Глава 7. Загальні правила посвідчення правочинів

6) захист прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх чи не­працездатних дітей — правочини, які вчиняються батьками (уси-новлювачами) таких дітей, не можуть суперечити їхнім інтересам.

Залежно від кількості сторін правочини можуть бути односто­ронніми, двосторонніми чи багатосторонніми. Одностороннім правочином є той, для вчинення якого необхідне волевиявлення однієї сторони (наприклад, доручення або заповіт). Для двосто­роннього правочину характерне зустрічне волевиявлення двох сторін (наприклад, договір купівлі-продажу, міни). У багатосто­ронніх правочинах є вольові дії трьох або більше сторін (наприк­лад, установчі договори тощо). Багатосторонні правочини слід відрізняти від тих двосторонніх, в яких одна сторона може бути представлена кількома особами.

Форма укладання правочинів є способом зовнішнього виразу волі особи, що звернулась за його вчиненням. Правочини можуть укладатись в усній або письмовій формі; остання може бути прос­тою та нотаріально посвідченою.

Чинне законодавство передбачає перелік правочинів, які посвідчуються нотаріально. Значення нотаріального посвідчення правочинів полягає в тому, що найбільш важливі для суспільства правочини набувають юридичної вірогідності. Це означає, що посвідчений нотаріусом правочин отримує визнання держави, а отже, і її захист.

Відтак, обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:

• договори про відчуження (купівля-продаж, міна, даруван­ня, пожертва, рента, довічне утримання, спадковий договір) не­рухомого майна (ст. 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 ЦК Ук­раїни);

• іпотечні договори, договори про заставу транспортних за­собів, космічних об'єктів (ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст. 13 Закону України «Про заставу», ст. 577 ЦК);

• договори про спільну часткову власність на земельну ділян­ку; купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права влас­ності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у на­турі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (ст. 88, 128, 132,142 Земельного кодексу України, ст. 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних діля­нок власникам земельних часток (паїв)»);

• договори купівлі-продажу (приватизації) державного май­на, відчуження приватизованого майна (ст. 27 Закону України

137

Нотаріат в Україні

«Про приватизацію державного майна», ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»);

• договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання утримання; про при­пинення права утримання взамін набуття права на нерухоме май­но або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні догово­ри; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину; договори про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме май­но (ст. 69, 78, 89, 94, 109, 189, 190 Сімейного кодексу України);

• договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше (стаття 793 ЦК);

• договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи,, договори позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа (ст. 799, 828 ЦК);

• договори про створення акціонерних товариств, якщо това­риства створюються фізичними особами (ст. 153 ЦК);

• договори управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК);

• договори про зміну черговості одержання права на спадку­вання (ст. 1259 ЦК); заповіти (ст.ст. 1247, 1249 ЦК);

• довіреності на укладання правочинів, що потребують но­таріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правила­ми допущена інша форма довіреності; довіреність, що видається в порядку передоручення (ст. 245 ЦК);

• інші правочини, для яких чинним законодавством передба­чена обов'язкова нотаріальна форма.

За бажанням сторін посвідчуються й інші правочини, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як, наприклад, договори про порядок володіння та користування спільним майном, про визначення часток або про зміну часток то­що; це називають добровільним нотаріальним посвідченням. Та­ке бажання зрозуміле, виходячи з неабияких переваг нотаріаль­но посвідченої форми правочину.

Нотаріально посвідчений правочин має більшу гарантованість та стабільність завдяки тому, що при його посвідченні перевіря­ються правоздатність та дієздатність усіх сторін, подані ними до­кументи. Нотаріус дає правову кваліфікацію відносинам, що вини­кають між сторонами, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії, і відповідність дійсного волевиявлення сторін змісту правочи-

138