2. Основні аспекти соціальної доктрини православ’я

В православ’ї існує боротьба між двома соціальними доктринами. Перша соціальна доктрина − традиційна консервативна соціальна етика й доктрина. В більшості православних церков ця соціальна доктрина побудована за взірцем католицької соціальної етики. При цьому наголошується на важливих речах. Людина створена як особистість для спілкування. Робиться особливий наголос на біологічну природу людини. Православ’я характерно виявляє себе в момент зібрання людей на літургію і разом служать її. Людина створена для спільного служіння, спільної молитви. Православ’я підкреслює діалогічний характер людського існування. Коли ми приходимо на службу там є різні люди, які можуть не зовсім прихильно до нас ставитися. Або у нас в сім’ї, в колективі є люди, які до нас не прихильно ставляться. Тут є важливою наступне. Бог є Іншим, і поки ти не приймеш іншого, таким, яким він є, тобі Бог не відкриється. Тобто, у православ’ї є важливий принцип − Бог є Інший, він не такий як ми. Поки ти не приймеш іншого таким, який він є, допоки тобі і Бог не відкриється. Тому православ’я схильне до солідарності, яка підкріплюється взаємною повагою. «Я не просто солідарний з іншим, я маю до нього взаємну повагу».

Важливою особливістю православ’я є відповідальність за весь світ. Православні мислять себе такими, що моляться за весь світ. Католики кажуть: «ми молимося за все людство». У православних уявлення таке − «ми молимося за долю всього світу». Звідси виникає екологізм. Православні мислять себе, як особливо відповідальні за екологічний стан всього людства. Це своєрідний парадокс. До цього приводить метафізичність, споглядальність православ’я. Тобто, мова йде не лише про любов і солідарність до людей, але й про любов і про солідарність до природи.

В православ’ї до принципу субсідарності додається принцип взаємного дарування. Наприклад, коли ми даруємо іншим подарунки то ми не просто допомагаємо нужденним, ми не просто одарюємо інших, ми одарюємо себе. Ми отримуємо радість. Існує взаємне дарування благ не лише матеріальних, але й духовних. І від цього дарування я можу отримати навіть більше ніж та людина, якій я дарую матеріальні речі.

З цього випливає наступний принцип постійної подяки за все.

Традиційна доктрина говорить, що терпіння іншого передбачає подолання власного егоїзму. Виникає принцип − «від егоїзму до любові». Ми говорили, що це принцип християнської моральності взагалі і православної етики передбачає поширення морального моменту на все суспільство.

Крім цього традиційного вчення, яке безумовно передбачає всі моменти соціальної доктрини, і зокрема визнає права людини, існує ще ультраконсервативне соціальне вчення. На сьогодні цю доктрину розвиває патріарх Московський Кирил. Ця ультраконсервативна доктрина передбачає досить просту ідею. Сучасне людство знаходиться в стані гріха. Спастися зусиллями окремої особистості неможливо. Усі ми повні грішники. Зусилля окремої особистості нічого не дадуть. Окрема особистість не має свободи і сили протистояти гріховності сучасного світу. як би ми не старалися, але ми ніколи не зможемо стати добрими, тому, що сучасний світ нас зруйнує. І ми станемо поганими, посібниками сучасності. У нас не має такої свободи волі, щоб чинити спротив злу. Цікава теза, що суперечить традиційному християнству, яке стверджує, що у людини є така свобода волі. Звідси виникає ідея про необхідність об’єднання націй і держав, які бажають бути територією вільною від гріха. Ідея проста. На основі Росії, Білорусії, України можна утворити особливу територію де не існує ідеології прав людини, де не існує правової держави, а існує диктатура цінностей середньовічного суспільства. Як для середньовічного суспільства цінностями були державні святині − Батьківщина Свята Русь, так само і для сучасного суспільства суспільними цінностями має бути ідеал Святої Русі.

Основним недоліком такої концепції є невизнання, сумнів в свободі людини. По-перше, це суперечить не лише християнському вченню, але й тій очевидності, що ми можемо обирати між добром і злом. По-друге, відбувається примушування різних держав, зокрема України, приймати участь в цьому проекті. По-третє, це ставить патріарха Кирила поза всім християнським світом. Весь християнський світ вчить, що в людині є свобода. І про те, що у кожного є права людини, а він говорить, що протилежне. В результаті розгортається важлива дискусія. Західні християни і всі православні християни, крім Московського патріархату, погоджуються, що не дивлячись на те, що існують зловживання ідеєю прав людини, що іноді вона перекручується як повна сваволя, ідея прав людини є правильною. Неправильно через можливість зловживань говорити про хибність самої ідеї прав людини. Справді, людина може зловживати чим завгодно, не лише правами і свободами, але й наукою чи навіть релігією. Тим самим, логіка ультра консерваторів є від самого початку неправильною.