6. Прочитайте текст. Поясніть, який вплив справляє сміх на людину. Які існують різновиди сміху? Висловіть власні роздуми з теми.

Сміх

…Сміх – радість! Я відчула це дуже на вечорі гумору. Читали вірші популярного сатирика. Грубувато. Але в дусі народних традицій. Спостерігала, як поволі в залі створювався заряд (психозаряд) сміху, акумулювався, громадився, перехлюпував через край. Дуже реальний енергопроцес.

Навіть мізерні, гидкі людці, сколихнуті сміхом, відчувають доторк радості. Але істоти, тотожні радості, сміються щасливо, а істоти, ворожі радості, – істерично трясуться. Це – пароксизми сміху. Та в будь-якому випадку сміх є оновлення, оздоровлення. Можна радити хворим більше сміятися, більше прагнути радості, уникати печалі, песимізму, гнітючих думок…

Жаль, але треба визнати, що більшість сучасних гумористичних творів – лушпиння. Так – гигикання! Хочеться олімпійського сміху, гомеричного реготу. Який трясе небо й переплавлює плоть! Такий сміх, котрий воскрешає з мертвих!

Знайшла в міфах прадавньої Індії чудовий твір. Там розповідається, як Вішну втілився на Землі вепром, щоб змагатися з драконами. Перемігши потвор, верховний бог одружився з дикою свинею і, наплодивши поросят, розкошував дружною сім’єю, рохкаючи в болоті. На небі сполошилися: чому Вішну не повертається? Послали вісників, вимагали: вернися на небесний трон.

Вішну-вепр завжди відповідав: «Дайте мені спокій. Мені гарно з моїми поросятами. Не хочу знати якогось неба».

Тоді на Землю зійшов сам Шива. Ударив тризубцем у бік Вішну-вепра. Дух бога вийшов з поверженого тіла, поглянув на труп кабана, в якому був поселений, засміявся і піднявся в небо…

Чудово! Тільки індуси так іронічно можуть трактувати найвищі духовні проблеми. Цей міф стверджує, що лише погляд сміху, радісний погляд самооновлення. Погляд парадоксу може спонукати. Змусити інерційну структуру самоліквідуватися. Навіть божественна сила, замкнена у якійсь узгодженій, обмеженій структурі, самозберігається і самовихваляється. Отож, щоб її творчі сили могли само розкритися, рушити до іншого вияву, потрібен потужний сміх. Необхідно збагнути абсурдність того, що є, і потребу того, що визріло. Сміх дає вибір радості. Мені здається, що хворий, який гумористично ставиться до своєї недуги, який може сміятися, – уже на шляху одужання, зцілення…

Можна згадати, що кати й мучителі всіх часів були дуже пісними, печальними й злобними людьми. Страх і сміх – несумісні!

…Прочитала цікаві легенди про Січ. В тих оповідях славетне козацьке побратимство визначається як вияв стихії сміху-радості. То був історичний феномен радості буття, його динамічної веселої сили. Тим і велике це явище – щирим віковим сміхом. Старий характерник говорить козакові, який сумує за своєю дівчиною, захопленою в полон татарами:

• Допустивши до серця сум, ти сієш в ньому слабість! Сміх – то сила. А печаль – пече! Якщо ти в бій ідеш із злом, для помсти, щоб вдовольнити свою ненависть, – то й сам загинеш! А підеш для радості, щоб визволяти друзів і сміятися смерті в лице, – тоді вона тебе обмине, бо як же можна знищити козака, котрий сміється в бою? Сміх –то насамперед життя! Хто вічно сміється – той вічно живущий…(З роману «Вогнесміх» О. Бердника).