Режисер-сценарист

«Таке поєднання в цій професії виникло зовсім недавно. З нашої точки зору, сполучення «режисер-сценарист» цілком можливе та сучасне, і при­пускає, що режисер зобов'язаний мислити не менш, логічно, ніж професійний драматург»¹³.

У творчій співдружності режисер дуже часто до­помагає сценаристу в роботі над сценарієм театралізованого масового свята чи видовища, тобто бере активну творчу участь у створенні драма­тургічної основи. Але це не означає, що режисер завжди зобов'язаний працювати в співдружності з драматургом. Формула чи сполучення, як говори­лося спочатку, «режисер-сценарист» припускає і поєднання цих двох різних, але в дечому близьких професій в одній особі — режисері.

Цим мистецтвом володіли багато видатних ре­жисерів, таких, наприклад, як О. П. Довженко, В. Е. Меєрхольд, С. Ейзенштейн, І. Туманов, Л. Курбас — список імен можна продовжити. Важ­ливо лише одне, щоб режисер міг мислити кате­горіями драматурга, «бачити» й «чути» життя, аналізувати документально-художній матеріал, який його цікавить. Хоча як форми творчого мис­лення вони мають суттєву різницю.

Починаючи працювати над створенням сце­нарію, режисер-сценарист повинен пам'ятати, що одна з головних якостей сценарію — це дієвість та видовищність. Олександр Петрович Довженко з цього приводу писав: «Твори, які я, сценарист, пи­шу, повинні бути, у першу чергу, — дієвими, і в третю чергу — дієвими і видовищними, і видовище повинно бути захоплюючим, пристрасним»¹⁴.

Сполучення «режисер-сценарист» у повній мірі можна віднести й до творців масових театралізо­ваних свят та видовищ, бо «драматургічні функції поєднання різнорідного та багатомовного ма­теріалу в єдину монтажну конструкцію завжди лежать на режисері»¹⁵.

Режисеру-сценаристу спеціалізації масових свят і видовищ необхідно пам'ятати, що, починаючи пра­цювати над драматургічною основою, тобто над сце­нарієм, він створює не психологічну драму, а масове театралізоване видовище «з усіма випливаючими звідси специфічними вимогами; створює не драма­тургічні характери, а їхню своєрідну квінтесенцію, не життєво-реалістичні образа людей, а, в певній мірі, узагальнені символічні образи, які дають мож­ливість синтезувати ідеї, запропоновані режис-ром»^>в. «Тому взагалі вся система образів масових форм театру принципово інша, ніж у звичайному те­атрі. Дія розвивається тут як результат зіткнення узагальнених понять, зібраних у видовищну форму динамічних символічних образів. Це пов'язано з особ­ливими умовами масових постановок, підвищеними вимогами організації глядацької уваги в ситуаціях, не завжди для цього сприятливих. Скажімо, для того, щоб утримати в стані переживання глядача, відда­леного від місця дії на багато десятків, а інколи й сотні метрів, необхідні особливі художні прийоми, плакатно доступні, видовищні за своєю суттю»".

Необхідно також пам'ятати, що в нелегкому ство­ренні драматургічного матеріалу (сценарію), а та­кож у його втіленні на сценічному майданчику, режисеру-сценаристу доведеться вирішувати дуже багато різних питань, як малих і, ніби незначних (скільки людей, наприклад, потрібно для масовки, куди посадити диктора чи ведучого тощо), так і гло­бальних, таких, наприклад, як ідейно-художні. Не­обхідно вирішувати також питання естетичних зв'язків масової дії, з одного боку, та літератури, пла­стики, руху, танцю, музики — з іншого. «Перед ним обов'язково постануть питання складного поєднан­ня видів мистецтва динамічних, процесуальних, просторово-часових: театру, кіно, концертних но­мерів, цирку — з мистецтвом просторово-статич­ним, позбавленим за своїм характером часового процесу»¹⁸. Він зобов'язаний професійно, яку драма­тургії, так і в режисурі, бути готовим до цього. А голо­вне, працюючи над режисерським сценарієм, треба «бачити» драматургічний матеріал на конкретному сценічному майданчику, «бачити» його в оригіналь­ному режисерському вирішенні в просторі, часі, мізансценах, художньо-музичному оформленні.

Закінчивши роботу над сценарієм, режисер-сценарист приступає до наступного етапу — прак­тичного втілення його на сцені. Це дуже складний, болісний та непростий процес. У ньому вступають у безпосереднє зіткнення написане слово і живий рух, статичність та динамічність дії, де в резуль­таті і створюється твір видовищного мистецтва.

Необхідно зупинитися ще на одному боці професії.

З деякого часу відчувається процес «інду­стріалізації суспільства». У масові свята та видови­ща режисери-сценаристи все більше та частіше вводять техніку різних видів (авіацію, піротехніку, радіо тощо). Відбувається взаємовплив техніки й мистецтва. У результаті виграє глядач. Бо монту­вання та художнє поєднання сучасної техніки з іншими видами мистецтв дають режисеру мож­ливість вийти за межі обумовлених кордонів, роз­ширити рамки подій, які там відбуваються, зроби­ти їх більш відчутними, видовищними, масштаб­ними та ефективними.

Висновок: сьогодні просторово-часове мис­тецтво, яким є масові театралізовані свята та видо­вища, не може обійтися без сучасної техніки, і фа­хівець зобов'язаний використовувати її великі мож­ливості для створення ідейно-художнього театра­лізованого масового свята. «Сучасний твір просторо­во-часового мистецтва — це органічний сплав мисте­цтва і техніки, де техніка увійшла в тканину сцені­чної розповіді, зробилась невід'ємним компонентом багатотемної й багатоступеневої структури, і знання можливостей техніки, застосованої в масовій дії чи естрадній виставі, також необхідні режисеру-сценаристу, як і володіння режисерським фахом»¹⁹.