
- •Проблеми відношення людини до світу. Поняття світогляду, його історичні типи. Основні складові світогляду: знання, віра, переконання, цінності, ідеали.
- •Історичні типи світогляду:
- •Основні складові світогляду:
- •Предмет філософії. Основне коло філософських питань. Основні функції філософії
- •Функції філософії:
- •Філософія як наука і як форма суспільної свідомості. Філософія і релігія, філософія і культура. Національна своєрідність філософського мислення.
- •Умови формування, особливості та проблематика давньогрецької філософії як джерела західного типу мислення.
- •Особливості, проблематика та персоналії мілетської школи давньогрецької філософії.
- •Концепція пізнання в філософської системі Платона.
- •Проблема буття людини і суспільства в філософії Платона
- •Філософські погляди Аристотеля. Вчення про матерію та форму.
- •Особливості формування, проблематика та персоналії філософії європейського Середньовіччя.
- •Філософія Середньовіччя, її теоцентричний характер, основні етапи розвитку: апологетика, патристика, схоластика.
- •Апологетика
- •Патристика
- •Рання схоластика
- •Класична схоластика
- •Особливості релігійної філософії. Ф. Аквінський та його теорія «подвійної істини».
- •Умови формування та особливості філософія епохи Відродження, її антропоцентричний та гуманістичний характер.
- •Особливості філософії Відродження:
- •Наукова революція 17 ст. Та її відображення в філософії.
- •Проблема методу пізнання в філософії Нового часу. Емпіризм ф. Бекона та раціоналізм р. Декарта
- •Філософія французького Просвітництва, її характерні риси, основні напрями, місце і роль в історії культури.
- •Німецька класична філософія, її характерні риси, основні проблеми і принципи, місце в історії культури.
- •І. Кант про межи науковогопізнання. «Річ у собі» та «явище»
- •Етична теорія і. Канта. Категоричний імператив.
- •Філософія г.-в. Гегеля, його філософська система і метод, тотожність мислення і буття.
- •Становлення філософських поглядів к. Маркса. Ф. Енгельса. Сутність концепції матеріалістичного розуміння історії.
- •21. Причини виникнення, проблематика та напрямки некласичної філософії 20 століття. Сцієнтизм та антропологізм
- •22. Некласична філософія кінця 19 ст. Проблема ірраціонального: воля, почуття, інтуїція в філософії ф.Ніцше.
- •23. Класичний психоаналіз з. Фрейда. Ідея несвідомого, структура психіки за з. Фрейдом та к. Юнгом.
- •24. Основні течії та характерні риси антропологічного напрямку некласичної філософії хх ст.
- •25. Проблема свободи та відповідальності в екзистенціалізмі ж.-п. Сартра.
- •26. Особливості формування, проблематика та персоналії української філософії хіх – хх ст.
- •27. Особливості філософії Київської Русі. Іларіон Київський.
- •28. С. Сковорода – фундатор філософії українського духу. Гуманістичний характер вчення про спорідненню працю.
- •29. Слов’янофільство та західництво як дві лінії розвитку російської соціально-філософської думки Росії х1х – хх століття.
- •30. Філософське розуміння буття, його структура.
- •31. Матерія як філософська категорія. Еволюція поглядів на матерію. Рух - атрибут матерії. Класифікація форм руху.
- •32. Простір та час як форми існування матерії. Поняття соціального часу.
- •33. Зміст і форми філософського вчення про розвиток (діалектична та метафізична концепції).
- •34. Наука як феномен цивілізації. Типологія наук.
- •Типологія наук:
- •35. Наука як система знань. Місце науки в системі духовної культури. Наука, релігія, мораль.
- •36. Структура пізнання. Взаємозв’язок чуттєвого та раціонального пізнання. Творчість як найвища форма пізнавальної активності людини.
- •37. Проблема істини. Істина як процес. Діалектика абсолютної та відносної істини
- •38. Роль практики у процесі пізнання
- •39. Проблема істини в історії філософії. Догматизм, скептицизм, релятивізм як гносеологічні концепти.
- •40. Смисл і специфіка екологічного буття. "Антропологічна катастрофа". Масштаби людської діяльності і сучасна глобалістика.
- •41. Проблема походження людини: основні концепції.
- •42. Сутність та мета людського існування. Ціннісні виміри людського життя: предметні цінності та суб’єктивні цінності.
- •43. Природа як матеріальна передумова суспільства. Природа та культура. "Перша" та "друга" природи, біо- та ноосфера.
- •44. Структура соціальних відносин. Поняття соціальної структури суспільства: група, клас, верства, прошарки.
- •45. Діалектика виробництва, розподілу, обміну і споживання. Продуктивні сили та виробничі відносини.
- •46. Роль науки у виробництві. Історична генеза взаємодії науки і виробництва. Сутність сучасної нтр, її соціальні наслідки.
- •47. Основні концепції походження людини. Індивід, індивідуальність, особистість.
- •48. Головні концепції філософії історії. Суб'єкт історії. Закони та рушійні сили історії, проблема її смислу.
- •Гегелівська концепція філософії історії
- •Культурологічний підхід до філософії історії Шпенглера
- •Тлумачення суті історії к.Ясперсом
- •49. Філософський зміст проблеми екологічної безпеки. Екологічна свідомість, її риси.
- •50. Роль науки у виробництві. Історична генеза взаємодії науки і виробництва. Сутність сучасної нтр, її соціальні наслідки
39. Проблема істини в історії філософії. Догматизм, скептицизм, релятивізм як гносеологічні концепти.
Як у минулому, так і в сучасних умовах три великих цінності залишаються високим мірилом діянь та самого життя людини - його служіння істині, добра і краси.
Перша уособлює цінність знання, друга - етичні засади життя і третя - служіння цінностям мистецтва. При цьому істина, якщо хочете, є той фокус, в якому поєднуються добро і краса.
Істина - це мета, до якої спрямовано пізнання, бо, як справедливо писав Ф. Бекон, знання - сила, але лише за неодмінної умови, що воно правдиве.
Істина є знання. Але всяке чи знання є істина? Знання про світ і навіть про окремі його фрагментах в силу ряду причин може включати в себе помилки,, а часом і свідоме перекручування істини, хоча ядро знань і становить, як уже зазначалося вище, адекватне відображення дійсності в свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій.
Але що таке істина, істинне знання? Протягом усього розвитку філософії пропонується цілий ряд варіантів відповіді на це найважливіше питання теорії пізнання. Ще Аристотель запропонував його рішення, в основі якого лежить принцип кореспонденції: істина це відповідність знання об'єкту, дійсності.
Р. Декарт запропонував своє рішення: найважливіша ознака справжнього знання - ясність. Для Платона та Гегеля істина виступає як згоду розуму з самим собою, оскільки пізнання є з їхньої точки зору розкриттям духовної, розумною першооснови світу.
Д. Берклі, а пізніше Мах і Авенаріус розглядали істину як результат збігу сприйнять більшості.
конвенціональних концепція істини вважає істинне знання (або його логічні підстави) результатом конвенції, угоди.
Нарешті, окремими гносеології як істинне розглядається знання, яке вписується в ту чи іншу систему знань. Іншими словами, в основу цієї концепції покладено принцип когерентності, тобто зводиться положень або до певних логічним установок, або до даних досвіду.
Нарешті, позиція прагматизму зводиться до того, що істина полягає в корисності знання, його ефективності.
Розкид думок досить великий, однак найбільшим авторитетом та найширшим розповсюдженням користувалася і користується класична концепція істини, що бере свій початок від Аристотеля і зводиться до кореспонденції, відповідності знання об'єкту.
Що стосується інших позицій, то при наявності та в них певних позитивних моментів вони містять у собі корінні слабкості, що дозволяють не погодитися з ними і в кращому разі визнати їх застосовність лише в обмежених масштабах. Що ж стосується цих слабостей, то їхній вплив - задача, яку пропонується вирішити самим студентам.
Класична концепція істини добре узгоджується з вихідним гносеологічному тезою діалектико-матеріалістичної філософії про те, що пізнання є відображення дійсності в свідомості людини. Істина з цих позицій є адекватне відображення об'єкта пізнає суб'єктом, відтворення його таким, яким він існує сам по собі, поза і незалежно від людини, його свідомості.
Існує ряд форм істини: буденна або життєва, наукова істина, художня правда, і істина моральна. У цілому ж форм істини майже стільки, скільки видів занять. Особливе місце серед них займає наукова істина, що характеризується низкою специфічних ознак. Перш за все це спрямованість на розкриття сутності на відміну від буденного істини. Крім того, наукову істину відрізняє системність, упорядкованість знання в її рамках і обґрунтованість, доказовість знання. Нарешті, наукову істину відрізняє повторюваність і загальнозначущої, інтерсуб'єктивність.
А тепер звернемося до головних характеристик істинного знання. Ключовою характеристикою істини, її головною ознакою є її об'єктивність. Об'єктивна істина - це такий зміст наших знань, яке не залежить ні від людини, ні від людства.
Іншими словами, об'єктивна істина є таке знання, зміст якого такий, як воно "задано" об'єктом, тобто відображає його таким, яке він є. Так, твердження, що земля куляста, що +3> +2, - це об'єктивні істини.
Якщо наше знання - це суб'єктивний образ об'єктивного світу, то об'єктивне в цьому образі і є об'єктивна істина.
Зізнання об'єктивності істини і пізнаваності світу рівнозначні. Але, як зазначав В. І. Ленін, слідом за рішенням питання про об'єктивну істину слід друге питання: "... Чи можуть людські уявлення, що виражають об'єктивну істину, виражати її відразу, цілком, безумовно, абсолютно, або ж тільки приблизно, щодо ? Цей другий питання є питання про співвідношення істини абсолютної та відносної ".
Питання про співвідношення істини абсолютної та відносної висловлює діалектику пізнання в його русі до істини, про що вже йшлося вище, в русі від незнання до знання, від знання менш повного до знання більш повному. Осягнення істини, - а пояснюється це нескінченною складністю світу, його незглибимістю і у великому, і в малому, - не може бути досягнуто в одному акті пізнання, воно є процес.
Цей процес йде через відносні істини, щодо вірні відображення незалежного від людини об'єкта, до істини абсолютної, точного і повного, вичерпного відбиття цього ж об'єкта.
Можна сказати, що відносна істина - це ступінь на шляху до істини абсолютної. Відносна істина містить в собі зерна істини абсолютною, і кожен крок пізнання вперед додає в знання про об'єкт нові зерна істини абсолютної, наближаючи до повного оволодіння нею.
Отже, істина одна - вона об'єктивна, оскільки містить знання, яке не залежить ні від людини, ні від людства, але вона в той же час і відносна, тому що не дає вичерпного знання про об'єкт. Більше того, будучи істиною об'єктивної, вона містить у собі і частинки, зерна істини абсолютної, є сходинкою на шляху до неї.
І в той же час істина конкретна, оскільки зберігає своє значення лише для певних умов часу і місця, а з їх зміною може перетворитися на свою протилежність. Доброчинний чи дощ? Однозначної відповіді бути не може, він залежить від умов. Істина конкретна. Та істина, що вода кипить при 1ОО 5о 0 С, зберігає своє значення лише при строго визначених умовах. Положення про конкретності істини, з одного боку, спрямоване проти догматизму, яка ігнорує зміни, що відбуваються в житті, а з іншого боку - проти релятивізму, який заперечує об'єктивну істину, що веде до агностицизму.
Але шлях до істини зовсім не усіяний трояндами, пізнання постійно розвивається в суперечностях і через суперечності між істиною і оманою.
Помилка (омана) - це такий зміст свідомості, яка не відповідає реальності, але приймається за дійсне. Взяти хоча б ідею самозародження життя, яка лише в результаті робіт Пастера була похована. Або положення про неподільність атома, надії алхіміків на відкриття філософського каменю, за допомогою якого все легко може перетворюватися на золото. Помилка - результат однобічності в відображенні світу, обмеженості знань у певний час, а також складності розв'язуваних проблем.
Брехня - навмисне спотворення дійсного стану справ з метою обдурити кого-небудь.
Брехня нерідко набуває вигляд дезінформації - підміни з корисливих цілей достовірного недостовірним, істинного неправдивим. Прикладом подібного використання дезінформації може служити розгром Лисенко генетики в нашій країні на основі наклепів і непомірного вихваляння своїх власних "успіхів", що дуже дорого обійшлося вітчизняній науці.
Разом з тим сам факт можливості для пізнання впадати в оману в процесі пошуку істини вимагає відшукання інстанції, яка могла б допомогти визначити, правдивий деякий результат пізнання або додатку. Іншими словами - що є критерієм істини?
Пошук такого надійного критерію йде у філософії давніх-давен. Раціоналісти Декарт і Спіноза вважали таким критерієм ясність.
Взагалі кажучи, ясність годиться як критерій істини в простих випадках, але критерій цей суб'єктивний, а тому і ненадійний - ясним може представлятися та оману, особливо тому, що це моє оману.
Догматизм ( др.-греч. - думка, вчення, рішення) - спосіб мислення, що оперує догмами (що вважаються незмінними вічними положеннями, не піддаються критиці) і спирається на них.
Для догматизму характерні некритичність по відношенню з догмами (відсутність критики і сумнівів) і консерватизм мислення (нездатність сприймати інформацію, що суперечить догмам), сліпа віра в авторитети.
Термін "догматизм" застосовується у сфері політики, релігії і філософії.
У класичній філософії, скептицизм означає вчення філософської школи, представники якої стверджували, що вони не «заявляють нічого, але лише висловлюють власну думку». У цьому сенсі, філософський скептицизм — філософська позиція уникнення того, щоб постулювати остаточну істину. Застосований до себе, скептицизм поставив би під сумнів, чи є скептицизм прийнятною позицією взагалі.
Релятивізм— методологічний принцип, який полягає у метафізичній абсолютизації відносності і умовності змісту пізнання.
Суть даного філософського напрямку: всяке знання відносно неусталене, суб'єктивне, залежить від людини.
Гносеологічні корені релятивізму — відмова від визнання неперервності у розвитку знання, перебільшення впливу конкретних умов. Факт розвитку пізнання, в ході якого воно переходить на новий вищий рівень, релятивісти розглядають як доказ його неістинності, суб'єктивності. Це приводить до заперечення об'єктивності пізнання взагалі, до агностицизму.