22. Некласична філософія кінця 19 ст. Проблема ірраціонального: воля, почуття, інтуїція в філософії ф.Ніцше.

Філософське життя Європи з другої половини XIX ст. визначала багатоманітність течій, світоглядних настанов на світ і людину, співіснування протилежних напрямів, які по-різному вирішують одні й ті ж проблеми. Порівняно з попередньою філософією зовсім іншим стало ранжування філософських проблем. Філософія Нового часу аж до кінця XIX ст. була зорієнтована в основному на гносеологічну проблематику. Питання пізнання, ролі розуму в пізнанні, проблема методу й істини були для неї основними. Починаючи з Ф. Ніцше, в європейській філософії поступово на передній план виходить антропологічна і культурно-етична проблематика. Проблема пізнання все більше спеціалізується і відходить на периферію суспільної свідомості.

Ірраціоналізм проголошує основою світу і людини (отже, основою світогляду) волю, інстинкти, життєві поривання, протиставляючи їх розумові, вважаючи їх такими, що вислизають з раціоналістичної схеми, непідвладні розумному пізнанню та регулюванню. Ірраціоналізм не є породженням новітньої філософії. Різною мірою сліди його помітні в патристиці (Тертуліан, Августин), поглядах Паскаля, романтиків, пізнього Шеллінга. Однак тільки наприкінці XIX ст. він виходить на передній план філософської думки. Поширення і вплив ірраціоналізму зумовлені насамперед розчаруванням інтелектуалів в ідеї царства розуму на землі, яку в XVIII ст. проголосили ідеологи молодої буржуазії. Соціальні катаклізми (війни, революції) засвідчили, що людство далеке від омріяних ідеалів земного раю. Утвердженню ідей ірраціоналізму сприяло й поширення зневір´я в гуманістичні засади науково-технічного прогресу. Розвиток науки і техніки — найважливіших дітищ розуму поряд з демократією — приніс людству як вражаючі досягнення, так і невідомі раніше біди (Хіросіма, Чорнобиль, екологічна катастрофа). Засновники ірраціоналізму, мовби передчуваючи, що перетворення науково-технічного розуму на суспільного ідола може призвести до небажаних наслідків, виступили проти абсолютизації та універсалізації наукового пізнання, протиставивши йому релігійний, художній, а також філософський спосіб освоєння дійсності. Причиною виникнення ірраціоналізму можна вважати також усвідомлення обмеженості розуму як чинника людської поведінки. Як засвідчує психологія і філософська антропологія, в поведінці людини часто вирішальна роль належить емоціям, волі, підсвідомому, тобто так званим ірраціональним чинникам. Ірраціоналізм засвідчив кінець класичної європейської філософії Нового часу, яка ґрунтувалась на ідеях раціоналізму.

23. Класичний психоаналіз з. Фрейда. Ідея несвідомого, структура психіки за з. Фрейдом та к. Юнгом.

Класичний психоаналіз З. Фрейда

З.Фрейд у роботі «Эго й Ид» писав: «Психоаналіз — інструмент, що дає можливість Эго досягти перемоги над Ид». Він уважав, що в психоаналізі основні зусилля спрямовані на те, щоб «підсилити Эго, зробити його більше незалежним від Супер-Эго, розширити сферу дії перцепції й зміцнити його організацію… Де було Ид, там буде Эго». Ціль психоаналізу Фрейд бачив у тім, щоб зробити несвідоме свідомим; він затверджував, що «справа аналізу – забезпечити, наскільки це можливо, гарні умови для функціонування Эго».

Ключовим поняттям класичного психоаналізу є перенос, процес, за допомогою якого пацієнт переміщає на психоаналітика почуття, думки, фантазії , викликані раніше, що діяли в житті пацієнта фігурами. Завдяки переносу хворої наділяє психоаналітика значимістю іншого, що звичайно раніше існувала об’єкта. Перший опис й обговорення ролі переносу дано Фрейдом у роботі про істерію. Перенос є переживанням почуттів, спонукань, фантазій і захистів стосовно особистості в сьогоденні, що не є підходящою для цього, але це є повторення реакцій, утворених стосовно значимих фігур раннього дитинства. Основна важливість реакцій переносу випливає з того факту, що пацієнт випробовує в ситуації лікування й у відношенні до психоаналітика всі значимі людські почуття свого минулого.

Психоаналіз заснований на переконанні, що сновидіння мають психологічне значення, підійти до якого можна через інтерпретацію. Фрейд уважав, що сновидіння мають первісний текст, оголошення якого натрапляє на цензуру, так що сновидіння доводиться переписувати у формі, незрозумілої цензорові.

Ідея несвідомого, структура психіки за З. Фрейдом та К. Юнгом.

До Фрейда класична психологія вивчала прояви свідомості у здорової людини. Як психопатолог, вивчаючи характер і причини неврозів, Фрейд наштовхнувся на ділянку людської психіки, яка раніше не вивчалась, але мала велике значення для життєдіяльності людини, - це «несвідоме». На думку Фрейда, більшість наших бажань і прагнень несвідомі. У сновидіннях, гіпнотичних станах, у фактах нашої поведінки: описках, обмовках, неправильних рухах тощо - знаходить вираження «несвідоме». Людська психіка, за Фрейдом, - структура з трьома головними рівнями: несвідоме, підсвідоме і свідоме. Створена Фрейдом модель особистості виступає як комбінація трьох головних інстанцій. «Воно» глибинний пласт несвідомих нахилів, сукупність інстинктивних потягів, основа діяльності індивідів; «Я» - сфера свідомого, яке відділилося від «Воно» в процесі еволюції з метою адаптації до зовнішнього середовища, посередник між «Воно» і «зовнішнім світом». «Над-Я» (Superego) 3являється в момент виникнення людського суспільства, воно, немовби вища істота в людині, включає засвоєні індивідом соціально значущі норми і заповіді, соціальні заборони влади, батьків і авторитетів. Ця психічна інстанція успадковується й актуалізується у відносинах зі своїми батьками в психіці кожної людини. «Над-Я» одержує енергію від інстинктивних прагнень, разом з тим «Над-Я» — саме та інстанція, яка пригнічує інстинктивні потяги, жорстко обмежує та спрямовує діяльність «Я». «Над-Я» - джерело почуття вини і мук совісті. «Несвідоме» Фрейд вважає центральним компонентом, який відповідає суті людської психіки, а свідоме - лише особливою інтуїцією, надбудованою над «несвідомим». На думку Фрейда, глибинний пласт людської психіки функціонує на основі природних інстинктів, «первісних прагнень» з метою одержання найбільшого задоволення. Основою первісних потягів виступають сексуальні нахили, які Фрейд називає «лібідо» (прагнення, бажання, пристрасть). Вони охоплюють усю сферу людської любові, включаючи батьківську любов, дружбу.

Ідея несвідомого, структура психіки за К. Юнгом.

Якщо З. Фрейд виділяв індивідуальне несвідоме, то К. Юнг ввів поняття колективного несвідомого. Юнг розглядав психіку як взаємодію свідомого і несвідомого компонентів при безперервному обміні енергією між ними. Колективне несвідоме є комплексний результат філогенетичного досвіду, колективних ідей, представлень людства, що втілених в міфах і передалися генетичною пам'яттю. Колективне несвідоме у усіх людей ідентично і виступає для кожного індивідуального несвідомого загальною основою. За своєю природою це найбільш глибинний шар психіки. У структурі несвідомого Юнг відкрив функціональні одиниці - "комплекси" як сукупність психічних елементів. Центральну частину комплексу складають "архетипи" - такі зв'язки ідей, образів і інших утворень, які передаються з покоління в покоління, створюючи при цьому задану схильність до певної поведінки.

Подібна схильність визначає не лише індивідуальну поведінку, але характеризує поведінкові особливості спільності, етносу і навіть поколінь. Іншими словами, Юнг побачив в архетипі прояв колективного несвідомого. При цьому архетип як такий відрізняється від його перероблених форм - казок і міфів. У кожної людини він трансформований індивідуально, але все таки чинить на нього спрямований типовий вплив.

У структурі людської психіки К. Юнг виділив три компоненти: Эго - власне свідомість; Воно - індивідуальне несвідоме; колективне несвідоме. Згідно Юнгу, чоловік здатний здолати межі власного Эго і стати причетним до людства і космосу.

Значний інтерес представляє ще один підхід до бачення несвідомого, зробленого італійським психіатром Р. Ассаджиоли. Його концептуальна система заснована на припущенні, що людина перебуває в постійному процесі зростання, актуалізуючи свій не проявлений потенціал. Психічний лад особи, по Ассаджиоли, складається з ряду динамічних складових :

1) нижчого несвідомого, керівника базовими психологічними активностями, примітивними потребами і емоційними комплексами;

2) середнього несвідомого, асимілюючого досвід;

3) над свідомості, що утілюється у вищих почуттях і здібностях;

4) поля свідомості, що включає аналізовані почуття, думки, спонукання;

5) ясного усвідомлення, що проявляється як свідоме самозвеличання;

6) вищому самозвеличанню, існуючому окремо від свідомості, розуму і тіла

Отже, неусвідомлювані процеси по-різному впливають на свідому активність людини, у тому числі і руйнівно. Кожній людині корисно володіти психологічними методами гармонізації власного стану.