Методичні рекомендації щодо розв’язання задач на практичних заняттях і при виконанні самостійної роботи

Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії та практики. Дуже корисним на практичних заняттях є розв’язування задач методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. Такий вид роботи дозволяє закріпити навички самостійної роботи в правозастосовній площині, виробити вміння давати власну кримінально-правову оцінку конкретним життєвим ситуаціям.

Розв’язування задач дозволяє, по-перше, пов’язати у свідомості студентів теорію кримінального права з законодавством, а по-друге – теорію та кримінальне законодавство з практикою правозастосовної діяльності. Необхідною умовою успішного розв’язання задач є обов’язкова попередня підготовка студентів до занять. Насамперед вони повинні вивчити положення кримінального закону, які стосуються відповідної теми, а також повторити навчальний матеріал, який міститься в конспекті лекції, рекомендованій навчальній літературі тощо.

Розв’язувати задачі студентам рекомендується за нижченаведеною загальною схемою.

1. Спочатку необхідно з’ясувати, чи відноситься вчинене діяння до злочину, тобто теоретично вирішити питання про те, чи є воно суспільно небезпечним. Для цього слід визначити спрямованість посягання, тобто з’ясувати, яким благам та інтересам було завдано шкоди або ж які з них були поставлені під загрозу заподіяння шкоди (визначити об’єкт злочину). Після цього треба проаналізувати ознаки об’єктивної сторони, передусім, діяння та наслідки, що настали (якщо такі є), вирішивши питання про те, викликані вони вчиненням дії або бездіяльністю, тобто виявити між діянням і наслідками причиновий зв’язок. Якщо такий існує, то яким є його характер (безпосередній, опосередкований або випадковий).

2. Після цього потрібно встановити, чи має конкретна особа, що вчинила діяння, усі ознаки суб’єкта злочину. Тобто чи є вона фізичною, осудною і такою, що досягла певного віку кримінальної відповідальності. Для цього необхідно, по-перше, ідентифікувати так званого „автора” суспільно небезпечного діяння, тобто з’ясувати, чи була це взагалі людина, по-друге, вирішити питання про те, чи могла ця людина в ситуації, що склалася, усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх діянь, чи могла вона контролювати їх і керувати ними. З цією метою слід або звернутися до умови завдання, або ж ознайомитися з відповідною теоретичною літературою. І, по-третє, треба визначити, чи досягла така особа віку кримінальної відповідальності за вчинене, для чого доцільно зіставити умову завдання, де згадується про вік особи, з положеннями статті 22 КК України.

3. Дослідити суб’єктивну сторону злочину. Встановити з якою формою вини (умисно або з необережності) було вчинено злочин, чи не мали юридичного значення мотив, мета або емоції.

4. Якщо буде встановлено, що всі ознаки складу злочину в діянні наявні, доведеться розв’язувати питання про те, чи немає в діянні ознак незакінченого злочину, а також чи немає в діях осіб (якщо їх декілька) ознак спільної злочинної діяльності. Якщо так, то слід з’ясувати їхні ролі з точки зору ст.ст. 27 – 30 КК України. Крім того, при вирішенні задач необхідно постійно звертати увагу й на інші кримінально-правові інститути Загальної частини КК України, наприклад інститут звільнення від кримінальної відповідальності або інститут виключення злочинності діяння, вирішивши питання про те, чи немає підстав для їх застосування в конкретному випадку.

5. Остаточне рішення казусу повинне бути докладним і юридично аргументованим з обов’язковим посиланням на від­повідну норму кримінального закону та інші використовувані матеріали. Аргументи варто приводити як відповідно до кримінального закону (юридична аргументація), так і за викладеними у задачі фактами (фактична аргументація). Для цього необхідно проаналізувати всі можливі, хоча начебто очевидно неправильні, варіанти рішення. Щораз усвідомлювати ситуацію, виходячи з теорії й практики застосування кримінального права в цілому. Результат проведеного юридичного аналізу необхідно закріпити письмово у відповідному зошиті.

Пропонуємо у загальному вигляді приклад розв’язання задачі. 17-річний Петренко, маючи намір викрасти мобільний телефон, а потім його продати, знаходячись на вулиці Рибаса у м. Луганську приблизно о 17 год., підбіг до жінки, яка йшла разом із подругою, та вихопив у неї з рук мобільний телефон вартістю 1200 гривень. Після цього Петренко втік у невідомому напрямку. Як кваліфікувати діяння винного?

Перша стадія кваліфікації злочину являє собою процес вибору правової норми, за якою необхідно кваліфікувати вчинений злочин. Отже, щоб відшукати відповідну норму кримінального закону, треба встановити найбільш значущі ознаки вчиненого діяння для того, щоб потім зіставити ці ознаки з ознаками складів злочинів.

З об’єктивної сторони діяння, вчинене Петренком, порушує відносини власності, оскільки він своїм діянням унеможливив для жінки володіння, використання та розпорядження її мобільним телефоном (об’єкт злочину – відносини власності). З умов задачі випливає, що Петренко заволодів предметом матеріального світу – мобільним телефоном. Саме з цим предметом ми пов’язуємо вчинене ним діяння (предмет злочину – мобільний телефон, вартість якого перевищує три неоподатковувані мінімуми доходів громадян).

Петренко скоїв діяння у формі активної дії, що виразилось у вихопленні телефону з рук жінки. Петренко вихопив телефон у конкретному місці – на вулиці Рибаса у Луганську (місце вчинення злочину), у конкретний час – 17 година (час вчинення злочину), у конкретний спосіб – відкрито, на очах у потерпілої жінки та її подруги (спосіб вчинення злочину).

На момент вчинення злочину Петренко досяг 17 років (суб’єкт злочину – фізична осудна особа, яка досягла 14 років), діяв умисно, оскільки заздалегідь мав намір украсти телефон (форма вини – умисел) і мету збагачення – викрасти, щоб продати.

Таким чином, ми з’ясували значущі ознаки вчиненої Пет­ренком дії та маємо віднайти в КК України відповідну статтю, норма якої б установлювала кримінальну відповідальність за порушення відносин власності й відповідала б установленим ознакам вчиненого Петренком. Це ч. 1 ст. 186 КК України – відкрите викрадення чужого майна (грабіж).

Об’єктом грабежу є відносини власності, предметом – річ матеріального світу, об’єктивна сторона виражається у формі дії, вчиненої відкрито, суб’єктивна сторона грабежу характеризується умисною формою вини. Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, яка досягла 14 років.

Зіставивши ознаки вчиненого Петренком діяння й ознаки складу злочину, що міститься в ст. 186 КК України, бачимо, що вони збігаються, тому діяння, вчинене Петренком, необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 186 КК України.

Отже, формула кваліфікації в розглянутій вище ситуаційній задачі буде мати такий вигляд: ч. 1 ст. 186 КК України¹.