Романів у період між двома революціями

Обеземелення селянства, ріст капіталізму з його індустріалізацією привів до росту пролетаріату. Він був більше обездолений, значить і більш рішуче боровся за покращення життя. Селяни у своїй масі, як дрібні власники землі, виступали єдиним бунтарським фронтом за власну землю та волю і не сприймали інших ідей. Ті, хто хотів підняти народ проти царизму /народники/ потерпіли крах, бо за общину і володіння землею селяни не пішли. Документи про діяльність народників не знайдені. Селяни продовжували судову боротьбу за землю з родиною Ілінських-Стецьких, для чого вибрали своїх виборних Михайла Лукіча Гусака, Івана Тимофійовича Жлобіцького, Петра Філіповича Повійчука, Степана Кондратовича Канашука, Павла Несторовича Ткачука, Григорія Сільвестровича Масляного, Філіпа Ілліча Волтарніста, Василя Михайловича Скорохода. Селяни вимагали повернути свої землі, які були захоплені і передані до панських економій в урочищах під Корчівкою, в Глибокій Долині, в Соснині, в Погорілцях, в Бурдях, Гмині, Гоголеві.

Не знайдені документи про виникнення революційних національних угрупувань, які в цей час пробуджувались до революційної діяльності. Де Польська соціалістична партія і єврейська організація Бунд. /В перекладі "Бунд" - "Союз". Існувала в 1897-1921р.р./.

Не вдалося скористатися і спогадами старожилів. Ті учасники, які залишилися в живих після репресій царизму, в більшості емігрували в Польщу і Америку, багато причетних по цього, руху були репресовані як "вороги народу" пізніше нашими органами. Свідки цих подій серед єврейського населення зазнали масового розстрілу - тільки в Романові німецькими окупантами розстріляно все єврейське населення /близько 3000 чол/.

І все ж вони були. Аналіз подій, які потрапляли я поле зору царизму, свідчить, що вони мали організовані націоналістичні осередки /хоч їх було мало/, базою їх створення було численне єврейське і польське населення, яке складало І/З всього населення Романова. Спогади старожилів говорять, що вони часто збирались таємно, не допускаючи людей ыншої нації. Прагнення звільнитись від поглинання польськими магнатами, від полонізації України, від уній і католицизму привело до возз’єднання України з Роciєю. Але царський уряд і російські поміщики таке природне прагнення єдинокровних українців і росіян використали для російської колонізації приєднаних українських земель. Ще в 1863 році царський міністр Валцев авторитетно заявив: "Никакого малороссийского языка не было, нет и быть не может", що це "наречие простонародное...есть той же русский язык, только испорченный влиянием на него". Він договорився до того, що "малороссиянам общерусский язык... гораздо понятнее,., чем так называемый украинский язык. А потім був царський "Всемилостивейший" указ 18 травня 1976 р. про заборону українського друкованого слова, школи, театру і т.д., які повторювались і розширились в 1881 р., 1892р., 1894 p., 1895 p. Тому на Україні продовжувалась і набирала все гострішого характеру боротьба за створення української державності /одні за вихід з складу російської імперії і створення окремої української держави, а інші за автономію в складі Російської імперії/. Царизм боровся проти цих рухів.

Про існування будь-яких українських партій і рухів в Романові до­кументів не виявлено, не відомо і про українських діячів, бо пошуки таких документів не велися. Є лише спогади про влаштування шевченківських свят, співання українських пісень, спроби влаштування аматорських вистав українською мово», поширення українських книжок, зокрема "Кобзара" Т.Г.Шевченка. В майстерні Інглятовського виготовлений мраморний бюст Т.Г.Шевченка. Найбільш відомі документи і спогади про марксистські організації, для зберігання яких була створена спеціальна організа­ція - партійний архів. Марксистська ідеологія пропонувала поділ суспіль­ства на експлуатованих і експлуататорів /в народі говорили "бідних і багатих"/, це ясно бачили і селяни, і ті, хто ставав неімущим /пролетарієм/. Марксизм говорив про класову боротьбу, а хіба народ не боровся все життя проти панів? Марксизм звав до соціальної рівності, тільки селяни це вбачали в створенні своєї власності. Марксизм, щоб притягнути на свою сторону основну масу населення - селянство - тимчасово змінив своє ставлення до власності на землю: замість спільної соціалістичної власності обіцяв селянам безкоштовно наділити їх поміщицькою і церковною землею. Тому з ростом пролетаріату, з втратою селянством своєї землі поступово ростуть і поширюються ідеї марксизму, знаходять своїх послідовників. В Романові партійний осередок виник значно пізніше – в серпні 1919 року всього з б чоловік, і то всі вони не були місцевими.

Поступово йшов процес індустріалізації, зміцнення і нагромадження приватного капіталу, росту робітничого класу, росту активного протесту трудящих проти капіталістичної експлуатації. Селяни ждали землі, робітники – соціальних і політичних прав. Вирвана в Миколи ІІ конституція з розгромом першої революції була ліквідована, і царизм повернувся до своєї політики соціального і національного гноблення, наводнив країну, /в т.ч. і наш край/ жандармами, козачими і військовими частинами.

В першу чергу репресій зазнали активні учасники революції. Звільнення з роботи, тюрми, висилки з рідних місць, національне гноблення, прирівнювання єдинокровного українського народу до "інородців" стало звичайною політикою царського міністра Столипіна.

В одному з циркулярів 1910 р. про заборону створення товариств, він писав "не разрешать создание обществ инородческих, в том числе украинских и еврейских не зависимо от преследуемых ими целей". Але репресії не припинили одностайної боротьби народу за покращення свого життя. Столипін вирішив розколоти єдиний рух протесту. Із всіх незадоволених створити групу опори царизму - "міцних і сильних" селян. Не за рахунок ущемлення інтересів поміщиків,а за рахунок селянської общини, тобто передачі її спільних селянських земель заможним селянам і переселенням їх на хутори. Для створення такої заможної верхівки в селі був створений Селянський банк, який надавав кредит для придбання землі, робочої худоби та реманенту. На Волині столипінська аграрна реформа мала найкращі результати по всій країні. І зараз по полях є підвищення, криниці та фруктові дерева хуторів і садиб колишній господарств. Хто не сплачував проценти від кредиту в банк, той втрачав зовсім свою землю, йшов на заробітки або в найми до заможних господарів. Заможні мали можливість за рахунок розорених збільшити свої земельні володіння. В нашій місцевості виселилась половина господарств. Хто надіявся стати все ж господарем на землі - переселявся на вільні землі до Сибіру, Алтаю, Казахстану. Але більшість селян, не маючи реманенту і робочої худоби потрапляла у кабалу до місцевих заможних господарів, або поверталися назад.

З Романова переселенців було мало. Наприклад, в 1905 році із Романова переселилось лише 5 сімейств: Я.Дуценко, П.Бондарчук, Г.Остапчук, Бараж, Кузьмінчук, а за весь період до Америки емігрувала одна сім’я.

В 1910 році в Романові було 1135 українських господарств, 20 польських, 9 чеських. В цих господарствах /дворах/ проживало 7215 чоловік населення: Романів - 6668, Кол.Чеська - 25, Сущевичі - 226, Глибока долина - 110, Мар’янівка - 180. Столипінська аграрна реформа посилила зубожіння народних мас. Із наведених цифрових даних про господарства 24 були зовсім без землі / "огородники"/, більшість мали по 2-3 десятини.

Верхівка села зосередила в своїх руках по 15-50 десятин землі, які обробляла з допомогою наймитів.

На 1164 селянських господарств припадали 116 плугів, 150 борін, 85 возів. Середні врожаї: жита - 4,1 пуд, пшениці - 4,7, вівса -4,4, картоплі - 4,2. В 1913 році середня плата поденщику за рік на своїх харчах становила 41 коп. Селянські господарства застосовували трипільну систему з зайнятим паром. Заможні під пшеницею мали 1/2 озимого поля, бідні 1/5, а в окремих місцях /наприклад, х.Сущевичі/ зовсім не сіяли пшениці.

На селянські господарства був один кінний плуг, не було сівалок, мало жаток-косарок. Залізні плуги були місцевого виробництва і називались "норчак" або "індик". Ними забезпечені були 60% селянських дворів, а 40% мали легкі саморобні дерев’яні плуги з дерев’яною гряділью. Інший реманент теж ручного виробництва. Земля оброблялась погано, а тому урожайність падала з кожним роком. Через відсутність кормів зменшувалось поголів’я свиней і овець; 42% сімей було безкінними. Це взагалі по волості. Селяни, що мали добрих коней займалися ізвозом: возили вантажі та лісоматеріали на залізницю.

Від кількості землі залежали і посіви основного корму для коней – вівса. Найбільше його сіяли в яровому клині заможні. Друге місце в посівах займав ячмінь, а останнє - картопля. Стали звертати увагу на вирощення льону /особливо в лісовій зоні/, а в степовій - на посіви цукрового буряка. Колоніст,: німці і чехи, завели плантації хмелю.

Столипінська реформа дала капіталізму дешеву робочу силу, що привело до зростання виробництва не тільки в сільському господарстві, а особливо, насамперед, в промисловості, йде пролетаризація селянства, концентрація робітників на провідних підприємствах, ріст середніх і, дрібних підприємств.

Ліс - основне природне багатство нашого краю, тому з року в рік зростало його промислове використання. Лісом цікавились не тільки ремісники і виготовляли різноманітні вироби, він став предметом вивозу за кордон. Виготовлення пиломатеріалів лише за два роки свідчить про це. Невелика розпиловка колод на Тартаку в 191З році стала лісопильним заводом німця Р.В.Германа, на якому працювало 119 чоловіків і 20 жінок. Сума виробництва 100000 крб. В 1914 році завод уже мав 4 розпиловочні установки, 300 робітників і сума виробництва складала 200000 крб. На заводі був самий потужний в Романові паровий локомобіль на 85 кінських сил. Обробітком лісу займалась і столярня Інглятовського. Було декілька коромолок і навіть майстерня по виробітку дерев’яних цвяхів для виробництва взуття. Про виробництва кустарів немає точних даних. В описі-спогадах про романівські ярмарки перелічується маса виробів з дерева, які продавали кустарі-одиночки.

З кожним роком росла кількість шкірзаводів Романова, він стає знаменитим центром виробництва і обробітку шкіри. Але "заводи" ці були невеликі і примітивно обладнані. Заводів,на яких працювало до І2 робітників було більше 10, а разом з дрібнішими їх було до 40. Вироб­ництво в них теж зростало. До Першої світової війни на заводі Гальперена працювало 5 робітників, які виробляли товару на 8000 крб. в рік. В 1914 році на заводі працювало вже 12 робітників, які виробляли товару на 13000 крб. В Романові славились виробництвом заводи власників Валдмана В.Е., Васермана Б., Зельцермана І.Я., Пекермана Х.А., Тепер Л.А., Фіке Г.М., та інші.

Шкіряні заводи були з примітивним обладнанням, переважала ручна праця. В приміщенні заводу Гальперина Лейби стояло 30 квасних чанів, 7 дубильних, 6 зольних, 2 мочильних та інших загальною кількістю 45. За рік власник витрачав на заробітну платню 12 робітникам 3600 крб., тобто в середньому робітник отримував 25 крб. в місяць.

Після обробки дерева кустарями-одиночками виробництво шкіри в Романові було найбільшим. І не дивно, бо романівська шкіра на підметки, набір на чоботи далеко славилась і знаходила попит. Різних кустарів дрібного виробництва в Романові було більше 120 чоловік. Серед них: дубління овчини і пошиття знаменитих романівських кожухів, пошиття різноманітного взуття. Було багато кравців, ковалів, ткачів, згадуються гончарі /навіть вулиця є Гончарівська /, стельмахи.

Крім переліченого в Романові в 1915 році був винокурний завод /9 робітників/, 3 па­рових і водяних млина /10 робітників/, цегляні заводи /15 робітників/, декілька керамолок /5-7 чоловік/, підприємства , що займалися виробництвом гільз, шерстяної вати /2 робітників/. Були також бойня, вітряки, друкарня /5 робітників/. Всього було зайнято більше 600 робітників. Потрібно пам’ятати, що сюди входили не тільки жителі Романова. На роботу приходили також і жителі навколишніх сіл.

В журналі “О поверке торгового предприятия” за 1915 рік “мелочная торговля лекарствами, парфумереей” складала оборот від 1000 до 2000 карбованців на рік. В журнал занесені лавки і трактири власниками яких були в основному євреї. В журнал занесені лавки по продажу борошна, зерна, продовольчих товарів, ласощів, одягу, гасу, солі, м’яса та іншого, власниками яких були Аксель, Бараз, Глуштань, Бреслер та інші. Привертають увагу велика кількість власників пивних Арона, Валки, Пекермана, Шпарберга, Портного та інших.

Всього в журнал внесено 142 чоловіка. Це звичайно не всі, наприклад, немає державного "питейного заведения" /в народі називали "шкальня," "монолялки"/. Без наведення будь-яких даних статистика показує 3 "казьонних" лавки. Були і інші державні установи, які вели господарчі роботи. Приміром церква, яка виготовила свічки, іконостаси. Вона ж мала 70 десятин землі. Школа мала одну десятину "сада и огорода". До закладів культури слід віднести 5 синагог, 1 костьол, 3 єврейських релігійних школи "толмуд-тора". Польське населення мало костьол в ім’я Успення Пресвятої Богородиці, капличку. Був фельдшерський пункт, приватний лікар, поштове відділення, початкова школа.

В журналі є власники-орендатори пошти /земської, волосної, казенної/, бані та інш.

В Житомирському обласному архіві про поштове відділення того часу зберігся такий документ: "Содержание Романовской волостной почты Бондарчуком Максимом Арсеньевичем. ІV разряд, число служащих - 2 человека. Сумма их жалования - 160 рублей в год. Годовая сумма подряда - 815 руб. 50 коп.

Содержание Романовской земской почты - Бондарчук Максим Арсеньевич, ІV разряд, служащих - 2. Годовое их содержание - 160 рублей. Годовая сумма подряда - 880 рублей. Сумма оборота - 1202 рубля.

Содержатель казенной почты: Масляный Григорий Сильвестрович, ІV разряд, 2 служащих. На содержание их 200 рублей годовых. Годовая сумма подряда 840 рублей".

Було в Романові багато банків і кредитних установ. Вони обертали великими капіталами.

Німеччина, яка розпочала першу світову війну, відносила укроаїнців до народів, які не здатні створити власну державу, а тому обгрунтувала історичне покликання Великої Німеччини колонізувати українців „цивілізованою” Великонімецькою світовою “імперією”. Російський царизм прагнув використати війну для захоплення в склад російської імперії інших українських земель, які до початку війни залишалися в складі держав-союзниць Німеччини.

І одні і другі використовували в своїх прагненнях українців, вели ідеологічну боротьбу, обдурювали український народ і добились, що одні українці стріляли в інших українців. В армію з обох сторін було мобілізовано майже 4 мільйони українців. Союзниця Німеччини Австрія навіть створила окремий український легіон січових стрільців, які буцімто боролись проти російського царизму за створення об’єднаної незалежної української держави. Вони організували широку антиросійську агітацію, діяльність українських націоналістичних сил, поширювали шовіністичні настрої. Простому ж народу розібратись в обстановці було важко, він стихійно виступав "проти панів, за землю і волю". Тяжке становище в роки війни активізувало народну боротьбу.

З початку війни Романів наповнився біженцями, зросли ціни на продукти харчування. весь тягар війни, турбота про сїм’ї впав на плечі жінок і малолітніх, бо чоловіків мобілізували в армію. Навіть офіційні статистичні дані свідчать про зростання їх кількості на промислових об’єктах Романова, про тяжкі умови праці: "Найбільш важко жилося в роки імперіалістичної війни. Чоловіки пішли на фронт, а працювати залишились жінки. Треба було прохарчувати вся сім’ю. Довелось беззахисним жінкам виконувати не по силі важкі їм роботи. Чи мислимо, щоб жінки наносили ящики скла вагою в 12 пудів? Волосся дибки стає, коли пригадаєш тодішній час..." – згадували в післяреволюційний час ветерани склозаводу Орловський, Єрмаков та Курочкін,а штабелювання сирих дощок на лісопильних заводах, вантажно-розвантажувальні роботи по 12 годин на добу, а потім для більшості - ще багатокілометрова дорога додому”.

А імущі класи наживались на власних замовленнях. Цифри, як збільшили свої грошові доходи в 1914 році власники підприємств уже наводились. Незадоволення зростало і переростало в відкриті виступи. В 1915 році знову почалися масові виступи селян проти землевласників Стецьких. Селяни користувались відібраними у них реформою землями, сінокосами, пасовиськом, лісом. В донесенні Новоград-Волинського повітового справника начальнику Волинського губернського жандармського управління від 2 січня 1915 року повідомляється про напади селян на панські економії поміщиків Уварової і Стецьких /тобто в селах Камінь, Гордіївка, Романів, Романівка/. Жода Ф-317 оп ід, з 195 л 26.

З мобілізацією на військову службу майже половини працездатних чоловіків не тільки зменшується прожитковий мінімум населення і посилюється його активність а боротьбі з існуючим ладом - наростає розчарування і в мобілізованих в армію, йде їх революцінізація, ріст з них свідомих активних борців на народну справу. В більшості вони стають організаторами і керівниками народних мас. Такими в Романові став робітник склозаводу Холодніцький Микола Олександрович, селянин Гаврилюк Юхим Семенович та інші.

Гаврилюк B.C. призваний в армію в 1912 році до початку війни був уже кадровим артилеристом, чесно воював "за веру, царя и отечество", нагороджений трьома Георгієвськими хрестами. В окопах він пройшов "солдатський університет". Дійсність і революційні настрої відкрили йому очі, він по іншому став дивитись на життя. Це побачили його фронтові побратими і обрали його в солдатський комітет. Так ішли в революцію народні маси.

Заможні селяни, які до війни мали початкову освіту, дуже часто після закінчення "ускоренного выпуска" одержували офіцерські чини. Таким, наприклад, став колишній "содержатель почты" максим Бондарчук, який за героїзм був нагороджений трьома Георгієвськими хрестами.

Так ішло збирання сил народу для нового виступу, для нової революції, яка змете з своєї дороги "царя-батюшку".