Композиційна побудова масового театрааізованого видовища

Поняття «композиція» — від латинського «со-розіііо», тобто складати, будувати. Термін, запози­чений з теорії живопису, з'явився в теорії драми десь у середині XIX сторіччя. Протягом деякого ча­су він зазнав незначних, але суттєвих перетворень та поглиблень, виходячи з фахової необхідності та сучасного розуміння театральної драматургії.

У масових театралізованих видовищах компо­зиційна побудова теж завжди займала важливе місце. Це, якщо можна так сказати, «креслення бу­динку» на папері, інженерна споруда, проект з усіма «будівельними» блоками й деталями, котрим відве­дено своє власне місце, і кожна з яких має своє особ­ливе призначення. Будівельники добре знають, що неможливо будувати дім чи іншу споруду без доско­нально розробленого інженерного проекту, або найпростішого креслення. Неможливо починати пра­цювати над сценарієм, не розуміючи, яка конст­рукція чи «інженерна» думка буде в нього закладена.

Театральна вистава, як і масове театралізоване дійство, є єдиним цілим, але водночас складається з окремих частин та епізодів, які логічно пов'язані один з одним. Співвідношення цих частин та епізодів, їхнє розташування по відношенню до цілого і є композицією вистави.

Вибудовуючи композицію, режисер, насампе­ред, втілює свій задум, а глядач за допомогою композиційної побудови має змогу сприйняти все те, що відбувається на сценічному майданчику, слідкувати за подіями та їхнім розвитком.

Композиція вистави будується на основі компо­зиції драматичного твору (сценарію), проте може бути зміненою відповідно до режисерського заду­му для поглиблення ідейного спрямування (напри­клад, введення прологу, епілогу, перекомпоновка окремих складових частин тощо).

Режисер, змінюючи композицію драматичного твору, має пам'ятати про основні принципи утво­рення композиції: повторюваність, контрастність, видозміна, розробка дії, подій, характерів, сюжет­них ліній.

Для створення сценічної композиції вистави ре­жисер повинен визначити основні сценічні події майбутньої вистави та розподілити драматичний твір на так звані режисерські епізоди.

«Композиція визначає внутрішню структуру твору, логіку доказів закладеної в неї ідеї, що дуже важливо для режисера масового видовища. Компо­зиція — це організація дії, отже, і відповідне роз­ташування матеріалу. Коли сюжет народжує дію, то композиція визначає його логіку, темп, ритм, тобто вносить у дію чітку організацію, дисциплінує його»⁸⁹.

Може виникнути запитання: чи можна говори­ти про якісь закони композиції? Хіба літературні твори будуються за якимись приписами, за встановленими правилами? Відповідаючи на це запи­тання, О. Толстой у своїй доповіді «Про драма­тургію» писав: «В архітектоніці є канони і є закони— цього не треба плутати. Канони — мир їхньому прахові. Закони архітектоніки, так само як зако­ни архітектури, виходять із глибокого вивчення матеріалу і завдань будівництва.

Побудова п'єси — архітектоніка — визна­чається тим, що глядач за дві з половиною години повинен сприйняти закінчені історії групи персо­нажів. Звідси закон: у п'єсі — нічого випадкового».

Це розуміли такі видатні режисери, як К. Станіславський, А. Таіров, Е. Вахтангов, Л. Курбас, В. Мейєрхольд та інші, котрі завжди серйозну ува­гу приділяли композиційній побудові своїх вистав. При цьому В. Мейєрхольд дуже чітко й твердо по­ставив вимоги до самої структури вистави з по­зицій сприйняття її глядачами. Він говорив: «.П'єса повинна зважати на здібності глядача до сприй­няття. Коли всі акти п'єси написані з виключної силою, провал вистави забезпечений: глядач та­кого навантаження) іе витримає.

П'єса стоїть на трьох точках опори:

1. Початок. Він повинен бути захоплюючим, принадним, має обіцяти.

2. Середина. Одна з картин цієї частини повин­на бути надзвичайною за силою, нехай б'є по нер­вах, боятися цього не треба.

3. Фінал. Тут потрібен ефект. Але не потрібна напруга.

Між цими точками вся протоплазма драми мо­же бути дещо розжижена. Взагалі, нічого не тре­ба робити екстрактами. Навіть у віршах добра рима запам'ятовується тоді, коли виникає в ото­ченні більш-менш звичайних співзвучностей)'^.

Висловлювання видатного майстра сцени з по­вною відповідальністю можна віднести і до режи­сури масового театралізованого видовища, до його композиційної побудови.

Створення композиційної побудови твору вима­гає зупинитися на його основних законах, а саме: законі цільності художнього твору, законі типізації, законі контрастності і законі підпоряд­кованості.

Перший закон — закон цільності. Він скла­дається з декількох основних рис.

- Основна риса — нероздільність композиції, тобто неможливість сприйняття майбутнього тво­ру як окремих самостійних частин, тобто епізодів.

- Друга риса— це неповторність елементів ком­позиції, її форми, характеру, запропонованих обста­вин тощо.

-1, нарешті, третя риса— це необхідність зв'язку та взаємної узгодженості всіх елементів композиції. Закон типізації. Має три основні риси, а саме:

- типовість характерів і типовість обставин, у яких розвивається дія сюжету, тобто створення об­ разу, в якому через характерне передається типо­ве, через поодиноке — особливе і загальне;

• розвиток сценічної дії у просторі й часі (розви­ток сюжету, характерів, конфлікту тощо).

• новизна побудови, пошук незвичайного в бу­денному, тобто естетичне відкриття.

Закон контрастів. Головною рисою закону є виразність через співвідношення протилежного як основи управління психологією глядацького СПРИЙНЯТТЯ

.Закон підпорядкованості. Головною рисою закону є його залежність від художньої композиції, світогляду, стилю автора й режисера.