Фільварок і німецька вулиця

Дорога на Велику Козару називалась колись Німецькою вулицею. В Романові вона починалася від "Крученого дому" - контори і управи Фільварку Ілінських. Тепер на цьому місці гуртожиток,через дорогу - районна бібліотека. За розповідями старожилів при графах Ілінських на цьому місці була суконна мануфактура, обладнання для якої граф Ілінський закупив в Англії. Сировину для виробництва постачали власні фільварки, де поряд з іншими галузями тваринництва розводили овець.

Свою назву Німецька вулиця отримала через поселення на цій території ремісників різної національності, яких графська родина переманювала в Романів для розвитку ремесел і промислів. В розмовах з місцевими жителями вони були "німі" - більше говорили жестами. Існує й інший варіант пояснення. Граф Ілінський пожертвував 150 тисяч на створення в Романові інституту для глухонімих, замовив проект приміщення у знаменитого російського архітектора Тома де Томон. Перший такий в Росії заклад готував грамотних майстрів мистецьких ремесел (обробка дерева, живопису, позолоти, дерев'яної скульптури тощо). Мабуть тут жили і навчалися майбутні глухонімі майстри,а тому й назвали вулицю Німецькою, тобто вулицею німих.

Цілком можливо, що не один, а обидва з вищенаведєних факторів мали місце і одночасно дали підстави називати вулицю Німецькою.

Достовірно відомо, що жили на цій вулиці та мали свою майстерню по обробітку дерева батько і син Іван та Станіслав Інглятовські, які були викладачами цієї школи. У майстерні було багато деревообробних верстатів та інструментів, котрі приводилися в рух кінським манежем. Слава столярів-краснодеревників була відома в Москві, Петербурзі, Києві, Варшаві, Вітебську, Вільні, Острозі. Ще й зараз в церквах, костьолах, палацах є їхні вироби, оздоблення ,позолота по дереву. Побачити сьогодні роботи наших земляків можна в найближчому від нас Острозькому краєзнавчому музеї,розміщеному в замку князів Острозьких.

Цікавий той факт, що за виконання замовлень російського імператора Станіслав Інглятовеький одержав почесне звання:"постачальник двору його імператорської величності". Відомі праці Інглятовського-молодшого також в архітектурі та скульптурі. В Романівському музеї зберігалося виготовлене ним оригінальне мармурове погруддя Т.Г.Шевченка.

На Німецькій вулиці знаходився костьол та будинок ксьондза (зберігся до наших часів). Тут жив особистий кучер родини Ілінських Бистрицький, деякі інші привілейовані слуги. На жаль, поки що відсутні дані про інших ремісників та майстрів Романова, хоча відомі імена майстрів по дереву Корчевського, Іванова.

Дорога повертала до парку, в який була перепланована і перетворена велика ділянка лісу, за проектом відомого європейського спеціаліста паркової архітектур й Кайзер а.

Невеликим струмком (пізніше на його руслі створено два ставки), парк відділявся від господарського двору. Цей господарський панський двір зі всіма його службами і називався Фільварком. До наших днів збереглися артезіанський колодязь з водонапірною баштою, за часів "комуни" ще були воловник, вівчарня, корівник, пташник, конюшня для робочих коней та барачного типу довгі житлові будинки для обслуговуючого персоналу. Були також кузня, майстерня (стельмашня), навіси для зберігання сільськогосподарських знарядь і реманенту, деякі виробничі приміщення: ґуральня (винокурний завод), різні комори та склади.

В 20-ті роки на базі фільварку була створена перша комуна. Від того часу місцевість і носить таку назву.

Хоча до графа Ілінського Романовом володіли кілька власників (Д.Кмита, князі Острозькі, Сангушко, Олтаржевський), документів про господарське будівництво ними в Романові не знайдено. Церковний літопис вказує, що всі оригінали документів згоріли під час пожежі палацу в 1878 році.

Цей заболочений край за попередніх власників був мисливським угіддям, в якому інтенсивним землеробством не займалися і продуктивний хліб не вирощували. Ільїнські також дивились на Романів як на мисливську столицю своїх володінь і створювали розважальні палаци.

Про панський господарський, двір (фільварок), про кріпаків до нашого часу документів збереглося зовсім мало. Безперечно, що саме за Ілінських виросло і розвинулось панське і селянське господарство.

Графська родина в Романівському фільварку мала 13760 десятин землі. 818 ревізьких душ селян були наділені 1920 десятинами землі. Але справа не в кількості землі у фільварках, кількості селян, приписаних до них, а у тому, як зростала кріпацька залежність селян від феодальних власників, як збільшувалася панщина, як погіршувалося життя простого люду. Мова йде тільки про кріпаків. Якщо говорити про населення Романова, потрібно враховувати запрошених майстрів (вільних людей), ремісників (вільних людей), шляхту, (здебільшого чиновників), торговців, орендарів, тощо. Статистичні дані враховують лише главу сім'ї, а всіх інших ні.

Церковний статистик М.Теодорович в даних за 1888 рік подає про усіх жителів Романова таку цифру: 309 дворів православного дорослого населення. Окрім них в Романові проживало 90 поляків (католиків), 46 розкольників і протестантів, 1115 євреїв.

Тягловий селянин повинен був працювати в господарстві пана "урочні дні", тобто виробити певну норму. Якщо ж із завданням не впорувався, доробляв в інший день. Панщина кінця XV століття з одноденної протягом XVI століття збільшується до двох, а пізніше - трьох і 5-6 днів на тиждень.

". Крім того вони виконували різні додаткові роботи в гарячу пору року; зажинки, обжинки, закоси, ґвалти, шарварки. Про ріст панщини свідчать такі дані. Якщо на кінець XVII ст. Вона становила 194 дні на рік, то в 1773 році панщина була вже 210 днів, а наприкінці XVIII ст, становила 240 днів.

А ще на фільварок здавалися різні натуральні повинності; "ковши меду, сотня грибов, З куры, сверток пряжи, хмель, яйца". Кожен вулик обкладався податком під назвою; "очкові", за робочу скотину (вола) платили "рогове", за право ловити рибу - "ставщину”, за право пасти худобу - "спасне". Їх можна було замінити 18 днями панщини.

З року в рік зростала кількість кріпосних селян, які відбували панщину на промислових підприємствах та мануфактурах. Так, близько 120 верстатів уже згадуваної Романівської суконної мануфактури обслуговували лише б вільнонайманих робітників. Решта - кріпаки.

Про становище кріпаків красномовно говорить такий запис в церковному

літописі: «Крестьяне почти все дни недели проводили на барщине. Домашнее

хазяйство кое-как поддерживалось самими хозяйками. Хозяйство крестьянииа...распадалось совершенно, так как хозяин, постоянно работавший у пана, не имел возможности помочь себе... Положение было отчаянное... Беда

и нищета ходили страшные… Народ ходил понуро и в озлоблении…”