Велич роду графів ільїнських

Польський письменник з Варшави, уродженець нашого Романова Казімір Трухановський, зібрав багатий матеріал про рід Ілінських, розшукав їх родичів, працював в польських архівах, бібліотеці канцлерів Речі Посполитої графів Осолінських, бо писав художній роман про Ілінських.

Казимір Трухановський розповідь про Ілінських розпочав з їх участі у рицарських походах хрестоносців в Палестину. Він описує похід трьох Європейських імператорів в 1189 - 1192 p.p., бої за острів Кіпр та Мальту, заснування рицарських орденів хрестоносців на завойованих землях. Експонати з головного палацу Ілінських в Романові підтверджують це. Серед колекції старовинної зброї був рицарський панцир хрестоносця зі срібними прикрасами, на якому була вказана старовинна дата і належність Ільїнському, а серед фамільних портретів були портрети людини в мундирі командира мальтійського ордена.

В своїх описах Волинської землі М.Теодорович вперше згадує Ілінських під 1585 роком. Йдеться про Звягельського намісника (суч. Новоград-Волинський), згадується його маєток Пулини (суч. Червоноармійськ). Розширяючи свої володіння, Ільїнські стають власниками Житомира. В 1667 році Київщина, Волинь, Брацлавщиназнову були загарбані Польщею, Казимір Ільшський здобув у Житомирі вищу адміністративну владу, ставши старостою Житомирським, В 1668 році у зв'зку з тим, що Київ відійшов до Росії центром Київського воєводства стає Житомир. Це посилило авторитет Ілінського, його вплив при дворі польського короля, прибічником якого він себе неодноразово показував. Граф Ілінський Ян Костянтинович за 32000 злотих у нащадків Острозьких-Олтажевських в 1761 році купує Романів. До цього часу феодальні власники Романова дивилися на нього як на віддалену дику місцевість з багатими мисливськими угіддями. З такими намірами придбав її і Ян Ілінський. В болотистій місцевості на окраїні віковічного дубового лісу він наказав викопати продовгуватий ставок, вийнятою землею висипати береги, підняти територію і на ній побудувати кам'яний двоповерховий мисливський замок. Своїми товстими стінами він нагадував рицарський замок. Неподалік, в затінку дерев, було споруджено одноповерхове помешкання для дворових слуг та мисливських собак. Це були перші кам'яні споруди Романова,

Протягом століть родом Ілінських велося будівництво визначних споруд Романова, які мріяли зробити з нього "Новий Рим". Одним з них був палац на місці сучасного військкомату. Коли копали траншеї під його фундамент; були виявлені ліпні прикраси стін, скульптура та інші речі, які свідчили про те, що тут біла велика будова. Старожили розповідали, що тут був двоповерховий палац, який називався гостьовим, так як там постійно перебували приїжджі гості. Коли він був побудований і за яких обставин перестав існувати^відомостей немає. Документи з даними про цей палац згоріли разом з Іншими архівними матеріалами під ча1|їс пожежі головного палацу. Ще один двоповерховий палац стояв навпроти сучасної поліклініки. Своєю архітектурою він нагадував літеру "Т".

В останні роки його існування тут розміщувався районний Будинок піонерів. Будівля була знесена в1989 році.

Народні перекази свідчать, що на верхівці літери "Т" була теплиця, в якій вирощувалася розсада квітів.

Є згадки, що в будові і обладнанні палаців у Романові брав активну участь західноєвропейський архітектор Мерк.

Найбільше процвітав палац за часів Юзефа Августа /1760-1844 p.p./, який намагався зробити Романів „Новим Римом". Виходець із польського королівського двору, з приєднанням Правобережної України до Російської імперії, він стає улюбленцем трьох російських царів - Катерини ІІ, Павла І, Олександра І, був сенатором, кавалером чотирьох орденів: св. Володимира, св. Анни, св. Олександра Невського, Червоного Орла, орденами св. Губерта, Золотого Лева. Мав польські ордени, звання /титули/ графа Австралійського, графа Галицького, графа Російського. Був сенатором, губернатором Волинським, генерал-лейтенантом кавалерії, таємним радником, маршалком Чуднівським і Житомирським.

Над двоповерховим палацом був добудований третій поверх та прибудовані з боків два триповерхові крила довжиною по 86 метрів. Уздовж фронту споруди було поставлено 76 витончених за формою і пропорціями корінфських колон. На них покоївся багатий архітвар, прикрашений розкішною ліпниною.

Палац став нагадувати відомі на весь світ архітектурні ансамблі Петродворця, Гатчини, Павловська. І це не дивно, бо Ільїнські завжди були улюбленими царськими придворними. Багатств і впливовості у них було досить, аби замовити проект автору Зимового палацу російських імператорів В.Растреллі, хоча документів таких немає.

А от про те, що внутрішнє оздоблення палацу виконувалося: за проектом молодого і відомого західноєвропейського архітектора Мерка, а парк проектував дизайнер та архітектор Кайзер, є достовірні відомості. Будівництво палацу обійшлося графу Ільїнському у 10 мільйонів злотих, він був одним з кращих у Європі. Палац був знищений пожежею у 1878 році. По переказах, будівля загорілась від блискавки під час грози.

Про внутрішнє оздоблення головного палацу серед жителів ходять різні легенди. В палаці було більше десяти великих і малих залів.

Краще і детальніше всіх описав його польський письменник Ян Дук лан Охотський, який подорожував по Європі і описував найвизначніші творіння рук людських.

Майже всі автори нарисів про Романів скористалися його спогадами, бо польські джерела були недоступні. Він пише: „Войдя во дверец, видим, прежде всего, двухэтажную приемную, далее почти все покои мозаические. Первые пять салонов от главного входа увешаны ценнейшими работами лучших мастеров :итальянских, фламандских и французских в количестве двухсот девяносто пять.

Из имеющихея здесь назову только главные: портрет герцога /ксендза/ Оранского в натуральную величину, приписываемьй Ван-Дейку, прекрасный рисунок папы Пия VI работы Батони, рыцарь-фигура в натуральную величину

Рубенса, Орфей - славного Давида; большие морские виды Вернста; огромный пейзаж Пуссена, “Римская богиня” Сальватора Розы и много меньших размеров оригиналов значительной ценности.

Другой салон с зеленой мозаикой также увешанный картинами. Тут были “Саморитянка”, Лука Джордон, Басеана, “Харитас” Романа Схидаве, “Три части света” Тициана, “Битва” Вуверманса, ”Святой Бруно” Алессо и много других.

Стоит здесь также чеыре столика из флорентийской мозаики, происходящих из Малого Трианона.

Здесь есть картины Доминикана, Рибейры, Спанеле, Бергхема, Схевоне... .

На первом этаже находятся покои самого графа сенатора Ильинского, украшенные малыми картинами Рембранта, Тенье, Павла Патера и других художников.

Покои сына сенатора Генриха Ильинского украшены работами Людвика Карраги, Ван-Дейка, Рембранта, Каспро, Нетшера, Вуверманса, Гонзалеса, Глаубера, Поллембурга, Орловского и других.

Кроме того, должен назвать значительную библиотеку, состоящую из 4200 книг, 12 больших папок рисунков, кабинет физический, ценную минералогическую и нумизматическую коллекции.

Раньше было также множество оружия в Романове, старинного и большой цены. Сейчас еще осталось с большим вкусом подобраного и уложеного в виде двух трофеев. Один из охотничьего оружия, другой из старинного восточного. Здесь есть оружие одного из Ильинских со старинной датой, панцырь с серебряными бляхами и турецкими буквами.

Особая зала - столовая с фамильными портретами, на когорых большая часть кисти Грассе, Лямпи, Пичмана".

/т.УІ стр.113-116; 119-120. Варшава, Ред Эд Дембицкнй/.

Особливою була любов Ілінських до дзеркал. В новозбудованій фабриці в Петербурзі було виготовлено два величезні дзеркала товщиною в 1.5 цаля. Сподівались, що дзеркала купить цар. Та Павло, оглянувши їх, сказав, що для нього вони занадто дорогі, але їх напевне купить його друг - сенатор Ілінський, який багатший за царя. Ілінський дійсно купив їх за величезну ціну. Щоб не пошкодити дзеркал, його кріпаки несли їх на носилках із Петербурга до Романова. Тому в описах палацу і покоїв /а їх було 120/ постійно згадується про дзеркала. В двох пурпурних салонах було встановлено 6 триметрових дзеркал, бронзова люстра французької роботи вартістю 1500 червоних золотих, малахітові столи, міфологічні статуї з Михайлівського палацу. Дзеркала були і в покоях графа, Тут же розміщувались сервізи із сербського фарфору, бронзові канделябри. люстри, порфір.

Російська цариця Катерина ІІ була в дружніх стосунках з королевою Франції австрійською принцесою Марією Антуанеттою. Її подарунки Катерині та речі з Версаля сгали закономірним явищем в імператорському домі.

Після смерті Катерини II її син Павел, котрий не любив матір і не хотів, щоб щось нагадувало про неї, подарував своєму другу графу Ільїнському всю обстановку її спальні, карету цариці та інші речі.

Так, в Романівському палаці з’явилися високої ціни ліжко імператриці, туалетне бюрко, подароване Катерині австрійською принцесою Марією Антуанеттою, чудові мозаїчні столи, міфологічні статуї.

Багато цінностей з Версалю опинилися в Романівському палаці після перемоги французької буржуазної революції і розправи над королівською сім’єю.

Гість Романова_; польський хроніст Едвард Хлопіцький з великим захопленням описав два мозаїчні салони, які були по-королівськи умебльовані. Один з них розрахований був на 200 осіб і використовувався для танців і бенкетів. Другий мав форму квадрата, оздоблений був червоною мозаїкою, а тому його називали червоним залом.

Географічний словник Польського королівства пише: „Давніше в Романові був чудовий палац, який мав понад 100 покоїв, в якому була каплиця, багаті колекції картин, скульптур, старовинних речей...”

Серед придбаних Ільїнським речей із Франції, особливо з Версалю /резиденції французьких королів/ - був сервіз із срібла, вартістю 15000 червоних злотих. Ці колекції знавці оцінили в понад мільйон карбованців.

Дивом із див була „золота зала". На одній її стороні були розміщені в два ряди картини, під другою між вікнами стояли малахітові столики. Збереглась літографія вигляду цієї зали. Вражає узорчаста підлога, виквикладена паркетом з цінних порід дерева: червоного, чорного, самшиту, лимонного дерева. До речі, такі паркети були в більшості покоїв палацу. Стеля була прикрашена багатою ліпниною. З неї спускалися прекрасні кришталеві люстри. Вся кімната: стіни, рами картин, стеля і люстри були позолочені, тому і називали її „золотою залою".

Перекази розповідають, що Ілінський хотів для оздоблення зали використати золоті монети, але цар не дозволив, бо на монетах був його портрет.

Третій добудований поверх мав залу довжиною 120 ліктів /69 метрів/, в якій росли дивовижні квіти і дерева. Зимовий сад служив для прогулянок в

осінньо-зимову пору. Були в крилах добудовані кімнати для самих почесних гостей.

Була в палаці і каплиця, або як її називали місцеві католики „палацовий костьол", в якій на богослужіннях мали право бути лише члени графської сім'ї, їх гості, наближені шляхтичі. Якщо допускалась прислуга - це був знак особливої довіри. Відкрита каплиця в 1804 році. Приміщення каплиці мало довжину 46 метрів і в ширину 15 метрів. На її стінах були картини із Священної історії. Старого і Нового завітів. У вівтарі - велетенське дзеркало заввишки 6 метрів, вартістю 30000 карбованців. Дзеркало, стеля, канделябри на мармурових колонах були прикрашені бронзовою оправою. Мала каплиця навіть дар папи Римського Леона XII.

Набір одягу та риз для священнослужителів був настільки багатим, що не одна католицька кафедра не могла похвалитись подібним.

Для обслуги, жителів-католиків був побудований костьол поблизу вулиці Німецької.

Будівництво палацу обійшлося в 10 мільйонів злотих. У придбанні цього багатства сприяла спадщина від Януша Ілінського, дядька Непомуцена /старости Чуднівського/, а також великих дарунків імператора Павла І, Олександра І, великого князя Костянтина, який був хрещеником Юзефа Ілінського.

Славився гостинний Романів Великий і своїми талантами. Власник Романова граф Ілінський влаштував у себе „комедію", балет і два оркестри в яких грало 100 музикантів і було ЗО співаків. У польських архівах є згадка про те що коли російський імператор Олександр 1 приїздив у гості в Романів, то при в'їзді його зустрічав з вітальними піснями графський хор з 84 співаків і обидва оркестри. Всі хористи Ілінських пройшли навчання в Римі. В духовому оркестрі грали переважно місцеві хлопці з кріпаків, яких на виступи одягали у фраки. Не дивно, що і зараз населення Романова в пам'ять діяльності їх предків носять „музичні" прізвища: Волтарніст, Смичок, Фагоцист, Співак, Лірник, Бубно та інші.

Кріпосні таланти Ілінських , як правило, проходили навчання в Італії, Франції.Але були запрошені до Романова і митці з Петербурга, Польщі, Італії, Німеччини, Франції. Вони складали італійську оперу, балет та театральну трупу. Серед артистів були подаровані російським імператором Олександром 1 12 балерин-кріпачок. Прімою-балериною і чудовою співачкою була кріпосна дівчина з Романова, яку граф віддав в науку в Паризьку консерваторію і звав її Романі, так що її дійсне ім.’я загубилося для потомків.

Оркестром керував відомий польський музикант і композитор Добржинський, в сім"ї якого в Романові народився відомий піаніст і композитор Їгнатій-Фелікс Добржинський (1807-1867 рр.}.

Українські пісні, які чув Ігнатій Фелікс Добржинський в Романові від трудового народу у дитячі та юнацькі роки, не могли не позначитись на його музичних композиціях. Започатковані народною творчістю зазвучали під його керуванням відомі на той час твори:" Руська пісня", "Ідилія", "Сільські пісні". Серед інших композицій Добржинського - симфонії, оркестрові увертюри та їх фортепіанні переклади, меси, реквієми, струнні квартети і концерти для фортепіано з оркестром. Писав Добржинський і опери. Ці твори з успіхом виконували талановиті кріпосні музиканти як в самому Романівському палаці перед численними і знаменитими гостями, так і за його межами: в Житомирі, в Бердичеві Києві, Одесі, Москві, Петербурзі, Вільно, Кракові, Варшаві.

Утримання іноземних фахівців: композитора Добржинського, скрипаля Яна Лензі, керівників оркестрів Кареллієча та Сіла, балетмейстера і найманих акторів обходилось графу в 500000 злотих щорічно.

Мистецтво романівських майстрів сцени було скрізь відоме, про нього пишуть в багатьох дослідженнях і спогадах, В історії українського драматичного театру записано; „Розкішним устаткуванням і пристойною трупою відрізнявся від інших кріпацький театр поміщина Ілінського в селі Романові на Житомирщині”.

Переважна більшість постановок були релігійного змісту, але й були такі відомі постановки як “Дон Жуан”. В них артистами виступав граф і члени його сім’ї.

Представники роду Ілінських уславились на різних поприщах і різними вчинками.

Граф Ян-Ілінський був знавцем і любителем музики. Є відомості про те, що він брав уроки музики у Відні в Кадера, Cальєрі та Бетховена і сам теж писав музику. З його симфонічних творів користувались популярністю оркестрові увертюри “Марія Стюарт”, “Ромео та Джульєтта”, два фортепіанні концерти, марш для двох оркестрів і хору, написаний і виконаний з приводу відкриття Київського університету, марші для духових оркестрів. Деякі з творів графа Ілінського були видані в Петербурзі і зараз зберігаються в Санкт-Петербурзькій музичній бібліотеці.

Анрі Ілінський кохався у мистецтві і був художником, малював з професійними майстрами. В 1984р. Державний музей образотворчого мистецтва їм.О.Пушкіна в Москві придбав сімейний альбом Ілінських. В більшості тут були малюнки і портрети, написані рукою Анрі Ілінського, причому всі роботи - з натури. На них відтворено чудові куточки Романова. малювались вони під впливом відомого художника Юзефа Процинського, який проживав в Романові і був хранителем картинної галереї Ілінських. Доля більшості картин Анрі Ільїкського невідома. Є лише відомості, що після пожежі в палаці (1878р.) зять Ілінського граф Стецький продав вцілілі картини та меблі Житомиру і Полонному, дещо потрапило в Польщу і Петербург.

Краще всього закінчити цю коротку розповідь про велич Романова й роду Ілінських словами польського письменника-белетриста Яна Дуклана Охотського: "Кожний, хто був у Романові, визнає, що прибув сюди із задоволенням, а покидає це місце з великим жалем".