"К житомиру село романово..."

З Жовтня 1917 року постановою Урядового Сенату за клопотанням наближеного російського царського двору графа Ілінського його улюблене мисливське угіддя Романів Великий здобуло статус містечка. До цього воно йшло довго.

“К Житомиру село Романово” - так починається перший відомий нам письмовий документ про наше селище під назвою Романів.

За легендами і переказами, згадками церковного літопису перше поселення стародавніх слов'ян на місці теперішнього Романова називалось Колуково.

Розміщалось воно на рівнині правого берега річки Лісної і захищалось річкою та ярами з крутими берегами, а з четвертого, північного боку болотом. Через річку, на чистому, піщаному березі було інше село - Ясногород. Обидва поселення були знищені татаро-монгольською навалою, бо страшна Батиєва дорога "до останнього моря" після взяття Києва проходила через наш край.

Письмових свідчень про це не збереглося, лише літопис "Повесть временных лет ..." пише про героїчну боротьбу розміщеного в нашій місцевості Колодяжного.

Вцілілі жителі оселились на три кілометри вище по р.Лісній. Селище назвали Романів. Пізніше приєдналося слово – Великий, так як недалеко було село з назвою Мала Романівка. Про ту назву церковний літопис пише, що жителі села Будичино після розорення їх татаро-монголами поселились біля лісу, де стояла одинока хата Романа і на відміну від більш багатолюдного Романова назвали себе Малою Романівкою. Руські землі залишались беззахисними, жителів рятували лише ліси, непрохідні болота. Багато назв місцевості та переказів, пов'язані з пізнішими подіями, коли татаро-монголи щорічно приходили на завойовані землі по данину. Тяжким становищем руських земель скористалося сусіднє литовське князівство. Литовський князь Гедемін захопив Волинь і вже після цього чекав тієї миті, коли знесилене Київське князівство можна буде приєднати до своїх володінь. Приєднання нашого краю до Литви не вберегло його від регулярних грабежів татаро-мокголами.

Тому литовці, які вважали себе постійними господарями завойованих руських земель, взялися укріплювати їх, будувати замки - фортеці. Всі села приписувалися до них і повинні були замки утримувати, ремонтувати, обороняти.

Для всього краю великого значення набуває Житомир, В XV - XVI ст. він стояв якраз на шляху татарських набігів і являв собою укріплене місто-замок.

Воно швидко відбудовується, зростає його населення, і вже в 1444 року Житомир згадується серед п'ятнадцяти найукріпленіших міст литовського князівства, яким було надано магдебурзьке право. Під цим же роком, вперше згадується Романів. Литовською люстрацією (опис-ревізія) в 1471 році Житомир-описується так: "Город Житомир, а в городе чотыри пушки, а пять тараниц, а

челяди два парубки и две жонки, а трое детей малых... У Житомиру ... корчом двенадцать, а с тех корчом на город идет с них по копе грошей плата".

Наш Романів своєю історичною датою нерозривно був пов'язаний спочатку з Житомирським укріпленим замком (поки був державною власністю), а потім з Чуднівським замком (коли став приватною феодальною власністю).

Описуючи його належність до Житомирського укріпленого замку, люстрація 1471 року подає про нього такі дані “К Житомиру село Романово....

А в том селе двадцять и семь данников, что дань дают: а теє данники дают дани десять колод меду, а иные люди новые а и те дают, коли ся медь родить; а й тут мост чинивали, а две колоде меду и полтреть ведра меду у пустовских землях, а тые все люди подмщиину дают.

А в том же селе девять поляниц, што землю не держат, а подымщину дают, а слуга один подымщины не дает.

А вси тые люди, данные й поляницы, болкуновщину дают с вола по три гроши. А с тых же людей со всих идет осмь колод овса на город, а ключнику идет от дани копа грошей. А с теж же земель даных идет 24 куниц".

Романів через зростання людності, швидко стає Романовим Великим, Романівською волостю, має від замку своїх урядовців, які контролюють всі навколишні поселення, тримають владу литовського князя по всій Романівській волості. Земля, яка вважалась власністю литовської держави, фактично була в спадковому володінні і користуванні селен. Проте їм заборонялось продавати землю, відписувати чи віддавати в дар стороннім людям.

Кожний селянин міг володіти землею лише тоді, коли своєчасно виконував всі державні платежі і повинності. Як видно з наведеного вище документу, жителі Романова за користування землею повинні були давати Житомирському замку ї данину натуральними продуктами для утримання гарнізону (медом, вівсом, хутром вбитих куниць).

Обкладалось грошовим податком , який тоді називався “подимним” і

кожне житло.

Плата за користування орною землею регулювалась болкуновщиною, тобто брався податок з кожного вола, як робочої скотини, з допомогою якої й обробляли важкі лісові і лугові грунти. Кількістю волів можна було визначити площу орної землі, якою володів двір. Обов'язкоми було також виконання різних оборонно-господарських робіт на Житомирський замок, Серед них і "мост чинивати й колодки й камене на той вежи й на городнях класти, подводи давати и нести службу на замок".

Не дивлячись на неспокійне житія того часу через бєззупиннні татарські навали, кількість населення зростала, зміцнювалось господарство.

Так, уже в наведеному першому описі-ревізії говориться про поселення в Романові нових людей, і що ці нові люди платять медову дань 13 відер, в той же час як старе населення платить 72 відра.

В інших письмових джерелах говориться, що Романівська волость мала 80 служб.

Поки що невідомі достовірні документи, які б говорили про розорення Романова частими на той час татарськими навалами, Сусідня Баранівська волость була зовсім спустошена. Таким розоренням сіл вирішив скористатися житомирський староста Дмитро Кмита, який, віднісши Романів до числа спутошених, випросив його в литовського князя у свою власність. Люстрація 1545 року відмічає Романівську волость за Дмитром Кмитою та його сином Богуфилом, Після смерті Дмитра Кмити волость була продана вдові князя Іллі Костянтиновича Острозького - Беаті Острозькій.

Так, Романівська волость з державної стала приватною, вільні селяни, які були державними данниками, стали закріпаченими, а сама волость із землі Київської перейшла у землю Волинську.

Литовська держава, не маючи своїх достатніх сил для закріпачення вільних селян та для організації відсічі татарським набігам, заохочувала для цього знать, і, в першу чергу, місцеву. Тому виросли і зміцніли князі Острозькі, з'явилась їх феодальна держава в литовському князівстві.

Рід Острозьких був відомий на Волині ще в часи феодального роздріблення. Його представники вели свій родовід від пінського князя Юрія Володимировича (пом. в 1292р.). Під час захвату руських земель, литовські князі, щоб поставити стару знать на службу Литовській державі, стали її підкуплювати. Великий князь Литовський Ягайло в 1386 році нагородив Федора Даниловича Острозького землею, кількома селеми, поселеннями і містом Острог, в якому була влаштована резиденція цих магнатів. За час свого князювання вони придбали і захопили 2760 сіл та 80 міст і містечок, в тому числі Романів і Романівську волость. Вони були приєднані до приватного укріпленого замку Острозьких в містечку Чуднів. В документах того часу він згадується як один з найсильніших; "в городе три пушки, а две пищали,,, А на месте людей полно, корчом 23".

Великі земельні володіння давали змогу князям Острозьким тримати власні значні військові сили, створювати укріплені замки, вести успішну оборону від татарських нападів, охороняти населення краю від татарського полону. За свідченням церковного статистика М.І.Тодоровича, загін козаків Острозьких під керівництвом отамана Шидловського переміг татар біля Колодяжного (Романівська волость). Пізніше з метою оборони краю (тут протікає прикордонна річка Случ) було збудовано чоловічий монастир, який неодноразово витримував облогу татар. Під час одного з боїв разом з його захисниками загинула жінка князя Івана Острозького Анастасія, Тому литовські князі дарували Острозьким такі високі урядові посади, як маршалка землі Волинської, воєводи Київського, старости Володимирського, мечника.. Під їх керівництвом було здобуто над татарами ряд перемог. Серед них визволення полонених в 1508 році і вигнання татарської лавини з руської землі, розгром нашестя в 1529 і 1533 роках.

Враховуючи, що князі Острозькі несуть значні особисті витрати на захист держави, уряд звільнив їх селян від сплати державного податку болкувщини (податок з вола) "в Оетрозе и в Полонном, и в Дубне, и в Звягли, и в Чуднове, и в Турове, и в Здетели, в тих его замках и в иных его дворах, которые он где мает у Отчизне нашей..."

Пізніше воно було конституційно оформлено як платежі князям Острозьким під назвою "Острозька ординація". В Київському Центральному Державному історичному архіві збереглися документи, які свідчать що по Волинській губернії ці платежі платило 76126 кріпосних душ (чол.населення) щорічною сумою 37853 крб. 87 коп.

В тому числі із сіл Романівської волості платили з Ясногорода - 49 кріпосних душ. Високої печі - 12, Синяви - 8, Монастирку – 1. Суми були значні. Наприклад, Печанівка, Нов.Миропіль, Ст.Миропіль і Булдичів платили 470 крб.75 коп.