55. Позиції фрн в глобальній та в європейській економіці.

Німеччина залишається однією з найбільш інноваційних країн у світі за рейтингом ВЕФ (2007). ФРН займає 7 місце за субіндексом GCI інноваційності економіки і має один з найвищих показників у світі щодо патентів на винаходи. Головні чинники інноваційного успіху країни: 1) Захищеність прав власності (особливо інтелектуальної) 2) Інтенсивна співпраця між ВНЗ та промисловістю 3) Наявність висококваліфікованих науковців та інженерів 4) Сприятливий клімат для інновацій стимулює значні приватні капіталовкладення у НДДКР 5) Інноваційна спроможність німецьких компаній є найвищою у світі. Показники розвитку: GDP (PPP) - 2 833 млрд. дол. США = 4,3% світового; Населення 82,5 млн. 1,25% світового; 4 місце в світі за обсягами промислового виробництва; Експорт країни – 9,8% світового (1361 млрд. дол. США ); Зарплата вище ніж в США, хоча продуктивність праці нижча (17€ в США, 20€ в Німеччині / год. праці, 2002). Німецькі компанії-лідери: Daimler-Chrysler – 160 млрд.€ (торг. оборот); Volkswagen; Siemens; Metro.

56. «Соціальне ринкове госп-во» в фрн (модель л.Ерхарда)

Модель соціального ринкового господарства Л.Ерхарда, що базувалася на методології неолібералізму “фрайбурзької школи”: 1) приватна власність; 2) вільна конкуренція та вільне ціноутворення; 3) активна роль держави у подоланні економіч. Криз; 4) соціальна справедливість і гарантії. Проведені реформи: 1) грошова реформа (рейхсмарки / дойчмарки 1:10); 2) реформа цін (ліквідація обмежень); 3) підтримка МСБ у поєднанні з протидією монополіям; 4) кредитна політика (↓ ставок % та податкового тиску); 5) соц.реформа (зменшення диспропорцій у розподілі доходів, безоплатна освіта, страхова медицина, довгострокова допомога по безробіттю).

57. Особливості німецької економічної моделі.

Після завершення Другої світової війни Німеччина пережила чимало ускладнень, пов’язаних з демілітаризацією та денацифікацією її економіки. Період з 1945 по 1949 рр. можна вважати найскладнішим в економічній історії країни у ХХ ст. Зрозуміло, що наприкінці 40-х років в країні виникла нагальна потреба у розробці нової моделі соціально-економічного розвитку, яка б з одного боку співпадала з «Планом Маршалла», щодо післявоєнного устрою Зх.Європи, з іншого – максимально враховувала німецьку специфіку ринк. госп-ва. Саме така модель була запропонована Людвігом Ерхардом, директору Управління господарства об’єднаних зон окупації та канцлером ФРН у 60-ті роки. В основу розробки нової концепції, яка у подальшому здобула назву – соціального ринкового господарства було покладено методологію неолібералізму (ордолібералізму), що базувалася на поглядах німецької “фрайбургської школи”. З неї випливало, що майбутній добробут країни повинен базуватися на приватній власності на засоби виробництва, вільної конкуренції та вільного ціноутворення (у подальшому цей підхід не один раз уточнювався і змінювався), активній ролі держави, боротьбі з економічною кризою, недопущенням монополізації та мілітаризації економіки. Стратегічною метою нової політики Німеччини було – забезпечення соц.справедливості та високого рівня соц.гарантій, проте шлях реалізації основних складових нової моделі лежав через “шокову терапію” малопопулярних, але необхідних заходів оздоровлення економіки.