В назвах - історія рідного краю

ЗЕМЛЯ - ТО КНИГА, ДЕ ІСТОРІЯ ЛЮДСТВА ПИШЕТЬСЯ У ГЕОГРАФІЧНИХ НАЙМЕНУВАННЯХ.

М.Надєждін

Древні східні слов'яни були споконвічними жителями Середньої і Східної Європи. На території Житомирської області і нашого краю - складової частини лісостепової смуги (Полісся, північна частина) та степової (південна частина) жили різні древні родоплемінні об'єднання, освоюючи басейни річок Східної Волині Іт, У борть. Случ, Тетерів.

Спочатку основою їх господарювання було мисливство, тому ліс відігравав велику роль у їхньому житті. Не дивно, що різні роди називали себе іменем основного племені - древляни (жителі серед дерев).

Недалеко від сучасного міста Володимир-Волинcького знаходилось одне з стародавніх міст - Волинь як центр племені дулібів. Тому навколишні землі називались волинськими. Етимологія слова "Волинь" на сучаcний день залишилась нез'ясованою. Назва Полісся могла виникнути від слова ліс, який вкривав ці простори. А жителі цієї території називалися поліщуками.

Кожний народ давав свої назви містам і селам, горам і долинам, річкам і їх притокам, полям і степам, лісам і дібровам, або тим подіям які тут відбувалися. За висловом академіка М.Надєждіна: "Земля - не тільки місце життя людини, воно є книгою, де історія людства записується в географічних найменуваннях, доносячи до нас і передаючи далі різні часи життя нашого народу".

Отже, для поліщуків ліс був захисником і годувальником. В його хащах вони були в безпеці від численних ворожих набігів кочівників. Свій життєвий простір люди знали добре, розумілися на якостях дерев, на честь них називали місцевість, а згодом населені пункти, котрі там виникли. Так з'явилися в нашому краї Вільха, Дубове, Прутівка, Ольшанка, Лєпіна, Соснина, Дубина, Березина, Займаючись мисливством, людина придивлялась до тварин і птахів, підмічала місця, де вони водилися. Звідси назви: Соболівка, Лебеді, Тетерів, Білка, Голубин, Токарівка (місце де збиралися токувати тетеруки).

Походження великої групи місцевих назв пов'язане з їх природно-географічним положенням, фізико-географічними особливостями, ландшафтом, рельєфом, властивостями грунту. Наша найбільша річка Случ одержала таку назву тому, що вона збирає на своєму шляху понад 100 приток. Назва населеного пункту Вила пішла від того, що водяні простори на цій території мали форму вил (в той час двозубих, бо вони були дерев'яними).За сині очі своїх лісових озер ще одне поселення в нашому районі одержало назву Синява,, а за розміщення на чистому піщаному березі, ясному від рослинності, інше місце свого проживання люди назвали Ясногородом, Жовтий Брід отримав свою назву за жорсткий глеюватий пісок на березі, а село в долині двох річок стало

Межирічкою. Степок отримав свою назву тому, що розміщений на рівному сухому місці, а Луковець, Залужне - на зволожених, порослих буйними травами і болотяними рослинами місцях. Назву Рудня-Дриглівська (сучасна Карвинівка), населений пункт отримав від слова "болото" (по слов'янському "драгва". Багато назв сьогодні вже забуті.

У племен, які населяли територію Правобережжя в кінці IV тисячоліття до н.е., розвивалось мотичне землеробство. В науці ця культура називалась трипільською (від села Трипілля, де вперше було досліджено таке поселення). Поширене воно було і на Житомирщині, а тому числі і на Романівщині в землеробсько-скотарських поселеннях. Для підготовки землі під посіви існували різні системи обробітку. Особливо важко було освоювати орні угіддя шляхом вирубування і спалення лісу. На облюбованій ділянці підсікали кору дерев і висохлі стовбури спалювали, пеньки викорчовували і готували ниву під посів. Слов'янський календар, який виник ще за родового ладу під час панування вогневої вирубної системи землеробства відповідав відрізкам чергування сільськогосподарських робіт. Перший місяць, коли січуть дерева для спалення, називали січень, другий, коли зрубані дерева підсихають - сухий, коли спалені дерева перетворюються на золу - березол, четвертий - травень і т.д.

Назви цих робіт закріпилися і на місцевості їх проведення. Так у нашому краї виникли Корчівка, Врублівка (старовинна назва Рубльовка), Нивна, Садки, Яблунівка. Слід підкреслити, що збільшення орної землі за рахунок зменшення площі лісу, велося постійно, на звільнених ділянках виростали людські поселення.

Через те, що за твердженням літописця "земля наша обильная и богатая", вона стала об'єктом зазіхань і нападів сусідніх кочових народів. Відомий вчений Б.А.Рибаков присвятив цьому працю "Антислов'яни і Візантія в IV-VII ст.". Піднімав цю тему і Б.О.Греков у праці "Київська Русь". Зосталися назви-свідчення внаслідок проникнення в наш край печенігів, тюркських племен, зокрема берендеїв, які заснували Бердичів, половців , татаро-монголів . Можливо і населені пункти Велика і Мала Козара були поселеннями хозар, котрі перебували на службі у війську київського князя Ігоря і були розселені вздовж кордону з степом для захисту Руської землі. На півдні в хозарських степах теж є старовинне поселення Козирка. Місто-фортеця, укріплене дубовими колодами, отримало назву Колодяжен, а укріплення розміщене на березі річки Случ стало називатися Кам'янцем (частина сучасного Мир о по ля).

З давніх-давен у нашій місцевості були розвинені найрізноманітніші промисли, тобто переробка місцевих сировинних матеріалів. Одним з найдавніших занять людей було бортництво, тобто збирання і переробка меду диких бджіл. Згодом мед стає поряд з хутром лісових звірів основним видом платежів державі і феодальним власникам. Дерева та місця, де водилися бджоли, оберігали. Найбільше бортних дерев було в липових лісах. В нас такий ліс називався Лєпіна. Ще одним розповсюдженим у наших краях промислом був гончарний. У Романові на правому березі річки Лісної поблизу старого кладовища (тоді це була окраїна населеного пункту) ще й зараз беруть глину.

Цей район та вулицю називали Гончарівським. За переказами тут жили і працювали гончарі.

І все ж найбільш поширеним серед промислів було добування болотної руди і виплавляння з неї заліза. Покладів болотних руд на нашій території багато, подекуди зосталися сліди їх плавлення. Здебільшого ці місця давно покинуті і рідко яке звуть Руднею, в основному ці назви втрачено. Та й слідів населених пунктів не залишилось. Просто дивом збереглися Лісна Рудня та Рудня Дриглівська (сучасна Карвинівка). Паливом для рудень був ліс, а самі вони являли собою примітивні печі з переважно ручними ковальськими міхами, тому перенесення їх до багатшого джерела сировини не потребувало особливих затрат.

Досить характерним промислом можна вважати виробництво поташу, який широко застосовувався у миловарінні та виготовленні якісного скла. Його добували з дерев'яного попелу шляхом прожарювання у великих залізних горшках. Зрозуміло, що місця спалення були тимчасові і довготривалих назв виникнути не могло.

А от варка скла з використанням поташу, піску, дешевого палива дала назву Гута деяким територіям. Наприклад, Старочуднівська Гута, яка залишилася населеним пунктом навіть після припинення виробництва. Існує і понині Романівська Гута.

Не збереглася в Романові назва його околиці Тортак, де були тимчасові лісопилки, а в лісі немає вже майдану де добувалась селітра, (хоч у сусідньому районі він є), Саме добування селітри на порох знищило у Романові чудовий липовий ліс, з назвою Лєпіна. З колишніх промислів зосталася у нас паперова фабрика у Мирополі. А у Карвинівці від папірні лишилася лише назва місця, де вона була. Населеним пунктом (але вже без виробництва) є Гвіздярня, котра славилася колись виробництвом березових гвіздків для взуття.

З перемогою феодального способу виробництва, запровадження поміщицьких господарських дворів (фільварків) з волі власників виникають нові поселення, назви яких давалися в більшості від імен або прізвищ землевласників. Особливо любили це робити найбагатші власники нашого краю графи Ільїнеькі. Так виникли населені пункти Олександрівна, Костянтинівна, Людвиківка, Генріхівка, Станіславівна і т.д.

Ільїнські переманювали на свої землі колоністів і шляхту на правах чиновників, намагаючись протиставити їх непокірному українському населенню і розвинути мануфактури та торгівлю. Через те, що прибулі не розмовляли українською мовою, місцеве населення називало їх німцями. У Романові утворилася навіть Німецька вулиця, а нові поселення отримали назви: колонія Чеська, Омильне, Негейм, Еразмівка , Сарнівка.

Іншу історію має населений пункт Пнлипо-Кошара. Мешканці-росіяни з'явилися тут після того, як у 1654-1655р.р. московський патріарх Нікон здійснив церковну реформу, приводячи церковні обряди у відповідність з грецькими. Прихильники усталених обрядів (розкольники-старообрядці) рішуче захищали давно існуючі церковні звичаї і порядки. На бік старообрядців стали переходити кріпаки, стрільці, козаки. Ось чому і виникли жорстокі переслідування.

Щоб уникнути розправи, розкольники-старообрядці стали втікати в безпечні місця, в тому числі й на Україну. Тут їх називали пилипонани. . А якщо врахувати ще й характер забудови поселення, стає зрозумілою назва Пилипо-Кошара, котра існує й понині. В районі є і назви, пов'язані з релігійними культами. Окраїна Ясногорода, де був розміщений монастир., стала називатись Монастирком.

Шляхтичі-орендарі, селяни, козак-втікачі побудували садиби, які потім стали населеними пунктами. Вони називались іменами перших поселенців: Станіславівка, Сущевичі, Фаустинівка, Сергіївка, Короленко, Іванівщина, Сіряки, Слобода, Улянівка. В кожному разі історія виникнення найменування була індивідуальною. Наприклад, в церковному літописі зафіксовано, як утворилися села Мала Романівка та Романів Великий. Мала Романівка виникла із вцілілих від татаро-монгольської навали жителів села Будичино, яке знаходилося на березі річки Будичанка. Вони оселялися поряд з хатою Романа, яка дивом збереглася, і стали романівчанами. Коли ж довідалися, що жителі Колуково, котрі вбереглися від навали, оселилися на пагорбі, оточеному річкою і болотом, теж на обійсті Романа, стали називати себе Малою Романівкою. А мешканці Колукова нове поселення над річкою Лісною назвали Романовом Великим, так як тут обладнувалося значно більше людей.

У топоніміці нашого краю не змогли не знайти відображення жовтнева революція та класова боротьба за утвердження радянської влади, І хоча нових поселень не виникло, зате перейменувань відбулося чимало. Насамперед, в 1927 році після смерті Фелікса Дзержинського з'явилася назва Романівський район ім. Дзержинеького, а в 1933 році постановою секретаріату ВУЦВК від 26 квітня Романів було перейменовано в Дзержинськ. В 2003 році Романову повернулась його історична назва,

У післяреволюційний період були перейменовані Людвиківка - в Залужне, Генріхівна - в Калинівку, Сіряки- в Ягодинку, станція Романів- в Разіне, Не гейм - в Новохатки, хутір Слобода в Шевченкове.

Процес найменування - це процес життя, 3 поверненням історичного минулого в наш сьогоднішній день обов'язково змінюватимуться і назви, що нас оточують. В них відображатиметься наше життя, наше минуле і сучасне.

КОРЧІВКА

Повноводні ріки східної Волині Случ, Тетерів з їх притоками здавна вабили людей чистими водами, родючими лісами, зручними для поселення місцями. Наші предки древляни поступово переходили до виробництва, в якому поряд з бортництвом та мисливством все помітнішу роль стало відігравати скотарство і рибальство.

Але основна роль належала землеробству. Перші його кроки, особливо в нашому лісовому краї, це підсічне (вирубане) або вогняне землеробство. Навіть наш сучасний календар до цього часу залишається пам'яттю тієї системи землеробства. Перший місяць, коли січуть дерева для опалення, називається січень; другий, коли зрубані дерева підсихають та вимерзають на лютому морозі, - лютий або сухий; третій, коли спалені дерева перетворюються в золу, - березол, березень і т.д,

На пагорбі річки Лісної стоїть дрімучий дубовий ліс. Тільки старожили з розповідей своїх дідів, пам'ятають, що частину його називали дубиною. Місце хороше, сухе. Річка з чистою джерельною водою, а на лівому березі затоки вода вимила залізну землю. Це болотна руда, з якої можна виплавляти залізо і виготовляти знаряддя, зброю.

...Одного зимового дня тільки-но почало світати, на пагорбі з'явились дорослі чоловіки в хутряних кожухах і таких же шапках. У кожного в руках сокира з вузьким долотоподібним лезом. Вони прийшли готувати собі поле, але поки що лише підсікати дерева. Збита кора припиняла рух соків, і дерева вимерзали, всихали чи повалені на землю, чи ще будучи на пні. Підсохлі дерева спалювали. Попіл залишався на підживлення ґрунту, а велике вугілля збирали для кузні на виплавку заліза. Як дослідив професор Б.Греков у своїй праці "Київська Русь", робота ця відзначалася великою трудомісткістю і на десятину поля вимагала близько 45 чоловічих і жіночих днів, вимагала роботи великих людських колективів. Ось як відображена ця робота в билинному епосі, коли Ілля Муромець допомагає батькам корчувати ліс під ріллю,

Пошел Илья ко родителю, ко батюшке.

На тую на работу на крестьянскую,

Очистить надо пал от дубья-колодья:

Он дубье-колодье все повырубил...

"Пал " - це спалена від лісу ділянка. "Дубье-колодье" - це рештки дерев, що не встигли згоріти, їх потрібно викорчовувати з землі. Ось вам і назва села Корчівка.

Строк користування ділянками був дуже невеликим: 3-4 роки. Потім, аби ділянка не пропадала, її використовували для побудови людських садиб.

Поступово на викорчуваній ділянці лісу виникало поселення. Воно приймало різні назви-Рубльовка, Нивка.

Напевне це були людні села, бо, для корчування лісу потрібно було багато робочих рук. Найбільш вірогідно, що хати стояли на пагорбі над річкою, бо і нині тут виорюються залишки домашніх речей та уламки глиняного посуду. Повинні знайтися і сліди кузні з вогнищем, в якому плавили руду, бо по річці є поклади болотняної руди.

ЛЄПІНА

В наш час такої місцевості не існує, там тепер рівне і чисте поле. Пеньки, молоді дерева і кущі в дерева і кущі в середині 50-х викорчували тракторами-корчувальниками. А до того старше покоління ще милувалося залишками Лєпіни, ходило сюди на відпочинок. Починалися ці місця відразу за селищем склозаводу, де вулиця Молодіжна, і тягнулися аж до хутора Сущевичі та Березини. Тоді Лєпіна була надзвичайно красивим куточком. По всій площі залишилися великі, більше метра в діаметрі, пеньки лип, від яких відросли молоді дерева. Улітку п'янкий запах цвіту липи сплітався з квітом диких гладіолусів, котрі густо вкривали галявину, їх отіняли пишні кущі калини та терну. Свіжа прохолода йшла від невеличких лісових озер, чисте плесо яких прикрашали білі та жовті лілії, а береги були просто всіяні різнокольоровими півниками. Коли навіть ці залишки величного липового лісу так милували око, сповнювали душу спокоєм від спілкування з природою, то можна собі уявити, якою була Лєпіна до того часу, поки ці дерева були для людини предметом поклоніння і ніхто навіть думати не міг аби занести на них сокиру. Людські оселі знаходились по річці Лісній нижче сучасного хутора Сущевичі і належали вони слов'янському племені древлян. Жителі вже в той час займалися землеробством, але тяжкі лісові та лугові грунти обробити в великій кількості було неможливо, тому в їх господарському жатті значну роль відігравали лісові промисли,полювання рибальство, тваринництво.

Лєпіна /тобто липовий ліс/ давала найдорожчий і дуже необхідний продукт бортовий мед, який був багато століть головною валютою. "Постачали" його дикі бджоли, які селились в дуплах стовбурів старих лип. Мали ті своєрідні вулики своїх власників. Люди надійно охороняли їх, виготовляли з дуплистих колод саморобні вулики і підвішували на дерева. Цей промисел, як відомо, називали бортництвом.

Липовий цвіт, дає чи не найцінніший мед. Його впершу чергу поважали за лікувальні властивості. Слов'яни не без підстав вважали,що мед виліковує внутрішні органи, дає сили, знижує жар, а тривале вживання його загартовує волю,зберігає молодість, продовжує життя. Народні перекази,а пізніше і знайдені рецепти народних цілителів /'Секрети волхвів", "Волховник"/' описують дивовижну властивість меду охороняти від псування соки рослин, коріння,квіти,плоди і навіть м'ясо.Мед завжди був цінним харчовим продуктом^ нього виготовляли різні напої. А коли виділилися князі та багаті люди,вони обов'язково мали в своєму дворі спеціальне приміщення- "медовню",а в штаті служників - людей, котрі виготовляли "меди". маточне молоко, прополіс - загальнодоступні в той час засоби... Дослідники стверджують, що серед людей, які активно займаються бджільництвом, не зареєстровано жодного випадку захворювання на рак.Тож