Козацька дорога та гайдамацькі лози

Ця дорога починаєтьтся на лівому березі Случі і через міст піднімається на правий крутий берег, йде від зруйнованої татарами Фортеці Кам'янець на нове поселення Мирополя. Щоб підняти дорогу на правий крутий берег, її потрібно було розкопати, а щоб вона не розмивалась і не обвалювалась, круті бокові стіни облицювати камінням, як у фортеці.

Будували дорогу люди, які в нових умовах пансько-кріпацької неволі боролися за свою свободу та незалежність. Називалися вони козаками, тому й дорога їхня стала зватися козацькою.

"Ті з руського народу, - писав польський хроніст С.Градський, - хто не хотів ходити у ярмі й терпіти владу місцевих панів, ішли в далекі краї, тоді ще не залюднені, й здобували собі право на свободу... засновували нові селища і, щоб відрізнятися від селян, що належали панам, стали називатися козаками".

Так заселявся Миропіль, а коли і сюди докотилася панська експансія, то вони стали на відверту боротьбу з гнобителями. Якщо спочатку це були відчайдушні втікачі, які приєднувалися до повстання проти польської шляхти, то пізніше козацька дорога прийняла цілий загін миропільчан, що примкнув до повстанців Тараса Федоровича Трясила.

З кожним роком, з кожним новим повстанням зростали сили народного руху. Коронний гетьман М.Потоцький в листі польському королеві Владиславу IV писав; "Не було такого села, такого міста, в якому б не закликали до сваволі і не зазіхали б на життя та майно своїх панів і державців".

І коли в новому повстанні, яке перейшло у визвольну війну під проводом Б.Хмельницького, повстанці пройшли по козацькій дорозі - з народних борців Миропільщини був сформований Миропільський полк.

Козацька дорога повела його на бойові подвиги під Зборивом, Пилявкою, Берестечком, Батогом. Коли ж воєнні дії припинилися, замирення поставило питання про кордон між козаками і Польщею - козацька дорога стала прикордонною, а повсталий народ владно сказав; "Стій, ляше, по Случ - наше".

Польська шляхта знову ступила на козацьку дорогу. Але по цій же дорозі вона і втекла. Житомирський староста Тишкевич після поразки польських військ, під Батогом спішно виводить з Волині на Костянтинів польське військо. Козацькі предки знову повернулися у Миропіль, але їм не судилося там довго жити За Андрусівським миром Правобережна Україна була повернена Польщі. І за указом Петра І російські війська були виведені з Правобережної України. В указі говорилося: "...тогобочную заднепровскую Украину надлежит оставить полякам, тамошним же полковникам с полковою, согенную и рядовой козацкой старшиною, с козаками и прочими в подданстве нашем быть желающими с женами и детьми, со своими движимыми пожитками на жилище перейти в Малую Россию", тобто на Лівобережну 'Україну, Коли сюди повернулося польське військо, край був майже спустошений, всі жителі повтікали з навколишніх сіл.

Для зміцнення своєї влади Польща насаджує католицизм та уніанство, посилює феодальний гніт. Магнати, повертаючись у свої володіння та захоплюючи нові землі, оточують себе мілкопомісною шляхтою та польським населенням. Так, край козацької дороги з'являється польський костьол, а через дорогу на пагорбі - палац польського магната.

Козацтво на Правобережній Україні поступово зникло. Але живою залишилася пам'ять про нього, а дорогу, про яку йде мова, жителі вперто продовжували називати козацькою. Новими борцями за волю стали гайдамаки, їх рух поширився як стихійний протест проти соціально-економічного та національно-релігійного гніту. Спочатку втікачі створювали невеликі групи та загони. Вони ховалися в своїй місцевості в потаємних і недоступних місцях і вели непримиренну партизанську війну з польськими магнатами, захищали і підтримували українське знедолене населення.

Люди і понині пам'ятають ці схованки гайдамаків, місця їх розправи з польською шляхтою та їхніми прислужниками. На окраїні Романова , де кінчається вулиця Шевченка, за колгоспним двором аж до лісу тягнеться болотиста місцевість, вкрита кущами лози та терну. Називають це місце "Гайдамацькі лози". Переказують, що тут ховалися народні месники, з цього місця здійснювали вони напади на панів та їхніх прислужників.

Щоб вони підпалили панський палац графів Ільїнськнх. вирогідності мало, а те, що підтримували кріпаків в їхньому протесті не гасити пожежі, можна впевнитися, бо тривала та пожежа аж п'ять тижнів. А от пожежі на цегляному заводі, на фільварку, у вівчарнику, розгром у лісі мисливських будинків, непокора і виступи кріпаків, пропажа з поля необмолочених копиць хліба, були явно їх роботою. Таке припущення роблять і документи, і народні перекази. Недарма лайливим словом на адресу непокірних кріпаків від пана було слово "гайдамаки".

Розрізнений гайдамацький рух виріс у велике повстання, створювалися загони месників. У нашій місцевості діяли вони під Чудновом, Полонним, Баранівкою. Немає сумніву, що до складу цих загонів входили і наші земляки. Граф Ілінський стверджував, що існує організована змова проти панів і агітаторами в ній є священники та старообрядці. На жаль, ми не знаємо прізвищ народних борців у нашому краї. Але як пам'ять про них живуть назви: козацька дорога, козацька криниця та гайдамацькі лози.