Ідейно-тематична спрямованість театрааїзованого масового виловища

Режисер починає працювати над сценарієм, і вже після першого знайомства перед ним виника­ють різні запитання: «Яку проблему вирішує ав­тор?», «Про що сценарій?», «Яка його ідейно-тема­тична спрямованість?» тощо.

«Початок роботи над п'єсою — найважливіший момент, — підкреслює Я. С. Станіславський, — тут починає визначатися вся цінність п'єси для життя тих людей, які коли-небудь прийдуть до театру дивитися виставу»⁸².

Для того, щоб відповісти на ці та інші запитан­ня, режисеру необхідно провести поглиблений аналіз твору. Це дасть йому можливість пізнати найпотаємніші авторські думки, його відношення до тих проблем, які він піднімає, ідейно-тематичну спрямованість всього твору в цілому.

«Театральний аналіз — опора майбутньої вис­тави. Тут режисер «анатомує», розглядає, вивчає, оцінює, відкидає, стверджує, — говорив К. С. Стані­славський, — знаходить ключ до задуму, плану і ма­теріального оснащення вистави, тут народжу­ються образні характеристики, вирішується пи­тання про виправлення, доповнення або переста­новки тексту, накреслюються акторські та режисерські «епізоди», формується логічна послідовність подій і вчинків, визначається лінія головної (основ­ної, наскрізної) дії та її «протоків»^вз.

Аналіз — це метод дослідження. У даному ви­падку — дослідження літературного твору епохи та місця, де відбувається дія, та запропонованих обставин, що породили різні проблеми. У будь-якому аналізі первинним є ціле. Сценарій, тобто літературний твір, є тим цілим, над яким працюва­тиме режисер. Він повинен відокремити й виявити для себе, для свого пізнання цілісного матеріалу окремі частини, котрі складатимуть ціле.

Однією з частин, точніше розділів, буде визначен­ня ідейно-тематичного спрямування. З яких суттєвих частин складається ідейно-тематичний аналіз?

По-перше, це «проблема», яку визначає автор у творі, по-друге, — «тема», і, по-третє, — «ідея».

Що таке «ПРОБЛЕМА»?

«Проблема» — це питання, котре хвилює авто­ра як громадянина та митця, і яке він повинен спробувати вирішити сьогодні, зараз.

«Ідея» — це викриття сутності явищ дійсності, илр знаходяться в основі даного твору, і в ній завжди закладено, як говорив Чернишевський, «винесення вироку» цим явищам дійсності ^Б4. Таким чином, «Ідея» — це спроба вирішення тієї проблеми, яку автор заявив у своєму творі. Необхідно додати, що да­леко не у всіх п'єсах чи масових театралізованих за­ходах поставлена проблема вирішується. А. П. Чехов говорив, що завдання драматурга — заявити проблему, а вирішувати ЇЇ має суспільство, життя.

Декілька слів про «Тему».

Дуже часто в колі друзів чи колег по роботі гово­римо про погоду, врожай, навчання тощо. Це, так би мовити, теми наших бесід. Інколи ми розши­рюємо тематику нашого спілкування, залучаємо до неї більш конкретні й поглиблені явища дійсності.

Наприклад, тема нашої бесіди — Велика Вітчиз­няна війна. Але війна тривала чотири роки. У війні брали участь багато країн, вона проходила і на суші, і на морі, і в повітрі, і в тилу ворога, і на пе­редньому краї. Значить, треба конкретизувати те­му нашої бесіди, виділити ті питання, котрі будуть цікавими для учасників розмови. Літературознавці визначають це поняття так: «Тема — це основна проблема, визначена автором, котра організує різноманітний зміст твору в цілісну єдність» ^8В. «Тільки визначення певної проблеми, яка цікавить автора, дає можливість конкретизувати тему»^т.

«Звичайно, ми повинні розуміти загальну те­му, що розширює масштаби твору, поглиблює йо­го філософський зміст. Але вирішувати у виставі ми повинні тільки конкретну проблему, що фор­муватиме конкретний розвиток дії>>⁸⁷. Із такими визначеннями можна погодитись, але режисери більш схильні поняття «Тема» визначати так: це ко­ло життєвих явищ дійсності, що відображаються автором у творі, і пов'язана з ними соціальна про-блема, котра хвилює автора.

Вважаємо, що конкретніше й точніше, ніж ска­зано про тему та проблему різними авторами, го­ворити немає потреби. Правда, можна дібрати ще кілька висловлювань відомих літературознавців та режисерів, але повторюємо — немає сенсу, бо ска­зано все точно, конкретно й чітко.

І все ж таки, визначення такого поняття як «проблема» серед режисерів масових театралізова­них заходів викликає деякий сумнів.

Основна сутність суперечок: чи треба виділяти, коли працюєш над сценарієм масового театралізо­ваного заходу, таке питання, як «проблема»? Чи можна обійтися і без неї? Обмежитися загальним визначенням теми. Чому так відбувається? Чому деякі «спеціалісти» наполягають саме на такому підході? Відповідь буде майже однозначною: вони не бажають стикатися з копіткою, а часто й виснажливою чорновою працею над драматургічною основою та сценічним втіленням. Бо кожна нова робота — це новий творчий пошук, нові труднощі, котрі знову й знову треба долати.

Спробуємо стати на їхній бік й подивитися на це питання з їхньої точки зору. Подивитися, як відбу­вається у них «творчий процес»!

Припустимо, що визначена тільки загальна те­ма театралізованого заходу. Що ж далі? А далі по­чинається робота по добре проторованому шляху, тобто відбір знайомих художніх номерів, знайомих до «болю» артистів, відповідно до визначеної за­гальної теми. І немає для таких «спеціалістів» зна­чення: відповідатиме цей номер конкретній про­блемі чи ні. Важливо, щоб він був тільки цікавим і видовищним, відповідав загальній темі.

Наприклад, масове театралізоване видовище «День Києва" відбувається вже багато років. Пи­тання: чим кожна наступна вистава відрізняється від попередніх? А нічим! Може змінитися місце відкриття, тобто місце дії, може бути перенесений акцент режисерського пошуку з одних творчих ко­лективів на інші, може змінитися порядок прове­дення всього театралізованого заходу. Що ще? Ре­шта — деталі! Все за довгі роки відпрацьовано, пе­ревірено, відлагоджено!

Виникає питання: чи необхідно в такому разі побудувати одне, але добре збудоване театралізо­ване видовище, а потім кожного року переносити його, уникаючи попередніх прорахунків у сценар­но-режисерській роботі? Думається, що так воно, майже, і робиться. А коли це так [у цьому не треба сумніватися), то «ТЕМА» й «ІДЕЯ» в таких заходах мертві і не потрібні, бо вони не «працюють», не

відповідають життєвим вимогам сьогодення. Вони визначені раз і назавжди! Звичайно, театралізова­ний захід, коли пройде деякий час, забувається, і його можна знову «повторити», використовуючи ті ж сценарно-режисерські прийоми. Але в чому тоді зміст повторів і заходів, в чому їхнє призначення сьогодні? Де творчий пошук, де вирішення сього­денних питань, тобто проблем? Впевнені, що за такого підходу до роботи ніколи не підніметься соціально-громадянська активність людей, не відбудеться «включення» глядача у вирішення тих соціально-моральних та економічних питань і проблем, якими живе наше суспільство.

Висновок: щоб уникнути «мертвечини», щоб зростала соціально-громадянська активність лю­дей, треба в кожній роботі шукати і знаходити но­ву проблему, котра б робила глядача небайдужим до наших заходів. Наприклад, яку проблему можна рекомендувати сьогодні такому театралізованому видовищу, як «День Києва»? Думається, що однією з найважливіших є проблема відродження націо­нальної культури (є й інші, менш болючі та акту­альні проблеми, котрі чекають на час вирішення). Названа проблема з позиції сьогодення є чи не найактуальнішою (щоправда, треба обумовити, що таку важливу проблему вирішити в одній окре­мо взятій п'єсі чи театралізованому заході важко. Але обходити її не треба).

Можна навести інший приклад: новорічні теат­ралізовані видовища. Яка тут може бути проблема?

І чи треба в такому заході, скажуть деякі спеціа­лісти, говорити про проблеми? Веселись, смійся ось і все призначення таких театралізованих за­ходів! Переконані, що призначення, особливо дитя­чих свят, сьогодні не тільки в цьому. У святі такі про­блеми, як навчання, пізнання навколишнього світу, вибір свого місця в житті й інші не менш болючі пи­тання мають бути присутніми завжди. При­дивіться, які сьогодні наші діти. Напівголодні, напівроздягнені, напівграмотні, напів..! Навчатися і працювати не хочуть, у них сильно розвинені спо­живацькі тенденції, їх спокушає безтурботне, легке життя, яке їм нині звідусіль пропагують. Ось вам і клубок проблем. І яких! Тому не зважати на них сьо­годні неможливо. Але, звичайно, треба всі ці про­блеми вирішувати не в «лоб», а, наприклад, через ігри, дитячі забави, спілкування та інші доступні та близькі дітям форми сприйняття. Тоді театралізо­вані масові заходи набудуть відповідного значення, котрого так не вистачає дітям сьогодні.

Які ж вимоги, з професійних позицій, висуне про­блема перед режисером у процесі його роботи над твором? Вимоги будуть жорсткими й конкретними: насамперед, режисер, з позицій громадянина, пови­нен знайти, а потім у своєму творі відтворити хвилю­ючі його проблеми і спробувати, нарешті, дати на них відповідь. Перед залученням до твору фактичного до­кументально -художнього матеріалу режисер повинен передивитись його, вивчити, опрацювати, а вже потім скомпонувати в окремі номери й епізоди, і за

допомогою сценарно-режисерського прийому об'єд­нати в єдиний, цілісний твір. Нічого зайвого та не­потрібного. Залишитися повинно тільки те, що відпо­відатиме проблемі, а значить і «працюватиме» на неї. Хто або що вирішуватиме залишати той чи інший до­кументально-художній матеріал в конкретному но­мері чи ні? У вирішенні цієї проблеми режисеру допо­можуть надзавдання та наскрізна дія. Вони «підка­жуть» і місце номера в загальній канві вистави, і не менш важливі інші моменти в її творчому вирішенні. Тоді неможливо буде включити в театралізований захід просто цікавий номер, що не відповідатиме ви­сунутій у даному заході проблемі, він обов'язково «ви­падатиме» з сюжету та драматургічної канви всієї ви­стави, і глядач одразу це помітить.

Ще один приклад, але вже професійного підходу до створення, організації та проведення масового те­атралізованого заходу — це ігри Доброї волі, що від­бувалися в Америці в місті Сієтл штату Вашингтон.

Ігри Доброї волі, Яка може бути тут проблема? Бігайте, плигайте, грайте і знайомтеся! Беріть участь! Невже цього замало? Замало! На сьо­годнішній день цього замало. І це дуже добре ро­зуміли організатори Ігор. Окрім спілкування, а та­кож розуміння один одного, як головної теми всього свята, його змісту — була закладена цілеспрямова­на та хвилююча всіх проблема виживання наших дітей (дітей всієї планети) у цьому страхітливому світі. Режисерсько-постановча група підпорядкову­вала все цій проблемі. Візьмемо «Відкриття» чи «Закриття» Ігор Доброї волі. Усі художні номери, усі публіцистичні виступи, й уся загалом сюжетна кан­ва були підпорядковані тільки цій проблемі, а тому кожний художньо-публіцистичний номер продов­жував цю тему та розвивав думку попереднього. Нічого зайвого. «Треба виламати мури, які без нас створені обставинами розвитку художньої думки і, взагалі, мистецтва, пробити певний мур і погля­нути на справу фундаментальніше. Я веду все до цього настільки, наскільки мені вдасться вас на­штовхнути на перший широкий погляд на справи, на ширше ставлення до всяких питань, які перед нами стоять» ^т. Так говорив своїм студійцям Лесь Курбас. Його висловлювання актуальні й нині.

Висновок: коли сценарист чи режисер почина­ють працювати над будь-яким театралізованим за­ходом — необхідно чітко визначити його конкретну ідейно-тематичну спрямованість, а також, в обов'яз­ковому порядку, виділити проблему, котра буде хви­лювати митців як громадян, і котра на сьогоднішній день є соціально значимою для суспільства. Пробле­ма сконцентрує увагу на дуже важливім питанні, не дозволить сюжету театралізованого заходу «розва­литися», відійти в бік, а тема розсуне межі, зосере­дивши в собі ширше коло питань, котрі й працюва­тимуть на розкриття найважливішого питання, тоб­то тієї проблеми, котра хвилює на сьогоднішній день як авторів театралізованого заходу, так і тих, хто прийде дивитися цей захід.