2.2. Організація дозвілля давніх римлян

Не меншу увагу організації розваг і зведенню спеціальних установ дозвілля приділялося й у Давньому Римі, але там до цього був свій підхід.

Римська імперія мала величезні розміри, тому великій кількості чиновників, воїнів, купців доводилося багато їздити у справах. У результаті цього для їхнього розміщення стала складатися досить розгалужена мережа постоялих дворів, мансионів (готелів) і таверн. Звідси ж беруть початок і популярні в сучасному світі національні парки й сади.

Своєрідними культурними центрами дозвілля в Давньому Римі були лазні (терми), які в епоху імперії будувалися у вигляді величезних споруджень із розкішним внутрішнім оздобленням. Руїни таких лазень свідчать про те, що це були величезні будівлі зі складною системою нагрівання й подачі води. Тисячі римлян проводили в них свій вільний час: перед купанням на майданчиках для спортивних вправ грали в м'яч, змагалися у бігу, боротьбі й піднятті ваги, потім милися й плавали в басейнах. Терми призначалися не тільки для купання й спортивних тренувань, у них були також бібліотеки й зали для занять. Тут можна було зустрітися із друзями, довідатися про останні новини, зробити зачіску й смачно поїсти.

Дуже любили давні римляни перегони, які влаштовували в так званому цирку, і криваві гладіаторські бої. Для них будувалися спеціальні спорудження  амфітеатри. «Хліба й видовищ!» – це була особлива політика давньоримських правителів, що супроводжувалася безкоштовними роздачами продовольства й показами різноманітних видовищ.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що вже в Давньому світі приділяли велику увагу організації дозвілля. Що і тоді були люди, які управляли цим процесом, адже хтось же повинен був продумувати сценарії подібних заходів, стежити за розміщенням глядачів та ін. Відомо, наприклад, про існування спеціальних гладіаторських шкіл, тобто до проведення всіх цих видовищних заходів ретельно готувалися.

2.3. Проведення дозвілля в Середньовіччі

У Середньовіччі були своєрідні організатори дозвілля й артисти. Ці люди завдяки церковній пропаганді викликали у всіх одночасно й страх, і замилування. Церква дозволяла християнам дивитися театральні вистави тільки з біблійними сюжетами. До вуличних співаків та артистів, що влаштовували вистави на інші теми, церква ставилася вороже, пояснювалося це її стійким переконанням, що люди, які вміють за допомогою масок і ляльок перевтілюватися, є те саме що диявол.

Незважаючи на всі заборони, трубадури, жонглери, блазні й інші бродячі артисти користувалися в ті часи великою популярністю. Життя середньовічних людей, ув’язнених в неприступних замках, що рідко виїжджали з рідного дому, було досить нудним, тому поява бродячих артистів завжди була святом.

Найбільш привілейованими серед артистів того часу були трубадури - поети, що виконували свої вірші під музичний акомпанемент. Пісні, складені трубадурами, виконували й бродячі співаки, які, як правило, для звернення уваги глядачів чергували виконання пісень із жонглюванням і фокусами, за що їх і називали жонглерами. Великою популярністю користувалися й циркові номери із дресированими тваринами. Не менш популярними серед бродячих артистів були блазні й міми, які нещадно висміювали всілякі людські вади й непристойні вчинки.

Середньовічна знать захоплювалася полюванням і кінними перегонами, до яких дітей привчали з 10-12 років. Для більш успішного засвоєння знань писали спеціальні посібники.

Незважаючи на всі обмеження, у жорстокому Середньовіччі влаштовувалися гучні свята, змагання й, звичайно, знамениті лицарські турніри - військові змагання, які відбувалися на спеціально влаштованій арені, оточеній місцями для глядачів.

Місце для проведення турнірів вибиралося найлюдніше, найчастіше біля великих міст, щоб можна було залучити більшу кількість глядачів. Зазвичай турніри призначалися до особистих урочистих подій.

Лицарські турніри служили своєрідним тренуванням перед дійсними боями, тому на них дозволялося використовувати тільки списи із закругленими кінцями й затуплені мечі, щоб нанесені ними удари не становили серйозної небезпеки для життя. Незважаючи на всі ці обережності, нещасні випадки були не такими вже рідкими. Траплялися й трагічні випадки, хоча турніри проводилися за ретельно розробленими інструкціями, що строго визначали критерії відбору учасників і правила їх поведінки.

Допуск до участі в турнірі надавали герольди, які ретельно перевіряли знатність роду й заслуги учасників. Герольди відпрацьовували програму свята й не менше ніж за місяць до його проведення знайомили з нею потенційних учасників і гостей. По суті, герольди були своєрідними менеджерами на подібних заходах, оскільки займалися їхньою організацією й контролем за дотриманням учасниками правил і регламенту.

Турнір тривав кілька днів, протягом яких могли бути розіграні різні «стандартні ситуації» битви (атака бастіону, взяття приступом вала, захист мосту через річку й ін.). За умовами турніру переможці могли брати суперників у полон, забирати їхніх коней і зброю, одержувати викуп. Пізніше улюбленим змаганням став лицарський двобій один на один, коли два суперники при повному спорядженні намагалися звалити один одного з коня, використовуючи щит і спис.

Таким чином, у суворому Середньовіччі дозвілля було продуманим і організованим. Пишні видовища й розваги в містах і великих поселеннях допомагали організовувати торговельні, ремісничі й релігійні гільдії. Багато коштів витрачалося на театральні вистави, містерії, храмові свята.