Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

рахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

Державна реєстрація прав проводиться місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження неру­хомого майна, а саме в містах Києві та Севастополі, місті обласно­го підпорядкування, районі. На підтвердження зареєстрованого речового права видається відповідний документ (свідоцтво тощо).

Окремо потрібно розглянути реєстрацію правочинів щодо не­рухомості. Так, відповідно до ст. 210 ЦК, правочин підлягає дер­жавній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. До таких випадків належать: договір купівлі-продажу, міни земель­ної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, квартири чи іншого нерухомого майна (ст. 657, 716 ЦК), договір передачі нерухомості під виплату ренти (ст. 723 ЦК), договір довічного утримання з передачею нерухомості (ст. 745 ЦК), до­говір найму (оренди) будівлі чи іншої капітальної споруди на строк більше року (ст. 794, 828 ЦК) і договір управління нерухо­мим майном (ст. 1031 ЦК). Причому такий правочин вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації. Державний реєстр правочинів веде Мін'юст, а реєстраторами на місцях вис­тупають державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси. Проте виникає така проблема: Державний реєстр правочинів створений, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 671 «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів», і повинен діяти до прийняття відповідного закону, тобто Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ме­ханізм дії якого досі не відпрацьований. Також не ясно, чи підля­гатимуть реєстрації тільки вищеназвані договори, чи усі догово­ри з нерухомістю, що, до речі, не передбачено у ЦК. Зараз реєстрацією правочинів з нерухомістю також займається БТІ.

Таким чином, відповідний документ, що підтверджує право власності на нерухоме майно, повинен бути зареєстрований у по­рядку, передбаченому законом. Про те, на підставі якого з доку­ментів нотаріусом встановлено право власності відчужувача на об'єкт нерухомості, зазначається в тексті правочину; в посвідчу-вальному написі нотаріус також вказує, що він перевірив, кому належить відчужувана нерухомість.

По-четверте, згідно зі ст. 55 Закону України «Про нотаріат», при посвідченні правочинів про відчуження або заставу житлово-

157

Нотаріат в Україні

го будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність об­тяжень майна.

Так, наразі діє Положення про Єдиний реєстр заборон відчу­ження об'єктів нерухомого майна, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 9.06.1999 р. Проте в Законі Ук­раїни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме май­но та їх обмежень» передбачається створення Державного реєстру прав, який би включав Державний реєстр іпотек і Єди­ний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстрацію в яких нині проводять нотаріуси.

В новому законі під обмеженням речових прав на нерухоме майно (обтяженням нерухомого майна) розуміють обмеження або заборону розпорядження нерухомим майном, встановлену відповідно до правочину, закону або актів органів державної вла­ди, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

Державна реєстрація обмежень речових прав проводиться в день отримання відповідних документів місцевим органом дер­жавної реєстрації прав. Датою і часом державної реєстрації обме­жень вважається дата і час обліку заяви в місцевому органі дер­жавної реєстрації прав.

Документи щодо обмеження речових прав надаються особами, на користь яких встановлено обмеження, якщо інше не передба­чено договором або законом.

Державна реєстрація обмежень речових прав на нерухоме майно, як передбачено Законом, проводиться на основі таких до­кументів:

• договору застави (іпотеки) нерухомого майна;

• ухвали суду про забезпечення позову;

• рішення суду про звернення стягнення на нерухоме майно;

• рішення суду про визнання власника нерухомого майна банкрутом;

• постанови органів досудового слідства, державного вико­навця про накладання арешту на нерухоме майно;

• накладання заборони на відчуження нерухомого майна но­таріусом;

• накладання заборони на відчуження нерухомого майна по­садовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, місь­кої ради в населених пунктах, де немає нотаріусів;

• інших актів органів державної влади чи місцевого самовря­дування, їх посадових осіб, прийнятих відповідно до закону.

158