Рід графів ільїнських та їх кріпосні селяни.

В основі величі Романова, в основі його культури лежала праця кріпосних селян, які своїми руками осушили місцевість, створили штучні гори і підвищення, казкові озера і рукотворні річки, виплекали алеї, побудували і оздобили палаци, одягали і годували панів та найнятих ними артистів.

Панщина стає нестерпною після народної визвольної боротьби під керівництвом Богдана Хмельницького /1648-1654 pp./. По Андрусівському мирному договору 1667 року Правобережжя відійшло до Польщі. Польська шляхта, яка повернулась на У країну,, доводить соціальний і національний гніт до небачених розмірів і форм. Кріпаки змушені були виходити на панщину „як череда йде в поле", а кінчати роботу „як худоба повертається". Кріпаки графів Ілінських ділились на три розряди:

1. Тяглові, які для утримання робочої худоби (волів, коней, корів), а також

своєї сім'ї одержували від пана 9 моргів землі ;

2. Напівтяглові (одержували 6 моргів землі);

3. Піші (огородники) одержували 1-3 морги землі.

Після того, як за третім розділом Польщі наш край увійшов до складу 'Росії /1795 p./ Катерина II, Павло І, захищаючи феодальних землевласників і посилюючи кріпацтво, боячись народних повстань видали ряд указів і видали інвентарні правила 1847-48 рр. За ними панщина встановлювалась триденною. На ділі ж розмір і характер панщини повністю залежали від власника землі, тому ці інвентарні правила поміщики самовільно постійно збільшували і вона виросла до 5-6 днів на тиждень.

Становище кріпосних селян в ті сумні часи оспівує поширена в той час народна пісня:

“Наступила чорна хмара, настала ще й сива

Була Польша, була Польша, та й стала Росія,

Женуть батька в степ косити, сина – молотити,

А дочку, молоденьку – тютюну садити,

А невістку з свекрухою на лані жито жати.

Сіли вона обідати, гіркий їх обіде,

Озирнувся позад себе – аж економ їде.

Під’їжджає пан економ, канчук розпускає:

“Чому, чому, вражі люди, усіх вас немає?”

-“Економе, добродію, що маєм робити?

Покидали малі діти, нікому глядіти”.

“А я звелю ваших діток в ставках потопити,

Да всім же вам, вражим людям в роботу ходити!”

Ходить піп по церковці – і книжку читає:

“Ой, чом же вас, добрих людей, у церкві немає?”

-Ой як же нам, добродію, у церкву ходити, Од неділі до неділі кажуть молотити.

Рід Ілінських володів значними маєтностями, мав повну владу над тисячами обездолених кріпаків. Крім старостів Уланівського, Острожського, Звягельського (суч. Новоград-Волинський) та інших - він був власником Житомира.. Врешті Житомир був подарований російській імператриці Катерині 11, але прибуток з міста залишався за Ільїнськими. В Романівський маєток входило 12 сіл: Голубин, Констянтинівка, Раці, Корчівка, Мар'янівка, Великий Романів, Шуляйки, Меленці, Вітовці та інші. В 1798 році на полях сенатора працювало 2500 кріпаків зі своєю тягловою силою і реманентом. Деякі кріпосні працювали на мануфактурах. Крім того 510 вільних (здебільшого польських чиновників) працювало на панській землі (орендували) або займалися ремеслом і платили графу чинш. Феодальна експлуатація селян польськими феодалами була найтяжчою в Європі .

Про кріпацькі повинності церковний літопис села Малої Романівки пише так: "Тягловый крестьянин получал от своего помещика 9 моргов земли. За это он должен был отработать помещику 3 дня в неделю с земледельными орудиями. Полутягловые же крестьяне “спрягались” по двое, являлись на господские работы с собственным рабочим скотом.

Они тоже работали на своего помещика 3 дня в неделю и за это они получали от своего помещика по 6 моргов земли. Крестьяне, принадлежащие к розряду “пеших”, “огородники” получали в удел 1-3 морга земли. Они употреблялись на разных работах, которые не требовали рабочего скота. Кроме того, крестьянинуи и членам его семьи паны задавали разного рода “уроки”: они должны были бить лен и конопли, прясть нитки и шерсть, ткать холсты и простое сукно, собирать грибы и ягоды и прочие работы... Эти “уроки” отнимали у крестьян почти все время и не позволяли сделать что-либо для себя самих. Большинство не имели возможности выткать штуку холста на рубаху для себя и ходили в нищенских лохмотьях, не могли вспахать и засеять своє поле, которое было пусто и облогувало”.(стор.11)

До селянських натуральних повинностей із селянського двору відносились "ковш меду, сотня грибов, 3 курицы, 2 мотка пряжи простой, яйца, шерсть" и т.п. Крім того, потрібно було виконувати обов'язкові роботи - сторожа, зажинки, обжинки, толоку, шарварки, подорожчину, підводи. Потрібно було окремо платити за випас, за різні церковні обряди.

Говорячи про кріпацьке господарство, потрібно звернути увагу на його натуральність. Кріпацька сім'я повинна була сама собі вирощувати продукти харчування, виготовляти реманент, одяг і взуття та ще й давати частину всього цього пану як натуральний податок.

В одному з документів нашого краю так описується селянин-кріпак: "На ногах

саморобні чоботи, але більше всього сплетені з липи постоли, широкі, домашнього виробництва полотна, штани, така ж сорочка. Чорна, із домашнього сукна, свитка або битий овечий кожух. На голові висока бараняча шапка. Зимою носять штани "колошні" вироблені із овечої вовни. Літом замість баранячих шапок носять кашкети і брилі із соломи, Жінки і дівчата свій одяг прикр ашали в иш ив ками/.

В останнє десятиріччя 18 ст. панщина і натуральні та грошові платежі утроїлися і складали: робочих днів 172 вартістю 57 злотих; подорожчини - 24 дні, вартістю 8 злотих; дані натуральної 18 днів вартістю б злотих. Разом 214 днів вартістю 71 злотий (Архів Юго-Зап. Росії т.2 част.Y ст. 49, 51, 62).

І той же літопис з села графів Ілінських Малої Романівки пише: "Крестьяне почти все дни недели проводили на барщине. Домашнее хозяйство кое-как поддерживалось самими хозяйками. И беда была тому, у кого хозяйка умирала. Хозяйство крестьянина тогда распадалось совершенно, так как постоянно работавший у пана не имел возможности помочь беде.

Хата стояла по целых днях нетоплена. Несчастные дети, оставаясь без всякого присмотра или просиживали под окнами или же сидели внутри кухонной печи, греясь там и питаясь одним черствым хлебом, дожидаясь позднего возвращения своего отца. Положение было отчаянное... Беда и нищeтa царили страшные. Народ ходил понуро и в озлоблений. Большинство крестьян не виносило тяжелого горя, начинало пьянствовать или созершенно бросали свое родное село, бросали в чужие руки своих детей и свой участок земли и уходили подальше от беды. В Малой Романовке всегда находилось 8-10 “пусток”- хат, брошенных своими хозяевами" (стр.45).

У відомому в той час вірші латинською мовою говорилося, що славне царство польське є раєм для польської шляхти і пеклом для кріпосних селян. Та й називали цих селяни "бидлом", тобто робочим скотом, безправним і приниженим, який існував по волі пана.

Народні маси були творцями матеріальних і духовних цінностей, якими користувалися графи Ільїнські та їх оточення. Основні роботи по осушенню і будівництву палаців, різких будинків і парку, їх оздобленню, побудови "Нового

Риму” виконали кріпацькі руки.

Будівництво палаців та інших споруд, копання штучних озер, насипання

високих пагорбів, насадження квітів і паркових ландшафтів – все це справа їх

важкої праці. Навіть дзеркала для оздоблення палацу півтора місяця несли кріпаки на своїх плечах із Петербурга до Романова. Численна прислуга обслуговувала головний палац (по списку 328 осіб) як постійно проживаючих родичів та знайомих, так і гостей, яких часом було до 400 чоловік, а на бали і вечори розваг збиралося до 1000 чоловік.

Прикладом таких зборів може бути полювання в І7?9 р. Яну Каєтану Ільїнському воно обійшлося в 100 тисяч злотих. Готувалися до цього заходу півроку. В мисливських угіддях руками кріпаків збудовані мисливські будиночки, стайні для кількох сотень коней, псарні, проведені дороги, висаджені декоративні кущі і квіти.

Запрошені з усієї Європи вельможні гості були вдягнені в спеціально для них пошиті мундири, озброєні французькими та англійськими рушницями, Кріпаків зігнали на "лови" і вони густими цепами заганяли звірину, стояли на кордоні, обслуговували мисливців, їх коней та собак.

Під час полювання один із ловчих врятував від смерті гетьмана литовського Броницького, якого мало не роздер розлючений ведмідь. Граф Ілінський тут же подарував кріпосного ловчого гетьману. По згадках старожилів; у віддаленній лісній місцевості стояв будинок, куди під час полювань звозили дівчат-кріпачок "для втіхи" панів.

За 60 років кріпацтва (з 1802 по 1861 р.) по одному лише селу Мала Романівка зареєстровано у дівчат-кріпачок 120 так званих "незаконно народжених" дітей.

Важко було в умовах кріпацтва не вмерти голодною смертю. Прогодуватися, мати хоч якийсь достаток у домі - справа на ті роки нелегка.

"Некоторые из зажиточных крестьян, - засвідчує церковний літопис -держат одну корову, пару лошадей, четыре овцы. свинью; а большая часть из них едва содержит одну корову и одну свинью. Есть в приходе два хозяина пасечника. Один имеет пять ульев пчел, другой более двадцати. Эти уже величаются багатырями, как чувствующие меньшую нужду в хлебе".

Нерідко кріпаків пригощали батогами і різками. Про це вже писалось вище. В святій церкві були так звані " позорньїе етолбы. І не тільки для сильних чоловіків, а й для тих, хто називався "слабою статтю" - жінок і дівчат. Серед них "крестьянская девка Харитина Диченко, 24 лет от роду, ревизией записана под номером двадцать семь, подвергнута церковному покаяннию и наказаннию 40 ударами розг".

Одна з покарених була прив'язана до стовпа за шию на замок, і "прибегла к пасильственной смерти... удавившись, опустившись на колени и повесившись таким образом у столба".

Капіталістичні відносини, поява мануфактур та різних промислів привела до посилення експлуатації кріпаків, заставила їх ручну працю змагатися з працею машин, давати нові, збільшені прибутки з кріпацької праці на

на промислах.

Відходи ділового лісу спалювалися, попіл прожарювався у великих залізних горшках, одержану сіль очищали і одержували поташ, який застосовували в миловарінні та варці скла. Такі мануфактури ("заводи"') в нашій місцевості діяли в Мар'янівці, Голубині, Старочуднівській Гуті та в лісах. Продавався поташ по ціні 25-35 червінців за пуд і відправлявся в Західну Європу.

На продаж і для власних потреб було налагоджено виробництво цегли. Простори лісу і сінокісні угіддя були сприятливими умовами для розвитку вівчарства і переробки шерсті. Наявність власної сировини і дешевих кріпацьких рук давало можливості створення кріпацьких мануфактур. На одній з мануфактур Ілінських в Новоград-Волинську працювало 1356 кріпаків і лише 6 вільнонайманих. Вони обслуговували 35 верстаків і виробляли 35,5 аршин солдатського сукна. На Житомирській мануфактурі працювало 93 робітники, в тому числі приписних кріпаків, які відбували панщину - 91.

Подібна мануфактура була і в Романові (там, де сучасна районна бібліотека). Була в Ілінських в Романові також винокурня., 5 млинів, рудні. За рік рудні давали до 300 пудів заліза. Доходною справою було виробництво спиртних напоїв і утримання корчми, в яких орендаторами були євреї.

Кріпаки весь час боролись зі своїм "благодійником" паном. Був спалений літній театр, вівцеферма, попалені будівлі цегляного заводу, підпалювались скирди хліба і сіна, вирубувався ліс, травилися на полях посіви.

В 1878 році сталася пожежа в головному палаці. Селяни принципово не взяли участі в гасінні пожежі, яка тривала більше місяця.

За інвентарними правилами селяни Романова повинні були мати 3346 десятин землі., але граф передав їм лише 1699 десятин. За цю землю розгорілася справжня війна між панською родиною і селянами.

Судову справу з графською родиною Ілінських селяни довели до вищої судової інстанції царської Росії -Урядового Сенату. Судилися аж до

Жовтневої реаолюції 1917 року. Тільки вона дала селянам землю і волю.

Старожилам Житомирської вулиці Туровським присвячую (автор).