Про форму композиційної побудови твору

У режисерському задумі важливе місце належить формі побудови вистави. Форма— це сукупність си­стем, прийомів і засобів виразності змісту, ідо дик­тується процесом зображення в часі й просторі з од­ного боку, і художньою ідеєю — з іншого.

Форма, насамперед, залежить від режисерсько­го задуму, бачення режисером матеріалу, з яким він збирається працювати, розуміння режисером сьогоднішнього глядацького сприйняття.

Форма — це те, куди «увіллється» оброблений режисером документально-художній матеріал і розташується у визначеному порядку.

Форма, як посудина, обов'язково повинна існу­вати. Якщо її немає— режисер її вигадує: іноді, ви­ходячи з конфлікту п'єси чи сценарію, іноді, коли сценарій не дуже якісний {а таких завжди буває більше), виходячи з жанру, — це дає об'єм виставі, а також приносить успіх. Наприклад, працюючи над виставою М. Горького «На дні» відомий режи­сер Л. Варпаховський залишив традиційні форми. Працюючи з художником Боровським, котрий оформлював виставу, він накреслив на папері дві вертикальні і дві горизонтальні лінії, запропону­вавши покласти у них всю майбутню декорацію вистави. Вертикаль — це колодязь двору, куди мешканці «притулку» виповзають весною погріти­ся на сонці, а горизонталь — це, відповідно, сам «притулок»: ряди нар, здавлених низькою стелею.

Театральною формою ми називаємо комплекс­ну організацію всіх засобів виразності у виставі, яку спрямовано на втілення змісту та донесення його до глядача.

Форма— це архітектурна побудова вистави, а ком­позиція — це принципи організації побудови вистави.

1. Темп сценічної композиції.

Темп сценічного розвитку — поняття відносне й залежить від швидкості змін частин і мотивів у ви­ставі. Існує три різновиди темпу: рівномірний, прискорений та уповільнений.

При прискореному темпі збільшується кількість подій. Пружина інтриги розкручується швидше.

При рівномірному темпі відбувається відносно рівномірний розподіл дієвого ряду та розвиток колізії.

При уповільненому темпі зменшується кількість подій, інтрига розкручується з великою потугою.

2. Ритм сценічної форми.

Ритм — це швидкість мислення, прийняття рішень та їхнє виконання в просторі та часі. Темп, насамперед, залежить від внутрішнього ритму ви­стави, а сам ритм залежить від запропонованих обставин, у яких відбуваються події.

Лінія сюжету, ЇЇ фабульна структура, створює сюжетний ритм, лінія наскрізної дії створює дієвий ритм, лінія пластичного малюнку вистави створює мізансценічний ритм. А все разом ство­рює ритм вистави.

3. Розділи композиції.

Вступ — це особливий розділ композиції, який не впливає на сутність композиційної форми. Вступ виконує сигнальну функцію, закликає гля­дача до уваги: «зараз почнеться». Це також засіб укладення з глядачем домовленості про міру умов­ності гри, про засіб існування сцени і залу, про жа­нрове та емоційне відношення до тих подій, які відбуватимуться протягом всієї вистави.

Друга функція «вступу» — введення глядача в художній світ вистави, викладення відчуття ідеї режисера, а також образу вистави.

Вступ дає інформацію про місце та характер подій і боротьби.

«Експозиція» — це компонент фабули: відобра­ження життя персонажів у період зав'язки та роз­гортання конфлікту, що відрізняє її від передмови, тобто «висхідної» події.

В «експозиції», як правило, надається інфор­мація про запропоновані обставини, котрі склада­ють фон сценічної дії, викладаються історичні умови, в яких відбувається дія.

Вступ та експозиція — суть художнього простору вистави: перший формується і розвивається як фон, атмосфера, друга — як система готових до дії сил.

«Зав'язка». У композиційній будові за «експо­зицією» йде зав'язка. Зав'язка — це перша подія, початок розвитку конфлікту, драматичного вузла, або новий, якісніший сплеск конфлікту.

Зав'язка є одним із головних режисерських ак­центів.

«Розвиток боротьби».

Розвиток боротьби — це основний зміст серед­ньої частини композиції. Боротьба отримала свій початок. Намітились сили, які поступово втягну­лися в боротьбу. Вона розгортається, набуває сили і переростає в кульмінацію.

«Кульмінація»: всім протиборствуючим силам зрозуміла мета кожної групи, у хід випущено всі контраргументи. Напруга боротьби досягає апо­гею. У кульмінації вирішується питання, яке всіх турбувало. Якась сила вирішує це питання на свою користь.

«Спад дії» — боротьба ще траває, але поступово переходить в її закінчення, у догравання. І на­решті...

«Фінал» — боротьба закінчена, треба поставити на ній крапку.

«Епілог» — це розділ, де говориться про по­дальші долі героїв.

Ще декілька слів про специфічну композиційну побудову масового театралізованого заходу. Спра­ва в тім, що у багатьох виставах дуже часто співпа­дають «кульмінація» та «фінал». Вони немовби зли­ваються і ставлять єдину емоційну крапку всієї ви­стави. Необхідно додати, що театралізовані масові заходи, як і театральні вистави, не завжди буду­ються за класичним зразком. Усе залежить від ре­жисерської думки, від того чи іншого питання. Ре­жисер, відповідно до свого задуму, може починати театралізований захід, наприклад, з фіналу, а потім дія переходить на початок і продовжується далі. Композиція твору може будуватися і зовсім інакше: наприклад, без прологу. Повторюємо — все залежить від режисерського задуму.