Монастирське

Таку назву в нашому краї мало декілька місць. Одне з них залишилося населеним пунктом і понині називається Монастирком.

Найперша назва "Монастирське" відноситься до місцевості над річкою Случ поблизу Колодяжного, котра, як і Колодяжне, мала суворе і вкрай необхідне призначення - не тільки служити захистом віри Божої молитвами та проповідями, а й святим мечем обороняти її від ворогів, берегти землю руську від невірних.

Так, з ініціативи та на кошти князів Острозьких (саме вони були власниками земель нашого краю і мали титул мечника - захисника Литовського) будуються укріплені замки та монастирі, які повинні були протистояти набігам кочових народів та навалам кримських татар.

Найближчий до нас замок Острозьких - Чуднівський був сильніший від Житомирського державного замку. Литовська метрика 1471 року говорить:"Город Чуднов. А в городе три пушки а две пищали... А на месте людей полно..." У той час на значно більшу територію Житомирського замку припадало "Четыре пушки велики, а пять тараниц... слуг (воїнів) пятнадцать". В послідуючі роки число гармат зменшилося до однієї. Поки що не знайдено документів про те, яке озброєння мав Колодяженський чоловічий монастир. Відомо, що він мав товсті неприступні кам'яні стіни на важкодоступних високих кам'янистих берегах річки Случ, яка півколом омивала його.

Монастир захищали не тільки монахи, які досконало володіли зброєю, захисником був також його постійний гарнізон. Документальних відомостей про це немає. Можливо, вони були в монастирі та згоріли під час його розгрому татарами.

Церковний статистик М.Теодорович в книзі "Історико-статистичний опис церков і приходів Волинської єрархії" вказує, що чоловічий православний монастир в ім'я святого Архістрія Михайла був побудований жінкою князя Острозького Анастасією в пам'ять перемоги над татарами. Ця перемога була здобута під керівництвом Шишловського, козачого отамана на службі Острозьких. Є відомості, що під час одного з татарських набігів княжна Острозька Анастасія загинула в Колодяженському монастирі.

Очевидно, монастир був відомий і діяльний, бо в 1694 році Львівський єпископ Йосиф Шумський призначив своїм намісником ігумена Колодяженського монастиря Холодовського. Йому доручалася візитація церков, освячення і поновлення їх, проведення суду .

Якщо перші Острозькі виступали як захисники православ'я проти католицької церкви та уніатства, то їх наступники "покатоличились" і стали ворогами православ'я та української нації.

Будучи фундаторами і господарями Колодяженського монастиря, вони домоглися переходу його в уніатство, і в 1775 році він був причислений до Любарського базиліанського монастиря. Український народ бореться проти свого окатоличення, і хоч якою обманною була унія - він не підтримав її,

виступив проти уніатства. Тому Колодяженський уніатський монастир втрачає підтримку українського народу.

Під час неспокійної пори - гайдамаччини - монастир був розорений і знищений. Згарище довго було не зачеплене, розвалини і місцевість називали "монастирське".

Магнати і польська шляхта католицьку релігію використовували для закріплення свого панування і посилення експлуатації українського селянства. Після Люблінської унії посилюється терор щодо українського населення, йому забороняється виконувати православні обряди, не допускаються українці православної віри в деякі ремісничі цехи, закриваються православні церкви та монастирі. В уніатстві від православ'я залишилися обряди і богослужіння рідною мовою, від католицизму - визнання верховенства папи римського і католицьких догматів. При цьому паничі вважали,що народні маси не зуміють розібратися в тонкощах віровчення і, знаючи лише рідну мову і обрядовий бік релігії, приймуть уніатство, що полегшить перехід до католицизму і ще більшого закріпачення селян.

Польський король Сигізмунд ІІІ дотримувався правила "Чия влада, того й віра", і православним монастирям та церквам, що були розміщені на землях католицьких магнатів й економічно та політично залежали від них, дуже важко було зберегти православ'я. Не дивно, що більшість православних церковних закладів "была совращена в унию" і до православ'я повернулися лише після приєднання цих земель до єдиної російської держави.

Церковний статистик М.Теодорович вказує, що з 1794 по 1796 рік на Волині з колишніх уніатів повернулися до православ'я 48125 чоловік. Тоді ж до православ'я повернулася і більшість наших церков.

Не обминула ця доля і Свято-Троїцький православний жіночий монастир, біля села Ясногород і називався Ясногородським.

Відомо, що в 1781 році власник Чуднівського графства граф Адам Лодзь Понінський особливим актом підтвердив права Ясногородського уніатського монастиря на фундуші, землі, угіддя. Монастир почав діяти на початку XVI століття, а припинив своє існування в часи гайдамаччини. З обслуговуючих монастир служб і селян утворилося село, яке і донині називається Монастирок.

Відверте насадження католицизму проводили польські магнати графи Ільїнські, які з 1761 року стали власниками Романова. Будучи за дозволом польського короля Станіслава Августа власником Житомира, Каєтан Ілінський будує в місті Бернардинський монастир.У Романові на Кальварії з'являється двометрова статуя Матері Божої. Пізніше на глухій лісній болотистій окраїні між доріг на Корчівку та Врублівку на пагорбі біля лісового озера був збудований католицький жіночий монастир візиток. При монастирі діяв пансіонат для шляхтанок. Недалеко засновується польське кладовище, споруджується каплиця.

Згодом родиною Ілінських засновується в Романові ізуїтське училище, книгосховище, два католицьких костьоли. Один - в крилі основного палацу для графської родини та наближених, другий - з окремо побудованою дзвіницею на Німецькій вулиці для простого люду.

Та всі зусилля навернути українське населення в польську віру виявилися марними. В цих тяжких умовах національної, релігійної та соціальної боротьби в 1772 році замість невеликої православної церкви (збереглися її метричні книги з 1763 року) на кошти протопресвітора Артемія Струтинського, клітора Карпа Лиманця та прихожан була побудована велика дерев'яна православна церква в ім'я святого Архістратига Михайла. Невідомо, чи прийняла вона уніатство. Швидше всьго ні, бо свідчень про це немає.

Після поділів Польщі та воз’єднання українських земель в складі Росії уніатство в нашій місцевості перестало існувати, а католицизм почав згортати свої заклади. З Романова виїхали ієзуїти, перестав функціонувати монастир. висока куполоподібна молільня була розібрана, а келії для монашок та кімнати для шляхтянок пансіонату ще й нині частково використовує для своїх потреб районний відділ внутрішніх справ, хоча вже не раз їх перебудовували.

Прекрасне лісове озеро стало нині невеликим ставком, котрий у райцентрі звикли називати міліцейським. На місці дикого лісу виникли нові вулиці та будинки. Під час земляних робіт було знайдено залишки культових релігійних предметів, пивні пляшки з Чехії та Німеччини.

Ніхто вже й не називає цю частину Романова Монастирською. Тут розміщений районний відділ внутрішніх справ. Прекрасний садок, котрий пам'ятають ще й молодші покоління романівців, вже повністю зник. Тут не залишилося гарних старих каштанів, кленів та ялин. Цивілізація повністю знищила мальовничість цього куточка