Глава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

Крім того, діє Конвенція про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладена державами — члена­ми СНД 22 січня 1993 р.

Також до них відносяться міжнародні договори, укладені Ук­раїною після проголошення її суверенітету — між Україною та Республікою Грузія, між Україною та КНР, між Україною та Рес­публікою Польща тощо.

Зазначеними договорами і конвенціями врегульовано, зокре­ма, питання оформлення спадкових справ, вжиття заходів з охо­рони спадкового майна, звільнення від консульської легалізації тощо.

Особливого значення ці норми набувають при вчиненні но­таріусом нотаріальних дій щодо іноземних громадян чи осіб без громадянства. Так, коли при участі в нотаріальному процесі іно­земних громадян чи осіб без громадянства нотаріус повинен насам­перед з'ясувати, чи існує в країні походження такої особи міжна­родний договір з Україною, який містить положення щодо вчинен­ня нотаріальних дій. За наявності такого документа нотаріус пови­нен з'ясувати, чи різняться його норми з нормами національного законодавства про нотаріат. Якщо цим договором встановлено інші правила, ніж передбачені у законодавстві України, но­таріусом застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачає певні особливості вчинення ок­ремих нотаріальних дій за участю іноземців.

Зокрема, чинне законодавство України не обмежує права спад­кування для іноземців, і вони користуються всіма правами грома­дян України. Іноземний громадянин може бути спадкоємцем як за законом, так і за заповітом.

Вирішуючи спадкові справи після смерті іноземного громадя­нина, нотаріус повинен визначитись, до компетенції якої країни належить видача документа, що підтверджує право на спадкове майао, і встановити, матеріальний закон якої країни при цьому застосовуватиметься. Це питання вирішується за умови наяв­ності договору про правову допомогу з країною, громадянином якої є померлий.

За наявності договору провадження у справах про спадщину рухомого майна ведуть установи юстиції країни, громадянином якої спадкодавець був на момент смерті, а щодо спадкування не­рухомого майна — провадження ведуть установи юстиції тієї країни, на території якої знаходиться це майно.

363

Нотаріат в Україні

Договорами також установлено, що спадкування нерухомого майна регулюється законодавством країни, на території якої зна­ходиться нерухоме майно, а спадкування рухомого майна — за­конодавством країни, громадянином якої був спадкодавець на момент смерті чи на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання.

Якщо все рухоме майно, яке залишилося після смерті спадко­давця — громадянина іноземної держави, знаходиться на тери­торії України, то свідоцтво про право на спадщину за згодою всіх спадкоємців і дотримання інших умов видається українською но­таріальною конторою.

Якщо останнє постійне місце проживання спадкодавця — іно­земного громадянина знаходилося на території іноземної країни, то місцем відкриття спадщини буде територія цієї країни. Але якщо при цьому на території України знаходиться частина спад­кового майна, то державні нотаріальні контори України мають право видати свідоцтво про право на спадщину того майна, яке знаходиться в Україні.

За наявності міжнародного договору під час вжиття заходів з охорони спадкового майна слід керуватися нормами міжнародно­го договору. Майже всі договори про правову допомогу містять норми, що регулюють вчинення цієї дії.

Одержавши повідомлення про смерть громадянина іноземної держави, з якою Україною укладений міжнародний договір, що містить норми про охорону спадкового майна, державні нотаріальні контори, керуючись відповідним договором, у разі якщо на тери­торії України є майно померлого, вживають необхідних заходів щодо охорони спадкового майна, установлюють розмір і вартість спадкового майна, з'ясовують коло спадкоємців, перевіряють, чи є заповіт, і негайно повідомляють про це дипломатичне або кон­сульське представництво держави, громадянином якої є померлий.

Дії, пов'язані з охороною майна, що залишилося після смерті іноземного громадянина і перебуває на території України, або майна, яке належить одержати іноземному громадянинові після смерті громадянина України, а також з видачею свідоцтва про право на спадщину щодо такого майна, здійснюються відповідно до законодавства України (див. розділи 20—22 Інструкції про по­рядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Якщо міжнародним договором ведення справи про спадщину віднесено до компетенції установ іноземної держави, громадяни­ном якої є померлий, то спадкове рухоме майно може бути пере-

364

і лава 22. Застосування нотаріусом законодавства іноземних держав

дано нотаріусом дипломатичному або консульському представниц­тву цієї держави за його вимогою.

У випадку коли заповіт, складений за формою, передбаченою законодавством іноземної держави, після смерті заповідача по­дається нотаріусу для розкривання й оголошення, нотаріус ого­лошує зміст заповіту та складає протокол про його стан і зміст. У протоколі вказуються дата та місце складання протоколу, дата посвідчення заповіту, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка його подала, стан документа (був він поданий запечатаним чи відкри­тим; чи були в ньому закреслені місця, виправлення або інші не­доліки).

Протокол підписується нотаріусом і особою, яка подала заповіт. Цими самими особами підписується кожний аркуш заповіту. Як­що заповіт зберігався у нотаріуса в запечатаному вигляді, усі заз­начені вище дії нотаріус провадить одноособово.

До протоколу додається засвідчена копія заповіту, а залежно від вимог міжнародного договору — копія протоколу та оригінал заповіту. Вказані документи можуть бути видані заінтересованій особі або надіслані компетентній установі іноземної держави за правилами виконання доручень.