Глава 1. Нотаріат в Україні

В Росії деякі функції нотаріату спершу виконували церковні : ; гани. Так. про зберігання різного роду договорів та інших доку­ментів в православних храмах свідчать пам'ятники російського права — Новгородські і Псковські судові грамоти.

Виникнення і становлення нотаріату в Росії свідчить про те, ~ : ::::: найбільш загальні закономірності появи та розвитку, як в інших країнах, тісно пов'язані з розвитком цивільного оборо­ту. Його початкове призначення становить забезпечення потреб суспільства у сприянні громадянам у здійсненні операцій і юри­дичному закріпленні прав. Наділення нотаріуса функціями неза­лежного державного арбітра спричинило визнання за документа­ми, складеними з участю нотаріуса, статусу публічних, тобто та­ких, що мають підвищений ступінь довіри, і внаслідок цього підвищену доказову і виконавчу силу.

Перший етап історії нотаріату дореволюційної Росії розпочав­ся з XV століття, а саме з виникнення інституту так званих «пло-щадних піддячих» — своєрідних професійних писарів, які спеціалізувалися на оформленні угод, пов'язаних із переходом прав на окремі види майна та оформленням їх належним чином, за умов додержання яких документація й набувала характеру безспірної.

Цей період характеризувався вільним розвитком інституту площадних піддячих під номінальним контролем держави, пов'язаним із призначенням «на площу» указом царя. Особа, що бажала бути площадним піддячим, подавала царю чолобитну з проханням про призначення, при цьому виборні старости по­винні були дати їй моральну та ділову характеристику, а вся кор­порація професійних писарів несла за члена своєї громади круго­ву поруку на випадок заподіяння шкоди від його діяльності¹¹.

У ХУП-ХУПІ ст. державне регулювання нотаріальною спра­вою зазнає численних змін. За часів царювання Петра І інститут площадних піддячих було скасовано і їхнє місце зайняли кріпосні писарі. Документи оформлювались у Палаті кріпосних справ, пізніше — в Юстиц-колегії та у губернаторів¹². Однак виявлені чиновниками абсолютна некомпетентність та хабарництво при­мусили Петра І повернути кріпосні справи до ведення площадних піддячих із встановленням суворого нагляду за їх діяльністю та

¹¹ Полтавская Н., Кузнецов В. Нотариат: Курс лекций. — М.: Институт междуна- родного права и зкономики им. А.С. Грибоедова., 1999. — С. 5.

¹² Правовьіе основи деятельности нотариата / Под ред. В.Аргунова. — М.: Издательство БЕК, 1994. — С. 15.

21

Нотаріат в Україні

повною залежністю від урядових органів. Як бачимо, цей період характеризується також і тим, що формування нотаріальних ор­ганів та порядок вчинення нотаріальних дій визначається окре­мими наказами царя. У 1775 році за наказом Катерини II но­таріальні функції було покладено на суди, а в подальшому неод­норазово передавались різним установам, цивільним, повітовим судам, кріпосним відділенням. Нормативно-правове регулюван­ня нотаріальної діяльності на цей час має децентралізований, не­системний та суперечливий характер.

Другий етап розпочався одночасно із судовою реформою 1864 ро­ку: приймається Положення, про нотаріальну частину (1866 р.), основною метою якого було відокремлення нотаріальної частини від судової. В Росії виникли дві відособлені нотаріальні установи: кріпосна (якій приділялась особлива увага з боку держави) та власне нотаріальна. Згідно з Положенням, в містах почали засно­вуватись посади нотаріусів, які перебували під віданням судів і призначалися на посади старшими головами судової палати за поданням голів окружних судів. У місцевостях, де присутність нотаріуса визнавалася необхідною, але бажаючих зайняти ва­кансію не було, передбачалося призначення нотаріуса від уряду. Нотаріус, що призначався від уряду, був державним службовцем, користувався такими ж перевагами, і правами як і секретар ок­ружного суду, винагорода йому призначалася на розсуд міністер­ства юстиції¹³.

Наприкінці XIX ст. у Російській імперії склалися чотири гру­пи органів і посадовців, що мали право вчиняти нотаріальні дії:

1. публічні (городові) нотаріуси;

2. біржові маклери і нотаріуси, корабельні маклери;

3. вузькоспеціалізовані маклери: судноплавних справ, дер­жавного комерційного банку, приватні, слуг і робочого люду, це­хові, ремісничих управ тощо;

4. магістрати, ратуші, думи, митні урядовці, станові приста­ви, торговельні словесні суди.

Заборонялося призначати нотаріусами людей безграмотних. Кандидати на посаду нотаріусів відбиралися з числа урядовців на основі спеціального конкурсу. Після призначення на посаду вони приносили присягу.

При виконанні нотаріальних обов'язків було необхідно:

— встановити особу сторін;

¹³ Козьяков Ю.М. Нотаріат: історія та сучасність (короткий огляд) // Нотаріат для вас — 1997. — № 3. — С.12

22