Плани семінарських і практичних занять

Д О З М І С Т О В О Г О М О Д У Л Я № 1

Тема № 1.

ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ.

Семінарське заняття 1.

Поняття та значення кваліфікації злочинів.

Мета заняття: засвоїти поняття кваліфікації злочинів, її значення, види та етапи.

Основні поняття:

Кваліфікація злочинів – інтелектуальний процес встановлення тотожності (повної відповідності) між ознаками суспільно небезпечного діяння та ознаками, закріпленими в статтях Кримінального кодексу України.

Офіційна (легальна) кваліфікація – кримінально-правова кваліфікація злочинів, яка здійснюється в конкретній кримінальній справі, спеціально уповноваженими для цього службовими (посадовими) особами, і має своїм наслідком певні юридичні факти.

Доктринальна (неофіційна) кваліфікація – відповідна правова оцінка злочинного діяння, яка надається окремими громадянами (науковими працівниками, студентами, у ряді випадків і службовими особами-юристами), та не має за собою настання юридичних фактів.

План заняття

1. Поняття кваліфікації злочинів.

2. Види кваліфікації злочинів.

3. Принципи та стадії кваліфікації злочинів.

Методичні рекомендації та пояснення

Готуючись до відповіді на перше питання, студентам необхідно дати визначення кваліфікації злочинів, указати його полі наукову, а не виключно правову природу.

Щодо другого питання, то необхідно пам’ятати, що визначення видів кваліфікації злочинів здійснюється за різноманітнішими критеріями, які покладаються в основу її розмежування:

1. За суб’єктом здійснення.

2. За стадією здійснення.

3. Залежно від співставлення моменту вчинення діяння і часу проведення кваліфікації.

4. За результатом кваліфікації.

5. Залежно від точності співставлення фактичних ознак складу злочину з юридичними ознаками складу злочину.

6. За стадією злочину, який кваліфікується.

7. Залежно від дій співучасників злочину.

До третього питання треба засвоїти, що процес кваліфікації злочинів у своєму розвитку складається з кількох взаємозалежних стадій. Безумовно, у разі очевидності ситуації вибір правової норми відбувається миттєво та у подальшому може не змінюватися. В інших випадках (більш ускладнених) – кваліфікація повинна пройти всі стадії. Відсутність хоча б однієї із них, як правило, свідчить, що процес кваліфікації не відбувався взагалі чи є незавершеним або поверхневим.

Питання для самоконтролю та самоперевірки

1. Що треба розуміти під кваліфікацією злочину?

2. Яке поняття є ширшим за змістом і чому: „кваліфікація злочинів” чи „кримінально-правова кваліфікація”?

3. У чому полягає соціальне та юридичне значення кваліфікації злочинів?

4. Що означає формула кваліфікації злочину?

5. Як співвідносяться між собою формула кваліфікації та формулювання обвинувачення?

6. Які існують критерії поділу кваліфікації злочинів на види?

7. Хто є суб’єктами неофіційної кваліфікації злочинів?

8. Чи може неофіційна кваліфікація впливати на здійснення офіційної кваліфікації?

9. Які існують стадії кваліфікації злочинів?

10. Яке значення має склад злочину для його кваліфікації?

11. Які принципи кваліфікації злочинів виділяють в теорії кримінального права?

12. Що означає законність як принцип кваліфікації злочинів?

13. Наведіть приклад неповної та неточної кваліфікації злочинів.

14. Що таке конкуренція кримінально-правових норм та які є її види? Як розмежовувати конкуренцію кримінально-правових норм та колізію?

15. Яке значення роз’яснень Пленуму Верховного Суду України для кваліфікації злочинів?

16. Професор кафедри кримінального права юридичного інституту Храмцов надрукував у газеті „Голос України” рекомендації щодо кваліфікації окремих суспільно небезпечних діянь у галузі приватизації державного та комунального майна. Стаття містила аналіз найбільш поширених помилок, які допускали правозастосовці при кваліфікації злочинів у зазначеній сфері. До якого виду кваліфікації варто віднести ці рекомендації?

17. Вночі Коваль, проникнувши до квартири Пілавова із застосуванням фінського ножу задля заволодіння грошима здійснив на нього напад, заподіявши при цьому середньої тяжкості тілесні ушкодження. Слідчий кваліфікував дії Коваля за ч. 1 ст. 187, ч. 1 ст. 122 і ч. 2 ст. 162 КК України. Чи є правильною кваліфікація? Якщо, ні, то як слід було кваліфікувати дії Коваля?

18. Слідчий Лазарович у процесі кваліфікації вбивства завагався, чи інкримінувати підозрюваному кваліфікуючу оз­наку – особливу жорстокість. У постанові Пленуму Верховного Суду України міститься роз’яснення про застосування в таких випадках цієї кваліфікуючої ознаки, така ж рекомендація – у методичних рекомендаціях Генеральної прокуратури щодо розслідування даної категорії справ. А в одному з науково-практичних коментарів до Кримінального кодексу висловлена думка про недоречність інкримінувати в таких випадках зазначену кваліфікуючу ознаку. Яке рішення про кваліфікацію має прийняти слідчий?

Завдання для індивідуальної та самостійної роботи

1. Підготуйте наукове повідомлення за однією із запропонованих нижче тем:

а) „Помилки у кваліфікації злочинів”;

б) „Підстави кваліфікації злочинів”;

в) „Логічні прийоми кваліфікації злочинів”.

2. Рецензуйте одну з наукових статей:

а) Марін О. Вирішення питань конкуренції кримінально-правових норм про злочини у сфері господарської діяльності / О. Марін // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 9 – С. 79 – 81;

б) Марітчак Т.М. Причини помилок у кваліфікації злочинів: результати соціологічного дослідження / Т.М. Марітчак // Право України. – 2001. – № 7. – С. 48 – 51;

в) Навроцький В.О. Офіційність кримінально-правової кваліфікації / В.О. Навроцький // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. – № 4. – С. 143 – 151.

3. Складіть бібліографію за темою „Поняття і значення кваліфікації злочинів” з урахуванням нових надходжень до бібліотеки.

4. Викладіть навчальний матеріал у вигляді план-схеми з одного з таких питань:

а) офіційні та неофіційні суб’єкти кваліфікації злочинів;

б) стадії кваліфікації злочинів;

в) відмежування злочинів від інших правопорушень у ході кримінально-правової кваліфікації.

5. Складіть аналітичну довідку за одним із запропонованих напрямків роботи суб’єктів кваліфікації злочинів:

а) виявлення та усунення помилок у кваліфікації злочинів на досудовому слідстві та на судових стадіях кримінального процесу;

б) проблеми кримінально-правової кваліфікації на стадії порушення кримінальної справи;

в) встановлення фактичних обставин кримінальної справи як передумова кваліфікації.

6. Проаналізуйте вирок суду:

а) апеляційної або касаційної інстанції, яким було визнано неправильною кваліфікація злочину судом першої інстанції;

б) в якому, як додаткові підстави кваліфікації злочинів фігурували нормативні акти інших галузей права; норми моралі, звичаї, правові принципи; прецедент; акти офіційного тлумачення кримінального закону тощо;

в) в якому виявлено порушення такого принципу кваліфікації злочинів як недопустимість подвійного вмінення.

Додаткова література

1. Андрушко П.П. Кваліфікація злочинів: поняття та види / П.П. Андрушко // Вісник прокуратури. – 2003. – № 12 (30). – С.  48 – 55.

2. Баяхчев В. Квалифицировать преступление порой не менее трудно, чем его расследовать / В. Баяхчев, В. Улейчик // Закон. – 2001. – № 11. – С. 119 – 123.

3. Борисов В.І. Щодо підвищення ефективності застосування кримінально-правових норм на досудових стадіях розслідування кримінальних справ / В.І. Борисов, О.О. Пащенко // Питання боротьби зі злочинністю. Збірник наук. праць. Випуск 17 / ред. кол. : В.І. Борисов (голов. ред) та ін. – Х. : Вид-во „Кроссроуд”, 2009. – С. 33 – 51.

4. Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину / Я.М. Брайнін. – К. : Вид-во Київського ун-ту, 1964. – 188 с.

5. Веселов Е. Граница преступного и неприступного / Е. Веселов // Уголовное право. – 2004. – № 3. – С. 12 – 14.

6. Водько Н.П. Состав преступления / Н.П. Водько // Российская юстиция. – 2004. – № 3. – С. 23.

7. Иногамова-Хегай Л.В. Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступлений : учеб. пособие / Л.В. Иногамова-Хегай. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 169 с.

8. Кагадій М.І. Юридична практика в діяльності судових органів / М.І. Кагадій // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2004. – № 1. – С. 240 – 248.

9. Марін О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм : монографія / О.К. Марін. – К. : Атіка, 2003. – 224 с.

10. Марін О. Конкуренції кримінально-правових норм та способи її вирішення: результати соціологічного дослідження. / О. Марін // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 10. – С. 67 – 70.

11. Марітчак Т.М. Помилки у кваліфікації злочинів / Т.М. Марітчак. – К. : Атіка, 2004. – 186 с.

12. Марітчак Т.М. Помилки у кваліфікації злочинів як предмет судового реагування: поняття, види та процесуальні способи усунення / Т.М. Марітчак // Право України. – 2002. – № 10. – С. 44 – 49.

13. Марцев А. Состав преступления: структура и виды / А. Марцев // Уголовное право. – 2005. – № 2. – С. 47 – 49.

14. Навроцький В.О. Види суб’єктів кримінально-правової кваліфікації / В.О. Навроцький // Право України. – 2000. – № 3. – С. 109 – 113.

15. Навроцький В.О. Значення санкції статті кримінального закону для кваліфікації діяння / В.О. Навроцький // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – №3 (18). – С. 117 – 125.

16. Навроцький В.О. Значення судової практики і прецеденту для кримінально-правової кваліфікації / В.О. Навроць­кий // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 6. – C. 49 – 51.

17. Навроцький В.О. Про законність підстав кримінально-правової кваліфікації / В.О. Навроцький // Життя і право. – 2004. – № 3. – С. 62–65.

18. Навроцький В. Склад злочину як програма кримінально-правової кваліфікації / В. Навроцький // Юридический вестник. – 2000. – № 3. – С. 117 – 121.

19. Навроцький В.О. Специфіка принципів кримінально-правової кваліфікації / В.О. Навроцький // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – № 10. – С. 112 – 117.

20. Рарог А.И. Законодательные конструкции и квалификация преступлений / А.И. Рарог, Ю.В. Грачева // Уголовное право. – 2003. – № 2. – С. 62 – 64.

21. Свидлов Н.М. Специальные нормы и квалификация преступлений следователем / Н.М. Свидлов. – Волгоград : ВСШ МВД СССР, 1981. – 72 с.

22. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления / А.Н. Трайнин. – М. : Юридическая литература, 1957. – 192 с.

23. Туркот М. Щодо визначення складу злочину / М. Туркот // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – № 11. – С. 18 – 24.

24. Шапченко С.Д. Кваліфікація злочинів як соціально-правове явище: основні юридичні аспекти / С.Д. Шапченко // Альманах кримінального права : збірник статей. Вип. 1 / відп. ред. П.П. Андрушко, П.С. Берзін. – К. : Правова єдність, 2009. – С. 415 – 423.

25. Яницкий Ю.А. Проблемы конкуренции уголовно-правовых и административно-правовых норм / Ю.А. Яницкий // Российская юстиция. – 2008. – № 7. – С. 19 – 20.ике. – К.: Юринком, 1995. – 208 с.

Тема № 2.

КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ЗА ОБ'ЄКТИВНИМИ ОЗНАКАМИ ЗЛОЧИНУ.

Семінарське заняття 1.

Кваліфікація злочинів за елементами складу злочину.

Мета заняття: засвоїти особливості кваліфікації злочинів за окремими елементами складу злочину.

Основні поняття:

Об’єкт злочину –те, на що здійснює посягання особа при вчиненні суспільно-небезпечного діяння, заподіюючи при цьому шкоду, або, створюючи загрозу спричинення шкоди. Тобто, це соціальні цінності, що поставлені під охорону кримінального закону, і які зазнають злочинного впливу.

Предмет злочину – такі об’єкти матеріального та нематеріального світу, із певними властивостями яких законодавець пов'язує наявність або відсутність у діянні особи ознак конкретного складу злочину.

Об’єктивна сторона злочину – зовнішня сторона злочину, яка має обов’язковою ознакою діяння у формі дії або бездіяльності.

Суб’єкт злочину –фізична осудна особа, котра досягла віку кримінальної відповідальності.

Суб’єктивна сторона злочину – внутрішня сторона злочину, відношення винної особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння, виражене у формі умислу або необережності.

План заняття

1. Кваліфікація злочину за ознаками об’єкту злочину.

2. Кваліфікація злочину за ознаками об’єктивної сторони злочину.

3. Кваліфікація злочинів за ознаками суб’єкту злочину.

4. кваліфікація злочинів за ознаками суб’єктивної сторони злочину.

Методичні рекомендації та пояснення

Для правильної кваліфікація злочинів за об’єктом злочину, предметом злочину та об’єктивною стороною злочину студентам необхідно звернути увагу на визначення цих елементів злочину.

При готуванні до відповіді на перше запитання студентам необхідно пригадати, що об’єктом злочину виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода або створюється загроза завдання такої шкоди. У ст. 1 КК України наводиться перелік основних об’єктів, які охороняються кримінальним правом.

Також слід пригадати, що в науці кримінального права виділяють класифікацію об’єктів злочину «за вертикаллю» і «за горизонталлю».

«За вертикаллю» об’єкти злочину поділяються на загальний, родовий, видовий та безпосередній об’єкти (так звана чотириступенева класифікація), але законодавець у побудові Особливої частини КК України використав триступеневу класифікацію: загальний об’єкт – родовий об’єкт – безпосередній об’єкт.

«За горизонталлю» об’єкти злочину поділяються на основний безпосередній і додатковий безпосередній об’єкти злочину. У свою чергу додатковий безпосередній об’єкт поділяється на додатковий обов’язковий об’єкт і додатковий факультативний об’єкт.

Правильне визначення загального, родового і безпосереднього об’єкту злочину є необхідним першим етапом у ідентифікації злочинного посягання, це дає можливість установити первинний орієнтир для пошуку необхідної норми в системі кримінального законодавства.

Основний безпосередній об’єкт злочину має вирішальне значення для кваліфікації суспільно небезпечного діяння за тією чи іншою статтею Особливої частини КК України. Додатковий об’єкт допомагає відмежувати злочин від суміжних складів, сприяє правильному вирішенню питання про можливість кваліфікації діянь за сукупністю злочинів.

Кримінально-правова кваліфікація за об’єктивною стороною передбачає з'ясування характеру суспільно небезпечної дії (бездіяльності), а в ряді випадків і встановлення суспільно небезпечних наслідків.

Для здійснення правильної кваліфікації злочинів необхідно знати і враховувати, яким чином і в якій правовій формі у кримінальному законодавстві визначаються суспільно небезпечні наслідки окремих видів злочинів.

Кваліфікація за об’єктивною стороною не можлива без установлення інших факультативних ознак – причинового зв’язку, місця, часу, обстановки, способу, знаряддя і засобів вчинення злочину. Ці ознаки, у залежності від особливостей законодавчого визначення конкретного суспільно небезпечного діяння, враховуються або як ознаки основного складу злочину, або як ознаки кваліфікованого складу злочину, або взагалі не мають значення для кваліфікації злочину і враховуються лише при призначенні покарання.

При здійсненні кваліфікації за суб’єктивною стороною слід мати на увазі, що кримінальний закон визнає суб’єктивною стороною злочину тільки таке психічне відношення особи до вчинюваного ним діяння, яке відобразилося в суворо визначеній формі.

При здійсненні кримінально-правової кваліфікації враховуються лише такі форми суб’єктивної сторони як умисел та необережність. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Питання для самоконтролю та самоперевірки

1. Яким чином необхідно кваліфікувати багатооб’єктне злочинне посягання?

2. Як визначається безпосередній об’єкт злочину?

3. Визначте значення об’єкта злочину для розмежування суміжних складів злочину при кваліфікації діяння.

4. Чи є предмет злочину обов’язковою ознакою будь-якого складу злочину?

5. Визначте, яким чином предмет злочину впливає на кваліфікацію певного діяння за сукупністю злочинів?

6. Яким чином необхідно кваліфікувати діяння (дію чи бездіяльність), зміст якого в кримінальному законі чітко не конкретизовано?

7. За наявності яких підстав настає кримінальна відповідальність за бездіяльність?

8. Наведіть приклад, коли наслідки впливають на кваліфікацію злочинів.

9. Використовуючи знання про наслідки, розмежуйте діяння, учинені у стані крайньої необхідності та в разі перевищення меж необхідної оборони.

10. Чи в усіх складах злочинів наявний причиновий зв’язок?

11. За яким алгоритмом здійснюється встановлення причинового зв’язку?

12. Чим засоби вчинення злочину відрізняються від знарядь?

13. Наведіть декілька прикладів, коли спосіб вчинення злочину впливає на кваліфікацію як конструктивна ознака основного складу злочину.

14. Коли обстановка вчинення злочину створює привілейований склад злочину?

15. Коли місце вчинення злочину виступає кваліфікуючою ознакою?

16. Як слід кваліфікувати злочини проти здоров’я особи при невизначеному умислі?

17. Кваліфікуйте дії особи, яка підключила загалом безпечний для життя електричний струм до металевої огорожі дачі, але від торкання до огорожі загинула дитина?

18. Як необхідно кваліфікувати порушення правил пожежної безпеки, що призвели до людських жертв, особою, яка не була ознайомлена з цими правилами?

19. Яким чином кваліфікується наявність умисної форми вини щодо наслідків, які настали при вчиненні порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами?

20. Що таке казус (невинне заподіяння шкоди)?

21. Як впливає на кваліфікацію наявність мотиву й мети як конструктивних ознак складу злочину?

22. Що розуміється під «корисливим мотивом» при умисному вбивстві?

23. Розкрийте особливості кваліфікації дій осіб, які вчинили злочин у стані патологічного або фізіологічного афекту.

24. Яке правило кваліфікації треба застосовувати при оцінюванні вбивства, вчиненого у стані афекту, якщо воно містить ознаки особливої жорстокості?

25. Чи змінюється кваліфікація злочинів за наявності юридичної помилки?

26. Які наслідки у кваліфікації злочинів тягне помилка в розвитку причинового зв’язку?

27. Чи є особа суб’єктом злочину, якщо злочинне діяння вчинене нею в день народження до настання нуля годин?

28. Як установлюється вік особи за відсутні документів, які б його підтверджували?

29. Визначте особливості кваліфікації при наявності спеціальних ознак суб’єкта злочину.

30. Чи можна працівника недержавної організації притягнути до відповідальності за отримання хабара?

Завдання для індивідуальної та самостійної роботи

1. Підготуйте наукове повідомлення за однією із запропонованих нижче тем:

а) „Значення ознак спеціального суб’єкта при кваліфікації злочинів”;

б) „Фізіологічний афект та його значення для кваліфікації злочинів”;

в) „Урахування мотиву та мети злочину в процесі кримінально-правової кваліфікації”.

2. Складіть аналітичну довідку за одним із запропонованих напрямків роботи суб’єктів кваліфікації злочинів:

а) виявлення та усунення помилок у кваліфікації злочинів за його предметом і потерпілим;

б) виявлення та усунення помилок у кваліфікації злочинів за об’єктивною стороною;

в) проблеми встановлення причинового зв’язку у злочинах проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

3. Проаналізуйте вирок суду за темою заняття.

Додаткова література

1. Бриллиантов А.В. Квалификация преступлений по признаку их совершения группой лиц, из которых лишь одно обладает признаками субъекта преступления // Российский судья. – 2005. - № 3. – С. 17 – 19.

2. Волков Б.С. Мотивы преступлений (уголовно-правовое и социально-психологическое исследование). – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1982. – 50 c.

3. Гулый А.А. Вопросы квалификации преднамеренного банкротства по объективной стороне // Российский следователь. – 2005. – № 1. – С. 15 – 17.

4. Карчевський М.В. Проблема об'єкта злочину в науці кримінального права // Кримінальна відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, систем та комп'ютерних мереж: Монографія / МВС України, Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [Наук. ред. Л.М. Кривоченко]. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – С. 14 – 18.

5. Коржанский Н.Й. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.

6. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960 – 240 с.

7. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. – М.: Юрид. лит., 1977. – 168 с.

8. Лизогуб Я.Г. Об'єкт та предмет злочину // Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини: Монографія / МВС України, Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [Наук. ред. д-р юрид. наук, проф. С.С. Яценко]. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – С. 9 – 47.

9. Лизогуб Я.Г. Поняття «виконавець злочину» в новому кримінальному законодавстві: питання кваліфікації // Вісник Прокуратури. – 2003. – № 3. – С. 47 – 49.

10. Навроцький В. Склад злочину як програма кримінально-правової кваліфікації // Юридический вестник. – 2000. – № 3. – С. 117 – 121.

11. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Вища школа, 1988. – 196 с.

12. Тельпов О.В. Уголовно-правовая оценка причинной связи при нарушении правил безопасности дорожного движения или эксплуатации транспорта с учётом психофизиологических возможностей водителя // Науковий вісник Дніпропетровської юридичної академії МВС. – Д.: Юрид. акад. МВС. – 2003. – № 1. – С. 236 – 240.

13. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1950. – 318 с.

Практичне заняття 1.

Об’єкт злочину, предмет злочину та об’єктивна сторона злочину, їх значення для відмежування суміжних складів злочинів.

Мета заняття: засвоїти особливості кримінально-правової кваліфікації злочинів за об’єктивними ознаками злочину, сформувати вміння кваліфікувати дії винних осіб за допомогою ознак об’єкта, предмета та об’єктивної сторони злочину. Надання студентам практичної можливості закріплення отриманих знань шляхом розв’язання ситуаційних задач під контролем викладача.

Основні поняття:

Цінності – це те, що має істотне значення для людини (людей), суспільства й держави в цілому.

Об’єкт злочину –те, на що здійснює посягання особа при вчиненні суспільно-небезпечного діяння, заподіюючи при цьому шкоду, або, створюючи загрозу спричинення шкоди. Тобто, це соціальні цінності, що поставлені під охорону кримінального закону, і які зазнають злочинного впливу.

Предмет злочину – такі об’єкти матеріального та нематеріального світу, із певними властивостями яких законодавець пов'язує наявність або відсутність у діянні особи ознак конкретного складу злочину.

Діяння – зовнішній прояв поведінки людини, що полягає у формі дії або бездіяльності.

Причиновий зв'язок – особлива юридична категорія (ознака об’єктивної сторони складу злочину), що поєднує діяння і злочинний наслідок у певному необхідному відношенні. Іншими словами – це обов'язкова ознака об’єктивної сторони матеріальних складів, за допомогою якого вирішується питання про те, чи є наслідок, що настав, необхідним результатом вчиненого діяння і, відповідно, чи є діяння необхідною умовою настання наслідку. Відсутність причинового зв'язку між діянням особи та наслідком, що настав, виключає наявність складу злочину, що, у свою чергу, є підставою для непритягнення такої особи до кримінальної відповідальності, принаймні за закінчений злочин.

План заняття

1. Види об'єктів злочину та їх значення для кваліфікації злочинів.

2. Значення предмета злочину для кваліфікації злочинів.

3. Врахування ознак об’єктивної сторони при кваліфікації злочинів.

Методичні рекомендації та пояснення

Для правильної кваліфікація злочинів за об’єктом злочину, предметом злочину та об’єктивною стороною злочину студентам необхідно звернути увагу на визначення цих елементів злочину.

При готуванні до відповіді на перше запитання студентам необхідно пригадати, що об’єктом злочину виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода або створюється загроза завдання такої шкоди. У ст. 1 КК України наводиться перелік основних об’єктів, які охороняються кримінальним правом.

Також слід пригадати, що в науці кримінального права виділяють класифікацію об’єктів злочину «за вертикаллю» і «за горизонталлю».

«За вертикаллю» об’єкти злочину поділяються на загальний, родовий, видовий та безпосередній об’єкти (так звана чотириступенева класифікація), але законодавець у побудові Особливої частини КК України використав триступеневу класифікацію: загальний об’єкт – родовий об’єкт – безпосередній об’єкт.

«За горизонталлю» об’єкти злочину поділяються на основний безпосередній і додатковий безпосередній об’єкти злочину. У свою чергу додатковий безпосередній об’єкт поділяється на додатковий обов’язковий об’єкт і додатковий факультативний об’єкт.

Правильне визначення загального, родового і безпосереднього об’єкту злочину є необхідним першим етапом у ідентифікації злочинного посягання, це дає можливість установити первинний орієнтир для пошуку необхідної норми в системі кримінального законодавства.

Основний безпосередній об’єкт злочину має вирішальне значення для кваліфікації суспільно небезпечного діяння за тією чи іншою статтею Особливої частини КК України. Додатковий об’єкт допомагає відмежувати злочин від суміжних складів, сприяє правильному вирішенню питання про можливість кваліфікації діянь за сукупністю злочинів.

Готуючись до відповіді на друге запитання, слід враховувати, що важливе значення при кваліфікації відіграє предмет злочину, оскільки на відміну від об’єкту злочину він у всіх випадках доступний для безпосереднього сприйняття. Наприклад, якщо особа виявила у стіні будинку, у якому ніхто не жив, схованку, де зберігалися невідомо ким заховані зливки золота, і привласнила цей скарб, вона відповідатиме за ст. 193 КК України, тому що об'єктом цього злочину є відносини власності. Але, якщо в цій схованці винний знайшов пістолет, придатний для використання, і не здав його в органи влади та переховує у себе вдома, то кваліфікація настає за ч. 1 ст. 263 КК України, тобто за незаконне зберігання вогнепальної зброї, тому що об'єктом тут виступають відносини громадської безпеки.

При відповіді на третє запитання слід пригадати, що об’єктивна сторона злочину – це сукупність установлених кримінальним законом ознак злочину, які характеризують зовнішній процес злочинної поведінки. На відміну від інших структурних частин складу злочину, об’єктивна сторона містить більше інформації, необхідної для кваліфікації діяння, у багатьох описових диспозиціях норм Особливої частини.

Кримінально-правова кваліфікація за об’єктивною стороною передбачає з'ясування характеру суспільно небезпечної дії (бездіяльності), а в ряді випадків і встановлення суспільно небезпечних наслідків.

Для здійснення правильної кваліфікації злочинів необхідно знати і враховувати, яким чином і в якій правовій формі у кримінальному законодавстві визначаються суспільно небезпечні наслідки окремих видів злочинів.

Кваліфікація за об’єктивною стороною не можлива без установлення інших факультативних ознак – причинового зв’язку, місця, часу, обстановки, способу, знаряддя і засобів вчинення злочину. Ці ознаки, у залежності від особливостей законодавчого визначення конкретного суспільно небезпечного діяння, враховуються або як ознаки основного складу злочину, або як ознаки кваліфікованого складу злочину, або взагалі не мають значення для кваліфікації злочину і враховуються лише при призначенні покарання.

Питання для самоконтролю та самоперевірки

1. Як необхідно кваліфікувати багатооб’єктне злочинне посягання?

2. Чи є предмет злочину обов'язковою ознакою будь-якого складу злочину?

3. Чи завжди предмету злочину заподіюється фізична шкода? Назвіть конкретні статті КК України, якими описано злочини, при вчиненні яких предмету злочину заподіюється фізична шкода.

4. Чи в усіх складах злочинів присутній причиновий зв'язок?

5. Чим засоби скоєння злочину відрізняються від знарядь?

6. Наведіть приклад, коли наслідки впливають на кваліфікацію злочинів.

7. За наявності яких підстав настає кримінальна відповідальність за бездіяльність?

8. Використовуючи знання про наслідки, здійсніть розмежування діянь, учинених у стані крайньої необхідності та при перевищенні меж необхідної оборони.

9. Наведіть декілька прикладів, коли факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину впливають на кваліфікацію.

Завдання для індивідуальної та самостійної роботи

Вирішить задачі за темою заняття:

1. а) Комишан С.В. Уголовное право. Практикум: Общая и Особенная части / Под ред. А.А. Тер-Акопова. – М.: Юрайт-М, 2002. – 222 с (задачі 1-го рівня: 48-52, 62-65, 71, 73-74, 77, 79; задачі 2-го рівня: 46-47, 53-54, 56-57, 80-81; задачі 3-го рівня: 55, 61, 67-70, 76, 78).

б) Практикум по квалификации преступлений: Учебное пособие / Ю.А. Кучер, В.А. Зверяка, А.С. Беницкий, Д.В. Астафьев, О.В. Тельпов; МВД Украитны, ЛАВД им. 10-летия незав. Украины; [Отв. ред. канд. юрид. наук, доц. Ю.А. Кучер]. – Луганск: РИО ЛАВД, 2003. – 92 с. (задачі 1-го рівня: 6-7, 10, 12, 22, 24; задачі 2-го рівня: 1-2, 4-5, 13-14, 16-17; задачі 3-го рівня: 3, 9, 11, 15, 18, 23, 25).

2. Скласти реферативне повідомлення за темою «Вплив об’єкта складу злочину на кваліфікацію».

3. Скласти реферативне повідомлення за темою «Врахування факультативних ознак об’єктивної сторони при кваліфікації».

4. Підготувати доповідь за темою «Значення предмету злочину при кваліфікації».

5. Підготувати рецензію наукової статті: Михайлов В.И. Вред и его регулирование в уголовном законе // Государство и право. – 2007. – № 2. – С. 61 – 67.

6. Підготувати рецензію наукової статті: Мягков М.О. Насильство як спосіб перешкоджання здійсненню виборчого права // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2005. – Вип. 4. – С. 82 – 88.

7. Підготувати рецензію наукової статті: Гулый А.А. Вопросы квалификации преднамеренного банкротства по объективной стороне // Российский следователь. – 2005. – № 1. – С. 15 – 17.

8. Підготувати рецензію наукової статті: Максимов А. Как квалифицировать хищение рыбаками выловленной ими рыбы? // Законность. – 2004. – № 12. – С. 27.

9. Скласти бібліографію за темою заняття з урахуванням нових надходжень до бібліотеки.

10. Скласти аналітичну довідку за темою заняття.

11. Скласти таблицю «Відмежування розбою від вимагання»

Ознаки, за якими треба здійснити відмежування	Об’єкт злочину (предмет, потерпілий)	Об’єктивна сторона злочину	Суб’єкт злочину	Суб’єктив-на сторона злочину
ч. 1 ст. 187 КК України
ч. 1 ст. 189 КК України

12. Скласти таблицю «Відмежування залишення в небезпеці від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані»

    Ознаки за якими треба здійснити відмежування	Об’єкт злочину (предмет, потерпілий)	Об’єктивна сторона злочину	Суб’єкт злочину	Суб’єктивна сторона злочину
    ч. 1 ст. 135 КК України
    ч. 1 ст. 136 КК України

13. Проаналізувати вирок суду, у якому вирішальне значення при кваліфікації дій винної особи мали ознаки об’єкта і предмета злочину.

14. Проаналізувати вирок суду, у якому вирішальне значення при кваліфікації дій винної особи мали ознаки об’єктивної сторони злочину.

15. Скласти відеозадачу за темою заняття.

Додаткова література

1. Андреев Л.А., Константинов П.Ю. Влияние жестокости преступного поведения на уголовную ответственность. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 210 с.

2. Воронин В.В. Разграничение ответственности за причинение имущественного ущерба // Уголовный процесс. – 2006. – № 12. – С. 10 – 15.

3. Глистин В.Г. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений. – Л.: ЛГУ, 1979. – 127 с.

4. Гулый А.А. Вопросы квалификации преднамеренного банкротства по объективной стороне // Российский следователь. – 2005. – № 1. – С. 15 – 17.

5. Заруцький О. Поняття нападу у кримінальному кодексі України // Юридична Україна. – 2006. – № 11. – С. 70 – 76.

6. Карчевський М.В. Проблема об'єкта злочину в науці кримінального права // Кримінальна відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, систем та комп'ютерних мереж: Монографія / МВС України, Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [Наук. ред. Л.М. Кривоченко]. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – С. 14 – 18.

7. Коржанский Н.Й. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.

8. Кругликов Л.Л., Савинов В.Н. Квалифицирующие обстоятельства: понятие, виды, влияние на квалификацию преступлений. Учебное пособие. – Ярославль: Ярославский ун-т, 1989. – 88 с.

9. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960 – 240 с.

10. Лизогуб Я.Г. Об'єкт та предмет злочину // Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини: Монографія / МВС України, Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [Наук. ред. д-р юрид. наук, проф. С.С. Яценко]. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. – С. 9 – 47.

11. Максимов А. Как квалифицировать хищение рыбаками выловленной ими рыбы? // Законность. – 2004. – № 12. – С. 27.

12. Малинин В.Б. Причинная связь в уголовном праве. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2000. – 316 с.

13. Михайлов В.И. Вред и его регулирование в уголовном законе // Государство и право. – 2007. – № 2. – С. 61 – 67.

14. Навроцький В. Склад злочину як програма кримінально-правової кваліфікації // Юридический вестник. – 2000. – № 3. – С. 117 – 121.

15. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 5-є вид., перероб. та доп. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2008. – 1216 с.

16. Судово-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Упорядник і автор передмови М.І. Хавронюк. – К.: Юрисконсульт. – 2006. – 550 с.

17. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. – К.: Юринком, 1995. – 208 с.

18. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Вища школа, 1988. – 196 с.

19. Фесенко Є.В. Цінності, як об'єкт злочину // Право України. – 1999. – № 6. – С. 75 – 78.

20. Шумихин В.Г. Правила квалификации преступлений. Учебное пособие. – М.: Московский психо-социальный институт, 2003. – 80 с.

21. Ярмиш Н.М. Дія як ознака об'єктивної сторони злочину (проблеми психологічної характеристики). – Х.: Основа, 1999. – 84 с.

Тема № 3.

КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ЗА СУБ'ЄКТИВНИМИ ОЗНАКАМИ ЗЛОЧИНУ.

Практичне заняття 1.

Суб’єкт злочину та суб’єктивна сторона злочину, їх значення для кваліфікації злочинів.

Мета заняття: з'ясування особливостей кваліфікації злочинів залежно від конкретних ознак суб'єкта; вироблення умінь розрізняти спеціальний суб'єкт із урахуванням конструкції норм Особливої частини КК України. Вироблення умінь правильно здійснювати кримінально-правову оцінку тих або інших діянь залежно від конкретної форми вини та їх особливостей.

Основні поняття:

Суб'єкт злочину – фізична, осудна особа, що досягла віку кримінальної відповідальності.

Спеціальний суб'єкт – фізична, осудна особа, що досягла певного віку кримінальної відповідальності, яка через різні умови, обставини або положення наділена додатковими характеристиками, наявність яких специфікує в кримінально-правовому сенсі його статус.

Суб'єктивна сторона – це психічне ставлення особи до вчинюваного діяння і його наслідків.

Юридична помилка – конкретна помилка особи у злочинності та/або караності вчинюваного нею діяння, у його кваліфікації, а також виді та розмірі покарання за нього.

Фактична помилка – невірне уявлення особи про характер і фактичні наслідки своєї злочинної діяльності.

Мотив злочину – внутрішнє спонукання людини, яке зумовлює рішучість у прагненні останньої скоїти злочин.

Мета злочину – уявна модель майбутнього результату, до досягнення якого прагне винний, вчиняючи злочин.

План заняття

1. Врахування форми вини при кваліфікації злочинів.

2. Значення мотиву і мети для кримінально-правової оцінки скоєного.

3. Суб’єкт злочину та врахування його ознак при кваліфікації злочинів.

Методичні рекомендації та пояснення

При відповіді на перше запитання студентам необхідно пригадати, що суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сутність злочинного діяння, ті внутрішні процеси, які відбуваються в психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками суб’єктивної сторони злочину є вина, мотив і мета вчинення злочину.

При здійсненні кваліфікації за суб’єктивною стороною слід мати на увазі, що кримінальний закон визнає суб’єктивною стороною злочину тільки таке психічне відношення особи до вчинюваного ним діяння, яке відобразилося в суворо визначеній формі.

При здійсненні кримінально-правової кваліфікації враховуються лише такі форми суб’єктивної сторони як умисел та необережність. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Готуючись до відповіді на друге запитання, слід враховувати, що в певних випадках, чітко встановлених у законі, при кваліфікації можуть враховуватися мотив і мета вчинення злочину. Мотив злочину – внутрішнє спонукання людини, яке зумовлює прагнення останньої скоїти злочин. Мета злочину – уявна модель майбутнього результату, до досягнення якого прагне винний, вчиняючи злочин.

При проведенні кримінально-правової кваліфікації за суб’єктивною стороною злочину використовуються як норми Загальної, так і Особливої частини КК України.

Готуючись до відповіді на третє запитання, необхідно пригадати, що суб'єкт злочину – цефізична, осудна особа, котра досягла віку кримінальної відповідальності. Кримінально-правові ознаки суб’єкта злочину, які враховуються при кваліфікації, порівняно нечисленні. Це такі ознаки, як осудність, вік, ознака саме фізичної (а не юридичної) особи.

Питання притягнення до кримінальної відповідальності і кримінально-правової кваліфікації суспільно небезпечних діянь виникають відносно осудних осіб, які вчинили такого роду діяння і досягли віку, із якого особа може нести кримінальну відповідальність.

При здійсненні кримінально-правової кваліфікації серйозне значення, крім вже визначених обставин, мають і деякі інші особливості особи злочинця. Так, для того, щоб кваліфікувати суспільно небезпечні діяння особи за статтями про посадові, військові, господарські, транспортні та інші злочини, необхідно, щоб суб’єкт, окрім осудності і певного мінімального віку, мав би і деякі інші ознаки. Ці ознаки повинні бути такого характеру, щоб вони у своїй сукупності давали підстави визнати винного спеціальним суб’єктом злочину. Спеціальний суб'єкт– це фізична, осудна особа, що досягла певного віку кримінальної відповідальності, яка через різні умови, обставини або положення наділена додатковими характеристиками, наявність яких специфікує в кримінально-правовому сенсійого статус.

Таким чином, у процесі кримінально-правової кваліфікації слід розрізняти загальні ознаки суб’єкта злочину і особливі ознаки, які притаманні тільки суб’єктам окремих видів злочинів.

Правове значення загальних і спеціальних ознак суб’єкта злочину неоднакове. Відсутність хоча б одної із загальних ознак суб’єкта означає разом із тим і відсутність складу злочину. При відсутності ознак спеціального суб’єкта злочину виникає дещо інший стан: у окремих випадках відсутність цих ознак повністю виключає кримінальну відповідальність особи, у інших – змінюється лише кваліфікація злочину.

Питання для самоконтролю та самоперевірки

1. Чи має значення для кваліфікації стать, колір шкіри або віросповідання винної особи?

2. Із якого моменту для чоловіків встановлюється таке правове положення як «військовослужбовець» та «військовозобов'язаний»?

3. У яких випадках вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини кваліфікується з ст. 117 КК України?

4. У чому особливості кваліфікації дій осіб, котрі не досягли віку кримінальної відповідальності.

5. Яке правило кваліфікації слід застосовувати при оцінці вбивства, вчиненому у стані афекту, якщо воно містить ознаки особливої жорстокості?

6. Що розуміється під «корисливим мотивом» при умисному вбивстві?

7. Яке правило кваліфікації злочинів проти особи при невизначеному умислі?

8. Особливості кваліфікації дій осіб, що скоїли злочин у стані патологічного або фізичного афекту.

9. Як необхідно кваліфікувати дії особи, яка підключила загалом безпечний для життя електричний струм до металевої огорожі дачі, але від торкання до огорожі загинула дитина?

10. Як кваліфікується наявність умисної форми вини щодо наслідків, які настали, при вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 КК України (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами)?

11. Що таке юридична фікція? Чи має вона значення для кваліфікації?

12. Чим казус відрізняється від юридичної фікції?

13. Чи можна працівника недержавної організації притягнути за отримання хабара?

14. Як необхідно кваліфікувати порушення правил пожежної безпеки, що призвели до людських жертв, особою, яка не була ознайомлена з даними правилами?

Завдання для індивідуальної та самостійної роботи

1. Вирішити задачі за темою заняття:

а) Комишан С.В. Уголовное право. Практикум: Общая и Особенная части / Под ред. А.А. Тер-Акопова. – М.: Юрайт-М, 2002. – 222 с (задачі 1-го рівня: 82-84, 88-89, 94-96, 100, 103, 110, 112, 115-116; задачі 2-го рівня: 85-87, 90, 92, 97-98, 106-109, 111, 113-114; задачі 3-го рівня: 91, 93, 99, 101-102, 104-105, 117).

б) Практикум по квалификации преступлений: Учебное пособие / Ю.А. Кучер, В.А. Зверяка, А.С. Беницкий, Д.В. Астафьев, О.В. Тельпов; МВД Украитны, ЛАВД им. 10-летия незав. Украины; [Отв. ред. канд. юрид. наук, доц. Ю.А. Кучер]. – Луганск: РИО ЛАВД, 2003. – 92 с. (задачі 1-го рівня: 30-33, 35, 38, 46; задачі 2-го рівня: 26-28, 38-39, 4-44; задачі 3-го рівня: 29, 36-37, 41-42, 45).

2. Підготувати реферативне повідомлення за темою «Значення ознак спеціального суб’єкту при кваліфікації злочинів».

3. Підготувати реферативне повідомлення за темою «Фізіологічний афект та його значення для кваліфікації злочинів».

4. Підготувати доповідь за темою «Врахування мотиву і мети злочину у процесі кримінально-правової кваліфікації».

5. Рецензувати наукову статтю: Лизогуб Я.Г. Поняття «виконавець злочину» в новому кримінальному законодавстві: питання кваліфікації // Вісник Прокуратури. – 2003. – № 3. – С. 47 – 49.

6. Рецензувати наукову статтю: Тельпов О.В. Уголовно-правовая оценка причинной связи при нарушении правил безопасности дорожного движения или эксплуатации транспорта с учётом психофизиологических возможностей водителя // Науковий вісник Дніпропетровської юридичної академії МВС. – Д.: Юрид. акад. МВС. – 2003. – № 1. – С. 236 – 240.

7. Рецензувати наукову статтю: Лапко Г.К. До питання визначення спеціальних ознак суб’єкта незаконного проведення аборту за кримінальним законодавством України // Право і безпека – 2005 – № 1. – ч. 4. – С. 130 – 132.

8. Скласти бібліографію за темою заняття з урахуванням нових надходжень до бібліотеки.

9. Скласти аналітичну довідку за темою заняття.

10. Скласти таблицю «Відмежування державної зради від шпигунства»

Ознаки за якими треба здійснити відмежування

Об’єкт злочину (предмет, потерпілий)

Об’єктивна сторона злочину

Суб’єкт злочину

Суб’єк-тивна сторона злочину

11. Скласти таблицю «Відмежування шахрайства від шахрайства з фінансовими ресурсами»

Ознаки за якими треба здійснити відмежування	Об’єкт злочину (предмет, потерпілий)	Об’єктивна сторона злочину	Суб’єкт злочину	Суб’єктив-на сторона злочину
ч. 1 ст. 190 КК України
ч. 1 ст. 222 КК України

12. Проаналізувати вирок суду, у якому вирішальне значення при кваліфікації дій винної особи мали ознаки суб’єкта складу злочину.

13. Проаналізувати вирок суду, у якому вирішальне значення при кваліфікації дій винної особи мали ознаки суб’єктивної сторони складу злочину.

14. Скласти відеозадачу за темою заняття.

Додаткова література

1. Алтухов С.А. Преступления сотрудников милиции. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 360 с.

2. Бабій І. Інститут депутатської недоторканності і кримінальна відповідальність // Право України. – 2006. – № 12. – С. 87 – 89.

3. Бриллиантов А.В. Квалификация преступлений по признаку их совершения группой лиц, из которых лишь одно обладает признаками субъекта преступления // Российский судья. – 2005. - № 3. – С. 17 – 19.

4. Ватва Ю.А. Особливості кваліфікації злочинів при наявності помилки // Вісник університету внутрішніх справ МВС. – 2000. – № 10. – С. 50 – 55.

5. Волков Б.С. Мотивы преступлений (уголовно-правовое и социально-психологическое исследование). – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1982. – 50 c.

6. Жук В.Г. Деякі проблемні питання застосування судами законодавства про відповідальність за посадові злочини // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 5. – С. 46 – 50.

7. Кругликов Л.Л., Савинов В.Н. Квалифицирующие обстоятельства: понятие, виды, влияние на квалификацию преступлений. Учебное пособие. – Ярославль: Ярославский ун-т, 1989. – 88 с.

8. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. – М.: Юрид. лит., 1977. – 168 с.

9. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. – М.: Издательство МГУ, 1976. – 182 с.

10. Лапко Г.К. До питання визначення спеціальних ознак суб’єкта незаконного проведення аборту за кримінальним законодавством України // Право і безпека – 2005 – № 1. – ч.4. – С. 130 – 132.

11. Лизогуб Я.Г. Поняття «виконавець злочину» в новому кримінальному законодавстві: питання кваліфікації // Вісник Прокуратури. – 2003. – № 3. – С. 47 – 49.

12. Мельнік П.Л., Лановенко В.П. Психологічні механізми девіантної поведінки // Право України. – 2000. № 4. – С. 59 – 64.

13. Миненок М.Г., Миненок Д.М. Корысть: криминологические и уголовно-правовые проблемы. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 367 с.

14. Митрофанов І. Поняття кримінальної відповідальності наркозалежних осіб, які вчинили злочин // Юридична Україна. – 2007. – № 1. – С. 85 – 90.

15. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1983. – 303 с.

16. Назаренко Г.В. Невменяемость: уголовно-релевантные психические состояния. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 300 с.

17. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 5-є вид., перероб. та доп. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2008. – 1216 с.

18. Нерсесян В.А. Неосторожная вина: проблемы и решение // Государство и право. – 2000. – № 2. – С. 59 – 70.

19. Никитина Н.А. Преступления с двумя формами вины и действующее законодательство // Правоведение. – 2004. – № 5. – С. 127 – 133.

20. Павлов В.Г. Субъект преступления. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 296 с.

21. Судово-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Упорядник і автор передмови М.І. Хавронюк. – К.; Юрисконсульт. – 2006. – 550 с.

22. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в следственной и судебной практике. – К.: Юринком, 1995. – 208 с.

23. Тельпов О.В. Уголовно-правовая оценка причинной связи при нарушении правил безопасности дорожного движения или эксплуатации транспорта с учётом психофизиологических возможностей водителя // Науковий вісник Дніпропетровської юридичної академії МВС. – Д.: Юрид. акад. МВС. – 2003. – № 1. – С. 236 – 240.

24. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1950. – 318 с.

Тема № 4.

КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я.

Семінарське заняття 1.

Кваліфікація злочинів проти життя.

Мета заняття: навчити студентів особливостям кваліфікації злочинів проти життя, розвити вміння відмежовувати ці суспільно небезпечні діяння від суміжних складів злочинів, під час учинення яких завдається шкода життю. Виховувати студентів у дусі поваги та неухильного дотримання ст. 3 Конституції України, відповідно до якої життя людини є найвищою соціальною цінністю, формувати гуманістичний світогляд.

Основні поняття:

Вбивство – протиправне, винне заподіяння смерті іншій людині.

Початок життя – початок фізіологічних пологів.

Момент закінчення життя – настання фізіологічної смерті, коли відбувається незворотній процес розпаду клітин головного мозку та центральної нервової системи.

Умисне вбивство двох або більше осіб – умисне позбавлення життя двох або більше осіб, якщо їх убивство охоплювалось єдиним умислом винного.

Умисне вбивство малолітньої дитини – умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років.

Виконання службового обов’язку – діяльність особи, що входить до кола її службових повноважень.

Виконання громадського обов’язку – здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій у інтересах суспільства або окремих громадян.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення – це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру або ж не вчинювати їх.

План заняття

1. Кваліфікація кваліфікованих убивств.

2. Кваліфікація привілейованих убивств.

3. Кваліфікація інших злочинів, які посягають на життя людини.

Методичні рекомендації та пояснення

Відповідаючи на питання плану заняття, потрібно розкрити таке:

• назвати злочини, об’єктом яких є життя особи;

• охарактеризувати зміст поняття «життя» як об’єкта певної групи злочинів;

• дати визначення вбивства та назвати його види;

• охарактеризувати особливості кваліфікації умисного вбивства без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК України);

• охарактеризувати особливості кваліфікації умисних вбивств за наявності обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК України);

• охарактеризувати особливості кваліфікації умисних вбивств за наявності пом’якшуючих обставин (ст.ст. 116, 117, 118 КК України);

• охарактеризувати необережне вбивство (ст. 119 КК України).

Слід пам’ятати, що умисне вбивство визнається вчиненим із особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також, якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, має місце, якщо винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей.

Умисне вбивство вважається вчиненим із корисливих мотивів, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв’язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків, досягти іншої матеріальної вигоди.

Умисне вбивство вважається вчиненим із хуліганських мотивів, коли винний позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу.

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку має місце, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв’язку з виконанням ним вказаного обов’язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов’язків до вбивства.

Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з метою приховати інший злочин, не має значення, чи був винний причетним до злочину, який приховується. Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК України не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України і за пособництво в тому злочині, який приховувався.

Нагадаємо, що при вчиненні декількох умисних убивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК України, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 цієї статті з урахуванням повторності. Наприклад, якщо умисне вбивство на замовлення вчинено з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру, дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК України.

Питання для самоконтролю та самоперевірки

1. За якими ознаками вбивство через необережність слід відмежовувати від тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого?

2. Як кваліфікується вбивство при перевищенні меж необхідної оборони особою, що знаходиться в стані сильного душевного хвилювання?

3. Чи можна кваліфікувати за сукупністю вчинення умисного вбивства з корисливих і хуліганських мотивів?

4. Чи можлива співучасть у вчиненні вбивства через необережність? Обґрунтуйте свою відповідь.

5. За якими ознаками умисне вбивство з корисливих мотивів відрізняється від вбивства, вчиненого на замовлення?

6. Чи має значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб?

7. За яких умов у діях винного наявні такі кваліфікуючі ознаки, як умисне вбивство малолітньої дитини, умисне вбивство жінки, яка перебувала у стані вагітності?

8. Як потрібно кваліфікувати дії особи, яка захопила заручника і умисно вбила його?

9. Чи можна кваліфікувати умисне вбивство за ознакою вчинення з особливою жорстокістю на тій підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп?

10. Як слід кваліфікувати умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, якщо воно мало ознаки особливої жорстокості?

11. Як слід кваліфікувати умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, якщо воно мало ознаки особливої жорстокості?

12. Як слід кваліфікувати умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони чи в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, якщо воно мало ознаки особливої жорстокості?

13. Як слід кваліфікувати умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини для трансплантації або незаконної торгівлі?

14. Як слід кваліфікувати умисне вбивство під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом?

15. Чи можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час бійки, яку розпочав сам потерпілий, якщо при цьому було порушено громадський порядок?

16. Як слід кваліфікувати дії винного у тому разі, коли потерпілу особу було вбито через певний час після її зґвалтування з метою приховати цей злочин?

Завдання для індивідуальної та самостійної роботи

1. Розв’язати задачі, використовуючі таку літературу:

а) Комишан С.В. Уголовное право. Практикум: Общая и Особенная части / Под ред. А.А. Тер-Акопова. – М.: Юрайт-М, 2002. – 222 с (задачі 1-го рівня: 9-11, 13-14, 16, 18, 27, 32; задачі 2-го рівня: 1-5, 8, 15, 17, 19-22, 29-30; задачі 3-го рівня: 6-7, 23-26, 28, 31, 33);

б) Практикум по квалификации преступлений: Учебное пособие / Ю.А. Кучер, В.А. Зверяка, А.С. Беницкий, Д.В. Астафьев, О.В. Тельпов; МВД Украитны, ЛАВД им. 10-летия незав. Украины; [Отв. ред. канд. юрид. наук, доц. Ю.А. Кучер]. – Луганск: РИО ЛАВД, 2003. – 92 с. (задачі для 1-го рівня: 99-101, 105-107; задачі 2-го рівня: 98, 102-104, 115-117; задачі 3-го рівня: 108-114).

2. Скласти реферативне повідомлення за темою «Кваліфікація умисного вбивства, вчиненого на замовлення».

3. Підготуйте доповідь за темою «Кваліфікація умисного вбивства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб».

4. Підготувати доповідь за темою «Відмежування умисного вбивства від тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого».

5. Підготувати рецензію наукової статті: Салихов Ш. Убийство, сопряженное с разбоем: одно преступление или совокупность // Законность. – 2005. – № 2. – С. 23.

6. Підготувати рецензію наукової статті: Конюшкина Ю.А. Об эвтаназии // Юрист. – 2002. – № 9. – С. 59 – 60.

7. Скласти бібліографію за темою заняття з урахуванням нових надходжень до бібліотеки.

8. Скласти аналітичну довідку за темою заняття.

9. Скласти схему «Види вбивств у кримінальному праві України».

10. Скласти таблицю «Кримінально-правові норми, які є спеціальними до ст. 115 КК України».

    Розділ Особливої частини КК

    Стаття КК та її назва

    Потерпілий від злочину, передбаченого цією статтею КК

11. Скласти таблицю: «Відмежування вбивства на замовленням від вбивства, вчиненого з корисливих мотивів».

Норма КК	Об’єкт	Об’єктивна сторона	Суб’єктивна сторона	Суб’єкт
П.6 ч.2 ст.115
П.11 ч.2 ст. 115

13. Проаналізувати вирок суду за злочини проти життя особи.

14. Скласти відеозадачі за темою заняття.

Додаткова література:

1. Авраменко О. Конструкція санкції норми про умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. – Львів, 2007. – С. 429 – 431.

2. Бавсун М. Влияние направленности умысла на квалификацию убийств, совершаемых при отягчающих обстоятельствах // Уголовное право. – 2006. – № 1. – С. 7 – 10.

3. Бояров С.А. Дифференциация базового состава убийства в ссоре и драке // Уголовный процесс. – 2006. – № 5. – С. 10 – 13.

4. Володарський В. Необхідна оборона, перевищення її меж: деякі випадки кваліфікації // Право України. – 2000. – № 6. – С. 93 – 95.

5. Воробьева Т., Санталов А. Квалификация убийств с особой жестокостью // Советская юстиция. – 1986. – № 11. – С. 12.

6. Данилевський А.О., Болдарь Г.Є. Кримінальна відповідальність за вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи: проблеми кваліфікації та відмежування від суміжних складів злочинів: наук.-практ. посіб.; Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2011. – 152 с.

7. Кабурнеев Э.В. Квалификация убийства, совершенного в состоянии аффекта // Вестник Московского университета МВД России. – 2007. – № 1. – С. 87 – 89.

8. Карпенко Л. Особенности уголовной ответственности за разглашение врачебной тайны: сравнительно-правовой аналіз // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 10. – С. 113 – 116.

9. Конюшкина Ю.А. Об эвтаназии // Юрист. – 2002. – № 9. – С. 59 – 60.

10. Костін М. Необхідність кримінально-правової заборони незаконного вивезення за межі України анатомічних матеріалів людини // Право України. – 2006. – № 5. – С. 100 – 102.

11. Ларін М. Верховний Суд підтримав Закон про евтаназію // Юридичний Вісник України. – 2006. – № 3. – 21 – 27 січня. – С. 11.

12. Лейленд Пітер. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство (англійській підхід) / Пер. з англ. П. Таращук. – К.: Основи, 1996. – 207 с.

13. Лысак Н. Ответственность за доведение до самоубивства // Законность. – 2006. – № 3. – С. 12 – 14.

14. Пономаренко О.В. Кримінальна відповідальність за вбивство матір’ю новонародженої дитини в сучасному законодавстві зарубіжних країн // Питання боротьби зі злочинністю. – Х., 2006. – Вип. 11. – С. 151 – 157.

15. Стачук В. І. Стан сильного душевного хвилювання як ознака суб’єктивної сторони злочину // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності. Спеціальний випуск у чотирьох частинах. Ч. 3. – Луганськ: РВВ ЛІВС, 1999. – С. 74 – 80.

16. Стачук В. І. Поняття сильного душевного хвилювання, як привілейованої ознаки складу злочину // Міжн. наук.-практ. конфер. «Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах». Ч. 2 – К.: НАВСУ, 2001. – С. 259 – 262.

17. Стачук В. І. Обставини, сприятливі виникненню сильного душевного хвилювання // Вісник Луганської академії внутрішніх справ ЛАВС іме­ні 10-річчя незалежності України. Нове кримінальне і кримінальне-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України. Спеціальний випуск у двох частинах. Частина 1. Лу­ганськ РВВ ЛАВС. – 2002. – С 128 – 132.

18. Стачук В. І. Про деякі особливості застосування поняття сильного ду­шевного хвилювання в законодавстві, теорії та судової практиці // Віс­ник Національного університету внутрішніх справ. Випуск 21. Частина 2. Харьків. – 2003. – С 40 – 47.

Практичне заняття 1.

Кваліфікація злочинів проти здоров’я.

Мета заняття:навчити студентів особливостям кваліфікації злочинів проти здоров’я особи, розвивати вміння відмежовувати ці злочини від суміжних діянь, під час вчинення яких заподіюється шкода здоров’ю. Виховувати тих, хто навчається, у дусі поваги та неухильного дотримання ст. 3 Конституції України, відповідно до якої життя та здоров’я людини є найвищою соціальною цінністю, формувати гуманістичний світогляд.

Основні поняття:

Тілесне ушкодження середньої тяжкості – тілесне ушкодження. Яке не є небезпечним для життя та не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Тяжке тілесне ушкодження –тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя..

Побої –нанесення потерпілому мінімум двох ударів, які не потягли настання тілесних ушкоджень.

Мордування –побої та інші насильницькі дії, які завдали фізичного болю, відрізняються багаторазовістю та (або) тривалістю спричинення особливо сильного фізичного болю, що завдають потерпілому моральних страждань, проте не потягли за собою настання тілесних ушкоджень.

Катування – умисне заподіяння потерпілому сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій із метою спонукання його або іншої особи на вчинення дій, які суперечать їхній волі.

План заняття

4. Кваліфікація тілесних ушкоджень.

5. Кваліфікація злочинів проти здоров’я, які не завдали тілесних ушкоджень.

6. Кваліфікація злочинів, пов’язаних із неналежним виконанням обов’язків щодо захисту здоров’я населення.

Методичні рекомендації та пояснення

Відповідаючи на питання плану заняття, потрібно розкрити таке:

• назвати злочини, об’єктом яких є здоров’я особи;

• охарактеризувати зміст поняття «здоров’я» як об’єкта певної групи злочинів;

• дати визначення тілесних ушкоджень та назвати їх види;

• особливості кваліфікації умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст.ст. 121, 123, 124 КК України);

• особливості кваліфікації умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 122 КК України);

• особливості кваліфікації умисного легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК України) та його види;

• особливості кваліфікації побоїв (ст. 126 КК України);

• особливості кваліфікації катування (ст. 127 КК України);

• особливості кваліфікації зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130 КК України);

• особливості кваліфікації зараження венеричною хворобою (ст. 133 КК України).

Під час підготовки також, потрібно дати визначення поняття «конкуренція кримінально-правових норм», приділити увагу відмежуванню тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для цього доцільно проаналізувати ознаки, які свідчать про наявність у винного умислу на вчинення вбивства (див.: Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посіб. – Вид. 3-тє, доповн. та переробл. – К.: Атіка, 2007. – С. 113; п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 3 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи»). Також необхідно розкрити питання розмежування певних видів тілесних ушкоджень із суміжними злочинами, у ході вчинення яких спричиняється шкода здоров’ю особи або створюється загроза її спричинення (грабіж, розбій, вимагання тощо)

Питання для самоконтролю та самоперевірки

1. Чи можлива співучасть у спричиненні тяжких тілесних ушкоджень через необережність? Обґрунтуйте свою відповідь.

2. Що слід розуміти під тілесним ушкодженням, небезпечним для життя в момент заподіяння?

3. Назвіть ознаки середньої тяжкості тілесного ушкодження.

4. Як слід кваліфікувати дії особи, яка використовує для вчинення умисного тілесного ушкодження, яке потягло смерть потерпілого, неосудну особу? Обґрунтуйте свою відповідь.

5. За якими ознаками легке тілесне ушкодження відрізняється від побоїв?

6. Як слід кваліфікувати побої, спричиненні під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом?

7. Як слід кваліфікувати тяжкі тілесні ушкодження, спричиненні під час бандитизму.

8. Як слід кваліфікувати умисне зараження вірусом СНІД із метою спричинення смерті потерпілому?

9. Які види венеричних хвороб мають значення для правильної кваліфікації діянь винної особи за ст. 133 КК України?

10. Який аборт є незаконним?

11. За якими ознаками треба відмежовувати залишення в небезпеці від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані?

12. Хто є суб’єктом незаконної лікувальної діяльності?

13. Дайте визначення поняття «медичний та фармацевтичний працівник» у сенсі статей 139, 140 КК України.

14. Порушення яких прав пацієнта тягне кримінальну відповідальність за ст. 141 КК України?

15. Що таке трансплантація, її відмінність від донорства?

Завдання для індивідуальної та самостійної роботи

1. Розв’язати задачі, використовуючі таку літературу:

а) Комишан С.В. Уголовное право. Практикум: Общая и Особенная части / Под ред. А.А. Тер-Акопова. – М.: Юрайт-М, 2002. – 222 с (задачі 1-го рівня: 9-11, 13-14, 16, 18, 27, 32; задачі 2-го рівня: 1-5, 8, 15, 17, 19-22, 29-30; задачі 3-го рівня: 6-7, 23-26, 28, 31, 33);

б) Практикум по квалификации преступлений: Учебное пособие / Ю.А. Кучер, В.А. Зверяка, А.С. Беницкий, Д.В. Астафьев, О.В. Тельпов; МВД Украитны, ЛАВД им. 10-летия незав. Украины; [Отв. ред. канд. юрид. наук, доц. Ю.А. Кучер]. – Луганск: РИО ЛАВД, 2003. – 92 с. (задачі для 1-го рівня: 99-101, 105-107; задачі 2-го рівня: 98, 102-104, 115-117; задачі 3-го рівня: 108-114).

2. Скласти реферативне повідомлення за темою «Кваліфікація умисного тілесного ушкодження, спричиненого під час розбійного нападу злочинної організації».

3. Підготувати доповідь за темою «Відмежування умисного вбивства від тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого».

4. Скласти бібліографію за темою заняття з урахуванням нових надходжень до бібліотеки.

5. Скласти аналітичну довідку за темою заняття.

6. Скласти схему «Види тілесних ушкоджень у кримінальному праві України».

7. Проаналізувати вирок суду за злочини проти здоров’я особи.

8. Скласти відеозадачі за темою заняття.

Додаткова література:

1. Болдарь Г.Є. Проблемні питання відмежування катування від інших злочинів проти життя та здоров’я особи / Г.Є. Болдарь, Ю.О. Старук // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 2009. – Спеціальний випуск № 1 „Захист прав людини в контексті сучасного громадянського суспільства”. – С. 58 – 64.

2. Борзенков Г.Н. Квалификация преступлений против жизни и здоровья : учебно-практическое пособие / Г.Н. Бор­зенков. – М. : ИКД „Зерцало-М”, 2005. – 144 с.

3. Володарський В. Необхідна оборона, перевищення її меж: деякі випадки кваліфікації // Право України. – 2000. – № 6. – С. 93 – 95.

4. Данилевський А.О., Болдарь Г.Є. Кримінальна відповідальність за вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи: проблеми кваліфікації та відмежування від суміжних складів злочинів: наук.-практ. посіб.; Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2011. – 152 с.

5. Карпенко Л. Особенности уголовной ответственности за разглашение врачебной тайны: сравнительно-правовой аналіз // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 10. – С. 113 – 116.

6. Конюшкина Ю.А. Об эвтаназии // Юрист. – 2002. – № 9. – С. 59 – 60.

7. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності : посібник / М.Й. Коржанський. – К.: Юрінком, 1996. – 144 с.

8. Костін М. Необхідність кримінально-правової заборони незаконного вивезення за межі України анатомічних матеріалів людини // Право України. – 2006. – № 5. – С. 100 – 102.

9. Ларін М. Верховний Суд підтримав Закон про евтаназію // Юридичний Вісник України. – 2006. – № 3. – 21 – 27 січня. – С. 11.

10. Попов А.Н. Преступления против личности при смягчающих обстоятельствах / А.Н. Попов. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 302 с.

11. Стачук В. І. Стан сильного душевного хвилювання як ознака суб’єктивної сторони злочину // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності. Спеціальний випуск у чотирьох частинах. Ч. 3. – Луганськ: РВВ ЛІВС, 1999. – С. 74 – 80.

12. Стачук В. І. Поняття сильного душевного хвилювання, як привілейованої ознаки складу злочину // Міжн. наук.-практ. конфер. «Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах». Ч. 2 – К.: НАВСУ, 2001. – С. 259 – 262.

13. Стачук В. І. Обставини, сприятливі виникненню сильного душевного хвилювання // Вісник Луганської академії внутрішніх справ ЛАВС іме­ні 10-річчя незалежності України. Нове кримінальне і кримінальне-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України. Спеціальний випуск у двох частинах. Частина 1. Лу­ганськ РВВ ЛАВС. – 2002. – С 128 – 132.

14. Стачук В. І. Про деякі особливості застосування поняття сильного ду­шевного хвилювання в законодавстві, теорії та судової практиці // Віс­ник Національного університету внутрішніх справ. Випуск 21. Частина 2. Харьків. – 2003. – С 40 – 47.

15. Сташис В.В. Личность под охраной уголовного закона / В.В. Сташис, М.И. Бажанов. – Симферополь, 1996. – 236 с.

16. Сташис В.В. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике / В.В. Сташис, М.И. Бажанов. – Харьков, 1982. – 216 с.

17. Чеботарева Г.В. Торговля человеческими органами и уголовно-правовые проблемы обеспечения безвозмездного донорства органов и тканей / Г.В. Чеботарева // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 11. – С. 97 – 100.

Тема № 8.

КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ ТА У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Семінарське заняття 1.

Кваліфікація злочинів проти власності.

Мета заняття:виробити навички кримінально-правової кваліфікації злочинів проти власності та уміння відмежовувати їх від суміжних складів злочинів; виховувати майбутніх правозастосовців у дусі поваги та неухильного дотримання ст. 13 Конституції України, відповідно до якої держава забезпечує захист усіх суб’єктів права власності.

Основні поняття:

Проникнення – протиправне вторгнення до житла, іншого приміщення або сховища з метою вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Воно може здійснюватися таємно або відкрито, із подоланням перешкод або опору людей, безперешкодно, шляхом обману, а також за допомогою різних знарядь.

Житло – приміщення, яке призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, кімната в гуртожитку або готелі, дача, садова палатка, вагончик, купе, каюта морського чи річного судна тощо), а також ті їх складові частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора), за винятком господарських приміщень, безпосередньо не пов’язаних із житлом (відокремлені від житлових будівель погреби, гаражі, сараї).

Сховище – певне місце чи територія, відведені для постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізації тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, фургони тощо.

Інше приміщення – різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (музей, магазин, база, виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, а також інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель: погреб, гараж, сарай тощо).

Насильство, що є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілої особи – завдання побоїв, що мали характер мордування, заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, замах на вбивство, вбивство, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення (зокрема, втрата свідомості, мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо).

Насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’япотерпілої особи – заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння.

Обман – повідомлення потерпілому неправдивих відомостей (у формі дії – активний обман) або приховування певних обставин, які повинні були бути повідомлені (у формі бездіяльності – пасивний обман).

Зловживання довірою – вид обману, який полягає у недобросовісному використанні винним довіри потерпілого з метою викликати у останнього впевненість у вигідності чи обов’язковості передачі майна або права на майно (особливі довірчі стосунки, родинні або дружні зв’язки, службові, цивільно-правові або трудові відносини).

Привласнення – протиправне й безоплатне відчуження (утримання, неповернення) винним чужого майна, яке йому ввірено чи перебувало в його законному віданні, для обернення його на свою користь.

Розтрата – незаконне й безоплатне відчуження винним чужого майна, яке йому ввірено чи перебувало в його законному віданні, для обернення його на користь інших осіб (зокрема для споживання, продажу, безоплатної передачі, обміну тощо).

Знищення майна – приведення його в повну непридатність до використання за цільовим призначенням.

Пошкодження майна – погіршення його якості, зменшення цінності або приведення в непридатний до використання за цільовим призначенням стан.

Причетність до злочину – це кримінально каране діяння, яке виникає тільки у зв’язку зі вчиненим або вчинюваним злочином, за умови відсутності причинового та винного зв’язку з цим злочином.

Приховування злочину – діяльність, спрямована на те, щоб подія вчинення злочину, його суб’єкт, знаряддя та засоби вчинення, сліди або предмети, здобуті злочинним шляхом, чи їх місцезнаходження не стали відомі правоохоронним органам та суду.

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом – вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна з метою надання правомірного вигляду володінню, їх використанню або розпорядженню ними чи дій, спрямованих на приховання джерел їх походження, а також учинення з такими коштами або іншим майном фінансової операції чи укладення щодо них угоди за умови усвідомлення особою того, що вони були одержані злочинним шляхом.

Предикатний злочин – злочин, який передував причетності до злочину або легалізації (відмиванню) злочинних доходів.

Доходи, одержані злочинним шляхом – будь-яка економічна вигода, одержана внаслідок вчинення предикатного діяння, яка може складатися з матеріальної власності або власності, яка виражена в правах, а так само включає рухоме чи нерухоме майно та документи, які підтверджують право на таку власність або частку в ній.

Вчинення фінансової операції з коштами, одержаними внаслідок вчинення предикатного діяння – вчинення будь-якої фінансової операції, пов’язаної зі здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб’єкта первинного фінансового моніторингу.

Укладення угоди щодо коштів або іншого майна, одержаних внаслідок вчинення предикатного діяння – це вчинення щодо них будь-яких правочинів, тобто дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Дії, спрямовані на приховання чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна, одержаних унаслідок вчинення предикатного діяння, чи володіння ними, а так само прав на них, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення – будь-які дії особи, за допомогою яких маскується чи приховується факт одержання таких коштів або іншого майна, що передував легалізації (відмиванню) цих доходів, вчинені як особою, котра одержала ці кошти або майно таким шляхом, так і будь-якою іншою особою.

План заняття

1. Кваліфікація злочинів проти власності, пов’язаних із заволодінням чужим майном.

2. Кваліфікація злочинів проти власності, не пов’язаних із заволодінням чужим майном.

3. Відмежування злочинів проти власності від спеціальних видів причетності до злочину, які пов’язані з подальшим обігом майна, отриманого злочинним шляхом.

Методичні рекомендації та пояснення

Відповідаючи на перше запитання, студентам необхідно назвати види корисливих злочинів проти власності, які пов’язані з обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб: крадіжка (ст. 185); грабіж (ст. 186); розбій (ст. 187); викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв’язку та їх обладнання (ст. 188); викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ст. 188-1); вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. 190); привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191).

Необхідно усвідомити, що об’єктивна сторона злочинів цієї групи полягає у тому, що винна особа певним способом протиправно обертає чуже майно на свою користь чи на користь іншої особи, чим заподіює власникові майнову шкоду. Протиправність діяння полягає у тому, що 1) заволодіння майном відбувається у спосіб, який заборонений законом; 2) особою, яка не має права на це майно; 3) проти волі власника.

Вилучення майна призводить до заподіяння його власникові реальної і прямої майнової шкоди. Упущена (втрачена) вигода не може визнаватися ознакою цих злочинів. Повернення викраденого майна чи відшкодування потерпілому його вартості не впливає на кваліфікацію та на відповідальність.

Слід звернути увагу на те, що залежно від законодавчої конструкції складів злочинів, існують певні особливості у моменті їх закінчення. Так, крадіжка та грабіж визнаються закінченими з моменту протиправного вилучення майна й обернення на свою користь, тобто при наявності у винної особи реальної можливості розпорядитися ним як своїм власним. Розбій і вимагання закінчені з моменту вчинення дій, зазначених у диспозиції кримінально-правової норми, оскільки це усічені склади злочинів.

Важливо, що обов’язковим елементом певних корисливих злочинів проти власності, які пов’язані з обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, є спосіб вчинення злочину. Викрадення майна вважається таємним (крадіжка), якщо, здійснюючи його, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб. Таєним викрадення майна буде вважатись і в таких випадках: 1) якщо вчинено за відсутності особи, якій ввірено, належить або під охороною якої перебуває майно; 2) якщо вчинено у присутності потерпілого або інших осіб, які не усвідомлюють факту вилучення майна; 3) якщо вчинено у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання) не усвідомлюють факту протиправності вилучення майна; 4) якщо винний помиляється, вважаючи свої дії непомітними, а вони фактично спостерігалися сторонніми й усвідомлювалися як незаконні, скоєне залишається крадіжкою; 5) якщо винний вилучає майно у присутності інших осіб, на потурання збоку яких він розраховує з тих чи інших підстав (родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо); 6) якщо вилучення чужого майна здійснюється особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож та ін).

Відкритим вважається вилученням майна у присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють вчинення викрадення. Водночас і особа, яка викрадає майно, усвідомлює, що її дії помічені іншими особами. Якщо винний помиляється і вважає, що його дії були помічені сторонніми особами, а фактично цього не сталося (наприклад, сторонні бачать, що винний бере майно, але не розуміють, що це викрадення), відповідальність повинна наставати за грабіж. Грабіж матиме місце і в тому випадку, коли викрадення розпочалося таємно, але у процесі вчинення злочину переросло у відкрите і це усвідомлюється винним (наприклад, при вчиненні крадіжки з’явився охоронник, але винний ігнорує це і, схопивши викрадене, втікає).

У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися протиправно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким грабежем. Застосування насильства у такому випадку утворює окремий злочин проти особи залежно від характеру насильства та заподіяної потерпілому фізичної шкоди.

Слід звернути увагу й на те, що в більшості випадків грабежу метою застосування насильства є вилучення майна. При цьому застосування насильства передує вилученню майна.

Але насильство може бути застосоване із метою утримання вже вилученого майна і, у цьому випадку, застосовуватися після вилучення майна. Застосування насильства з метою уникнути затримання, виключає насильницький грабіж. У такому випадку насильство повинно кваліфікуватися за сукупністю з крадіжкою чи ненасильницьким грабежем. Наприклад, ч. 1 ст. 185 і ч. 1 ст. 125, або ч. 1 ст. 186 і ч. 1 ст. 126 КК України.

Застосування до особи без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) із метою заволодіння чужим майном слід розглядати як насильство і, якщо воно було небезпечним для його життя або здоров’я, кваліфікувати такі дії за відповідною частиною ст. 187 КК України. Умисне заподіяння при розбої тяжкого тілесного ушкодження, якщо воно не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за ст. 121 КК України, оскільки повністю охоплюється ч. 4 ст. 187 КК України.

Однак складом злочину «розбій» не охоплюється заподіяння смерті потерпілому, тому необережне чи умисне вбивство при вчиненні розбійного нападу належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187 та ст. 119 КК України або п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України².

Фізичне насильство при розбої може бути як відкритим, так і таємним (нанесення удару потерплому, котрий спить, із-за спини, тощо). За цією ознакою розбій має спільні властивості із крадіжкою, яка вчиняється таємно, а також із грабежем, який вчиняється відкрито.

Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, яке є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, або в погрозі вбивством. Тому додаткова кваліфікація за ст. 129 КК України не потрібна.

Також, необхідно звернути увагу на певні проблеми кримінально-правової кваліфікації розбою та грабежу.

У складі цих злочинів поєднуються два самостійні суспільно-небезпечні посягання, спрямовані на різні об’єкти кримінально-правової охорони – власність та особу, її психічну недоторканість та здоров’я. Способом вчинення цих злочинів є фізичне чи психічне насильство, націлене на заволодіння чужим майном. Насильство виконує при цьому дві відносно самостійні функції. По-перше, воно служить засобом придушення волі потерпілої особи. По-друге, виступає засобом реалізації корисливих спонукань злочинця та досягнення ним корисливої мети.

Насильство, при вчиненні розбою, є ні чим іншим, як способом протиправного вилучення чужого майна. Серед усіх відомих способів злочинного вилучення майна з чужого володіння, означений є найбільш небезпечним, тому що виконане у такий спосіб діяння спричиняє подвійну шкоду – фізичну (психічну) та майнову. Складністю названого способу викрадення обумовлюється ряд проблемних питань кримінально-правової характеристики розбою та злочинів проти життя та здоров’я особи.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 зазначив, що умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 України) кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв’язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, була винним одержана чи ні вигода, якої він бажав.

Однак для кваліфікації має значення момент виникнення корисливого мотиву. За п. 6 ст. 115 КК України дії винного кваліфікуються тільки у тому випадку, якщо корисливий мотив виник до початку чи під час вчинення злочину. У разі, якщо корисливий мотив виник після вчинення вбивства, то кваліфікація за п. 6 ст. 115 КК України виключається.

У разі умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України і статтями, які передбачають відповідальність за злочинне заволодіння відповідним видом майна (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 289 КК України)³.

Хотілося б звернути увагу, що не можна кваліфікувати як вбивство з корисливих мотивів (або замах на нього) дії особи, яка застосувала насильство не під час розбійного нападу і не з метою збереження викраденого майна, а після закінчення нападу та з метою уникнути затримання.

Нажаль, у судово-слідчий практиці ще трапляються помилки у цьому питанні. Так, Л. та інша особа за попереднім зговором вчинили розбійний напад із проникненням у приміщення магазину з метою заволодіти державним майном. Коли Л. та іншій учасник злочину заволоділи грошима, їх почали переслідувати Л.О., К. та Л.М. Винний Л. з метою позбавити життя Л.О. зробив у нього постріл із обрізу, але промахнувся. Після цього під час переслідування з тією ж самою метою Л. із близької відстані намагався зробити постріл у Л.М., але через осічку пострілу не сталося, і в цей момент Л. було затримано. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 18.04.1995 р. змінила вирок судової колегії у кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду щодо Л., виключивши з нього п. «а» ст. 93 КК України 1960 р. (вбивство з корисливих мотивів) із таких підстав. Установлено, що вказані дії щодо Л.О., а потім Л.М. Л. вчинив після того, як ним та іншим учасником нападу розбій було закінчено. Гроші, якими вони заволоділи, були не в Л. Коли їх почали переслідувати, вони розбіглися врізнобіч і іншому учасникові нападу вдалося втекти. Тому зазначені дії Л. вчинив із метою втекти від переслідувачів. Отже, Л. діяв не з метою збереження викраденого, а з тим, щоб уникнути затримання. Тому судова колегія дійшла висновку, що дії Л. відносно потерпілих Л.О. і Л.М. не можна розцінювати як замах на їх вбивство з корисливих мотивів⁴.

Звертає на себе увагу той факт, що незважаючи на чисельні наукові роботи, присвячені злочинам проти власності, а також роз’яснення, які були надані Пленумом Верховного Суду України у вищеназваній та інших постановах, у судово-слідчій практиці виникають труднощі з питання розмежування розбою з суміжними злочинами. Так ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 28.10.2003 р. було змінено вирок Апеляційного суду Сумської області від 23.07.2003 р. щодо дій П.І., який вчинив розбійний напад й убивство з корисливих мотивів малолітнього П.А. та заволодів внаслідок цього майном на суму 3 тис. грн. У вищеназваній ухвалі колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України зазначено, що дії П.І. правильно кваліфіковані органами досудового слідства за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 115 (пп. 2, 6) КК, але суд безпідставно додатково кваліфікував їх ще й за ч. 2 ст. 185 КК⁵.

Відмежування розбою від грабежу проводиться за кількома ознаками. По-перше, при вчиненні розбою життю чи здоров’ю потерпілого завжди спричиняється шкода, тому вони є обов’язковим додатковим об’єктом цього злочину. При вчиненні грабежу здоров’я потерпілого є факультативним додатковим об’єктом, оскільки йому спричиняється шкода тільки при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. По-друге, існує істотна різниця у моменті закінчення цих двох злочинів. Грабіж, як і крадіжка, вважається закінченим із моменту вилучення майна і отримання початкової можливості розпоряджатися ним. Розбій відноситься до усічених складів, тому вважається закінченим із моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні. По-третє, грабіж із об’єктивної сторони виражається у відкритому заволодінні майном. Напад при розбої може бути вчинено як відкрито, так і таємно. По-четверте, злочини, передбачені ст. 187 та ч. 2 ст. 186 КК, відрізняються характером насильства, яке застосовується до потерпілого.

Об’єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажали б зберегти в таємниці.

Таким чином, діяння виражається у активній поведінці і може проявлятися у протиправній вимозі: а) передачі чужого майна; б) передачі права на таке майно; в) здійснення будь-яких дій майнового характеру, на які винний не має права.

Потерпілими від вимагання можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законній підставі, близькі родичі цих осіб (батьки, діти, дід, баба, рідні сестри, брати, дружина, чоловік, онуки).

Способом вимаганняє погроза: 1) насильством над потерпілим або його близькими родичами; 2) обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб; 3) пошкодження або знищення їхнього майна; 4) розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. Ці відомості можуть бути як дійсними так і вигаданими, що ганьблять потерпілого.

Погроза при вимаганні може бути виражена у будь-якій формі: усно чи письмово, по телефону, за допомогою жестів, міміки. Важливо, що погроза при вимагані повинна бути реальною і дійсною. При визначенні дійсності і реальності погрози слід виходити з суб’єктивного ставлення до неї винного й суб’єктивного сприйняття її потерпілим⁶.

Вимагання, поєднане з пошкодженням чи знищенням майна, характеризується тим, що вимогу передачі майна винний супроводжує реальним (у момент вимоги) пошкодженням чи знищенням майна, підкріпляючи таким чином свою вимогу. Необхідно враховувати, що якщо вчинене пошкодження чи знищення майна охоплюється ч. 1 ст. 194 КК України, то воно додаткової кваліфікації не потребує, а якщо містить ознаки ч. 2 ст. 194 КК України, то дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів: ч. 2 ст. 194 і ст. 189 КК України.

Вимагання слід відрізняти від насильницького грабежу та розбою. Щоб уникнути помилок при кваліфікації цих злочинних діянь слід виділити ті ознаки, за якими злочини відмежовуються: 1) при вимаганні винний погрожує застосуванням насильства, обмеженням прав, свобод або законних інтересів потерпілого чи його близьких родичів, пошкодженням чи знищенням майна, розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, а при насильницькому грабежі та розбої має місце тільки погроза насильством; 2) при вимаганні винний погрожує застосувати насильство і здійснити інші протиправні дії в майбутньому, якщо не будуть виконані вимоги, а при насильницькому грабежі і розбої – негайно; 3) при вимаганні вимога відноситься не тільки до передачі майна, але й права на майно чи дій майнового характеру, а при грабежі і розбої – тільки щодо майна; 4) при вимаганні погроза існує не тільки для потерпілого, а й для його близьких родичів.

Якщо погроза насильством або само насильство були застосовані з метою заволодіння майном потерпілого в момент нападу, але через відсутність у нього майна вимога про передачу була перенесена на майбутнє, дії такої особи кваліфікуються як розбій (або як замах на грабіж) та як вимагання.

Особливість шахрайства полягає у тому, що потерпілий, введений у оману, зовні добровільно передає винному майно чи право на майно. Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним із метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи права на майно.

Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий через вік, фізичні чи психічні вади або через інші обставини не міг правильно оцінити та зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керуватися ними, то передачу майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими видами, віком чи станом потерпілого кваліфікується як крадіжка.

Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише у тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов’язання – не виконувати.

Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір’ям вчинює інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 і за статтею, яка передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, підроблення документів із метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання завідомо підробленого документа, окремо кваліфікуються за ст. 353 або за відповідними частинами ст. 357, ст. 358 чи ст. 366 КК України.

Суб’єктивна сторона корисливих злочинів проти власності, які пов’язані з оберненням чужого майна на користь винного або інших осіб, характеризується прямим умислом і корисливою метою – збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, а також корисливим мотивом – спонуканням до незаконного збагачення за рахунок чужого майна. У разі вчинення цих злочинів групою осіб, корислива мета завжди присутня у виконавця злочину. Інші співучасники можуть діяти й із іншими мотивами (наприклад, помста або ревнощі).

Не може визнаватися злочином проти власності заволодіння майном, здійснене всуперіч встановленому законом порядку, коли винний вважав, що він має право на володіння, користування або розпорядження таким майном. Такі дії при наявності всіх необхідних для цього ознак кваліфікуються як зловживання службовим становищем, підробка документів, самоправство. Також не є злочином проти власності протиправне вилучення чужого майна в рахунок повернення боргу.

Готуючись до відповіді на друге навчальне питання слід з’ясувати види корисливих злочинів проти власності, які не пов’язані з обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб: заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї (ст. 193).

Слід звернути увагу на те, що з об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 192 КК України, виражається в заподіянні значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства. При шахрайстві відбувається заволодіння чужим майном або правом на чуже майно, а при вчиненні злочину, передбаченого ст. 192 КК України, заподіяння майнової шкоди здійснюється за рахунок чужого майна або права на чуже майно, яке не виходить із володіння власника, а лише не надходить до нього.

Заподіяння майнової шкоди може відбуватися у таких формах: 1) протиправне використання чужого майна винною особою (наприклад, самовільне використання транспортних засобів, машин, механізмів тощо). Майнова шкода в цьому випадку складається з розміру заподіяних збитків у результаті незаконного використання майна; витрат, якими супроводжувалось протиправне використання майна (наприклад, витрати на електроенергію, газ, воду, паливно-мастильні матеріали, заробітну плату тощо); суми завданих збитків, включаючи не лише прямі збитки, а й суму неодержаних доходів; 2) протиправне використання послуг майнового характеру (наприклад, отримання шляхом обману або зловживання довірою майнових вигід); 3) обернення на свою користь або користь третіх осіб коштів, що повинні були надійти за надання певних послуг, вчинене особою, яка не наділена повноваженнями на одержання таких коштів (наприклад, дії працівників транспорту, що не мають зазначених повноважень, але одержали від фізичних чи юридичних осіб та обернули на свою користь гроші за безквитковий проїзд або незаконне, без оформлення документів, перевезення багажу).

Дії службової особи, яка заподіяла значну майнову шкоду шляхом обману або зловживання довірою, слід кваліфікувати за ст. 364 або ст. 365 КК України.

Студентам необхідно усвідомити, що предметом злочину, передбаченого ст. 193 КК України, може бути тільки чуже цінне майно, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарб.

Під знайденим розуміють майно, яке вже вибуло з фактичного володіння власника або особи, якій воно було доручене, внаслідок різноманітних причин (втрата при перевезенні, внаслідок стихії тощо), незалежно від того, знають власники, де воно знаходиться, чи ні. При цьому знаходиться воно у випадковому місці, тобто там, де звичайно не перебуває.

Майно, що випадково опинилося у винної особи, – це майно, яке надійшло у володіння особи внаслідок обставин, не викликаних її діями (наприклад, за помилкою матеріально-відповідальної особи цінності були передані винному).

Скарбом вважаються зариті в землю або приховані іншим способом цінності, власник яких невідомий або на підставі закону втратив на них право. Право власності на скарб врегульовано ст. 343 ЦК України.

Із об’єктивної сторони злочин виражається у привласненні знайденого майна, у тому числі скарбу, або вищезазаначеного майна, яке випадково опинилися у винної особи.

Привласнення, як форма об’єктивної сторони аналізованого злочину, полягає у тому, що особа, до котрої потрапляє майно, яке їй не належить, протиправно залишає його у своєму володінні. При цьому майно потрапляє до винного не через його неправомірні дії. Злочин вважається закінченим із моменту, коли винний, маючи можливість сповістити про знайдене майно, не зробив цього, а володіє та користується ним.

Заволодіння майном, що не вийшло з фактичного володіння власника або особи, якій воно було доручене, але яке перебуває в неналежному місці, не визнається привласненням знайденого, а розглядається як викрадення. Наприклад, привласнення худоби, що знаходилась на пасовищі, хоча й була тимчасово залишена без догляду, кваліфікується не за ст. 193 КК України, а як викрадення за ст. 185 КК України. Аналогічно кваліфікується й привласнення майна, яке було викрадене та сховане іншими особами.

Привласнення предметів, що були видобуті винним із надр землі (підняті чи знайдені), наприклад дорогоцінні металиабо камені, не утворює складу зазначеного злочину і кваліфікується за ст. 214 КК України⁷.

Також студенти повинні розкрити зміст кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак корисливих злочинів проти власності.

Слід пам’ятати, що вчинення раніше крадіжки, грабежу або злочинів, передбачених ст.ст. 189–191 КК України, повторності розбою не утворюють. Повторність як кваліфікуюча ознака розбою має місце лише в тих випадках, коли винним до цього були вчинені розбій або бандитизм. Важливо, що термін «розбій» у ч. 2 ст. 187 КК України вживається в широкому розумінні (друге його вживання в цай частині вказаної норми), тобто як спосіб вчинення інших злочинів – незаконного заволодіння транспортним засобом (ч. 3 ст. 289 КК України), певних злочинів у сфері обігу наркотичних засобів (ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313 КК України) та проти встановленого порядку несення військової служби (ч. 3 ст. 410, ч. 2 ст. 433 КК України). Для кваліфікації за цією ознакою не має значення, чи була особа засуджена за попередній розбій або бандитизм, чи ні. Важливо лише те, що не закінчилися строки давності або, що судимість не погашена чи не знята.

При кваліфікації корисливих злочинів проти власності повторне викрадення майна або протиправне заволодіння ним у інший спосіб слід відмежовувати від продовжуваного викрадення, тобто від неодноразового незаконного безоплатного вилучення чужого майна чи заволодіння ним, яке складається з ряду тотожних злочинних дій (вчиняються одним способом), які мають загальну мету незаконного вилучення майна чи заволодіння ним, із самого початку охоплюються єдиним умислом і становлять у своїй сукупності один злочин (із метою викрадення мотоцикла з заводу, крадіжка його запчастин).

До основних ознак продовжуваного викрадення необхідно віднести: 1) єдність безпосереднього об’єкту; 2) тотожність способу дій; 3) наявність загальної мети; 4) єдиний умисел. До додаткових ознак можна віднести: 1) вилучення майна з одного і того ж джерела; 2) незначний проміжок часу, протягом якого вчиняються ці діяння; 3) викрадення одних і тих же предметів.

Стаття 198 передбачає кримінальну відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного іншою особою лише злочинним шляхом. Тобто одержаного як шляхом вчинення злочину, так і шляхом вчинення суспільно небезпечного діяння, яке містить об’єктивні ознаки злочину, особою, котра не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене діяння через неосудність або недосягнення віку кримінальної відповідальності, або, яка не може бути притягнута до кримінальної відповідальності з інших підстав (внаслідок смерті, закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності тощо).

Із об'єктивної сторони злочин виражається у заздалегідь не обіцяному вчиненні будь-якого (чи декількох) із чотирьох діянь, альтернативно передбачених у диспозиції ст. 198, щодо майна, одержаного завідомо злочинним шляхом, це його: 1) придбання, 2) отримання, 3) зберігання, 4) збут. Злочин має формальний склад, а тому є закінченим із моменту вчинення будь-якого із названих діянь. Послідовне вчинення таких діянь щодо одного й того самого майна повторності чи сукупності злочинів не утворює, але у формулюванні обвинувачення мають бути зазначені всі вчинені діяння. Не утворюватиме повторності чи сукупності злочинів і збут особою у декілька прийомів придбаного чи отриманого нею майна, одержаного злочинним шляхом.

Підпридбанням майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, слід розуміти отримання такого майна (за недійсним правочином) у фактичне незаконне володіння на платній (за грошові кошти) чи компенсаційній по вартості (в обмін на інше майно, за надані послуги чи виконану роботу, прийняття в рахунок погашення боргу тощо) основі. Придбання майна є різновидом отримання майна в його широкому розумінні.

Отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, – це безоплатне, не компенсаційне одержання його за недійсним правочином у фактичне незаконне володіння (прийняття як подарунку, у спадщину, взяття в оренду або інше сплатне чи безоплатне користування, як позики чи на інший компенсаційній основі за користування ним тощо) від особи, яка його незаконно, злочинним шляхом одержала.

Зберігання майна – це дії, пов’язані з володінням майном, одержаним злочинним шляхом іншою особою, незалежно від тривалості такого володіння. Зберігання може здійснюватись у житлі, гаражі, транспортному засобі, на підприємстві, в установі чи організації, де працює винний, тощо.

При цьому не має значення, за оплату чи безоплатно особа незаконно зберігає майно, одержане злочинним шляхом іншою особою, яка залишається фактичним незаконним володільцем такого майна.

Збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, – це, перш за все, його передача іншій особі, за плату чи на компенсаційній основі.

У теорії кримінального права і на практиці під збутом розуміють і безоплатну передачу майна іншій особі — його дарування, обмін на інше майно, оплата ним наданих послуг, виконаних робіт тощо. Не є збутом передача майна іншій особі на зберігання чи у тимчасове користування у разі, коли фактичним його володільцем (незаконним власником) залишається інша особа чи особа, яка його придбала чи отримала.

Для кваліфікації дій як збуту майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, не має значення, вчинені вони особою, яка придбала чи отримала таке майно, чи вчинені іншою особою, яка його не придбавала (не отримувала), зокрема за плату, на прохання тощо, тобто незалежно від того, є чи ні фактичним його володільцем особа, що їх вчинила.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у диспозиції ст. 198 КК України дій.

Із суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у формі прямого умислу – особа усвідомлює, що майно завідомо одержане злочинним шляхом іншою особою, і бажає його придбати, отримати, зберігати чи збути.

Для кваліфікації злочину не має значення, чи знала особа, внаслідок яких саме злочинних дій було одержане майно. Достатньо лише усвідомлення, що майно одержане злочинним шляхом. При помилці щодо походження майна, коли одержання майна є правомірним, а особа вважає, що воно одержане злочинним шляхом, відповідальність настає за замах на злочин — за ч. 2 ст. 15 і ст. 198 КК України, за винятком випадків, коли вчинене не становить суспільної небезпеки через малозначність (ч. 2 ст. 11 КК України).

Суб’єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку, придбала, отримала, зберігала чи збула майно, одержане завідомо злочинним шляхом іншою особою. Зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, особою, яка його одержала, складу злочину, передбаченого цією статтею, не утворює.

Питання для самоконтролю та самоперевірки

1. Із якого моменту крадіжка, грабіж, розбій, вимагання та шахрайство вважається закінченими?

2. Що слід розуміти під насильством, яке є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого?

3. Що слід розуміти під насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого?

4. За якими ознаками житло відрізняється від приміщення?

5. Чим розтрата майна відрізняється від привласнення?

6. Чим погроза насильством при вимаганні відрізняється від аналогічної погрози при розбої та грабежі?

7. За якими ознаками розрізняються крадіжка і самоправство?

8. Чим погроза насильством при розбої відрізняється від погрози насильством, що є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, яка застосовується при вимаганні?

9. За якими ознаками шахрайство слід відрізняти від заподіяння майнової шкоди шляхом обману чи зловживання довірою?

10. За якими ознаками вимагання слід відрізняти від насильницького грабежу та розбою?

11. Хто є суб’єктом привласнення, розтрати майна або заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем?

12. Яких осіб кримінальний закон відносить до кола службових?

13. Що слід розуміти під заволодінням майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем?

14. За якими ознаками привласнення, розтрата майна або заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191) відрізняється від зловживання владою або службовим становищем (ст. 364)?

15. Охарактеризуйте повторність як кваліфікуючу ознаку певних корисливих злочинів проти власності, пов’язаних із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб?

16. Що таке причетність до злочину? Які є види причетність до злочину?

17. Як вирішується питання про відповідальність за потурання злочину?

18. Чим приховування злочину відрізняється від співучасті у формі пособництва?

19. Що слід розуміти під приховуванням злочину?

20. Які особливості об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 198 КК України?

21. Чи може бути предметом злочину, передбаченого ст. 198 КК України, майно, яке вилучене з цивільного обігу на території України?

22. Які особливості об’єктивної сторони легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом?

23. Чи має значення для кваліфікації за ст. 209 КК України місце одержання коштів або іншого майна внаслідок вчинення предикатного злочину?

24. Що таке «предикатний злочин»?

25. За якими ознаками склад злочину, передбачений ст. 209 КК України, відрізняється від складу злочину, передбаченого ст. 198 КК України?

26. За якими ознаками склад злочину, передбачений ст. 198 КК України, відрізняється від складу злочину, передбаченого ст. 396 КК України?

27. За якими ознаками приховування злочину відмежовується від заздалегідь не обіцяного сприяння учасникам злочинних організацій?

28. Чим придбання, отримання, зберігання або збут майна, одержаного злочинним шляхом відрізняється від співучасті у формі пособництва?

29. Який злочин слід визнавати тяжким?

30. Який злочин слід визнавати особливо тяжким?

31. Що є родовим та безпосереднім об’єктом приховування злочину?

32. Чи підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі?

33. Кого слід визнавати членами сім’ї?

34. Які особи відносяться до близьких родичів?

35. Із якого моменту приховування злочину вважається закінченим?

Завдання для індивідуальної та самостійної роботи

1. Розв’язати задачі, використовуючі таку літературу:

а) Комишан С.В. Уголовное право. Практикум: Общая и Особенная части / Под ред. А.А. Тер-Акопова. – М.: Юрайт-М, 2002. – 222 с (задачі 1-го рівня: 66-70, 72-73, 76-77, 83-88, 90, 95-98,101-102; задачі 2-го рівня: 71, 74-75, 81-82, 89, 91, 94, 97, 100, 104; задачі 3-го рівня: 78-80, 92-93, 99-100, 103, 105);

б) Практикум по квалификации преступлений: Учебное пособие / Ю.А. Кучер, В.А. Зверяка, А.С. Беницкий, Д.В. Астафьев, О.В. Тельпов; МВД Украитны, ЛАВД им. 10-летия незав. Украины; [Отв. ред. канд. юрид. наук, доц. Ю.А. Кучер]. – Луганск: РИО ЛАВД, 2003. – 92 с. (задачі 1-го рівня: 123, 127-128, 131-134, 137-138; задачі 2-го рівня: 139-145, 153-158, 162-164; задачі 3-го рівня: 118-122, 125-126, 165-167).

2. Скласти реферативне повідомлення за темою «Проблеми кримінально-правової кваліфікації розбою та грабежу».

3. Підготувати доповідь за темою «Повторність як кваліфікуюча ознака корисливих злочинів проти власності».

4. Підготувати доповідь за темою «Відмежування вимагання від протидії законній господарській діяльності та від примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань».

5. Підготувати рецензію наукової статті: Головкін Б. Розмежуван­ня розбою, вчиненого організованою групою, і бандитизму: кримінально-правові та кримінологічні питання // Вісник прокуратури. – 2006. – № 8. – С. 53 – 61.

6. Скласти кросворд за темою заняття.

7. Скласти бібліографію за темою заняття з урахуванням нових надходжень до бібліотеки.

8. Складіть аналітичну довідку.

9. Складіть схему «Види злочинів проти власності».

10. Складіть схему «Види корисливих злочинів проти власності».

11. Складіть таблицю: «Характер насильства у статтях Особливої частини КК України».

Насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи (ч. 3 ст. 149, ст. 187, ч. 3 ст. 189, ч. 3 ст. 206, ч. 3 ст. 289 та ін.)	Насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я особи (ч. 2 ст. 149, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 206, ч. 3 ст. 289)

12. Складіть таблицю: «Відмежування вимагання від протидії законній господарській діяльності та від примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань».

Норма КК	Об’єкт злочину	Об’єктивна стороназлочину	Суб’єктивна стороназлочину	Суб’єктзлочину
Ст. 189
Ст. 206
Ст. 355

13. Скласти схему «Види причетності до злочину».

14. Скласти таблицю: «Відмежування придбання, отримання, зберігання чи збуту майна, одержаного злочинним шляхом, від використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів».

Норма КК	Об’єкт злочину	Об’єктивна стороназлочину	Суб’єктивна стороназлочину	Суб’єктзлочину
Ст. 198
Ст. 306

15. Скласти таблицю: «Відмежування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, від приховування злочину».

Норма КК	Об’єктзлочину	Об’єктивна стороназлочину	Суб’єктивна стороназлочину	Суб’єктзлочину
Ст. 209
Ст. 396

16. Проаналізувати вирок суду за корисливі злочини проти власності.

17. Складання відеозадачі за темою заняття.

Додаткова література:

1. Антонюк Н. Співвідношення кримінальних норм: співвідношення заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК) із зловживанням владою або службовим становищем (ст. 364 КК) // Вісник прокуратури. – 2006. – № 2. – С. 81 – 88.

2. Богданчиков С.В. Понятие «хищение» по действующему уголовному законодательству // Закон и право. – 2006. – № 10. – С . 56 – 57.

3. Болдарь Г.Є., Каменський Д.В. Кримінальна відповідальність за вчинення злочинів проти власності: проблеми теорії та практики: наук.-практ. посіб. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2011. – 184 с.

4. Володько Н.В. Квалификация преступлений против личной собственности граждан. – Киев, 1980. – 46 с.

5. Головкін Б. Розмежування розбою, вчиненого організованою групою, і бандитизму: кримінально-правові та кримінологічні питання // Вісник прокуратури. – 2006. – № 8. – С. 53 – 61.

6. Берзін П. Щодо питання про оціночні поняття, які визначаються матеріальними критеріями і виступають кваліфікуючими ознаками за чинним Кримінальним кодексом України // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 10. – С. 90 – 95.

7. Гнетнев М.К., Якимов О.Ю. Вопросы отграничения составов престулений, предусмотренных ст. 198 и ст. 209 УК Украины // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2005. – № 3. – С. 120 – 127.

8. Гнєтнєв М.К., Якімова С.С. Легалізація (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом, і приховування злочину: співвідношення складів злочину // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – 2005. – № 4. – С. 164 – 169.

9. Дудоров О.О. Відповідальність за злочини проти власності: Навчальний посібник. – Бердянськ: АРІУ при ЗДУ. – 2000. – 148 с.

10. Головкін Б. Суспільна небезпечність тяжкої корисливо-насильницької злочинності // Право України. – 2006. – № 10. – С. 29 – 32.

11. Гуня І. Кримінально-правове визначення розбою та деякі питання його кваліфікації // Право і безпека – 2004. – ­№ 3. – С. 49 – 51.

12. Демидова Л.Н. Имущественный ущерб в уголовном законодательстве Украины // Проблеми законності. – 2006. – № 78. – С. 119 – 123.

13. Звіряка В.А. Деякі проблеми визначення поняття викрадення чужого майна. //Вісник ЛДУВС. – Луганськ: РІО ЛДУВС. – 2007. – С. 84 – 87.

14. Коробов П. Разбой как типичная форма хищения // Уголовное право. – 2006. – № 1. – С. 32 – 36.

15. Рунов Г. До проблеми визначення поняття «житло» у кримінальному праві України // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 12. – С. 67 – 71.

Практичне заняття 1.

Кваліфікація злочинів у сфері господарської діяльності.

Мета заняття: засвоїти юридично значущі ознаки злочинів проти господарської діяльності, набути навички їх кримінально-правової кваліфікації та відмежування від суміжних складів злочинів.

Основні поняття:

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом – вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна з метою надання правомірного вигляду володінню, їх використанню або розпорядженню ними чи дій, спрямованих на приховання джерел їх походження, а також учинення з такими коштами або іншим майном фінансової операції чи укладення щодо них угоди за умови усвідомлення особою того, що вони були одержані злочинним шляхом.

Національна валюта України – це грошова одиниця України, якою є гривня (ст. 99 Конституції України).

Документи на переказ – це документи у паперовому або електронному вигляді, що використовуються банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами переказу грошових коштів.

Система реєстру власників іменних цінних паперів – це сукупність даних, що забезпечує: ідентифікацію зареєстрованих у цій системі власників, номінальних утримувачів та емітента, а також іменних цінних паперів⁸, зареєстрованих на їх ім’я; облік усіх змін інформації щодо вказаних осіб та цінних паперів; одержання та надання інформації таким особам; складання реєстру.

Виробництво дисків – це діяльність, пов’язана із застосуванням технологічного процесу з переробки сировини в оптичні носії інформації у формі диску для лазерних систем зчитування, матриць, під час якого одночасно з виготовленням диску здійснюється запис на нього інформації, яка є об’єктом авторського права та (або) суміжних прав, або без запису.

План заняття

1. Кваліфікація злочинів у сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України.

2. Кваліфікація злочинів у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності суб’єктів господарювання.

3. Кваліфікація злочинів у сфері банкрутства та приватизації.

Методичні рекомендації та пояснення

Готуючись до заняття, студентам слід звернути увагу на поняття, види (систему) злочинів у сфері господарської діяльності. Особливої уваги та необхідності ретельного аналізу потребують зміни до чинного кримінального законодавства.

Слід звернути увагу, що нормативними актами, якими змінюється розмір доходів чи видатків бюджету, всупереч встановленому законом порядку обсягах, можуть бути постанови, накази, розпорядження, інструкції, якими встановлюються обов’язкові для невизначеного кола осіб правила поведінки, тобто які є обов’язковими для виконання їх всіма підпорядкованими підприємствами, установами чи організаціями.

Якщо предметом діяння були бюджетні кошти у особливо великому розмірі (див. пункт 3 примітки до ст. 210 КК), то злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 211 КК.

Видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч Закону, вчинюється умисно, видати нормативний акт необережно неможливо.

Суб’єктами відповідальності за ст. 211 КК є посадові особи органів виконавчої влади, які наділені повноваженнями видавати чи затверджувати нормативні акти, якими змінюються порядок і умови формування чи використання бюджетних коштів. Видання таких актів посадовими особами, які не мають повноважень на видання таких актів, утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 211 і ст. 365 КК.

Взагалі, щодо всіх злочинів у сфері господарської діяльності, суб’єктом яких може бути службова особа, слід звернути увагу на розмежування службових осіб та службових осіб юридичних осіб приватного права. Для правильної кваліфікації таких злочинів необхідно пригадати розмежування публічно-правових і приватно-правових відносин.

Згідно з чинним законодавством України об’єктами оподаткування є:

1) доходи (прибутки), додана вартість продукції, товарів;

2) майно юридичних осіб;

3) обороти з реалізації товарів (робіт, послуг);

4) митна вартість імпортних товарів;

5) вартість послуг за встановлення та розміщення реклами тощо.

Діяння кваліфікується за ч. 1 ст. 212 КК України у випадках заподіяння державі ухиленням від сплати податків шкоди у значних розмірах.

Значних розмірів визнається шкода, яка у тисячу і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Заподіяння несплатою податків менших розмірів тягне за собою адміністративну відповідальність.

Питання для самоконтролю та самоперевірки

1. Поняття виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.

2. Об’єктивна сторона заняття гральним бізнесом.

3. Суб’єктивна сторона незаконного виготовлення, зберігання, збуту або транспортування з метою збуту підакцизних товарів.

4. В чому полягає легалізація(відмивання) доходів одержаних злочинним шляхом?

5. Способи ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

6. Об’єктивна сторона порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю.

7. Суб’єктивна сторона зайняття забороненими видами господарської діяльності.

8. Об’єктивна сторона обману покупців та замовників.

9. Суб’єкт фіктивного підприємництва.

10. Об’єктивна сторона протидії законній господарській діяльності.

11. В чому схожість та відмінність фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства?

12. Суб’єктивна сторона незаконних дій у разі банкрутства.

13. Поняття порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

14. Наслідки підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів.

15. Об’єктивна сторона приховування інформації про діяльність емітента.

16. Об’єктивна сторона недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання.

Завдання для індивідуальної та самостійної роботи

1. Розв’язати задачі за темою заняття, використовуючи таку літературу:

а) Комишан С.В. Уголовное право. Практикум: Общая и Особенная части / Под ред. А.А. Тер-Акопова. – М.: Юрайт-М, 2002. – 222 с (задачі 1-го рівня: 132-136, 138, 140-141, 145, 148, 151, 153, 163-166, 187-189; задачі 2-го рівня: 137, 139, 143-144, 146-147, 160-162, 185-186; задачі 3-го рівня: 142, 149-150, 155- 158, 167-169, 171, 183, 191-193);

б) Практикум по квалификации преступлений: Учебное пособие / Ю.А. Кучер, В.А. Зверяка, А.С. Беницкий, Д.В. Астафьев, О.В. Тельпов; МВД Украитны, ЛАВД им. 10-летия незав. Украины; [Отв. ред. канд. юрид. наук, доц. Ю.А. Кучер]. – Луганск: РИО ЛАВД, 2003. – 92 с. (задачі 1-го рівня: 168-170; задачі 2-го рівня: 171-176; задачі 3-го рівня: 177-180).

2. Підготувати доповідь за темою «Заняття гральним бізнесом: прибуток для держави або поле для зловживань?»

3. Підготувати доповідь за темою «Фальшивомонетництво в Україні: зміст поняття та законодавче відображення».

4. Підготувати рецензію статті: Берзін П. Кримінально-правова кваліфікація дій, пов’язаних з порушенням законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 2. – С. 18 – 22.

5. Підготувати рецензію статті: Нерсесян А.С. Комерційна та банківська таємниці; проблеми кримінально-правової охорони // Законодавство України. - 2006. - № 11. - С. 70 - 73.

6. Скласти бібліографію за темою заняття з урахуванням нових надходжень до бібліотеки.

7. Скласти аналітичну довідку за темою заняття.

8. Скласти кросворд за темою заняття.

9. Скласти схему «Спеціальні види приховування злочину серед злочинів у сфері господарської діяльності».

10. Проаналізувати вирок суду за вчинення злочину у сфері господарської діяльності.

11. Скласти відеозадачі за темою заняття.

Додаткова література:

1. Беницкий А.С. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) денежных средств и иного имущества, приобретенных преступным путем: проблемы квалификации и совершенствования законодательства: Монография / М-во внутр. дел Украины. – Луганск: ЛИВД, 2001. – 349 с.

2. Андрушко П.П. Коментар до постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 8 жовтня 2004 року // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 11. – С. 8 – 13.

3. Грищенко В. Визначення вартості предметів контрабанди // Вісник прокуратури. – 2003. - № 4. – С. 87 – 88.

4. Шиян Д. Позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю: поняття, ознаки, підстави призначення і порядок виконання // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 1. - С. 118 - 121.

5. Берзін П. Кримінально-правова кваліфікація дій, пов’язаних з порушенням законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - № 2. – С. 18 – 22.

6. Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну тайну // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Харків. – 2002. – 21 с.

7. Дудоров О. Система оподаткування України: необхідність кримінально-правової охорони // Право України. – 2003. - № 3. – С. 60 – 65.

8. Лобань Д. Беручись тлумачити законодавство, треба ставитись до цього відповідально // Вісник прокуратури. – 2003. - № 4. – С. 121.

9. Кузьмін Р. Скасування Господарського кодексу України - шлях до криміналізації економічних відносин // Право України. - 2006. - 12. - С. 32 - 34.

10. Берзін П.С. Методика встановлення кримінально-правового змісту окремих критеріїв визначення розмірів наслідків у злочинах у сфері господарської діяльності (на прикладі розв'язання задач з особливої частини кримінального права України) // Законодавство України. – 2005. - № 2. – С. 43 – 52.

11. Черних Д. Протидія "рейдерству": теоретико-правовий аспект // Вісник прокуратури. - 2007. - № 5. - С. 64 - 69.

12. Голуб С. Кримінальна відповідальність за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення // Вісник прокуратури. - 2006. - № 6. - С. 55 - 61.

13. Костін М. Окремі проблемні питання кваліфікації та розслідування контрабанди // Право України. - 2005. - № 3. - С. 112 - 114.

14. Дудоров 0.0. Кримінально-правова характеристика фіктивного підприємництва як злочинного посягання на систему оподаткування // Законодавство України. – 2005. - № 4. – С. 43 - 91.

15. Саско О. Суб'єктивна сторона порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 6. - С. 115 - 118.

16. Стрельбицька Л. Суть та перспективи банківського безпекознавства // Вісник прокуратури. – 2006. - № 8. – С. 109 – 113.

17. Лемягов А.П. Ответственность за банкротство в законодательстве зарубежных стран // Российский следователь. - 2006. - № 6. - С. 56 - 59.

18. Паламар Л. Криміналістична характеристика злочинів у сфері банківського кредитування // Право України. - 2006. - 12. - С. 66 - 69.

19. Пропастин С.В., Лабзов В.А. Признание потерпевшим по делам о мошенничестве в области потребительского кредитования // Уголовный процесс. - 2007. - № 7. - С. 8 - 11.

20. Нерсесян А.С. Комерційна та банківська таємниці; проблеми кримінально-правової охорони // Законодавство України. - 2006. - № 11. - С. 70 - 73.

21. Берзін П. С. Проблеми визначення змісту наслідків у кваліфікованому складі незаконної приватизації державного, комунального майна (ч. 2 ст. 233 Кримінального кодексу України) // Законодавство України. - 2006. - № 3. - С. 34 - 55.

22. Заруба П. Кримінально-правовий аналіз суб'єктів злочинів у сфері приватизації // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 6. - С. 119 - 122.

23. Зверева Е. Подводные камни Луганской концессии // Вечерний Луганск. – 2007. - 5 апреля.

24. Глоба К. Спеціально-кримінологічне запобігання незаконній приватизації державного та комунального майна // Право України. - 2006. - 12. - С. 69-72.