Документ та його театралізація

Документ у творчості сценариста і режисера, як художньо-емоційний засіб впливу на глядача, і як правдиве віддзеркалення дійсності, все частіше з'являється у їхніх творах. «На рівних правах з по­бутовою драмою, комедією, водевілем, класичною трагедією та іншими сценічними жанрами жи­вить у театрі репортаж:, хроніка, памфлет, політогляд»^|32.

Факти і документи для митця завжди були опорою в його роботі над літературним сценарієм. Нарешті, документ — це достовірна хроніка подій і звершень, які відбуваються у нашій країні, у світі; це конкретна і невблаганна фіксація того соціально-економічного процесу, в якому за простим, нескладним і повсяк­денним ховаються глибинні й непідкупні свідоцтва боротьби, катастроф і героїзму народів.

Працюючи над будь-яким художнім твором і за­лучаючи до його створення документальний ма­теріал, митець прагне за його допомогою і підтримкою якнайправдивіше відобразити час минулий і сьогоденну дійсність, зробити їх кон­кретнішими і достовірнішими. Документ у такому мистецькому творі знаходиться немовби за збільшувальним склом митця, який крізь нього вдивляється в світ подій і звершень, а вже потім він немовби розчиняється в авторському задумі, часто змінює свої риси, час, а інколи і місце дії. Проте вся багатолітня творча практика підтверд­жує, що присутність у сценарії документу не може ігнорувати художню вигадку. Художня вигадка мо­же бути присутньою в будь-якому літературному творі, допомагаючи краще висвітлити і провести авторську думку, а також емоційніше її осмислити. «Яри цьому митець, залучивши до твору справжні події та персонажі, хоча і бере на себе, так би мо­вити, особисту відпов0альність за правомірність їхнього включення в ту чи іншу художню тканину, справедливо констатує, що втручання фактів дійсності в мистецтво є службовим у загальній художній конструкції твору».

Працюючи з реально існуючими в житті героя­ми, а значить, з майбутніми дійовими особами своїх літературних творів, залучаючи до твору ху­дожній матеріал, митець виробляє свою міру умов­ності, яка немовби «приміряє» художню вигадку до реально існуючих фактів і документів. У кінцевому результаті, у такому поєднанні вони виступають як цілісний твір. «Важливо підкреслити, що докумен­талізм у мистецтві не знаходиться в антагонізмі з художньою фантазією, оскільки він стверд­жується не тільки за рахунок насичення факта­ми традиційних форм, але і шляхом розвитку са­мостійних документальних жанрів» ¹³⁴.

Але перед тим, як говорити про театралізацію документу, необхідно вирішити, що саме будемо називати документом? Лише тільки папери, які мають відповідний штамп і печатку? Думається, що не тільки це! Документом може бути все те, що правдиво й правильно віддзеркалює дійсність. Енциклопедія подає визначення так: «Документ — зразок, свідоцтво, доказ, матеріальний об'єкт, який містить інформацію в зафіксованому вигляді й спеціально призначений для його передачі в часі та просторі. Носієм інформації може бути папір, перфокарта, фотоплівка, магнітофонна плівка тощо».

Наприклад, останній лист сина з фронту до ма­тері. Чи може бути лист документом? Може. Бо це — факт, об'єктивні дані, доказ присутності сина на місці подій. Цей лист важливий як для його сім'ї, так і для майбутнього покоління.

Документом може бути «Почесна грамота» за до­бру працю, стаття в газеті чи журналі, будь-яка довідка, яка засвідчує; чимало інших паперів мо­жуть виступати в якості документа.

Візьмемо документ і пройдемо той шлях, який проходить режисер, коли починає працювати з ним, театралізуючи його. Наш приклад — останній лист сина матері з Афганістану.

Так що ж будемо театралізувати? Лист? І так, і ні!

По-перше, театралізуючи лист (або інший доку­мент) режисер може «зазирнути» в лист, його зміст, у те, що там відбувається.

Наприклад, йдуть перші рядки листа, який пише матері солдат, а потім бачимо ніби очима солдата, що там відбувається. Хтось із солдат спить, хтось повернувся з розвідки, інший, як і наш солдат, пише листа, або повсякчас поглядає на фото, котре стоїть перед ним тощо. Ось про це і пише наш солдат. Теа­тралізація допоможе глядачеві побачити його дум­ки, мрії, спогади, бажання... А по-друге, сам доку­мент може наштовхнути режисера на створення як цікавого епізоду, так і всього сценарію загалом.

Перед тим, як театралізувати документ, треба провести велику і копітку роботу. І ця робота буде нагадувати роботу слідчого з розкриття тієї або іншої кримінальної справи.

Насамперед, треба буде дізнатися, що саме за людина наш солдат? Як він жив і працював, як ста­вився до людей, сім'ї, своїх товаришів. За яких об­ставинах було написано останнього листа. За що мав нагороди? Що говорять і думають про нього його товариші? Отже, необхідно пізнати, що чи хто стоїть за даним документом (листом), яка лю­дина «ховається» за ним! Тільки відповівши на всі поставлені питання, режисеру можна приступати до наступного етапу. Це створення самого літера­турного твору про цей документ, про людину, яка стоїть за цим листом. І тільки тоді, коли оповідан­ня чи якась інша літературна форма буде створе­на, можна приступати до її театралізації.

Читач побачив, що режисер перед тим, як теат­ралізувати документ, попрацював як сценарист. При- гадаймо: «режисер-сценарист». Тобто, така особ­ливість у роботі режисера притаманна його професії.

Режисер починає працювати над документом. Зрозуміло, що цей лист йому потрібен не сам по собі, а в контексті всієї майбутньої вистави (напри­клад, про воїнів-афганців, полеглих у цій незро­зумілій і непотрібній для наших людей війні).

Режисер починає дослідну роботу. Зустрічається з рідними загиблого воїна, з його товаришами, піднімає документально-художній матеріал (газе­ти, журнали тощо), у яких розповідалося б про цей відрізок часу чи епохи. Поступово збирається та формується документально-художній матеріал, він доповнюється різними побутовими та професійни­ми подробицями. Перечитуючи та аналізуючи все це, режисер обробляє і відбирає той матеріал, який «працюватиме» на обрану режисером проблему, яка червоною ниткою повинна пройти крізь весь май­бутній режисерський сценарій, а, значить, і через майбутню театралізовану виставу.

Скрупульозно відібраний таким чином матеріал ще і ще раз перевіряється режисером із позиції «ро­боти» його на проблему. І тільки на основі накопиче­ного таким чином документально-художнього ма­теріалу вивчення епохи і соціально-психологічного стану того часу, у режисера з'явиться задум.

Як написати оповідання чи сценарій? Коли було б так просто — то у нас були б одні письменники і поети. Тому можна тільки дати деякі існуючі на сьо­годнішній день практичні поради і рекомендації, які, природно, будуть небезперечними, але в прак­тиці режисерів вони існують. Ось одна з них. На­самперед, необхідно скласти план майбутнього літературного твору, заклавши в нього сюжет, ос­новні події, жанр та композиційну побудову. І тільки після цього приступати до створення самого твору.

Приблизний план майбутнього літературного твору буде виглядати, приміром, так:

1. Декілька слів про цю війну та її особливості;

2. Про героя твору;

3. Про його останній бій;

4. Про допомогу, яка запізнилася;

5. Про солдатський лист — останнє звернення до живих;

6. Про урядовий указ, який знайшов солдата після його загибелі.

Ось приблизний план майбутнього твору. Тепер, дивлячись на план, можна уявити і події, і дієвий ряд, і композиційну побудову, і жанрову основу та інше.

Тут ще раз доречно нагадати, що план майбутнь­ого твору, його створення треба обов'язково вивіри­ти по тій проблемі, яку режисер збирається висвіти­ти в майбутній виставі. Тому все зайве, яке не буде «працювати" на поставлену проблему, необхідно без жалю відкинути. Однак, вирішальну роль у теат­ралізації документа та всієї вистави повинна мати громадянська позиція митця, яка і визначить не тільки відбір документально-художнього матеріалу, але й саму постановку всіх публіцистичних завдань. Працюючи над документальним матеріалом і над

всім твором взагалі, особливу увагу необхідно звер­нути на пошук художньо-образного його вирішен­ня. У майбутній театралізованій виставі необхідно використовувати художньо-емоційні засоби так, щоб глядач зміг уявити дещо співзвучне з його осо­бистими думками і почуттями, що повинно зачепи­ти його, а також щоб вони були насичені хвилюючи­ми асоціаціями з сьогоденним життям.

Наведемо ще один приклад в роботі режисера над документом. Майбутнього режисера Надію Р. хвилювала проблема свободи слова, актуальної у всі часи і в багатьох країнах світу. Не оминула вона і нас. Режисер вирішила, що вирішуватиме вона її через творчість видатного поета, пісняра, актора В. Висоцького. В руках у неї був документ: Указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння В. Висоцькому Державної премії СРСР (посмертно).

Перші кроки режисера-сценариста — це зби­рання й обробка документально-художнього ма­теріалу. На той час (а творчість поета припадала на 60-80-ті роки XX століття) про його виступи писа­лось у пресі дуже мало, а коли щось і друкувалось, то, як правило, це був негативний матеріал. Вини­кало закономірне запитання: так чому і за що — Державна премія?!

З часом документально-художній матеріал було зібрано. В основу літературного сюжету було за­кладено бажання одного сучасного журналіста довідатися, як це могло статися. Для завершення своєї статті він прийшов до дружини поета.

Сценарно-режисерським ходом була обрана розповідь дружини поета про творчість, а також про відношення державних чиновників до постаті В. Висоцького.

Таким чином, ідейно-тематичне спрямування для майбутнього режисера було зрозумілим:

• проблема: свобода слова;

• тема: про видатного поета-трибуна, і про дер­жавних чиновників, які робили все, щоб слово, пісня поета не мали широкої аудиторії;

• ідея: «Хочеш, щоб твоє слово жило в народі —треба за це боротися»;

— надзавдання: кожний глядач, який ознайо­миться з цим матеріалом, повинен був задати собі питання: «А для чого я живу і працюю».

Коли ідейно-тематичне спрямування було виз­начене, режисер почала вибудовувати сюжет. Тоб­то почала писати сценарій, який би розкрив її ос­новні думки.

Нагадаємо, що режисер пише для себе, для своєї вистави, тому він дуже часто виступає і в ролі сценариста. Режисерський задум народ­жується паралельно зі створенням сценарію. А точніше — разом!

Сценарно-режисерський задум виглядав так: вивести постать поета-пісняра, зіткнути його з державними чиновниками, а розповідь вести від першої особи (тобто дружини поета). Вся робота повинна бути виповнена піснями Висоцького, де­які з них мали бути театралізованими.

У розповіді подати деякі факти, такі, напри­клад, як знайомство Марини Владі з Висоцьким, перші виступи за кордоном, його враження.

Далі були визначені основні події:

• перша — прихід до дружини поета журналіста;

• друга — вирок чиновників: творчість поета заборонити;

• третя — одруження з іноземкою;

• четверта — смерть поета;

• п'ята — присвоєння поету Державної премії (посмертно).

Був визначений і головний конфлікт — неба­жання державних чиновників визнати, що є такий поет Висоцький, а його поетичне слово і пісня — необхідні народу.

Жанр — драма (бо головний конфлікт розгор­тався драматично, безкомпромісно, діалоги — серйозні і теж безкомпромісні).

Залишилось визначити композиційну побудову твору та дати характеристики основним дійовим особам.

Таким чином був створений режисерський сце­нарій:

• пролог — це річниця смерті поета;

• зав'язка — прихід журналіста;

• розвиток дії — бажання журналіста з перших вуст дізнатися про життя і творчість поета, роз­ повідь про стосунки поета і державних чинов­ників;

• кульмінація — смерть поета; спад дії — продовження розмови дружини по­ета та журналіста;

• фінал — вихід чиновників, які вишукують но­ву жертву.

Можна навести ще багато прикладів, але треба знати, що суть не в тому. Документ у тому вигляді, у якому ми його маємо, театралізувати неможливо. Бо довідка — це довідка, а лист — це лист!

Головне — зрозуміти, що стоїть за цими папера­ми, які події наштовхнули когось написати листа чи видати довідку (це як приклад).

І коли режисер це зрозуміє, то перешкод в ро­боті по театралізації документів вже не буде.

Деякі поради режисеру, котрий працюватиме над створенням літературного твору на основі до­кументу.

Твір повинен бути не оповідним, а дійовим. Події ж мають бути конкретними, а герої твору по­винні активно чогось прагнути, щось відстоювати, щоб прослідкували ся їхні конкретні цілі.

Необхідно звернути увагу на наявність головного конфлікту—це одна з основних вимог у створенні як літературного твору, так і всього сценарію загалом.

Які засоби художньої виразності можна засто­совувати, працюючи над документом? Різні. Все залежить від режисерського задуму. Це може бути музика, шуми, світло, пантоміма тощо. Взагалі — все те, що допоможе глибше, емоційніше і цілес­прямованіше розкрити зміст подій, а також відно­шення автора твору до них.