Монтаж- як форма організації матеріалу

Основи теорії та практики монтажу, як форми організації матеріалу, завжди привертали увагу видатних теоретиків та практиків як кіно, театру, естради, так і масових театралізованих заходів. Вони добре розуміли, що монтаж — це не тільки «склеювання» кадрів у кіно, номерів на естраді то­що, а й набагато складніше явище в мистецтві.

«Монтаж¹, — писав М, Ромм, — це не тільки вміння чисто формально та вишукано склеїти ка­дри. Монтаж — це думка художника, його ідея, ба­чення світу, відображене в підбірці та. співставленні шматків кінематографічної дії, покликаної відобразити на екрані реальне життя»

Інший видатний режисер та педагог С. Герасимов писав про монтаж так: «...монтаж — іуе образ; монтаж — це думка,; це не тільки форма викла­дення, не тільки пошук такої форми — це безпосе­реднє існування й пряме викладення художньої ідеї кінорежисера. Монтаж має зміст; монтажне ба­чення— предметне» "

«У 20-ті роки в молодому радянському мис­тецтві виникло нове поняття — «монтаж». Саме слово «монтаж:» також: було новим визначенням, яке прийшло в мистецтво з сучасної техніки». І далі: «Першим вісником сучасної монтажної структури в театрі стала «Містерія-буфф», яка визначила новий шлях створення сучасної теат­ральної дії— монтажної. Уданому випадку, мова йде про художню цілісність, народжену великою кількістю різнорідних елементів, які були міцно поєднані монтажною структурою» "⁵.

У цій незвичайній п'єсі В. В. Маяковський поєднав різні види мистецтва: балаганні трюки, сьогоденний життєвий матеріал агітвистав, філо­софські узагальнення та інше. Зібрані під одним «дахом» п'єси, вони породили нові грані нового ми­стецтва.

До монтажного вирішення й до використання різних видів мистецтв у виставі «Містерія-буфф» наближається за своєю структурною побудовою мистецтво театралізованих масових видовищ. Тут теж під одним «дахом» сценарію зібрані номери різних видів мистецтв, підпорядковані єдиній ре­жисерській меті. Вони теж породили нові грані но­вого мистецтва. «Природно, що кожна епоха по-своєму опановувала проблеми монтажного єднан­ня в різних видах мистецтв. У двадцяті роки XX століття шлях монтажної методики вишукувався на різних етапах у взаємозв'язку законів розчленування, єднання, зчіплювання, сумісництва. Так освоювався новий метод, який отримав глибинну значимість завдяки логічно виправданому співставленню різномовного та різноманітного. Мистецтво, побудоване по методу монтажу, вірно і точно віддзеркалювало життя. Проти­лежні явища, різко і раптово співставленні, давали новий зміст» "

Значний інтерес для кожного, хто займається мистецтвом масових театралізованих свят та видо­вищ, становлять роботи видатного актора й режи­сера В. Яхонтова, котрий приділяв увагу монтажу, як формі організації матеріалу, і особливу увагу мон­тажу на стику документу та художнього матеріалу. У своїх роботах він також обґрунтовував та широко використовував принцип контрастної побудови ма­теріалу. Він говорив: «Саме різкі грані, різкі ритмічні відмінності приводять до багатства

фарб та поєднують їх у новий єдиний твір, де грані кожного елементу сяють, несуть свій емоційний настрій, працюють на загальну задачу»

Роблячи перші висновки, можна сказати, що суть та зміст монтажу не у формальних прийомах «склеювання» та поєднання кадрів, епізодів, но­мерів, а в розкритті ідейно-художнього змісту тво­ру, його авторської концепції.

Треба пам'ятати, що монтаж починається не під час «склеювання» шматків плівки чи з'єднання те­атралізованих номерів та епізодів на сценічному майданчику, а набагато раніше. Монтаж почи­нається під час розробки режисерського задуму, починається у свідомості режисера і продов­жується в період роботи над сценарієм, а пе­ревіряється в процесі численних репетицій. Таким чином, термін «монтаж», який спершу означав тільки «склеювання-збирання» різних деталей та частин сценарію в єдине ціле, нині знайшов новий художньо-естетичний зміст. «У наш. час термін «монтаж» використовується у двох значеннях. Перше значення — це технічний творчий процес обробки, відбору та поєднання відзнятого ма­теріалу. Друге значення — монтажно-образна структура, система взаємодії кадрів у фільмі, ко­тра є його естетичною особливістю» "

У роботі над монтажем режисеру треба знати деякі фактори впливу на монтажну побудову, що й визначають його сутність. По-перше, це — РИТМ. Монтаж починається з визначення правильного розміру в часі всіх номерів та епізодів. Ритм но­мерів, епізодів та всього заходу вимірюється постійним задоволенням глядача у змінах думки, рухомості сюжету та розвитку характерів дійових осіб. Ця необхідність і визначає довго впливовість кожного номеру та епізоду.

А що таке «ритм» взагалі?

Нагадаємо, ритм — це чергування напруги та послаблення, прискорення та гальмування, котрі періодично чергуються й повторюються.

Другим фактором монтажу є СТИЛЬ.

Стиль залежить від індивідуальності художни­ка, а також від ідейно-творчих завдань, що стоять перед митцем сьогодні. За своєю природою, стиль може бути драматичним, ліричним, епічним, ро­мантичним тощо. У О. П. Довженка, наприклад. був романтичний стиль, а у В. Пудовкіна — спокійний життєво-достовірний. Усе залежить, на­гадаємо, від тих завдань, які стоять перед митцем сьогодні та їхніх індивідуальних смаків, нахилів. Свій вплив на монтаж додає і ЖАНР твору. Напри­клад, комедійна ситуація будує монтаж миттєвий, стрімкий, який складається з коротких монтажних фраз, має бути чітким та точним у показі. Драма ж потребує повільного показу життя, тому монтаж не буде таким стрімким, як у комедії чи детективі. Треба пам'ятати, що кожний жанр має свої закони, котрі й визначають відповідні ритмічні побудови як епізоду, так і всієї вистави загалом.

Наприклад, у театралізованому масовому видо­вищі, присвяченому 80-річчю Київського річково­го училища, стиль всієї вистави був неспішний, широкий та роздольний, ніби сам Дніпро. Тому й монтажні переходи від одного номера до іншого були плавні, ніби неспішна течія Дніпра.

Повільно розсувалася завіса, і глядач бачив па­лубу корабля, що потрапив у туман. Моряки не­квапливо, без метушні робили свою нелегку спра­ву. Для того, щоб підтримати дух товаришів, капітан заспівував знайому всій команді пісню, котру потім підхоплювала вся команда. З цих повільних професійних рухів та дій команда пере­ходила до плавного танку «Яблучко».

Такий монтаж, широкий та повільний, був про­тягом всієї театралізованої вистави.

Монтаж має дві сторони: по-перше, виступає як з'єднання номерів, епізодів, окремих частин в єди­не ціле — це зовнішній, зоровий бік монтажу; по — друге, виступає як поєднання внутрішньої наскрізної лінії дійових осіб чи груп.

Монтаж масових театралізованих видовищ та свят оперує як умовними, так і справжніми часом і простором. Цим відрізняється від інших видовищ­них мистецтв.

Одиницею монтажу в масових театралізованих видовищах є НОМЕР. Номери складаються в монтажні фрази, які, у свою чергу, складаються в епізоди. Декілька монтажних епізодів складають­ся у блок, котрий є великою ритмічною частиною сценарію.

Якими формами монтажу користується сучас­на режисура сьогодні? їх багато, перераховувати всі немає рації. Зупинимося тільки на тих, які най­частіше зустрічаються сьогодні в режисерській практиці. ЦЕ — ПОСЛІДОВНИЙ, ПАРАЛЕЛЬНИЙ, КОНТРАСТНИЙ, ОДНОЧАСНИЙ та РЕМІНІСЦЕНТ-НИЙ монтажі.

Послідовний монтаж: будується в хроно­логічному порядку, послідовно, в історичному роз­витку та логічно-поступовому напрямку. Напри­клад, такий монтаж був застосований у теат­ралізованій виставі, присвяченій 80-річчю Київського річкового училища, де одна подія логічно виникала з попередньої — і так до фіналу. Усе життя училища було показане послідовно від дня його заснування й до сьогодення.

Паралельний монтаж— чергування, на перший погляд, ніби не пов'язаних один з одним фрагментів, чергування подій, котрі переплітаються, перекрива­ють одна одну до нового сюжетного та логічного за­вершення, надаючи фрагментові нового звучання й осмислення. Наприклад, в одній театралізованій ви­ставі показали епізод звалення тоталітарної систе­ми, наступним фрагментом був кінокадр: весна, квітнуть сади, поле вкривається різнобарвними квітами. На перший погляд, різні фрагменти, проте. Йдучи один за одним, вони доповнюють події та зміст, надають іншої, глибшої ідейно-художньої спрямованості думці.

Таким чином, паралельний монтаж — це такий художній прийом, коли повсякденне життя і події показані в поліфонічному звучанні та осмисленні, коли думка у глядача виникає не з літературного сценарію, тобто слова, а із співставлення розрізне­них кадрів, номерів, що в поєднанні і надають думці нового, незвичайного, а інколи і неочікуваного осмислення, і розкривають загалом авторсь­ку позицію до тих подій, які там відбуваються.

Контрастний монтаж. Цей термін має фран­цузьке походження. Це — різко висловлена проти­лежність у психології, у сприйнятті деяких явищ чи об'єктів. На фоні одного явища інше виступає гостріше. Так, наприклад, чорний колір поруч з білим виглядає ще чорнішим тощо. В основу цього художнього прийому, таким чином, покладено чер­гування епізодів та номерів згідно з їхнім настроєм та характером. Тобто: темне чергується зі світлим, веселе із сумним, драматичне з комедійним.

Одночасний монтаж:. Частіше за все він викори­стовується в театралізованих кіно концертах або концертах, де є одночасна дія на сценічному май­данчику в поєднанні з кінокадрами на екрані. На­приклад, іде на сцені пантомімічна картина «ко­сарі», а на кіноекрані показуються фрагменти хлібного поля. Цей монтаж дає змогу розширити рамки всього епізоду, вийти на узагальнення думки.

Ремінісцентність. чи монтаж із деформацією часу — це художній прийом, де використовуються спогади людей, повернення до минулого. Це, як правило, численні ретроспективи, перенос дії в минуле чи майбутнє, співставлення прожитого ча­су з сьогоденням. Усе це поглиблює твір, служить посиленню драматичного конфлікту, надає дії на­пруги, загострює розповідь.

Монтажне мислення режисера. З чого воно складається? Мабуть, з уміння розкласти той світ, який він бачить, і з яким творчо співпрацює, на складові елементи з тим, щоб потім з'єднати його знову, але так, як він його бачить, розуміє та сприймає. І як підсумок — це виникнення нового світу художніх образів.

Тепер можна зробити деякі висновки, а саме:

1. Монтаж — засіб художньої виразності.

2. Ритм, стиль, жанр є обов'язковими елемента­ми монтажу.

3. Монтаж, як правило, залежить від індивіду­альності художника, його світогляду.

4. Монтаж — категорія естетична.

Таким чином, монтаж, як форма організації ма­теріалу, необхідний режисеру в його роботі над ви­довищно-театралізованим заходом. Це образ мис­лення режисера, форма викладення матеріалу, йо­го мова, котрою він повинен володіти досконально.