Театралізація вірша

Перед тим, як розпочати роботу з театралізації вірша, необхідно, насамперед, полюбити цей літе­ратурний твір, зробити його своїм, близьким і зро­зумілим, щоб дуже хотілося читати та перечитува­ти його рядки, і кожного разу знаходити в них нові барви, художні образи.

Театралізація вірша має декілька етапів. Пер­ший етап в роботі — це обов'язковий режисерсь­кий дієвий ідейно-тематичний аналіз матеріалу, визначення проблеми, котра хвилює автора, а та­кож теми й ідеї. Обов'язково треба звернути увагу на надзавдання: в ім'я якої мети автор твору ство­рив його. Треба пізнати, які думки та почуття во­лоділи ним, коли він працював над цим віршем. І тільки коли режисер чітко зрозумів думку твору, ідейно-тематичне спрямування, можна продовжу­вати роботу над літературним матеріалом, тобто — роботу над дієвим аналізом твору.

Коли режисер закінчив роботу над дієвим аналізом, визначив основні події, конфліктну та жанрову ситуацію, він починає працювати над ре­жисерським задумом. Це дуже копіткий і важли­вий процес, про нього вже неодноразово говорило­ся вище, тому зупинятися на ньому не будемо, тільки нагадаємо, що без режисерського задуму, тобто головного плану побудови майбутнього зоро­вого художнього твору, приступати до подальшої роботи над твором неможливо. На цьому етапі дуже важливим для режисера є «включення» в роботу його творчої фантазії й уяви, котрі повинні базуватися тільки на режисерському задумі. Задум повинен виникати тільки на базі то­го твору, над яким в даний час працює режисер. У кожного режисера є свій підхід до роботи з теат­ралізації вірша. Розглянемо один із них.

Працюючи над літературним твором, читаючи та перечитуючи його рядки, перед внутрішнім зо­ром режисера, як правило, виникають «зорові» малюнки з цього вірша, сценки, епізоди, худож­ньо-емоційні образи. Інколи це схоже на ми­готіння кінокадрів на кіноекрані, іноді — в музич­ному та кольоровому супроводі. Герої твору почи­нають в уяві режисера «оживати і діяти». Щоправ­да, їхні дії непослідовні (за сюжетом даного твору) і дещо хаотичні.

Під час цього періоду режисеру треба не думати і не дбати про послідовність цих «кінокадрів», а запи­сати їх на папері в розвитку, в дії, а також, по мож­ливості, у звуковому й кольоровому оформленні.

Але треба зрозуміти, що ці «миготіння кіно­кадрів» — це не якась містична уява чи фантасма­горія душевно хворої людини! Вони базуються на конкретному дієвому режисерському аналізі літе­ратурного матеріалу.

Коли всі ці сцени, картини, художні образи «ук­ладуться» у свідомості режисера, — роботу з теат­ралізації літературного твору можна продовжува­ти далі.

На наступному етапі режисеру необхідно ще раз перевірити літературний матеріал, й починати ви­будовувати всі попередньо виписані сцени, карти­ни, але вже відповідно до сюжетної послідовності тих подій і вчинків, які відбуваються в літератур­ному творі.

Якщо у створеному режисером відеоряді вчинків і подій не вистачатиме якихось ланцюгів, то необхідно їх виявити на основі аналізу й творчої уяви режисера, знайти у творі й добудувати.

В основі ідейно-художньої побудови всього відеоряду твору повинна бути подія, як стрижень, на­вкруги якого розташується образно-емоційний стрій художньо-документального матеріалу.

Останнє. Коли всі сцени, картини, художні об­рази займуть належне, відповідне до режисерсько­го задуму місце, можна приступати до наступного етапу — втілення його на сценічному майданчику.

Необхідно пам'ятати, що не всі вірші вимагають театралізації, лише ті, що несуть змістове, ідейно-ху­дожнє навантаження й виступають у виставі як са­мостійні сценічні образи. Окрім віршів, які потребу­ють театралізації, є вірші «зв'язковім, що служать змістовим містком між епізодами та номерами у сце­нарії,

вірші - «монологи», що використовуються в про­логах та епілогах, вірші «інформатори«, котрі вводять глядача в запропоновані обставини, коментують їх.

Практика довела, що жоден театралізований те­матичний вечір чи видовище не обійдуться без включення до сценарію тематичної підбірки віршів.

Кожна нова робота над літературним твором — це народження єдино можливого, на даний випа­док, режисерського вирішення, котре прийде не­одмінно, але тоді, коли режисер до кінця зуміє відчути його громадянську необхідність, гостроту ситуацій, глибину та яскравість характерів, чітко уявить місце дії, відчує атмосферу майбутньої вис­тави. Так — вистави! Бо втілення вірша, хоч і неве­ликого за розміром літературного твору — це вже вистава. Вистава в мініатюрі. Які цілі й завдання ставить перед собою режисер, театралізуючи вірш, тобто роблячи його «зримим»?

По-перше, глядач має можливість синтетично­го сприйняття літературного твору. А домагається цього режисер за допомогою застосування сукуп­ності різних художніх засобів виразності багатьох видів мистецтв, шляхом розкриття в художньо-образній формі авторської думки.

По-друге, режисер художніми засобами мис­тецтва емоційно впливає на глядача, намагаючись викликати в нього ряд складних асоціацій, які по­винні підвести глядача до сприйняття всього ху­дожнього образу твору, а також допомагає розши­рити та узагальнити рамки подій, які там відбува­лися. Вірш, таким чином, буде видовищним. Але це видовище не в ім'я доступності й розваги, а за­ради поглиблення змісту й емоційного впливу на глядача, на його думки, емоції, образ мислення. І, нарешті, своєю роботою, своїм твором режисер ви­ховує глядача.

Наприклад, режисер працює над віршем Васи­ля Симоненка «Дід умер». Нагадаємо цей твір:

От і все.

Поховали старезного діда,

Закопали навіки у землю святу.

Він тепер вже не встане

І ранком не піде

Із косою під гору круту.

І не стане мантачкою тишу будити,

Задивлятися в небо, як гаснуть зірки.

Лиш росою по нім буде плакати жито

І пливтимуть над ним непомітно віки.

От і все.

Поховали хорошу людину.

Повернули навіки у лоно землі.

Та невже ж

Помістились в тісну домовину

Всі турботи його.

Всі надії,

Жалі?!

Та невже ж то

Йому все віднині байдуже —

Чи світитиме соніуг,

Чи ніч напливе?

Біль у душу мою закрадається вужем,

Відчай груди мої розпанахує, рве.

Я готовий

Повірити в царство небесне,

Бо не хочу,

Щоб в землю ішли без сліда

Безіменні, Святі,

Незрівнянно чудесні,

Горді діти землі,

Вірні діти труда.

Хай шалені гудить

Над планетою весни,

Хай трава пнеться вгору

Крізь листя старе...

Я не вірю,

Що дід із могили воскресне,

Але вірю,

Що ні —

Він увесь не умре.

Його думи нехитрі

Додумають внуки,

І з очей ще віки пломенітимуть в них

Його пристрасть і гнів.

Його радощі й муки,

Що, вмираючи,

Він передав для живих.

Отримавши завдання інсценізувати вірш, ре­жисер довго думав, перебираючи твори різних по­етів і, нарешті, зупинився на вірші В. Симоненка «Дід умер». Цей вірш увійшов у збірку поета, яка мала назву «Тиша і грім». Збірка побачила світ 1966 року. Скільки років пройшло, а вірш і сьогодні зачіпає за живе. Тому що сила поезії в тому, що во­на не має визначеності часом. Проходять роки, а вона ніби написана для сьогодення.

«З перших рядків, — говорив майбутній режи­сер, — у мене перехопило подих. Прості слова не­мовби навиліт пронизали серце своїм драматиз­мом. Відчувалося, що автора твору смерть діда глибоко вразила, і поставила такі болючі питан­ня, що одразу відповісти на них було дуже важко. Вмерла людина. І що — це все? Невже нічого не за­лишилося від неї на землі, по якій вона ходила, пра­цювала, виховувала дітей. Болюче питання!»

«А тепер це питання, — говорив студент, — схви­лювало і мене, як людину, як громадянина. І та відповідь, яку дав поет в кінці вірша, мене повністю задовольнила. Тобто ті думки, ті почуття, якими жив на той час поет, стали мені зрозумілими і, коли можна так сказати, — моїми почуттями й думками».

Коли вибір твору було затверджено, студент приступив до роботи.

Перший етап роботи над будь-яким твором — це режисерський аналіз. У режисерському аналізі першим пунктом є ідейно-тематичний аналіз. На­гадаємо ще раз, що входить до нього: проблема, те­ма, ідея, надзавдання. Проблема — питання, яке хвилювало автора, коли він взявся за перо. А хви­лювало його — невже зі смертю людини все закінчується, все обривається? І нічого, окрім мо­гили, не лишається?

Тема— нелегке трудове життя діда; про онуків, які «доспівають його пісню».

Ідея— все, що робиш на благо людей, залишається в їхній пам'яті, у подальших вчинках і справах.

Надзавдання— кожен, хто ознайомився з тво­ром, повинен задати собі питання: те, що я робив і роблю — чи піде на користь людям? Чи підхоплять мою справу онуки, учні, послідовники?!

Наступний етап в режисерському аналізі літе­ратурного твору — це визначення подій, головного конфлікту, жанру та композиційної побудови.

Події: — «поховали діда»;

• «та невже ж то йому все віднині байдуже?»;

• «ні, він увесь не умре».

Головний конфлікт твору — небажання автора твору миритися з тим, що дід «пішов» і нікому нема до цього діла.

Композиційна побудова твору:

• зав'язка — поховали діда;

• розвиток дії — думки, які виникли після похо­вання діда;

- кульмінація — «його думки нехитрі додума­ють онуки»;

• фінал зливається з кульмінацією.

Є така особливість в клубній драматургії — кульмінація співпадає з фіналом. Ось і в цьому ви­падку, на думку студента, кульмінація співпала з фіналом.

Жанр твору. Пригадаймо, що жанр визначається за розвитком головного конфлікту (це основний принцип визначення), і допоміжні: діалоги, а також події, що відбувалися протягом всього сюжету. Інко­ли — назва твору. Усі перераховані принципи дають змогу режисеру визначити жанр, як драму.

І останній пункт, який входить до режисерського аналізу твору. Це — характеристики дійових осіб.

Коли над режисерським аналізом літературного твору робота була закінчена, майбутній режисер приступив до роботи над «режисерським задумом".

Працюючи над режисерським задумом, йому стало в нагоді те, що він сам із села. І вся робота, яку робив у творі дід, і обставини, у яких проходи­ло його життя, студенту були знайомі не з книг, кінофільмів або розповідей друзів. Ні! Він сам прийшов із того життя!

Ще раз перегортаючи та аналізуючи літератур­ний твір, пригадуючи своє життя в селі, у думках студента, у його творчому баченні почали з'явля­тися картинки з минулого життя: він із хлопцями вночі пасе коней, зі своїм батьком засіває поле зер­ном пшениці, вони косять цю пшеницю, а ось сес­три в'яжуть снопи, а ось...

Таким чином по краплині вимальовувався задум.

Він також вирішив, що основними засобами ви­разності при втіленні твору на сцені будуть слайди з життя діда, музика драматичного звучання (не­величкий сільський оркестр, який часто грає і на похованнях, і на весіллі}, а також головні герої: од­носельчанин, у якого після поховання діда з'яви­лися ці думки, та онуки діда.

Для того, щоб чіткіше вимальовувалась ідея твору, режисер увів онуків, які ходять за дідом, а один із зошитом, і все цікаве і потрібне записує до нього. У кінці режисерського задуму, після поховання діда, йде декілька слайдів: поле достиглої пшениці, онуки серед поля, один із онуків гортає свій зошит...

А потім батько з синами, онуками діда, беруть ко­си і йдуть косити хліб. І це дасть право односельчани­ну в кінці вистави сказати: «Ні! Він увесь не умре. Йо­го думки нехитрі додумають онуки». Далі за текстом.

Приклад, який ми навели — це одне з багатьох можливих вирішень, і сказати, що тільки так тре­ба робити, — неправильно. Шляхів багато, але во­ни повинні бути обов'язково виправдані. І головне, щоб думка, закладена автором в літературному творі, знайшла своє пряме відображення і в режи­серському задумі, і в його втіленні на сцені.

Наступний етап в роботі — це втілення режи­серського задуму.

Весь творчий процес щодо втілення даного літе­ратурного твору режисер проходив тим же шля­хом, як і в роботі над будь-якою п'єсою: спочатку був період роботи режисера з виконавцями за сто­лом — «застольний період», де режисер з творчою групою аналізував літературний твір; потім було ознайомлення постановчої групи та виконавців з режисерським задумом, після того — робота на сценічному майданчику, де режисер вирішував свої думки в просторі і часі тощо.

Аналізуючи сучасну режисерську практику в ро­боті над малими літературними творами, а, зна­чить, і роботу по театралізації вірша, можна вже сьогодні виділити деякі існуючі практичні спрямування. Наприклад, робота режисера над віршем, як над театральним монологом, де виконавець чи гру­па виконавців від особи автора ведуть розповідь про події, авторські роздуми тощо. У цьому випадку важливе значення має саме літературне слово ав­тора, його ідейно-тематична спрямованість, підтекст, логіка, тобто через режисерсько-виконав­че сприйняття літературного твору — до розкриття головної авторської думки.

У цьому напрямі роботи головне місце належить дійовим особам твору та їх виконавцям, які несуть авторське слово, його думку для глядача. А фонова (допоміжна) група за допомогою художніх засобів виразності допомагає в розкритті цієї головної ав­торської думки, розширює та доповнює її.

Наприклад, вірш «Рудий», режисерська робота студента Володимира Р. {автор твору невідомий). Твір має чіткий літературний сюжет із послідовними й конкретними подіями, дійовими особами, вираз­ними головним конфліктом і композиційною побу­довою. Написаний як віршована п'єса в мініатюрі, тобто авторський текст поданий через діалоги.

Зміст: після випускного шкільного вечора Воло­димир, на прізвисько «Рудий» (так його називали товариші за рудий колір волосся), вирішив навча­тися на «клоуна», але почалася Велика Вітчизняна війна. Володимир прийшов у військкомат, але там йому відмовили. Він, як і його товариші, не зміг ли­шитися осторонь цих подій, і після довгих та різно­манітних біганин, пошуків опинився в партизанському загоні. Почалися нелегкі партизанські будні. Але раптом командування загону дізнається, що на тимчасово окупованій території німці для себе й для населення містечка вирішили відкрити цирк. Після деяких коливань та роздумів Володимир по­трапляє до цього цирку. На арені він не витримав і «викинув» такий номер про «новий порядок», що од­разу опинився за ґратами. Потім — суд і розстріл. Чудом урятувався, але довелося ампутувати ноги. Закінчилася війна. Перед Володимиром постала проблема: як жити далі? Але сила волі, жадоба до активного життя митця були сильніші за драма­тичні обставини. Він почав тренуватися і через де­який час повернувся до улюбленої професії на про­тезах, знову працював клоуном. Ось стислий зміст вірша. Проаналізувавши літературний твір, режи­сер основну увагу вирішив приділити головним ге­роям твору та подіям, які відбувалися навколо них.

Визначивши у творі головну авторську думку, основну мету і завдання дійових осіб, їхню на­скрізну дію, режисер повів їх через всі події, зіткнення й боротьбу до головної авторської дум­ки, до надзавдання.

У роботі над цим твором режисер пішов шляхом роботи над віршем, як над міні-п'єсою, в основі якої лежить діалог. Тут були чітко визначений сюжет, конфліктна ситуація, зрозумілі кінцеві цілі та задачі дійових осіб, тому головну авторську думку, її ідей­но-тематичну спрямованість несли основні дійові особи, а фонова група (за режисерським задумом, це були однокласники Володимира, які перевтілю­валися по ходу дії на німців, партизан, мешканців невеличкого міста, і знову на товаришів Володими­ра) допомагала розкриттю головної думки.

Друге спрямування в роботі над віршем — це шлях асоціативно-образний. Режисер шукає еквівалент художньо-образного вирішення ав­торського літературного тексту.

Трапляється це тоді, коли художній твір не має чіткої форми театрального діалогу, а є філософські, авторські узагальнення, роздуми про сьогодення і майбутнє тощо.

Наприклад, вірш «Атомна зима», режисерська ро­бота студента Ігоря К. Зміст твору: все, що колись бу­ло для людини зрозумілим і дорогим, мало мораль­но-етичні людські цінності раптом пропало, пере­творилося на холодну, стиглу, порожню атомну зиму. Як жити далі? Як дивитися в очі майбутньому?

У цьому прикладі режисер пішов шляхом роз­криття суті літературного твору через пошук його художньо-образного вирішення. Він шукав худож­ньо-асоціативний еквівалент з метафорами, сим­волами, за допомогою яких можна було б передати авторську тривогу, біль і надію.

Так поступово в його режисерському задумі з'явився образ — символ бога війни Марса, який са­мовіддано бив у барабан і закликав всіх людей на війну; поруч із ним витанцьовувала його подруга — «Смерть», яка розривала обійми закоханих, перетво­рювала все живе на мертве. З'явився в режисерському задумі й образ «Автора», котрий ходив серед руїн розбитих сердець закоханих і дзенькав своїм дзвіночком, зупинявся і вдивлявся в зал, де сидів глядач, і немовби запитував у них: «Тобі все зро­зуміло?! Наступним можеш бути ти. Не сиди, а дій!»

На ці символічні образи та дії режисер поклав слова вірша. Глядач бачив, що стоїть за словами, що на нього чекає.

Третій шлях — це шлях, що поєднує перший і другий варіанти.

Для глибшого проникнення в літературний твір, для емоційнішого його відчуття й впливу на гляда­ча, режисеру необхідно у своїй роботі використову­вати різні засоби художньої виразності, такі, як му­зика, пластика, хореографія, світло тощо. Вони до­поможуть глядачам побачити й почути твір, зро­зуміти й відчути всю його глибину, режисерське надзавдання вистави, розкрити й узагальнити філософські поняття авторських думок та подій.

При детальному ознайомленні, а краще, при по­глибленому вивченні всіх видів мистецтв у режисе­ра виховується смак як до різних видів мистецтв, так і до самої літератури. У майбутньому це допо­може йому перекласти літературний твір та інші художні структури на мову театру.

Для цієї мети можна використовувати й різні технічні та шумові засоби, які допоможуть глядачам ширше зрозуміти глибину подій, перенестися у виз­начене автором місце дії і знову повернутися назад, відчути його колорит, атмосферу сцен, епізодів.

Декілька порад щодо роботи режисера над теат­ралізацією вірша. Вірш для театралізації на пер­шому етапі навчання необхідно вибирати із сюже­том, бо твір, побудований на одних емоційних сприйняттях і особистих враженнях автора, дуже важко піддається театралізації.

І ще. Коли працюєте над окремим віршем, кот­рий не входить до канви сценарію, над яким ви працюєте, — це один підхід в роботі; коли підби­раєте літературний твір (вірш), який входить до сюжетної лінії сценарію, то бажано, щоб цей вірш працював на головну думку всього сценарію. А го­ловним критерієм відбору повинні бути:

• ідейно-тематичне спрямування;

• художня цінність;

• сюжет;

• емоційне сприйняття;

• можливість пластичного вирішення ма­теріалу на сцені.

Як краще читати вірш: одному чи групою? Ду­мається, що неможливо говорити про жорсткі рам­ки, про якусь застиглу, нединамічну форму вико­нання: робити тільки так — і не інакше. Це непра­вильно. Усе залежить від задуму режисера, від йо­го трактування художнього твору.

Наприклад, текст твору можна розбити по ро­лях, можна створити групу виконавців, котрі діятимуть на фоні ведучого, або вести розповідь від автора твору тощо. І ще! На сьогоднішній день режисерська практика має декілька напрямів театралізації літературного матеріалу. Про це вже говорилося. Але тепер мова про ілюстрацію. Нехай режисерів не лякає цей термін. Ілюстрацію застосовують у багатьох видах мистецтва, таких, наприклад, як живопис, книжкова графіка то­що. Велика Радянська енциклопедія пише: «Зобра­ження, котре супроводжує і доповнює текст (малюн­ки, графіка, фотознімки, репродукції, карти, схеми тощо), є ілюстрацією». І боятися цього не слід, особли­во на перших етапах у роботі з театралізації вірша. Ре­жисеру треба звернути увагу тільки на те, що ілюстру­вати текст необхідно не на «пряму», тобто « в лоб», — що бачу, те й показую. Ілюстрацію треба розуміти й використовувати тільки як просте художнє оформлен­ня літературного тексту за допомогою різних худож­ньо-видовищних засобів виразності,