полоси

можуть виникнути певні труднощі з побудовою заголовка.

Не можна весь заголовок чи більшу його частину верстати

справа від середника. Він може бути встановлений на однакову кількість

опорних колонок на другій і третій полосах. А втім, найкраще весь

заголовок чи більшу його частину розмістити зліва від середника.

Пригадаймо.

Середник — це пробіл між двома суміжними полосами номера.

Як правило, він дорівнює 2 квадратам.

Середником також називають пробіли між колонками тексту —

міжколонкові пробіли. До речі, сучасна тенденція збільшення

"повітря" на газетній полосі привела до збільшення міжколонкових

пробілів — середників: від 6—8 до 10—12 пунктів.

Якщо наскрізний "підвал" верстають із переносом не на

суміжних полосах, а, наприклад, на третій і четвертій, то заголовок потрібно

обов'язково повторити. При цьому рекомендується набирати його

шрифтом тієї ж гарнітури, того ж накреслення, що й на попередній

полосі, причому можна меншим кеглем і на меншу кількість

колонок.

Неодмінно на 3-й полосі внизу наскрізного "підвалу" в дужках

зазначають: "Закінчення на 4-й сторінці", а на 4-й — одразу ж під

заголовком вказують знову ж таки в дужках: "Закінчення.

Початок на 3-й сторінці".

А як бути, коли наскрізний "підвал" розташований на суміжних

145

полосах? 2-й і 3-й? Тоді на 3-й полосі ні повторювати заголовок, ні

писати про закінчення матеріалу не потрібно. Обидві частини

повинні мати однакову висоту і відбиватися однотипною лінійкою.

Необхідно дбати, аби матеріал на попередній полосі не

закінчувався кінцевим рядком абзацу, щоб у читача не склалося враження

про завершення статті. Боятися того, що буде навіть перенос слова

з однієї полоси на іншу, не треба. Зате читач бачитиме, що матеріал

має продовження.

Ми говоримо про те, що "підвали" бувають повними, неповними і

наскрізними.

Можна додати ще й складений.

У складеному "підвалі" поряд, під однією лінійкою чи під однією

рамкою встановлюють різні за характером статті або ж

оформляють тематичну добірку, а то й різнотемний блок.

Різновидом є двоступінчасті й триступінчасті "підвали", але

застосовують їх дуже рідко, бо ламана верстка вийшла з моди.

Сучасна газетна практика виробила чимало нового в розміщенні

"підвалів" та їхніх різновидів. Це прикрасило верстку, розширило

можливості подачі та оформлення тексту. А вміла, продумана

верстка "підвалу" є одним з елементів виразного компонування

газетної полоси, засобом ефективного впливу на читачів.

7.4. "Горище"

"Горищем" називають текстовий матеріал, зверстаний у верхній

частині газетної полоси на кілька колонок (не менш як чотирьох)

і відбитий знизу лінійкою, або ж узятий в рамку.

Максимальна висота "горища" — У4 полоси, мінімальна —

приблизно 10 рядків. У невисоких "горищах" заголовок часто

верстають зліва, поряд із текстом.

Високе "горище" краще встановлювати не на весь формат полоси:

1—2 колонки варто залишати вільними для інших текстів.

Дуже добре виглядають у "горищах" "утоплені" заголовки, тобто

заголовки, перенесені в глиб публікації.

Приємне враження на полосі справляють "горища", набрані на

ширший (порівняно зі стандартним) розмір колонок.

Інколи "горище" роблять наскрізним, скажімо на 2 і 3 полоси. У

цьому разі не рекомендується верстати його на всі колонки: мо-

10 - 2202

146

жуть "загубитися" інші матеріали. Краще дати, скажімо, 4 колонки

на 2-й і 4 — на 3-й полосі, а заголовок (краще "втоплений")

розверстати на обидві половини матеріалу. А втім, можна,

звичайно, ставити наскрізне "горище" і на всі колонки обох полос,

додержуючись тільки встановлених розмірних лімітів висоти (У4 полоси).

Як і "підвали", є й складені "горища".

У складеному "горищі" поряд, під однією лінійкою, чи в межах

однієї рамки зверстано різні за характером матеріали або ж різно-

темні блоки (добірки).

Гарно виглядають наскрізні "горища", в яких заверстано кліше:

яскравий фотознімок або малюнок сильно виділяють текстовий

матеріал.

Це саме стосується і наскрізних "горищ", набраних ширшим

форматом (порівняно зі стандартним), кожну колонку яких узято в

рельєфну рамку. Рельєфною рамкою називають рамку, в якій

поєднується двопунктова світла лінійка із 4- або 6-пунктовою

жирною (тупою) лінійкою.

Таку верстку називають книжечкою.

Не можна забувати про те, що вже внаслідок свого розташування

у верхній частині полоси "горище" виділяється серед інших

матеріалів. Тому в його оформленні треба дуже обережно застосовувати

інші додаткові засоби виділення. Більш обережно, ніж при верстці

"підвалу", треба підходити і до визначення висоти "горища": занадто

високе, воно "давитиме" на всю полосу. Невисоке, менше від висоти

полоси, "горище" виглядає набагато краще.

7.5. "Стояк"

"Стояк" — це спосіб розміщення значного за обсягом

текстового матеріалу у верхній частині полоси (на 3—4 колонки),

здебільшого — до "підвалу".

Часто редакції практикують "стояк" і на 2/3, і на 3/4 висоти полоси,

а то й до низу газетної полоси.

Застереження. Великий суцільний шматок тексту (його в

редакціях називають "цеглиною") читається зі значним

ускладненням. Тому, щоб поліпшити оформлення "стояка", зробити його більш

читабельним, можна застосовувати кілька способів, відомих і

перевірених практикою.

147

Підверстка

Великоблочну статтю розверстують не на всю висоту полоси.

Нижню частину, під "стояком", заповнює інший, невеликий за

обсягом, матеріал — його і називають підверсткою, тобто його й

підверстують, підставляють під інший, великий матеріал. Це може бути

навіть коротка замітка, набрана інколи для контрасту іншим

форматом або іншим шрифтом.

Отже, підверстка — це невеликий за обсягом матеріал

(текстовий, ілюстраційний) у газеті, який підставляють під інший

матеріал (чи добірку), завершуючи цим компонування полоси.

Ще краще — поділити "стояк" на кілька тематичних чи

смислових частин і дати кожній з них свій підзаголовок. Якщо це важко

зробити, слід подумати над тим, як і де саме встановити ініціальні

літери (виходячи, звичайно, зі змістового поділу тексту "стояка").

Може виявитися доцільним і розчленування тексту "стояка"

цифрами — 1, 2, 3, 4 тощо.

Пригадаймо.

Що таке ініціали, або інакше — ініціальна літера? Це перша

літера збільшеного кегля, якою починається перше слово публікації чи

її частини. У редакційному побуті має назву "ліхтарик".

У газетах ініціал є засобом позначення початку розділів або ж

відокремлення частин великих за обсягом матеріалів.

Бувають набірні ініціали.

Бувають мальовані ініціали (спеціально виконані художником і

відтворені у кліше).

Є й гравіровані ініціали, вирізані штихелем на металі. (Штихель

— різець, інструмент для гравірування.)

Текстову одноманітність "стояка" можна з успіхом перебороти й

іншими способами. Наприклад, заверстати у нього ілюстрації,

пов'язані з темою. Можна окремі уривки зі статті, заверстаної

"стояком", подати в рамках із тонких чи подвійних лінійок. Не

слід забувати і про вирізнювальні шрифти: ними набирають

найважливіші абзаци, а то й цілі частини "стояка".

Крім того, оформлювачі вже давно помітили, що сприймання

великого текстового матеріалу можна полегшити, змінивши його

звичайну прямокутну конфігурацію, застосувуючи для цього засоби

ламаної верстки. Наприклад, велику статтю розверстують на

колонки, нерівні за висотою — дві довгі, одна чи дві короткі тощо.

10*

148

7.6. "Розгортка"

Якщо великий матеріал розверстати "стояками" у центрі двох

суміжних полос, роз'єднаних середником, то цей прийом зветься

"розгортка" (російською мовою — "распашка"). Отже, вислів "установити

матеріал розгорткою" означає розверстати значний за розміром текст

"стояками" у центрі двох суміжних полос, роз'єднаних середником.

Заголовок "розгортки" за такого способу подачі матеріалу

краще розверстувати на обох полосах. Він може бути й "утопленим".

Навряд чи доцільно відводити під "розгортку" більш як 3

колонки на кожній полосі, розташовані по центру розвороту формату

газети А 3, бо може скластися враження, що інші матеріали

розсипані безладно на кількох колонках і є якимись другорядними

частинами газетного аркуша.

7.7. Газетний розворот

Є два значення цього терміна.

1. Форма подачі матеріалів на двох внутрішніх суміжних

полосах, де заверстують і об'єднують великим заголовком ("шапкою")

різножанрові публікації на якусь одну широку тему. Майстерне

компонування розвороту надає публікаціям єдності, цілісності,

взаємозв'язку, цілеспрямованості й послідовності в оформленні.

2. Дві суміжні сторінки з матеріалами різного характеру.

Ми розглядатимемо розворот у першому значенні. У газетах

трапляються два його види — різнотемний і тематичний.

Оформлення розвороту є ще складнішим завданням, ніж

оформлення тематичної сторінки. Різноманітне ілюстрування — важливий

засіб для поліпшення та пожвавлення оформлення розвороту.

Відсутність чи нестача ілюстрацій відчувається на розвороті дуже

сильно, робить його сірим. Але не слід перенасичувати розворот

ілюстраціями, щоб не перетворити його у плакат.

Розворот може верстатися з середником та без нього. У першому

випадку це — дві суміжні полоси, об'єднані загальною темою і

стоячою над ними, хоча і роз'єднаною середником на дві частини,

загальною "шапкою". Якщо зняти середник, то дві суміжні полоси

розвороту зіллються в одну велику полосу з розташованою над нею

"шапкою". Розворот без середника дає деякий виграш корисної

149

площі та великі можливості варіювати формат текстових колонок.

Не рекомендується, однак, знімати на розвороті тільки частину

середника. У цьому випадку всередині розвороту — зверху чи знизу

— виникає широка біла полоса, а рівень його оформлення різко

знижується.

"Шапка" на розвороті набирається великим шрифтом. Вона має

добре виділятися.

7.8. Полоса суцільного тексту

Полоса суцільного тексту на форматі А 3 (формат районної

газети), яка верстається на 5 колонок, охоплює рядків 500. Кожна

колонка висотою 125 рядків петиту. Отже, вся полоса при 5-колонковій

верстці — 625 рядків. А втім, частину місця заповнюють заголовки,

відбивки, службові деталі — колонтитули, вихідні відомості,

текстівки, лінійки та ін. Отже, практично на полосі залишається 450—

500 чистих петитних рядків.

(Зауважимо, що для формату А 2, де 8-колонкова верстка у 1440

рядків петиту, для чистого тексту залишається 1100 або 1200 рядків.)

Вони, ці 500 чи 600 рядків формату А 3 вимагають до себе

серйозного ставлення, потребують вдумливого читання.

Як пожвавити таку полосу суцільного тексту, як подати його

зміст найбільш дохідливо, у найбільш привабливій формі?

Звичайно, добре було б заверстати на полосу суцільного тексту

фотознімки, поставити штрихову заставку, діаграму. Але зміст

полоси не завжди дає можливість це зробити. Найчастіше суцільний

текст полоси просто супроводжується заголовком.

Які ж засоби можна рекомендувати для оформлення такої полоси?

1. Вріз — коротка анотація для пояснення читачеві задуму

полоси, для спонукання його до читання.

2. Можна ввести в текст внутрішні підзаголовки. Вони поділять

текст на окремі частини, зроблять його виразнішим, зручнішим для

читання.

3. Внутрішні підзаголовки можна замініти ініціалами.

4. Ініціальні літери замінюють цифрами, які поділяють текст на

окремі частини, розділи, відділи.

5.. Текст набирається на змінений формат, але обов'язково

ширший, ніж основна стандартна колонка. Це, насамперед, пришвидшує

150

набір полоси суцільного тексту, а, по-друге, зробить її соліднішою,

привабливішою. Рекомендованими форматами набору в такому

випадку є 72 або З У4 D колонки на полосі). Можна, певна річ,

застосувати і формат 4 V2 квадрата (тобто 3 широкі колонки на полосі).

6. У разі зміни формату набору весь текст береться в рамку.

7. Окремі найважливіші місця набираються іншим, видільним

шрифтом. Зліва від абзаців, набраних на зменшений формат, можна

встановити 4-пунктові лінійки, або 4—6-пунктові шатирки.

8. Можна використовувати також набір на змінений формат у

сполученні з установленням вертикальних лінійок або набір тексту

іншим шрифтом на змінений формат.

9. І, нарешті, якщо у великому матеріалі немає підзаголовків чи

ініціалів, то можна виділяти у тексті важливі думки (робити це

слід за згодою автора).

10. Матеріал розверстують не на 8 колонок, а на 5—6. Ліворуч —

вріз напівжирним шрифтом на 2 колонки. Набирають текст не

основним шрифтом (наприклад, новогазетним), а якимось іншим

(скажімо, рубленим). Лінійки між колонками ставлять 4-пунктові.

Всю тематичну полосу беруть у рамку асюре. Кожен заголовок

супроводжується тематичним штриховим малюнком (розмір —

1 квадрат). На полосі — кілька фотоілюстрацій.

7.9. Тематична сторінка

Коли добірка охоплює всю полосу, вона перетворюється на

тематичну сторінку. Отже, збільшення кількості та обсягу матеріалів

приводить до виникнення нової якості, до досягнення нового рівня

ефективності газетного випуску. Тематична сторінка — це

"газетний удар". її застосовують лише тоді, коли можливостей звичайної

добірки не вистачає для досягнення мети, поставленої перед

редакцією. Вона дає можливість достатньо глибоко й детально

висвітлити актуальну тему.

Нелегко змусити читачів газети ознайомитися з усіма матеріалами

тематичної сторінки. Велике значення при цьому має її композиція

та оформлення. Частіше в газетах використовується складова

сторінка, скомпонована з деяких матеріалів. її центром служить

великий публіцистичний виступ — проблемна стаття чи нарис, навколо

якого розміщуються інші матеріали. На цій сторінці можуть за-

151

стосовуватися й інші форми — тематичні та різнотемні добірки.

Іноді тематична сторінка вміщує один великий текст. У цьому

випадку його корисно поділити на частини, давши кожній з них

підзаголовок.

Оформлення тематичної сторінки, як і добірки, залежить, ясна

річ, від ролі та значення її матеріалів: усі вони присвячені одній

темі, але розробляють її по-різному: одні повідомляють про факти,

інші ці факти коментують, іще якісь їх узагальнюють, роблять

висновки тощо.

"Шапка" накриває всі матеріали тематичної сторінки. її

набирають великим яскравим шрифтом кегля 66 чи навіть 12 на полосі

формату А 2 і кегля 36 чи 48 на полосі формату А 3. Дрібний

шрифт "шапки" — одна з вад оформлення такої сторінки.

Застосовують чимало засобів оформлення "шапки" на тематичній

сторінці. її виводять із вирізки, розміщують на початку полоси.

Гарно виглядає "шапка", з'єднана з ілюстрацією, наприклад, фотознімком.

Добре виконана мальована "шапка" прикрашає всю сторінку.

Ілюстрація на тематичній сторінці грає подвійну роль: матеріалу,

який допомагає розкриттю оформленої теми, і засобу, який

використовується для розрядки тексту, особливо якщо на полосі

розміщений тільки один великий за обсягом матеріал. Вміло ілюстрована

фотознімками і малюнками тематична сторінка легше сприймається.

Тематичну сторінку верстають частіше асиметрично — це

дозволяє динамічніше розташовувати матеріали і краще виділити

найважливіше. Але є можливою й симетрична верстка такої сторінки,

скажімо, як ювілейної.

Тематична сторінка — найважливіший виступ редакції в

газетному номері. Недопустимо послаблювати його силу, публікуючи в

номері декілька тематичних сторінок. Це дезорієнтує читача і

забирає чимало газетної площі.

Тематична сторінка є основою для багатьох інших форм подачі

текстових матеріалів, зокрема газетного розвороту.

Різновидом тематичної сторінки є спецвипуск — тематична

сторінка, розрахована на певну аудиторію. Особливо часто

спецвипуски застосовують у молодіжних виданнях.

Оформлення спецвипусків визначається правилами оформлення

тематичної сторінки. Як правило, вони виходять під особливими

назвами, оформленими у вигляді постійних, набірних чи клішованих

"шапок", з відомою читачам періодичністю.

152

7.10. Обмінна та об'єднана сторінки

Для обміну досвідом чи з метою взаємної інформації газети

друкують обмінні сторінки. Іноді така сторінка готується редакцією

однієї газети на прохання іншої, яка потім публікує її під

відповідною рубрикою. У деяких випадках редакції обмінюються сторінками,

які потім з'являються в обох газетах.

Макет обмінної сторінки найчастіше розробляє та редакція, яка

готує матеріал. На початку обмінної сторінки часто відтворюється

клішована назва газети, яка її підготувала.

Різновидом обмінної сторінки є об'єднана чи сумісна сторінка.

Вона присвячується темі, яка викликає інтерес у кількох газет і

готується за планом, спільно розробленим редакціями. їх

представники узгоджують єдиний макет такої сторінки, який визначає

особливості її верстки та оформлення. Об'єднану сторінку друкують

одночасно в усіх газетах, для яких вона готувалась.

7.11. Газета в газеті

Необхідність диференційованого підходу до читацької аудиторії

обумовила виникнення так званої газети в газеті. Вона є

подальшим розвитком спецвипусків. Але якщо спецвипуск — це

спеціальна тематична сторінка, то газета в газеті займає в номері більше

місця і відіграє тут значнішу роль.

Вона оформлюється як окрема, самостійна газета зі своєю

заголовною частиною, особливостями верстки матеріалів і формату

набору. Газету в газеті часто виділяють додатковим кольором. Про її

вихід треба повідомити "свистком" на першій сторінці.

7.12. Тематичний номер газети

Досі мова йшла про форми подачі матеріалів, які складають лише

частину газетного номера. На його сторінках можна водночас

застосовувати декілька таких форм добірок, полос, спецвипусків тощо,

присвячених різним темам і проблемам.

Однак можлива інша побудова номера, інша подача його

матеріалів. Це стосується тематичного номера газети. Він повністю при-

153

свячується одній актуальній темі, його матеріали детально

висвітлюють різні її аспекти.

Випуск тематичного номера потребує спеціальної підготовки. У

редакції з цією метою, як правило, створюють бригаду з

представників різних відділів для розробки плану номера. Потім до його

підготовки залучається весь колектив.

Так само проходить підготовка і цільового номера, який є

різновидом номера тематичного. Хоча матеріали цільового номера

можуть бути присвячені різним темам, їх публікація спрямована на

досягнення однієї мети, виконання певного завдання, поставленого

редакцією.

Тематичний і цільовий номер — незвичні випуски газет. Частий

їх вихід неможливий, бо кожного разу потребує ґрунтовної

підготовки, і недоцільний, бо має бути присвячений тільки значній події

чи проблемі.

Висновки

Вивчення питань цієї теми необхідне для правильного

графічного оформлення полоси. Без ґрунтовного знання різновидів подачі

матеріалів на газетній полосі, без правильного користування ними

неможливо правильно, різноманітно, цікаво створювати макети й

моделі газетних номерів.

Ми остаточно з'ясували поняття оформлення газети. Це,

по-перше, розміщення текстових та ілюстративних матеріалів у номері,

по-друге, виділення публікацій різними способами, методом

подібності й контрасту, і, по-третє, оформлення заголовків, "шапок" і

службових елементів. Усі ці операції виконуються відповідно до

плану оформлення.

На одній сторінці газети розміщують найрізноманітніші

матеріали. Правильно розмістити їх — справа нелегка. Вона потребує

знання та досвіду. Оформлення має виходити зі змісту і сприяти

вираженню ідеї з допомогою художніх і технічних засобів.

154

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Чим викликана необхідність поєднання матеріалів у добірці?

2. Що таке "свічка" і вріз? Як вони оформлюються?

3. Чим відрізняється оформлення тематичної добірки від різно-

темної?

4. Які особливості верстки "вікна"?

5. Чим відрізняється "фотовікно" від звичайної фотоілюстрації?

6. Що таке "підвал"? Які його види ви знаєте?

7. Які особливості верстки "горища"?

8. Як оформлюються великі матеріали на газетній полосі?

9. Коли застосовується підверстка?

10. Що таке "розгортка"?

11. Якою може бути мінімальна і максимальна висота "підвалу"?

12. Які є варіанти терміна "газетний розворот"?

13. Назвіть способи пожвавлення полоси суцільного тексту.

14. Чим відрізняються спецвипуск, газета в газеті й тематична

сторінка?

15. Які особливості оформлення тематичної полоси, газетного

розвороту?

16. Що таке обмінні та об'єднані сторінки? Які особливості їх

оформлення?

17. Якими засобами виділяють газету в газеті від інших

матеріалів основного видання?

18. Тематичний і цільовий номер, умови їх виходу та оформлення.

Література

1. Балат А. В. Техника оформления газетной полосы. — 2-е изд.,

испр. и доп. — Минск: Изд-во БГУ, 1977. — С. 115—124.

2. Гуревич С. М. Номер газеты: Лекция. — М.: Изд-во Моск.

ун-та, 1977. — С. 38—45.

3. Гуревич С. М., Вычуб Г. С. Организация работы редакции и

труда журналиста: Метод, указания для студентов веч. и заоч.

отд-ний фак. и отд-ний журналистики гос. ун-тов // Теория и

практика советской журналистики. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987.

— С. 36—38.

4. Попов Г. В., Гуревич С. М. Производство и оформление газе-

155

ты: Учеб. пособие для студентов спец. "Журналистика". — 2-е изд.,

перераб. — М.: Высш. шк., 1977. — С. 194—212.

5. Попов Г. Б., Гуревич С. М. Производство и оформление

газеты: Учеб.-метод, пособие. — 3-е изд., испр. — М.: Изд-во Моск.

ун-та, 1977. — С. 52—57.

6. Цыганов О. В. Режиссура газетного номера. — М.: Мысль,

1968. — С. 9—49.

7. Чичикина Н. Д. Оформление газеты. — Ростов н/Д: Изд-во

Рост, ун-та, 1966. — С. 20—27.

Тема 8

ІЛЮСТРАЦШНЕ ОФОРМЛЕННЯ

ГАЗЕТИ

План

1. Значення ілюстрацій.

2. Технічна підготовка зображальних

матеріалів.

3. Види ілюстрацій.

4. Форма, розмір і розташування ілюстрацій

в газеті.

158

8.1. Значення ілюстрацій

Газета говорить зі своїм читачем не тільки з допомогою

друкованого слова, а й мовою зорових образів (ілюстрацій).

У наш час ілюстрації нерідко тіснять на газетних шпальтах текст,

ведуть самостійну розмову в зорових образах. Часто правдивий і

яскравий фотознімок здатний дати більше, ніж багато сторінок тексту.

Ілюстрації в газетах доповнюють зміст матеріалів, дають

можливість побачити їх із нового, більш виразного боку. Існують

ілюстрації і як самостійні жанри у вигляді окремих фотографій,

нарисів, тематичних добірок. Тема і сюжет їх розглядаються

самостійно, а текст відіграє роль пояснювального підпису.

Оцінка ілюстрацій як творів мистецтва дуже складна і не може

зводитися до будь-яких раз і назавжди встановлених правил,

рецептів. Ілюстрації до того чи іншого газетного матеріалу оцінюються,

головним чином, щодо відповідності змісту матеріалу і

формальних ознак — кольору, композиції, техніки виконання. Оцінка ця

завжди має бути цілісною, конкретною. Тільки завдяки нерозривній

єдності форми і змісту газетна ілюстрація впливає на читача

переконливо та емоційно.

Фотографія пояснює явище більш стисло, а в ряді випадків більш

зрозуміло, ніж текст, у якому розповідається про нього. Річ у тім,

що фотографії дають нам готовий образ. Ось чому часто, взявши до

рук газету, читач зосереджує увагу на ілюстраціях — на цьому

сильному психологічному елементі. Ілюстрації значно

розширюють межі газетних матеріалів.

Не слід забувати і ще про одну обставину. З допомогою

ілюстрацій можна пожвавити газетні сторінки, зробити полоси

привабливішими та зручнішими для читання.

Багато ілюстрацій спрямовано на розширення культурного

кругозору читачів. Друкуючи фотографії та малюнки пізнавального

характеру, газети сприяють поповненню знань читачів. Ілюстрації

мають чудові якості — документальність і достовірність. Як і

кожний газетний матеріал, ілюстрація має бути актуальною. Те, що

цікавить сьогодні, завтра може втратити значення.

У кожній ілюстрації важливість її ідеї повинна бути підкреслена

високою якістю фотографічного і поліграфічного виконання. Однак

деякі газети, особливо районні, часто друкують ілюстрації

недопустимо низької якості. Іноді важко розібрати, що ж надруковано на

159

фотографії. Розповідаючи про дійсність, і малюнок, і фотографія

мають конкретно і точно відображати факти й події життя. Слід,

однак, підкреслити, що актуальність теми і точність її передачі ще

не гарантують правильного сприйняття малюнка чи фотографії.

Важлива ще й виразність ілюстрації.

Ілюстрація — один із елементів, які формують образ газети, її

обличчя. Вона прикрашує газетну сторінку. При цьому завдяки

своїй специфіці — наочності — ілюстрація справляє значний вплив

на читачів.

Ці особливості газетної ілюстрації пояснюють той факт, що

поступово вона посідає все більш важливе місце у номері. Зростає

кількість ілюстрацій на полосах, урізноманітнюється їхня форма,

підвищується відповідальність завдань, виконуваних ними.

Фотоілюстрація — невід'ємна частина газети. Вона відіграє різну

роль на сторінках періодичної преси, у тому числі роль засобу

художньо-технічного оформлення, причому їй відводиться особливе

місце. Це обумовлено специфічністю фотографічного зображення:

знімок є візуальною копією фрагментів дійсності. Некодована,

графічно близька до дійсності мова знімка не просто виділяє

фотоілюстрацію серед інших елементів художньо-технічного

оформлення періодичних видань — вона ще й розширює можливості

оформлення. Не менш важлива особливість фотоілюстрації —

швидкість сприйняття інформації, яка в ній вміщена. Якщо в

текстовому матеріалі об'єкт розгортається з кожним рядком і його образ

відтворюється у свідомості читача поступово, то візуальна інформація

знімка сприймається практично миттю.

Наочність, документальність і швидкість прочитання фотографій

— усі ці особливості наділяють фотоілюстрацію великою магічною

силою. Погляд читача затримується на фотографічних знімках.

Особливості фотоілюстрацій вимагають відповідного

використання їх у періодичній пресі. Передовсім необхідно враховувати

двоєдину роль ілюстрацій у газеті: вони формують графічне обличчя

видання та змістовно його наповнюють. Це основне положення у

фотоілюструванні. Як елемент оформлення, фотоілюстрація

привертає увагу до матеріалу, що міститься на полосі, а змістовна її

наповненість задовольняє потребу пізнання чи оцінки даного

факту чи явища. У сукупності та практичній моментальності двох

потоків — привертання уваги читача та пізнавальної функції —

полягає перевага ілюстрацій над текстовими елементами.

160

Безперечно, можливості фотознімків і текстів розкривати дійсність

не можуть бути рівнозначними. Слову властива універсальність.

Можливості фотографії обмежені, вона поступається слову в

понятійно-образній сфері, але найбільш повно виявляє свої можливості

в конкретно-предметній. У названих межах ілюстрація впливає на

читача ефективніше, ніж слово.

На цю обставину слід зважити, розробляючи номер газети чи

журналу: відповідно мають плануватися тематика фотопублікацій

та їхнє місце на полосі.

Як елемент художньо-технічного оформлення газети,

фотоілюстрація виконує ряд функцій.

Вона використовується як засіб концентрації уваги читачів.

Завдяки привабливості знімок відіграє роль зорового центру полоси.

У композиційному плані фотоілюстрація начебто замикає на собі

інші публікації та є вихідною точкою для знайомства зі змістом

матеріалів полоси.

В останні роки у практиці оформлення періодичних видань

ілюстрації дедалі частіше використовують як засіб орієнтування.

Найбільш послідовно та успішно застосовуються фотознімки як

засіб орієнтування в газетах. У журналах це трапляється значно

рідше.

Ілюстрації як засіб художнього оформлення мають велике

значення у формуванні естетичної привабливості газетних сторінок.

По-перше, ілюстрації відіграють активну роль у конструюванні

полоси, виступаючи в композиційній єдності з іншими

елементами; завдяки зображувальним матеріалам газетні сторінки

набувають вигляду завершеного, гармонійного цілого. По-друге, художні

переваги періодичних видань залежать також від зображальної

досконалості надрукованих фотознімків. Обидва моменти

однаково важливі. Привабливість оформлення газети може знизити як

композиційну незавершеність її графічної моделі, так і невиразність

фотопублікацій. Ось чому газетні оформлювачі мають бути

професіоналами не тільки з питань розташування на полосі

ілюстрацій, а й оцінювання їхньої якості.

Слід зазначити, що ілюстрації як елемент оформлення мають іще

одне значення: вони характеризують вид і тип періодичного

видання. Так, молодіжні газети за характером зображальних публікацій

відрізняються від газет, розрахованих на ширшу аудиторію. За тією

ж ознакою можна знайти різницю між газетою та журналом.

161

Усі перелічені функції розкривають можливості ілюстрацій.

Реалізація цих можливостей передбачає, з одного боку, неформальний

підхід до вибору матеріалу, боротьбу зі штампом; а з іншого, —

вміле використання їх як елемента оформлення полоси.

Основні вимоги до ілюстрації: актуальність, правдивість, точність,

виразність і зрозумілість.

Центральною фігурою в розробці ілюстрацій газети є

фоторепортер чи фотокореспондент газети. Фотоапарат у його руках — це

перо, а фотознімок чи серія знімків — замітка, нарис, стаття; вони

мають бути повноцінними за змістом і майстерно виконаними в

технічному аспекті. Недосконала апаратура, погано оснащена

фотолабораторія — все це, звісно, впливає на роботу

фотокореспондента. Але, врешті-решт, якість виконання залежить від його

майстерності й рівня культури. Вміння бачити, безперервний пошук теми,

досконалі методи зйомки — запорука успіху.

Скільки ж фотознімків можна давати в одному номері, полосі?

На одній полосі газети формату А 3 вміщують, як правило, дві-три

ілюстрації. Щоправда, на полосі можна дати 4—5 знімків, але тільки

в тому випадку, якщо вони однотемні. На це слід зважати,

визначаючи оптимальну площу для ілюстрацій у газетному номері. Площа

— величина непостійна і може, звичайно, змінюватися. Вона

залежить від ряду моментів: обсягу газети (її формату, кількості полос),

а насамперед, — від її типу, характеру. Так, у молодіжних, а тим

більше в дитячих, виданнях ілюстрації охоплюють більшу площу,

ніж у газетах іншого типу. Те саме спостерігається, якщо

порівнювати вечірні та ранкові газети. Матеріали вечірніх видань мають в

основному інформаційний характер, тому тут частіше з'являються

самостійні фоторепортажі, фотозамітки.

Виходячи з досвіду, накопиченого нашою пресою, можна

рекомендувати редакціям газет відводити ілюстраціям 15% усієї площі

номера газети. В особливих випадках і залежно від типу видання її

можна збільшувати до 25%.

8.2. Технічна підготовка зображальних матеріалів

При верстці полоси часто доводиться змінювати формат кліше.

У таких випадках розмір майбутнього кліше визначають з

допомогою геометричного методу. Для цього оригінал перевертають і на

11 - 2202

162

зворотному боці м'яким олівцем обережно проводять діагональ із

лівого верхнього кута у нижній правий. По верхньому рядку зліва

направо відкладають із допомогою спеціальної лінійки стільки

квадратів, на скільки замовляють кліше. З отриманої точки

опускають перпендикуляр. Якщо діагональ проведена з лівого

нижнього кута у верхній правий, то це ж робимо знизу. Висота діагоналі

буде висотою кліше. Вона вимірюється лінійкою у квадратах чи

рядках набору. Якщо треба визначити висоту збільшеного порівняно

з оригіналом кліше, то діагональ продовжують.

Оскільки оригінал і кліше пропорційні, висоту кліше можна

визначити без лінійки. Для цього вимірюють боки оригіналу

звичайною лінійкою і складають пропорції: l/h = ll/hl чи l/lx = h/hv де І —

ширина оригіналу, h — висота оригіналу, Іх — ширина кліше, hx —

висота кліше. Ширина і висота оригіналу відомі, а ширину кліше

оформлювач вибирає при верстці. У цьому випадку hx = hljl —

висота кліше дорівнює добуткові висоти оригіналу на ширину кліше,

поділеному на ширину оригіналу.

Припустімо, що ширина оригіналу 24 см, висота — 18 см. Кліше

замовили на 5,5 квадрата. Висота кліше дорівнюватиме

A8 х 5,5) : 24 = 4 У8 квадрата.

Не рекомендується зменшувати фотографії більше ніж у 1,5—2

рази. Занадто велике скорочення згустить штрихи. Треба уникати

також і великих збільшень, бо в цьому випадку незначні дефекти

знімка збільшуються в декілька разів і грубо виділяються на кліше.

У газетах, що друкуються на ротації, кліше роблять, як правило

на 24 лінії. Це означає, що кожний квадратний сантиметр

складається з 576 крапок. На ці крапки розбиває зображення растр-

пластинка з вигравіруваною сіткою, що служить для виготовлення

тонових кліше. Є й щільніші растри — на ЗО, 48 ліній. Такий растр

призначений для плоскодрукарських машин з гарною фарбою і

папером, але не підходить для матрицювання і ротації.

При макетуванні інколи доводиться визначати площу кліше у

стандартних рядках набору. У такому разі висоту кліше в

квадратах переводять у рядки набору чи вимірюють висоту кліше

спеціальною лінійкою, але петитним чи корпусним боком. Отримане

число множать на кількість колонок, охоплених кліше.

Приклад. Висота кліше — 4 квадрати, формат — 3 колонки.

Треба визначити площу кліше в петитних рядках. Спершу

визначаємо висоту кліше в рядках. Для цього 4 помножимо на 6 (у

163

квадраті — 6 петитних рядків). Отримане число 24 помножимо на

З (кількість колонок). Отже, площа дорівнює 72 рядкам петиту.

Нескладно вирахувати і площу кліше, формат якого не буде

кратним кількості колонок. Для цього ширину кліше у квадратах

помножимо на висоту в рядках і поділимо на формат основного

набору. Наприклад, якщо треба вирахувати площу кліше, ширина

якого 3,5, а висота — 4,5 квадрата, визначаємо висоту в рядках:

6 х4,5 = 27 рядків. Тепер 3,5 квадрата помножимо на 27 рядків і

поділимо на 2. Отримаємо 34—35 рядків. Якщо кліше належить

до тексту, його площу визначають у рядках того формату, яким

набрано текст.

Розміщуючи фотоілюстрацію на газетній полосі, слід

дотримуватися таких правил:

— фотознімок має "дивитися" в полосу, а кліше — з полоси (під

час друку вона дає дзеркальне відображення);

— кліше, не об'єднані одною темою, не повинні торкатися одне

одного. їх розганяють по діагоналі чи кутах неправильного

багатокутника. Але поруч із тоновим кліше може стояти штриховий

клішований заголовок, у тому числі й заголовок газети;

— під кліше зі зворотного боку полоси не можна верстати ще

одне тонове чи штрихове кліше, а також заголовок, набраний

великим кеглем чи жирним накресленням;

— треба обережно ставитися до верстки кліше на згині полоси.

Згин може припасти на обличчя, що зіпсує естетичний вигляд

ілюстрації. Тому краще верстати такі кліше нижче чи вище від згину;

— якщо кліше верстається у текст, над ним не повинно бути

абзацного рядка, а під ним — кінцевого. Кліше, заверстане в

матеріал, висота колонок якого більша від ширини, слід розмістити не

нижче від оптичної середини.

У деяких редакціях не слідкують за тим, щоб зображальні

матеріали були різноманітними. Бажано планувати їх таким чином, щоб

у номері (тим більше на розвороті) не повторювалися знімки

одного плану, жанру, сюжету, конфігурації (вертикальні чи

горизонтальні). Одноманітні хоча б в одному аспекті знімки створюють у

читача враження, що все видання робиться зі штампів, бо

зображальні матеріали першими впадають в око.

Зараз можна набирати текстовики до ілюстрацій напівжирними

шрифтами, хоч оформлення газети будується за принципом

контрасту — протиставлення світлого чорному, прямого курсивному.

її*

164

Текстовик, набраний чорним шрифтом, і знімок зливаються в одну

чорну пляму, тому для набору текстовиків краще пасує курсивний

шрифт. Він різкіше контрастує з кліше.

Текстовик може верстатися під кліше — на всі колонки або на

частину — і над кліше. Можна ставити текстовик зліва і справа

внизу кліше на одну чи дві колонки (не більше). Не треба

заверстувати текстовики з боків зверху кліше ("вухами") чи посередині

("пузирем").

Важливу роль у газеті відіграють клішовані заголовки, рубрики,

"шапки".

До штрихових заголовків ставляться такі вимоги: по-перше, їх

слід виконувати рівними, без розпливів туші, насиченими по краях

штрихами, а не світлими; по-друге, малюнок букв має бути

близьким до малюнка стандартних шрифтів.

8.3. Види ілюстрацій

Для того, щоб добре проілюструвати газету, потрібні гарний смак,

досвід, уміння використовувати поліграфічну техніку; треба також

розуміти завдання ілюстрування, знати специфіку оформлення

газет різних типів та особливості різних видів ілюстрацій.

Усі газетні ілюстрації, залежно від характеру їхніх оригіналів,

поділяються на дві групи. Перша — фотоілюстрації, оригінали яких

отримують з допомогою фото- чи кіноапарата. Це — репортажні

знімки, фотопортрети, фотомонтажі й фотоплакати, фотонариси,

фотоетюди і фотопейзажі, фотонатюрморти,

фоторепродукції,*кінокадри та ін.

Терміном "фотоілюстрація", як правило, об'єднують усі

фотознімки, що друкуються на сторінках газет і журналів, а також клішовані

сполучення фотознімків з елементами малюнків і тексту. Однак

роль фотознімків на сторінках газет і журналів не можна зводити

тільки до ілюстрування. У сучасній практиці вона значно

розширилась. Наприклад, фотографія, що відображає будь-який факт і

вміщена на полосі автономно, є ілюстрацією полоси, тобто елементом

оформлення, і водночас виступає як самостійна журналістська

публікація на певну тему, тобто як інформаційний, змістовний елемент.

Фотоілюстрації можна поділити на три різновиди відповідно до

їх змістового наповнення.

165

Нерідко фотографії анотують текстовий матеріал, не

доповнюючи його у змістовому плані. Вони відіграють роль рубрики чи

символу публікацій на певну тему.

Заставки-символи, постійно з'являючись на полосах, хоч і не

доповнюють змісту текстових матеріалів, однак привертають увагу

читачів і допомагають чітко зорієнтуватись у тематиці виступів

газети. Цим і обмежується обсяг візуальної інформації,

отримуваної від таких фотоілюстрацій.

Цікаво, що деякі заставки-символи немов абстраговано

скопійовані з раніш надрукованих фоторепортажів. Там вони були

ланкою в зображальному ряду і несли змістове навантаження. При

повторній публікації їх призначення змінилося, обмежилося

засобом, що допомагає розібратись у тематиці тих чи інших матеріалів

номера. Втрачаючи початкове значення, вони з кожною

публікацією затверджують себе як орієнтир, оскільки для читача їх поява

на полосі стає звичною. З іншого боку, такі фотознімки

пожвавлюють газету, тобто формують її зовнішній вигляд.

Значно частіше на сторінках газет і журналів друкуються

фотознімки, що є ілюстрацією у звичному розумінні. Мова йде про

фотоілюстрації до текстових публікацій. У цьому випадку текст і

фотознімок — змістова єдність: обидва компоненти сукупно

розкривають одну тему, хоча їх участь у цьому нерівнозначна.

Фотографії посилюють вплив текстових матеріалів, але не мають

значення самостійних публікацій, є прикладними, тоді як текст без

фотознімка не втрачає своєї цілісності, завершеності.

Цей різновид фотознімків, як і заставки-орієнтири, формує

графічне обличчя видання, виступає як активний компонент художньо-

графічного оформлення газет і журналів. У той же час існує і

суттєва відмінність від першого різновиду. Річ у тім, що фотознімки-

ілюстрації беруть на себе і змістове навантаження, наочно

пояснюючи чи доповнюючи текст.

Фотознімок уперше з'явився на сторінках періодичної преси як

ілюстрація. Причина цього — в наочності й документальності

фотографії. Газети і журнали намагалися дати читачеві наочне

пояснення чи документальне підтвердження того, про що

повідомлялось у текстових матеріалах.

Наступним етапом був період від ілюстрації до інформації. У

сучасній періодичній пресі інформаційні фотознімки —

найпоширеніший різновид фотоілюстрацій.

166

Поділ фотознімків на ілюстративні та інформаційні нерідко буває

умовним, бо ці різновиди фотографій генетично близькі. І справді,

вже перші фотоілюстрації у пресі містили і фотоінформацію: знімок,

який пояснював текстовий матеріал, не допускав словесного опису

якогось об'єкта, а давав про нього наочне уявлення, повідомляв

додаткову інформацію. Фотографічне зображення не може бути

рівнозначним словесному. Інакше відпала б необхідність вміщувати його

в газеті чи журналі.

З іншого боку, інформаційний фотознімок не позбавлений

ілюстративності. Повідомляючи про новий факт чи явище сучасної

дійсності, він водночас є ілюстрацією цієї дійсності. Отже,

генетична близькість обох різновидів фотознімків знаходиться в межах

природних якостей фотографії.

Ілюстративні та інформаційні публікації розміщуються за

структурою та змістовою ємністю.

Як уже зазначалося, фотознімки-ілюстрації включаються як

компонент у текстові виступи, служать додатковим зображувальним

засобом і не є самостійними публікаціями, тобто в структурі "текст-

знімок" останній компонент виконує підпорядковану роль.

Говорячи про фотоінформації в газетах і журналах, ми маємо

справу з іншою структурою публікацій. З двох компонентів —

фотознімок і текст — як основний виступає фотознімок. Першість

знімку визначається зосередженням уваги читача передовсім на

фотографії та її часто більшою порівняно з текстом інформаційною

ємністю. Текст у такому разі лише доповнює чи пояснює фотозоб-

раження. Якщо фотознімки-ілюстрації звичайно обмежуються

фрагментарним відображенням факту, що описується текстом, то

інформаційна фотографія має давати більш або менш завершене

уявлення про нього.

Фотоінформаціям більшою мірою, ніж фотоілюстраціям,

властива передача в самому знімку ставлення фоторепортера до

фіксованої дійсності. Досягти цього дозволяє використання зображально-

виражальних засобів фотографії у процесі зйомки та лабораторної

обробки фотознімків, а також логічна чіткість і завершеність

зображального ряду фотографій на сторінках газет і журналів. Отже,

змістова ємність інформаційних фотознімків визначає два

моменти: об'єктивність (документально зафіксовану фотокамерою

реальність як таку) і суб'єктивність (особисте ставлення, що виражає

оцінку цієї реальності). Іншими словами, зміст інформаційних

167

знімків — це дійсність, відтворена фотокамерою та інтерпретована

фоторепортером. Завдяки присутності на фотознімку об'єктивного

та суб'єктивного моментів, тобто констатуючого та оцінювального,

фотопублікація набуває значущості самостійного журналістського

виступу в газеті чи журналі.

Світло, тон, ракурс, колорит створюють своєрідну стилістику

фотографії. Іншу роль відіграють жанри. їхня структура

співвідноситься з різними виявленнями дійсності та задумом фотожурналіста,

визначаючи при цьому особливості освоєння цієї дійсності та

авторського самовираження. Конкретизація цього положення свідчить

про те, що факт є основою фотозамітки, подія — основою

фоторепортажу, явище — фотонарису і т. д.

Отже, основна ознака, за якою різняться жанри

фотожурналистики, — конкретне призначення.

На підставі цього можна дати таку характеристику жанрів.

Фотозамітка — жанр оперативної фотоінформації про факти

дійсності.

Фоторепортаж відображає подію. Не факт як завершена

реальність, а народження факту — об'єкт відображення цього жанру.

Показ розвитку події у фоторепортажі наближений до реальної

фабули, тобто заснований на послідовній фіксації. До репортажно-

го фотознімку ставиться ряд вимог. Одна з них — вимога

природності. Знімок має показувати те, що було в дійсності. Усяке

інсценування веде до фальші: читач одразу відчує штучність,

неправдивість.

Фоторепортаж — це образна документальна інформація та

публіцистика. Його специфіка — показ реальних людей і подій та їх

оцінка журналістом. Складність репортажного жанру полягає в

тому, що треба зуміти знайти і донести до читача не окреме, а

найголовніше з того, що бачить, відчуває і розуміє фотожурналіст.

Репортажний знімок має характерні особливості, які різко

відрізняють його від інших фотоілюстрацій. Він оперативно, неста-

тично, реально відображає той чи інший конкретний факт, явище

дійсності, яке відбулося сьогодні чи вчора.

Репортажний знімок може бути двох видів: такий, що

відображає подію, і звичайний. Знімки першої групи показують щось нове,

видатне, незвичне. Знімки другої найчастіше відображають

повсякденну діяльність. Вони показують не так події, як явища, що

відбуваються впродовж тривалого часу, фіксують їх окремі моменти.

168

Фотокореспонденція — жанр, сутність якого становить не

стільки повідомлення про факти громадського життя, скільки виявлення

їх причетності один до одного, осмислення та узагальнення. У

цьому випадку факти служать емпіричною фазою для розроблення

тієї чи іншої теми. На відміну від фоторепортажу

фотокореспонденція осмислює результати події.

Одним з найскладніших видів газетної ілюстрації є фотонарис,

що складається з декількох присвячених одній темі фотознімків,

іноді об'єднаних із текстом. Він надає широкі можливості для

розкриття теми, для освоєння будь-якого факту чи події з різних боків.

У пресі зараз використовуються різні види фотонарису, починаючи

з простої тематичної фотодобірки — декількох знімків,

скомпонованих у відповідній рубриці в одному місці газетного номера, — до

складного, наскрізного фотонарису, коли знімки розкидані по різних

сторінках газетного номера.

Підготовка фотонарису вимагає багато часу та високої

кваліфікації журналіста. Крім того, для фотонарису завжди потрібна більша,

порівняно з іншими видами ілюстрації, площа, бо до нього входять

принаймні три фотознімки. Ці якості фотонарису деякою мірою

обмежують його використання в газетах.

Завдання автора фотонарису — побачити за фактом чи подією

явище і пояснити його зміст зображальними засобами фотографії.

На відміну від фоторепортажу, який фіксує послідовність у

розвитку події, у фотонарисі зображувальний ряд може будуватись у такій

послідовності, яка найкращим чином пояснює думки автора.

У практиці ілюстрування газет і журналів є й інші форми

утворення. Серед них можна виділити фотомонтаж. Він будується на

внутрішньокадровому зміщенні зображальних компонентів для

розкриття сутності якихось явищ життя. Фотомонтаж дозволяє

краще, повніше показати будь-яку подію та її учасників. Він може

бути дуже простим. Наприклад, якщо треба вмістити в газеті

декілька однакових за розміром фотопортретів, їх з'єднують, монтують у

вигляді горизонтальної фотострічки. Це дозволяє зекономити

газетну площу. У пресі застосовують і складніші монтажі, що

складаються з декількох тематично близьких знімків, наприклад, ре-

портажного і фотопортретного.

Іноді в газетах застосовують змонтовані групові портрети: з

декількох індивідуальних, що складають груповий портрет, вміщуючи

його на якомусь (наприклад, пейзажному) тлі. Складність такого

169

монтажного групового портрета полягає насамперед у тому, що всі

індивідуальні портрети треба привести до одного масштабу. Для

цього їх перезнімають, збільшують чи зменшують до середньої

величини. Друге, що треба мати на увазі під час створення групового

портрета засобами монтажу, — це однакове освітлення.

Індивідуальні портрети можуть бути зняті з освітленням справа і зліва.

Відповідно до цього, тінь на обличчі виходить з різних боків. Тому

портрети перед монтажем мають бути ретельно оброблені. Така

підготовка групового монтажного портрета робить його більш

природним, максимально наближеним до справжнього групового

портрета.

Майстерно виконаний фотомонтаж може уподібнитися творам

мистецтва: він дає художній образ, має символічне звучання чи

стає засобом сатири.

Монтаж декількох фотознімків є основою для фотоплаката.

Фотоплакати розміщують у спеціальних номерах газети. Іноді на

плакаті монтують фотознімок і малюнок. Знімки

використовуються для відтворення найважливіших конкретних елементів плаката,

малюнок — для оформлення загального тла.

Менше сформувались і визначились як жанр, але все частіше

з'являються на сторінках газет і журналів фотозарисовки.

Відзначаючись особливою (часто ліричною) інтонацією, такі публікації є

ніби малюнком з натури, обмежуючись показом одного чи кількох

явищ навколишнього світу.

Фотонатюрморт (реклама предметів) використовують не тільки

з метою реклами, а й для ілюстрування газетних матеріалів на

економічні чи інші теми.

Дуже поширений у пресі фотопортрет. Він може бути

індивідуальним чи груповим. Вадою багатьох газетних фотопортретів, а

надто групових, є невеликий план: на маленькій ілюстрації важко

роздивитися вираз обличчя, важливі деталі зйомки зливаються з

тлом; нерідко такий фотопортрет спотворює зовнішність

зображених на ньому людей. Не випадково досвідчені оформлювачі

надають перевагу подачі складнопланових фотопортретів, розміщених

на двох чи трьох колонках. Такі ілюстрації дають можливість не

тільки показати зовнішність людини, а й якоюсь мірою розкрити її

характер.

Фотоетюд (вміщує узагальнений образ) і фотопейзаж

(зображення місцевості) є засобом естетичного виховання читачів. Для

170

якості ілюстрацій можна використовувати і різні фоторепродукції

— з картин, документів, плакатів тощо. У ролі ілюстрацій може

виступати кінореклама, окремі кінокадри з нових фільмів, фото-

інтер'єр — показ внутрішнього вигляду приміщень, фотоекстер'єр

— показ зовнішнього вигляду будинків і т. д.

Друга група — нефотографічні ілюстрації, оригінали яких — це

малюнки чи накреслення, виконані олівцем, пером чи пензлем. До

цієї групи входять малюнки, карикатури, шаржі, плакати, фігури,

карти, схеми тощо. Роль ілюстрацій якоюсь мірою виконують

мальовані заголовки.

Мальований портрет у майстерному виконанні може бути

виразнішим, ніж фотографічний. Він добре виділяється на газетній

сторінці та прикрашує її.

Оформлювачі іноді вміщують у газеті портрет, перемальований з

фотооригіналу. Але такий портрет поступається намальованому з

натури.

Популярний вид мальованої ілюстрації — карикатура.

Карикатура — гострий і дієвий засіб боротьби з недоліками. Карикатура

має бути простою і ясною, відразу ж зрозумілою кожному читачеві.

Це не означає, звичайно, примітивізму її виконання.

У більшості випадків карикатура являє собою малюнок пером

— штрихове зображення. Однак є художники, які вдало

поєднують штриховий контур із тональними ділянками. Тут можливі різні

технологічні варіанти створення оригіналу.

Хоча шарж зовні має багато спільного з карикатурою — при

його виконанні також користуються методом гіперболізації якоїсь

риси зображуваного обличчя — він принципово відрізняється від

неї. Карикатура — це зброя сатири, спрямована проти негативних

явищ дійсності, тоді як шарж належить до сфери гумору; його

завдання — показати позитивних героїв, людей, які користуються

повагою. Не випадково шарж називається дружнім: він має

викликати доброзичливу усмішку. Тому в шаржі не допускаються грубі

перекручення зовнішніх даних героя, повинна бути порівняльна

схожість з ним. Підпис "Дружній шарж" є обов'язковим.

Діаграми — графічне зображення співвідношення величин у

статиці чи динаміці. Діаграма часто супроводжує газетний текст

— статті, огляди на економічні теми і т. д., полегшує розуміння

найважливіших цифрових даних. Діаграми можуть відігравати і

самостійну роль.

171

Існують декілька видів діаграм:

— діаграма, побудована на основі нескладних фігур, у вигляді

стовпця, кола тощо;

— сюжетно-зображувальна діаграма;

— графік.

У стовпцевій діаграмі зіставлення величин досягається завдяки

зображенню декількох прямокутників різного розміру, які показують

у масштабі ті чи інші величини. У круговій діаграмі площа кола

розділяється на сектори різного розміру відповідно до реальних

величин, завдяки чому можливе їх наочне зіставлення. У сюжетно-

зображувальній діаграмі предмети, величини яких мають бути

зіставленими, зображуються не умовно, а у вигляді малюнків цих

предметів. На діаграмі-графіку співвідношення показується з

допомогою кривих, побудованих на координатній сітці. Графік дає

можливості точно і водночас наочно показати співвідношення

величин. Він широко застосовується в економічній і технічній

літературі, книжках і журналах. Застосування таких діаграм у газетах

обмежується переважно галузевими виданнями; у газетах,

розрахованих на широкого читача, більш дохідливими і зрозумілими є

діаграми перших двох видів, особливо сюжетно-зображувальні. Разом

із міжнародними оглядами, статтями на міжнародні теми та іншими

матеріалами, що можуть бути незрозумілими читачам без наочного

зображення місцевості, де відбуваються події, нерідко друкують карти

і карти-схеми. Карта в газеті, з огляду на її невеликий розмір, має

бути максимально розвантажена порівняно з картами в атласах,

підручниках, енциклопедіях і т. д. Однак на такій карті обов'язково

показують усі населені пункти, що згадуються в тексті матеріалу.

Останнім часом застосувується різновид карти, на якій показується

той чи інший континент, а потрібна країна дається у збільшеному

масштабі, при якому можна дати назви населених пунктів, річок.

Креслення і технічні малюнки трапляються в галузевих

газетах. Креслюнок як газетна ілюстрація повинен бути доступним

читачам, які не вміють читати технічних креслень. Під цим кутом

зору краще вміщувати в газетах схему, на якій деталі

зображуваного предмета мають вигляд, наближений до справжнього. Для

більшої доступності креслення з нього треба вилучити всі деталі,

що ускладнюють зображення і не мають суттєвого значення для

розуміння дії механізму.

Позначення тих чи інших деталей механізму можуть бути дані у

172

двох варіантах: у вигляді цифр, що розшифровуються в підпису, чи

у вигляді написів назв деталей на самому креслюнку. Якщо

креслюнок нескладний, і написів на ньому небагато, назву деталей

краще давати на самому креслюнку. Якщо ж позначень багато, краще

застосувати цифрові надписи. В обох випадках надписи мають бути

зроблені чітким шрифтом, а розмір — узгоджуватися з масштабом

відтворення ілюстрації.

Технічний малюнок відрізняється від креслюнка тим, що

зображує пристрій або механізм у реально-предметному, а не умовному,

вигляді.

У газеті трапляються і складні ілюстрації — з'єднання

декількох видів малюнків, наприклад, картодіаграми розміщення елементів

діаграми на місцевості, на карті, чи з'єднання фотознімка і

малюнка, як у деяких видах дружнього шаржу. До відтвореної за

допомогою фотознімка голови героя нарису, художник домальовує тулуб.

Таке з'єднання різних видів ілюстрацій є характерним для різних

видів монтажів. Структура жанрів — це цілісна система, в якій

кожний жанр, стиль виконання завдання відображає об'єкт у

певному аспекті. Перевага таких складних ілюстрацій полягає в більш

широкому охопленні дійсності завдяки багатоманітності жанрів і

в більшій виразності завдяки своєрідності відображення кожним

жанром зокрема. Повністю наявна тому, що знайдена журналістом,

форма розкриття теми значною мірою передбачає особливості ілюс-

траційного оформлення.

Характер ілюстраційного оформлення залежить також від виду

і типу періодичного видання, його формату, обсягу, способу друку.

Так, наприклад, у щоденній газеті збільшують окремі фотознімки з

коротким пояснювальним текстом чи декілька фотознімків,

згрупованих у добірки. У журналах частіше друкуються

фоторепортажі, фотокореспонденції, фотонариси.

А втім, таке розмежування не є абсолютним. Практика

ілюстрування періодичних видань показує, що останнім часом газети частіше

використовують великі форми — наскрізні фоторепортажі, які

послідовно, починаючи з першої та закінчуючи останньою сторінкою,

розкривають одну тему. У цьому зв'язку можна сказати, що газети

якоюсь мірою запозичують досвід художньо-технічного

оформлення журналів.

Незважаючи на відмінність в оформленні щоденних газет і

тижневиків, а також журналів, між ними є й дещо спільне. І газети, і

173

журнали намагаються уникати розміщення на полосі однакових

фотознімків, які створюють візуальну надмірність і монотонність в

оформленні, тоді як графічна оригінальність фотографій надає їм

привабливості, пожвавлює оформлення полоси.

8.4. Форма, розмір і розташування ілюстрацій у газеті

Газетним публікаціям частіше за все надають форми простого

прямокутника, витягнутого вертикально чи горизонтально. Така

форма спрощує верстку номера. Проте досвід показав, що

сприйняття ілюстрації не погіршується, якщо їй надати, наприклад,

форми кола, овалу та ін. Навпаки, така нестандартна форма приверне

увагу читачів до ілюстрації.

Прямокутну форму ілюстрації легко змінити, зробивши у кліше

виріз — з кута, збоку і навіть посередині. На місці такого вирізу

можна розмістити заголовок (цілком або частково), текстові рядки

чи підпис до ілюстрації. Виріз у кліше дає можливість легко

об'єднати, змонтувати дві-три ілюстрації. Одна з них входить кутом у

виріз, зроблений у другій.

Привабливо виглядає на газетній полосі вузький, сильно

витягнутий вертикально фотознімок. Для чіткого виділення важливих

ілюстрацій, наприклад, фотопортретів, їх виконують "в обтравку".

Тло навколо головного зображення в цинкографії повністю

витравлюють, і тоді зображення рельєфно виділяється на білому тлі.

Обираючи форму ілюстрації, треба визначити її розміри.

Передусім тут виходять зі змісту і значення ілюстрації на полосі та в

усьому номері. Незалежно від величини ілюстрація може мати

стандартний і нестандартний розмір.

Найбільш зручними для верстки є стандартні розміри кліше,

кратні стандартним форматам текстових колонок. Вони

дозволяють вільніше макетувати номер, у разі небхідності робити

переверстку, переміщувати ілюстрації на полосі чи з однієї полоси на

інші. Вони дають можливість заздалегідь створювати запас кліше,

що їх можна буде використати в будь-якому номері.

Але в газеті розміщують ілюстрації і нестандартного розміру,

наприклад, на 2 1/2 чи З V4 колонки. Це дозволяє, з одного боку,

збільшити розмір ілюстрації, а з іншого — пожвавити полосу,

порушивши одноманітність її оформлення.

174

Однак нестандартна ілюстрація "зв'язує" оформлювача у

процесі макетування номера, заважає переверстці. Крім того, якщо

ілюстрація супроводжує газетний матеріал, вона завжди вимагає

текстової обробки з одного чи з обох боків. Розміщення на полосі

самостійної ілюстрації нестандартного розміру викликає

необхідність ретельного розрахунку оформлення підпису до неї.

Звичайно, найкращий варіант визначення розмірів ілюстрації —

це застосування поруч і стандартних, і нестандартних форматів.

Використовуючи в основному в газеті ілюстрації стандартного

розміру, треба інколи виносити на полосу й ілюстрації нестандартного

розміру.

Іноді в газетах використовують комбіновані ілюстрації,

з'єднуючи при цьому два види зображення — напівтонове і штрихове.

Наприклад, на фотознімку починають текст "шапки", який

продовжується за межами фотографії.

Поступово у практику оформлення газети входять кольорові

ілюстрації, виконані у двох чи навіть у трьох кольорах. Досвід ряду

редакцій показав, що кольорові ілюстрації — сильний засіб

поліпшення оформлення газети.

Зміст і значення ілюстрацій визначають їх місце на газетній

сторінці. Кожній ілюстрації властива певна композиція, вона може

бути статичною чи динамічною; техніка зображення може

збігатися зі шрифтом графічно (штрихові малюнки) чи не збігатися

(тонові ілюстрації), визначена вага плями іноді перевищує вагу плями

такої ж площі шрифту, а іноді менша за неї. Макетуючи сторінку з

ілюстраціями, треба враховувати всю різноманітність умов, але

насамперед звернути увагу на змістове значення кожної ілюстрації,

зокрема на смисловий, логічний зв'язок між ними (якщо

ілюстрації об'єднано в добірку).

Місце ілюстрації на полосі надає їй більшого чи меншого

значення. Через те, що газетна сторінка читається зверху вниз, а

всередині спершу сприймається права сторінка, найвигіднішими

місцями для ілюстрації будуть верх правої та лівої, низ правої та

лівої сторінок. Ось чому найважливішу ілюстрацію на розвороті

газети краще поставити зверху на правій полосі.

Розмір ілюстрацій на газетній сторінці обумовлюється їх змістом,

а також масштабами зображення. Так, ілюстрацію суттєвого змісту,

зменшення якої може зашкодити якості зображення (наприклад,

портрет, де може зникнути тонкість характеристики), необхідно

175

відтворити в порівняно великому форматі. Ілюстрації з дрібними

деталями чи композиції з багатьма фігурами вимагають також

мінімального зменшення і великого формату.

Компонуючи дві та більше ілюстрацій на газетній полосі чи

розвороті, важливо зберегти відносний масштаб зображення. Так,

розміщуючи на розвороті чи сторінці два портрети однакового

значення, слід подати їх в одному масштабі. Досить поширена помилка

деяких газет полягає в тому, що редакції нехтують масштабністю

знімків, особливо портретних.

Коли на газетній полосі розміщено текст та ілюстрації, бачимо

ніби дві поверхні: світлу (текст) і чорну (ілюстрації). Ці поверхні

необхідно максимально зблизити всіма засобами графічної

композиції: лінійками, кінцівками, відбивками, інакше зорові зображення

лежатимуть у двох планах, через що єдність форми газетної полоси

порушиться.

Якщо шрифт газетного матеріалу та ілюстрації за кольором і

обсягом рівнозначні, вони наче змагаються за першість у

композиції газетної полоси. Тому завжди буває корисним зсув у бік

більшої зорової просторової глибини одного з цих двох елементів

оформлення.

Напівтонові кліше розміщують на полосі таким чином, щоб вони

зрівноважували один одного. У деяких випадках рівновага

досягається шляхом використання великих заголовків. Що ж до

штрихових зображальних елементів (у газетах це насамперед

карикатури), то працівники секретаріатів більшості видань чомусь не

враховують їхніх особливостей. Карикатури, що мають великі білі

поверхні, можна зрівноважити тільки іншими малюнками чи

"повітрям" у заголовках.

У руках досвідченого газетного оформлювача

просторово-кольоровий аспект зображення — важливий засіб передачі змісту, коли

за волею оформлювача композиція (частина сторінки, вся сторінка

чи навіть увесь газетний номер) створює у читача то спокійне і

ясне враження, то, навпаки, неспокійне, повне внутрішнього руху і

динаміки.

Газета вимагає ритмічно чітких, логічно виправданих переходів

від однієї частини до іншої, від одного матеріалу до іншого,

закономірного розвитку елементів зовнішнього графічного оформлення у

побудові її внутрішніх частин.

Елементи газетної полоси, які виконують різні функції в її ком-

176

позиції, побудові, не можуть оформлюватись однаково, і це

зрозуміло. Оформлювач залежно від змісту здійснює свій

художньо-технічний задум, по-своєму розставляє акценти. Тим самим на кожній

газетній сторінці створюється своєрідне чергування елементів,

насичених графічним матеріалом, з елементами, вирішеними менш

цікаво. Від цього залежить місце того чи іншого матеріалу, тієї чи

іншої ілюстрації.

Площа, яку ілюстрація заповнить на полосі, визначається її

вагомістю, змістом, загальною композицією сторінки. Головне, щоб розмір

кожної фотографії чи малюнка визначався не випадковими

обставинами, а був обдуманий, свідомо визначений редакцією.

На практиці виробились усталені, подібні в загальних рисах

засоби композиційного розташування ілюстрацій на полосі. Серед

них можна виділити такі побудови: блокову ілюстрацію, як правило,

у рамці; діагональну (розміщення ілюстрацій по діагоналі полоси);

кругову (оформлення ілюстраціями текстового матеріалу); стрічкову

(послідовне розташування по вертикалі чи горизонталі);

перехресну (перехрещення двох зображальних рядів із загальним кадром

посередині); центрову (розташування навколо основного знімка

інших, що доповнюють у просторовому або часовому аспектах).

Такі композиційні побудови знаходять різне застосування в

газетах і журналах. Газети частіше використовують блокове,

діагональне і стрічкове розташування ілюстрацій. Діапазон

композиційних вирішень у журналах є ширшим і фактично охоплює всі

перелічені засоби.

Основним компонентом полоси за інформаційною значущістю є

текст. Ця обставина обов'язково береться до уваги під час

ілюстрування періодичних видань. У той же час оформлення окремої

полоси може бути виконане з переважним використанням фотознімків.

Частіше до цього звертаються в масових журналах, розміщуючи на

сторінках розвороту багатокадрові фоторепортажі та фотонариси.

Останнім часом так робить і більшість газет.

Висновки

Отже, зображувальні елементи чи ілюстрації — обов'язкова

частина будь-якого видання (винятків з цього правила дуже мало).

Кліше — це перше, що привертає увагу читача в газеті.

177

Ілюстрація виступає в газеті по-різному. Часто вона тільки

супроводжує текстовий матеріал, кореспонденцію, статтю, нарис (звідси

бере свій початок і сам термін, латиною illustrare — освітлювати,

супроводжувати). У таких випадках ілюстрація нерозривно

зв'язана з текстом.

Дедалі більшого значення, однак, набуває самостійна ілюстрація

— особливий вид газетного матеріалу, який повідомляє про події

так само, як і решта газетних жанрів.

Рівень ілюстрування газети не може залежати від кількості

надрукованих у ній ілюстрацій — важливі їхні якість, вплив на

читача. Не випадково досвідчені оформлювачі вважають, що одна, але

велика, виразна ілюстрація сильніше вплине на читача, ніж 3—4

дрібні невиразні знімки.

Змістовий і формальний аспекти аналізу ілюстрацій у періодичній

пресі дозволяють виявити їх різновиди і з'ясувати місце у

художньо-технічному оформленні газет і журналів. Цілком очевидно, що

ілюстрація не обмежується суто оформлювальною роллю, а

розширює її, виступаючи на сторінках газет і журналів також у ролі

візуальної інформації, що констатує, інтерпретує різні сфери

громадського життя. Такий широкий діапазон можливостей ілюстрацій

обумовив їхню соціальну, політичну та естетичну значущість.

Кажучи про систематизоване оформлення зображувальних

елементів, передовсім треба чітко визначити місце тих чи інших

фотографій і малюнків у структурі видання та окремого номера

залежно від їхніх значення і теми.

Необхідно визначити оптимальний розмір і кількість

зображувальних полос, причому обов'язково виконувати правило: в

розміщенні знімків треба дотримуватися певної різноманітності в

жанрах, планах і конфігураціях.

Крім того, графічні плями, що утворюються зображувальними

елементами, мають знаходитись у рівновазі одна з одною, а також зі

світлими і чорними площинами заголовних комплексів.

З допомогою ілюстрацій газетні полоси пожвавлюються, стають

привабливішими і зручнішими для читання. Ілюстрації

полегшують сприйняття матеріалів, посилюють їхні переконливість та

емоційність. їхня мета — не лише розважати, а й впливати на

читачів.

12 - 2202

178

Запитання і завдання для самоперевірки

1. У чому полягає роль ілюстрацій у газеті?

2. Які функції виконують газетні ілюстрації?

3. Назвіть вимоги до ілюстрацій.

4. Які якості відрізняють зображальні матеріали від текстових?

5. Назвіть оптимальну кількість ілюстрацій на полосі

формату АЗ.

6. Яким чином визначається розмір кліше?

7. Що таке растр? Яка кількість ліній у стандартному растрі?

8. Формат кліше дорівнює 5 квадратам, висота — 3. Обчисліть

його площу в петитних рядках на 2 3/4, на 2 74 квадрата.

9. Висота оригіналу 24 см, ширина — 18. Знайдіть висоту кліше,

замовленого на 4,5, на 5,5 квадрата.

10. Які основні правила верстки кліше?

11. Які правила верстки текстівок?

12. Назвіть різновиди ілюстративних матеріалів.

13. Що таке виворітне кліше?

14. Якими мають бути клішовані заголовки?

15. Що таке кліше "в обтравку"?

16. Які особливості ілюстрування газети, в якій ви працюєте?

Література

1. БалашА. В. Техника оформления газетной полосы. — 2-е изд.,

испр. и доп. — Минск: Изд-во БГУ, 1977. — С. 83—97.

2. Галкин С. И. Оформление газеты и журнала: от элемента к

системе: Общее и особенное в художественно-техническом

конструировании периодических изданий. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

— С. 51—59.

3. Графічне оформлення і випуск газети: Методичні вказівки

для студентів ф-тів журналістики. — К.: КДУ, 1982. — С 29—31.

4. Гуревич С. М. Оформление и выпуск районной газеты. — М.:

Книга, 1969. —С. 52—61.

5. Ковтун В. Ф., Цыганов О. В. Максимум выразительности. —

М.: Сов. Россия, 1972. — С. 66—78.

6. Оформление периодических изданий / Под ред. А. П.

Киселева. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — С. 69—79.

179

7. Попов Г. Б., Гуревич С. М. Производство и оформление

газеты: Учеб. пособие для студентов спец. "Журналистика". — 2-е изд.,

перераб. — М.: Высш. шк., 1977. — С. 160—169.

8. Попов Г. Б., Гуревич С. М. Производство и оформление

газеты: Учеб.-метод, пособие. — 3-е изд., испр. — М.: Изд-во Моск.

ун-та, 1977. — С. 44—46.

9. Прокопенко I. Б., Гутянська О. Б. Техніка газетної справи:

Практикум. — К.: Вища школа: Вид-во при Київ, ун-ті, 1989. —

С. 91—93.

10. Толкачев Е. Б. О техническом оформлении газеты: Заметки

выпускающего. — М.: Искусство, 1956. — С. 9—14.

11. Цыганов О. Б. Режиссура газетного номера. — М.: Мысль,

1968. — С. 134—141.

12. Цыпленков К. М. Лицо газеты. — М.: Моск. рабочий, 1963.

_ с. 66—72.

13. Чичикина Н. Д. Оформление газеты. — Ростов н/Д: Изд-во

Рост, ун-та, 1966. — С. 13—17.

12*

Тема 9

ВЕРСТКА НОМЕРА ГАЗЕТИ

План

1. Верстка газети.

2. Типові недоліки верстки.

3. Різновиди верстки.

4. Верстка ілюстрацій.

182

9.1. Верстка газети

Верстка — це планомірне складання газетних полос із готових

гранок набору, кліше, заголовків, рубрик та інших поліграфічних

засобів (лінійок і пробільних елементів).

В офсетних фотонабірних газетах монтують діапозитиви текстів

і зображувальних матеріалів (ілюстрацій).

Складання газетних полос відбувається у точній відповідності з

графічним планом номера (тобто макетом).

Характер верстки великою мірою визначається шириною

колонки, кеглем і гарнітурою шрифту, способом виділення тексту.

Цілком закінченого вигляду газетна полоса набуває завдяки

вдалому доборові та систематизації матеріалу, вмілому його

розміщенню.

При верстці має бути враховано також закони композиції,

додержано відповідності стилю і послідовності застосування засобів

розташування публікацій.

Доцільне використання всіх засобів і прийомів газетної верстки

сприяє простоті та ясності, доступності й виразності матеріалів.

Отже, верстка газети — це система розміщення конкретних

текстових, ілюстративних матеріалів і заголовків та виділення їх на

полосі. Верстка безпосередньо зв'язана з композицією номера,

газетної полоси.

Зневага до цих вимог, нехтування ними згубно впливає на

авторитет будь-якої газети, незалежно від рангу — районної чи міської,

обласної чи республіканської, заводської багатотиражки чи

центральної газети.

Кожен номер газети — це результат колективної праці

журналістів і поліграфістів. Газетний номер формують чотири

компоненти (назви їх подано умовно), а саме:

— творчий. Це внутрішня структура газети — зміст, рівень

публікацій, їхні жанри, мова, літературний стиль;

— розмірний. Включає періодичність видання, обсяг і формат

газети, формат набору, кількість текстових колонок на полосі;

— оформлювальний. Передбачає шрифтографію (добір

текстових і титульних шрифтів); заголовки, їхні види, систему побудови,

розміщення й способи застосування; композиційно-графічну

модель газетного номера; ілюстрування газет різних типів і різного

способу друку (наприклад, високий друк, офсет); естетику газетної

183

полоси (йдеться про зовнішню структуру видання.— композицію,

верстку й оформлення);

— технологічний. До нього входять поліграфічне

устаткування, процес верстки, виготовлення кліше, папір, фарба і друк (давно

відомо, що друкарські можливості безпосередньо відбиваються на

графічній індивідуальності газети, на змісті).

При верстці газети слід зважати на особливості, пов'язані з

історичними і національними традиціями. Необхідно підтримувати і

розвивати ці традиції. Велике значення мають і традиції верстки

якогось окремого видання: вони постійно впливають на

формування його обличчя. Традиційними можуть бути й окремі елементи

верстки та оформлення газети.

Кожен із типів газети вирізняється особливостями верстки. Ці

особливості визначаються поліграфічними можливостями

видання, колом його читачів, а також намаганнями кожного видання

знайти власне обличчя, яке вирізняло б його з-посеред інших видань.

Помітно, що загальнополітичні газети віддають перевагу спокійній

брусковій верстці. Цією версткою користуються і оформлювачі

молодіжних видань. Водночас у цих газетах частіше, ніж в інших

виданнях, застосовують ламану верстку. Це пов'язано з

особливостями читацької аудиторії молодіжних видань, з необхідністю

жвавого та яскравого їх оформлення. Молодіжні газети зазвичай

збільшують кількість текстових колонок на полосі, що дає їх оформ-

лювачам додаткові можливості для оформлення матеріалів.

Ще складіше завдання стоїть перед дитячими газетами:

забезпечити різноманітність і жвавість оформлення і в той же час досягти

достатньої чіткості в розміщенні матеріалів, яка дозволила б юним

читачам легко розібратись у змісті номера. Тому в таких газетах

часто користуються простою вертикально-горизонтальною версткою.

Намагаючись краще оформити полоси та добірки, частіше

застосовують симетричну верстку. На відміну від інших видань, у дитячих

газетах намагаються збільшити формат текстового рядка, відповідно

зменшивши кількість колонок на полосі, — це полегшує сприйняття

тексту маленькими читачами, які ще не мають досвіду читання.

Крім того, тут частіше, ніж в інших газетах, користуються для набору

текстових матеріалів великокегельними шрифтами — корпусом і

навіть цицеро.

У молодіжних і дитячих газетах широко використовуються

різноманітні клішовані заголовки. Типовий спосіб розміщення такого

184

заголовка — опустити його на одну чи дві колонки тексту

матеріалу, зрівнявши верхній край кліше з верхніми рядками інших

текстових колонок.

Інформаційний, в основному, характер вечірніх газет, який

визначає невеликий розмір більшості друкованих матеріалів, обумовлює

і особливості їхньої верстки, яка вирізняється достатньою

складністю. Тут, як правило, збільшують кількість текстових колонок на

полосі та застосовують змішану верстку.

Більшість місцевих газет користується простою

вертикально-горизонтальною асиметричною версткою.

9.2. Типові недоліки верстки

Поняття недоліку верстки у деяких випадках дуже відносне: те,

що раніше вважалося недоліком, з часом може перестати бути ним.

Один із таких прикладів — зміна ставлення до перерізу. Переріз

газетної сторінки горизонтальною лінією чи встановленням на

одному рівні заголовків декількох сусідніх матеріалів раніше

вважався недопустимим. Щоб цього уникнути, застосовувалися різні

прийоми: пересували один із заголовків усередину замітки тощо.

Та коли в газетах набула поширення горизонтальна верстка, що

передбачала, зокрема, переріз полоси, а то й декількох, ставлення до

нього в журналістів і поліграфістів одразу ж змінилося.

Але в газетній верстці є недоліки, що повторюються в багатьох,

найрізноманітніших за типом і характером, виданнях. Попри їхню

відмінність, більшість із цих недоліків має одну основу, однакові

причини. Це — невисока кваліфікація деяких оформлювачів і

поліграфістів, нерозуміння ними особливостей, специфіки верстки та

оформлення тієї чи іншої газети, пов'язане з цим прагнення

перенести запозичені в інших виданнях прийоми, що відповідають

характерові та завданням власної газети, а також ігнорування

можливостей місцевої поліграфічної бази. Одна з причин виникнення

багатьох недоліків газетної верстки — перебільшення якогось із

аспектів, гнучке й постійне застосування якихось прийомів без

урахування необхідності цього.

Так, виправдане прагнення простоти й виразності верстки,

доведене до крайнощів, призводить до невиразності верстки. Вона є

185

наслідком подачі матеріалів суцільною масою, в одну колонку, без

спроби якось розрядити текст. Одноманітна верстка здатна

відвернути увагу читача від будь-якого, навіть найцікавішого матеріалу.

Часто вона виникає через невміле подання великих матеріалів. А

тим часом, використовуючи кілька досить простих прийомів

оформлення, можна уникнути одноманітності на сторінках газет.

З іншого боку, зрозуміле також бажання за всяку ціну уникнути

штампів у верстці призводить до гіпертрофованих форм ламаної

верстки, до такого ускладнення оформлення, що верстка, зрештою,

починає заплутувати читача, перетворює газетний номер на ребус.

На полосах з'являються потворні, "горбаті" "підвали", замітки з

занадто довгими "ніжками", статті незрозумілої багатокутної форми.

Поширений недолік газетної верстки — суміш стилів. У деяких

газетах за короткий термін застосовують найрізноманітніші типи

й види верстки. Подібна нерозбірливість свідчить про нерозуміння

завдань і мети верстки, невміння знайти стиль, який краще

відповідав би типові й характерові газети.

9.3. Різновиди верстки

У сучасній газетній практиці є три композиційні схеми верстки

полос — горизонтальна, вертикальна і мішана. Остання має два

варіанти: горизонтальна верстка з вертикальними пересіченнями і

вертикальна верстка з горизонтальними пересіченнями.

Існує загальне зауваження до цих схем: на полосі газетні

публікації можуть розміщуватися одна стосовно одної у вигляді чітко

позначених прямокутників. Це — брускова верстка. Для неї є

характерними і високі "свічки", і низькі (повні й неповні) "підвали" та

"горища". А втім, на полосі можуть з'явитися майже правильні

квадрати.

Отже, брускова верстка — це спосіб розміщення газетного

набору і складання частин полоси з різних за розміром (але

обов'язково прямокутних) так званих брусків.

Відзначається брускова верстка простотою, відсутністю врізів,

уступів, різко вираженою тенденцією до горизонтального та

вертикального розташування компонентів.

І ще одне загальне зауваження до цих систем верстки.

186

На полосі газетні матеріали можуть заходити один в один,

утворюючи різні ламані силуети — "чобітки", "ніжки", уступи, східчасті

лінії та ін. Це — ламана верстка.

Сучасні тенденції в оформленні газет обмежують застосування

цього принципу верстки. Точніше, від ламаної верстки газети

практично відмовилися.

Схема горизонтальної верстки

Основні матеріали полоси розміщені горизонтально —

"поверхами", "рядами". Зверстана за таким принципом полоса складається

з кількох "підвалів", розміщених один над одним. Полоса

поділяється здебільшого двопунктовими світлими чи напівжирними

лінійками на 3—4 "поверхи" (ряди).

Отже, розміщення тексту характеризується багатоколонковими

прямокутниками, розтягнутими по горизонталі.

Заголовки великих матеріалів бажано набирати в один рядок і

розміщувати їх горизонтально. На полосі можуть бути один

великий горизонтальний знімок або два невеликі знімки, розміщені в

чотирьох різних кінцях полоси, наприклад, у "поверхах" першому і

третьому, або ж у другому і четвертому рядах.

У чистому вигляді така побудова, композиція газетної полоси

трапляється рідко, бо вона надто статична у своїх повторах, якась

нерухома, ніби перебуває в стані спокою, рівноваги.

У разі потреби розмістити на полосі 2—3 великі матеріали

застосовують за всіма правилами верстки горизонтальну композицію.

Схема вертикальної верстки

Цей стиль верстки характеризується вертикальним

розміщенням матеріалів ("стояками") і відсутністю яскраво виражених

"підвалів", "поверхів", "горищ".

Не рекомендується розміщувати основні матеріали полоси більше

ніж на 3—4 колонки. Характерною особливістю цього типу

верстки є вертикальний поділ полоси на 3—4 частини: повністю

відбиваються одна, дві, три, навіть чотири колонки. Інколи матеріали

верстаються "навертом" ("внакрут"). Це — елементарний спосіб

одно- чи двоколонкової верстки, коли матеріали розміщують один

за одним.

Ілюстрації при вертикальній верстці можуть бути як

горизонтальними, так і вертикальними.

Отже, якщо висота переважної більшості матеріалів на полосі

перевищує їх ширину, то це й буде вертикальна верстка.

187

Мішана верстка має два варіанти.

Перший — схема горизонтальної верстки з вертикальними

пересіченнями. Полоса поділяється на горизонтальні ряди ("поверхи").

Вертикально розверстаними можуть бути один або кілька

матеріалів чи ілюстрація. Заголовки бажано набирати в 1—2 рядки,

додержуючись закону контрасту: світлий — напівжирний, прямий —

курсив, вузький — широкий. Не можна використовувати на полосі

дві вертикальні ілюстрації.

Другий варіант — схема вертикальної верстки з горизонтальними

пересіченнями. За цього різновиду мішаної верстки на полосі

можуть бути відбитими повністю одна чи дві колонки зверху донизу.

Інші матеріали також розміщують вертикально ("стояками"), але

бажано з горизонтальними підверстками зверху або знизу полоси.

За цього виду верстки бажано, щоб одна ілюстрація на полосі

була горизонтальною, але невисокою, друга ж, якщо вона потрібна,

— неодмінно вертикальною та високою.

Цей різновид — вертикальна верстка з незначними

горизонтальними пересіченнями — широко використовується у практиці

оформлення наших газет. Слід ще сказати про симетричну й асиметричну

верстку.

Симетрична верстка утворює таке розташування текстів,

заголовків, ілюстрацій, лінійок, при якому вони взаємно врівноважують

один одного.

У разі поділу симетрично зверстаної полоси навпіл

вертикальною лінією права частина полоси композиційно збігається з лівою

половиною.

Симетричні композиції найчастіше трапляються у святкових

номерах, на тематичних, заздалегідь спланованих, полосах.

І все ж таки найчастіше ми маємо справу з асиметричною

версткою. Вона більше відповідає вимогам розмежування в газеті

головного і другорядного, матеріалів на внутрішню і міжнародну

тематику.

Асиметрична верстка більше економить час, бо звільняє від

філігранних, скрупульозних розрахунків площ і обсягів матеріалів,

від необхідності підганяти кожну публікацію до певного розміру.

Існує ще розподіл верстки за місцем розташування на полосі.

Чільні місця полоси — відкриття і центральна частина. "На

відкриття" найчастіше ставлять великий проблемний матеріал. У центрі

подають важливі статті, кореспонденції, огляди. "Навідліт" часто

188

планують різноманітну інформацію добірками, блоками. Взагалі ж

інформаційні замітки розверстуються по всій полосі. На помітних

місцях макетують яскраві, виразні фотографії та малюнки.

9.4. Верстка ілюстрацій

Вона визначається роллю ілюстрації на полосі. Самостійну

ілюстрацію можна поставити на будь-яке місце полоси. Але якщо

ілюстрація пов'язана з матеріалом, супроводжує його, то обов'язково

зверстується в його текст чи стоїть поруч.

Самостійну ілюстрацію легко оформити "фотовікном", якщо

помістити разом із підписом у рамку з лінійок. Таке "фотовікно"

виділяється на полосі та прикрашає її. Однак ілюстрація не

повинна своїм змістом різко контрастувати з сусідніми матеріалами,

інакше може виникнути небажаний ефект.

Верстка окремої ілюстрації на полосі звичайно не викликає

утруднень. Частіше її розміщують у верхній частині полоси — скраю чи

всередині.

Важче розташувати декілька ілюстрацій. Якщо вони тематично

не пов'язані між собою, краще розмістити їх на деякій відстані

одна від одної. Навпаки, тематично близькі ілюстрації групують у

своєрідну ілюстраційну добірку. Фотознімки чи малюнки, що

входять у таку добірку, можна супроводжувати загальним підписом і

відділяти від сусідніх матеріалів рамкою чи хоча б лінійкою.

Слід пам'ятати і про необхідність чітко відбивати самостійні

ілюстрації від усіх сусідніх матеріалів, що до них не стосуються, бо читач

може віднести ілюстрацію до одного з них.

Свої особливості має верстка ілюстрацій у "підвалі". З

ілюстрації можна почати "підвал", при цьому заголовок зміщується

праворуч. Ілюстрацію можна повністю чи наполовину "занурити" в текст

"підвального" матеріалу. В останньому випадку ту частину

ілюстрації, яка виступає над текстом "підвалу", відбивають зверху тією

ж лінійкою, що й текст статті.

Розміщуючи ілюстрацію з краю сторінки, треба стежити за тим,

щоб зображення не "дивилося" з полоси. Погляд зображеної на

знімку людини має бути направленим у полосу чи на читача. Ця

стара традиція оформлення ілюстрацій ґрунтується, мабуть, на

особливостях людської психології. Обережно треба ставитися до

189

верстки кліше на згині полоси: згин може припасти на обличчя, а

це знизить естетичне враження від ілюстрації. Треба макетувати

такі знімки вище або нижче від згину полоси.

Не рекомендується розміщувати ілюстрації так, щоб кліше на

лицевому і зворотному боках газетного аркуша збігалися, бо це

може призвести до просвічування зображень, їх спотворення.

Висновки

Композиція номера здійснюється з допомогою верстки —

розміщення текстових матеріалів, ілюстрацій та заголовків на полосах.

Усі особливості верстки та оформлення газети зумовлені змістом.

Місце газетного матеріалу визначається його значенням:

найважливіші статті й замітки, добірки розміщують на кращих місцях

номера і кожної сторінки.

Ця залежність газетної форми від змісту визначає й намагання

систематизації матеріалів у вигляді добірок, тематичних сторінок, з

допомогою тематичних рубрик тощо. Верстка допомагає

організувати матеріали номера, виділити в ньому головне, полегшує його

сприйняття. Водночас верстка має забезпечувати контрастність

форми матеріалів номера, яка допомагає виразити контрастність,

різнотемність його змісту.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Що таке верстка?

2. Які компоненти формують газетний номер?

3. Назвіть основні принципи газетної верстки.

4. Які типи верстки використовують сучасні газети? Які їхні

недоліки й переваги?

5. У чому виражаються особливості, специфіка оформлення

газет різних типів?

6. Назвіть основні недоліки оформлення газет.

7. Як боротися з вертикальним і горизонтальним перерізом

полоси?

8. Які особливості вертикальної та горизонтальної верстки?

9. Коли застосовують верстку без середника?

190

10. Назвіть мішані види верстки.

11. Дайте визначення брускової верстки.

12. Які є способи й засоби розміщення матеріалів на полосі?

13. Чим відрізняється верстка ілюстрацій від текстів і самостійних

ілюстрацій?

14. Поясніть, що таке верстка матеріалів "на відкриття", в центр,

"навідліт".

15. Визначіть особливості симетричної та асиметричної версток.

Література

1. Балат А. Б. Техника оформления газетной полосы. — 2-е изд.,

испр. и доп. — Минск: Изд-во БГУ, 1977. — С. 97—107.

2. Гуревич С. М. Оформление и выпуск районной газеты. — М.:

Книга, 1969. — С. 69—83.

3. Киселев А. П. От содержания — к форме: Основные понятия

и термины газетного оформления: Лекции. — М.: Изд-во Моск.

ун-та, 1974. — С. 19—24.

4. Оформлення газети: Методичні поради студентам. — К.: КДУ,

1978. — С. 18—22.

5. Попов Г. Б., Гуревич С. М. Производство и оформление

газеты: Учеб. пособие для студентов спец. "Журналистика". — 2-е изд.,

перераб. — М.: Высш. шк., 1977. — С. 174—191.

6. Попов Г. Б., Гуревич С. М. Производство и оформление

газеты: Учеб.-метод, пособие. — 3-е изд., испр. — М.: Изд-во Моск.

ун-та, 1977. — С. 47—52.

7. Толкачев Е. Б. Верстка газеты: Заметки выпускающего. —

М.: Искусство, 1958. — 76 с.

8. Учебная верстка: Метод, указания для студентов-заочников

/ Сост. А. Н. Кулаков. — 3-е изд., перераб. и доп. — Л.: ЛГУ, 1987.

— 32 с.

9. Цыганов О. Б. Режиссура газетного номера. — М.: Мысль,

1968. — С. 99—133.

10. Чичикина Н.Д. Оформление газеты. — Ростов н/Д: Изд-во

Рост, ун-та, 1966. — С. 20—27.