А.С.Горбов режисура видовищно – театралізованих заходів

ЗМІСТ

Від автора 5

I РОЗДІЛ

1. Масове театралізоване свято, його місце

та значення 7

2. Декілька слів про режисера як організатора творчого процесу й режисуру як фах 15

3. Режисер-сценарист 19

4. Про традиції та новаторство 24

5. Режисерський сценарій ЗО

6. Режисерська експлікація 42

7. Декілька слів про режисерський задум 44

8. Організація та режисура масових сцен 58

9. Про художній образ 76

10. Художній образ в масовому театралізованому святі та видовищі 89

11. Режисерський прийом, режисерська

деталь та їхнє значення 94

12. Про засоби ідейно-емоційного впливу 97

13. Про технічні засоби 102

II РОЗДІЛ

1. Режисура видовищно-театралізованого заходу 109

2. Ідейно-тематична спрямованість театралізованого масового видовища 115

3. Композиційна побудова масового театралізованого видовища 124

4. Декілька слів про конфлікт у масових театралізованих заходах 132

5. Мізансцена — мова режисера 139

6. Про жанр та його значення в роботі режисера над театралізованим масовим видовищем 152

7. Ознаки жанру 157

8. Жанрові різновиди 158

9. Монтаж — як форма організації матеріалу... 160

10. Театралізація видовищно-театралізованих

заходів 169

11. Театралізація вірша 180

12. Робота режисера над "зримою" піснею 195

13. Документ та його театралізація 208

14. Робота режисера над "зримою" байкою 218

11. Деякі особливості режисури театралізованого тематичного концерту....228

11. Режисерсько-постановча група 249

III РОЗДІЛ

1. Теоретично-практичні умови підготовки режисера видовищно- театралізованих заходів 253

IV. ЛІТЕРАТУРА 258

ВІД АВТОРА

Під час навчання студент спеціалізації "Режису­ра видовищно-театралізованих заходів» повинен оволодіти основними фаховими навичками з різних предметів, які викладаються протягом трьох років.

Від одиничного, парного, масового етюдів до інсценівок драматургії малих форм (вірш, байка, казка, документ тощо) і далі — до формування епізодів, їх об'єднання в документально-художні композиції і, нарешті, до постановки різно­манітних видовищно-театралізованих заходів — таким є шлях навчального процесу.

Організація та розвиток свят та видовищно-те­атралізованих вистав вимагає створення своєрідного «Театру життя», де об'єктом сценарно-режисерської розробки (театралізації) стають ре­альні події, знаменні дати, епізоди із життя трудо­вих колективів тощо.

Театралізація як творчий метод режисури видо­вищно-театралізованих заходів органічно поєднує дві найважливіші ланки режисури: художньо-об­разну організацію матеріалу й активізацію дії учасників.

Першопочатковим моментом у творчості режи­сера є сценарій — драматургічна основа, в якій об'єднані різноманітні компоненти, а саме: вірші, пісні, танці, пантоміма, документи, виступи ре­альних героїв тощо. За допомогою синтезу цих матеріалів, котрі й формують епізоди, утворюється композиційна побудова всього масового заходу або свята. Усі частини сценарію мають не тільки підпорядковуватися загальній ідеї, єдиній компо­зиції, але й визначатися власною закінченою дум­кою, а також власним внутрішнім розвитком.

Специфіка сценарно-драматургічного ма­теріалу визначає конкретну форму Його втілення, але завжди несе характер образної театралізації.

Спеціалізація «Режисура видовищно-теат­ралізованих заходів» вимагає від студента не лише вміння створювати сценарій, але й режисерсько-постановчого втілення його в дію, котра б розкри­ла основну ідейно-тематичну спрямованість захо­ду в яскравій театралізованій формі, перетворюю­чи глядача на активного співучасника.

У даній роботі викладено багато теоретичних питань, котрі безпосередньо стосуються названої спеціалізації. Наведено цікаві та різноманітні при­клади з арсеналу відомих режисерів, які працюва­ли чи працюють у цій галузі.

Наприкінці навчального посібника автором ви­кладена програма практичної роботи, його особис­те бачення поступового оволодіння студентом фа­ховими основами спеціалізації.

Автор сподівається, що ця робота стане у нагоді студентам та режисерам-початківцям, котрі відда­ли своє серце важкій, але дуже цікавій професії.

І РОЗДІЛ

МАСОВЕ ТЕАТРАЛІЗОВАНЕ СВЯТО, ЙОГО МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ

Масові свята просто неба з'явилися одночасно з народженням культури, бо були закладені в людсь­ку природу й потрібні людині як одна з форм спілкування. «Свято як форма задоволення емоційних та естетичних потреб людини є невід'ємним явищем людського суспільства на всіх етапах його історичного розвитку.

В яку б епоху не жила людина, їй завжди прита­манний природній потяг до радості та краси, до колективних взаємостосунків» '. Тому і в наш час існує велике тяжіння людей до масових театралізо­ваних свят, до будь-яких форм театралізованих дій.

Вони завжди збирають найбагатолюднішу та найрізноманітнішу аудиторію, бо це свято для всіх, а значить, і мистецтво свята належить усім.

Коріння масового свята просто неба сягає дале­ко у глибінь віків. Його історія нараховує десь біля тридцяти віків. Народилось воно, як пишуть дослідники, у Стародавній Елладі; тут отримало найяскравіше своє продовження та розвиток.

Без сумніву, яскраві та видовищні культові об­ряди та масові свята були й до згаданих епох, але в Стародавній Греції та Римі, як найбільш економічно розвинених на той час країнах, свята, відповідно до наукових досліджень, проходили яс­краво, були масовими та видовищними. І демонст­рували вони, а це найголовніше, високий культур­но-економічний рівень цих країн.

Джерела масових свят, їх коріння, дослідникам треба шукати в народних святах, звичаях та обря­дах, ігрищах та міфах, які супроводжували людину протягом її нелегкого та небезпечного життя.

Де б і коли не проходили масові свята просто не­ба, на чолі їх стояла людина, котра несла перед гро­мадою персональну відповідальність за їх ор­ганізацію та проведення. Уже тоді за їх нелегку, але потрібну працю громада з повагою ставилася до них. «Театр у Стародавній Греції досяг високого рівня професійності Ремесло актора було у ве­ликій пошані і дуже часто представники «союзу майстрів Діонісія» (так називалися професійні ак­торські організації) ставали видатними суспільни­ми й політичними діячами. Тому закономірно уяви­ти, що з ускладненням сценічного мистецтвароль акторів чи перших акторів, які виконували режи­серські функції, ставала все більш значною»².

Цю традицію пошани та довіри до представ­ників мистецьких союзів бачимо й наприкінці XX століття, коли видатних акторів, режисерів, дра­матургів громада обирає до найвищих посадових ланок держави.

«У середні віки для втілення складних церковних містерій, мораліте, літургійних служінь також був потрібен керівник-режисер. І як доказ існування такого організатора сценічної дії видатний кіноре­жисер Г. Козінцев наводив мініатюру XV століття, на якій зображена людина в мантії з книгою (ма­буть, п'єсою) в одній руці й палицею в іншій, котра служила йому для «диригування» оркестром і для уп­равління всіма виконавцями вистави»³.

Можна навести ще багато прикладів з історії ма­сових театралізованих свят і театру, проте ми вже можемо зробити висновки: мистецтво режисури на­родилось одночасно з виникненням видовищного мистецтва, сама ж професія, як розуміємо її тепер, остаточно сформувалася в кінці XIX століття. Хоча дослідники різних країн стверджують і наводять ва­гомі аргументи про те, що режисура як професія ос­таточно сформувалася саме в їхніх країнах! Напри­клад, дослідники з Франції стверджують, що режи­сура народилася ЗО березня 1887 року, коли відбу­лася перша вистава у «Вільному театрі» А. Антуана.

У Німеччині народження режисури асоціюється з Мейнінгенським і Байрейтським театрами й на­лежить до 70-80 років позаминулого століття. У Росії режисуру пов'язують, і це цілком закономірно, з відкриттям МХАТу в 1898 році, а видатними пред­ставниками її на той час були режисери театру — К. С. Станіславський і В. І. Немирович-Данченко.

«Характер та зміст свят на кожному етапі визначається матеріальними обставинами, рівнем суспільного розвитку й культурою людей. Суспільний процес виникнення свят п0 впливом ча­су зазнавав постійних змін. Кожна епоха, кожна суспільна формація залишала на ньому свої сліди»⁵.

Залишила свій слід І радянська епоха! І якою б вона не була — вона була!

«Спочатку масові свята були невід'ємними від політичних виступів пролетаріату як їх продов­ження. У 1917-1918 роках найпоширенішим був мітинг-концерт, в якому форма політичних зборів поєднувалася з концертно-видовищною програ­мою. Поєднання це, проте, часто було механічним, не пов'язаним єдиним авторським задумом. Таки­ми ж були і перші масові процесії, маніфестації, де­монстрації. Звичайно, вони не відрізнялися, різно­манітністю, майже не мали елементів теат­ралізації, й складалися з процесій під прапорами з оркестром та колективним співом»^в.

Правда, вже в той далекий і смутний час були боязкі спроби зробити свята різноманітними, створити їх через певну тематику, використовую­чи мінімальні виразні художні засоби. Були і перші спроби театралізувати масову дію, надати їй закінчену ідейно-художню форму.

Як правило, на чолі творчого колективу, котрий займався організацією масового свята та його ху­дожнім оформленням, стояв режисер. Але перед тим, як перейти до розмови про режисера та режисуру ма­сового свята, необхідно сказати декілька слів про де­які особливості масового свята. Свято — поняття гло­бальне, широке. Воно відрізняється від інших масо­вих театралізованих форм активністю й творчою участю народних мас, не передбачає локального майданчика, має нічим не обмежену територію. Ма­сове свято, як правило, складається з кількох частин, а саме: театралізованої вистави (відкриття свята), ко­тра може відбуватися на стадіоні чи на центральній площі міста (може бути й інший майданчик). Теат­ралізована вистава — це Пролог всього масового свя­та. У ній закладена головна думка, розкривається ідейно-тематичне спрямування.

Іншою складовою частиною свята може бути урочиста процесія (або карнавальний хід), кон­цертні виступи на різних сценічних майданчиках міста, театралізовані мітинги, пісенні фестивалі.

У різних за формою складових свята повинна прослідковуватися головна думка, заявлена в про­лозі. Неважливо, як і якими засобами вона втілю­ватиметься., але має бути. І тоді зрозуміло, що скла­дові належать саме до цього театралізованого ма­сового свята.

Остання складова — це театралізоване видови­ще — закриття свята. Закриття — це підсумки, де ще раз нагадується головна думка, говориться про

ставлення митців до неї і, нарешті, ставиться крапка: фінал всього масового свята.

Думається, що можуть бути й інші складові час­тини, котрі ввійдуть в єдине художнє ціле масового свята. «Масове свято припускає одночасне виник­нення, наявність багатьох вогнищ художньої дії, і кожен із його учасників повинен сам вибрати собі об'єкт уваги» ⁷. «Усі вони розраховані не тільки на активну участь мас, але одночасно й на естетич­не сприйняття, досягнуте видовищністю свята, його красою, ефектом. Тому з точки зору ор­ганізації, свято — це завжди визначений комплекс заходів, які поєднують активну дію з сприйнят­тям видовища. Таке свято являє собою суму різнобічних акцій, поєднаних в одне ціле»⁸.

Існування такого багатообіцяючого синтетич­ного мистецтва, яким є масові свята, знову, в кот­рий раз, поставило перед його творцями питання про принципи й шляхи поєднання різних видів мистецтва та різних форм художньої виразності в єдиний цілісний художній твір, про стосунки пред­ставників різних професій, про колективну працю та індивідуальну творчість.

Синтетична природа масових свят та видовищ, стосунки між колективом і режисером спонукають кожного разу повертатися до обговорення цих проблем, їхнього дослідження, і не тільки в контексті цього мистецтва, але в тісному зв'язку з розвитком літератури, сценарної основи та інших мистецтв.

У кожну епоху масові свята та видовища були важливим ланцюгом у справі морального й есте­тичного виховання, у пропаганді гуманних іде­алів, у створенні краси людської праці, у боротьбі за мир, демократію та прогрес.