2.2. Правові акти

Правовий акт — це письмовий акт, виданий державним органом, установою, організацією, в якому міститься припис, обов'язковість иикоііпння якого забезпечує держава; висловлює владні веління та ги римований на регулювання суспільних відносин.

Осінній! загальні риси правових актів:

іираження в словесно-документальному вигляді; незалежно від Хй|)пктп|>у та юридичного значення волі, що міститься у правовому місті, він г :і()нііііііпьоюформою права, вираженою у словесно-докумен-тальному вигляді;

т>лмти(і характер; правовий акт фіксує волю тих чи інших осіб — ДврЖІВИ, її ОРГАНІВ, громадян, констатує її. Саме в актах і через них виявляється та існує воля в праві, у правовідносинах. За допомогою правових актів воля тих чи інших осіб виступає зовні як волевияв­лення, здатне дати відомий юридичний ефект;

закріплення в акті змістових елементів правової системи — юри­дичних норм, правоположень практики, індивідуальних приписів і рішень осіб .

Правові акти характеризуються специфічними ознаками, які відрізняють їх від інших управлінських документів:

а) у сфері управління вони видаються державними органами або їх керівниками, що наділені владними повноваженнями в межах їх ком­петенції;

б) акти державного управління підзаконні — вони видаються на основі й на виконання законів тих чи інших актів вищих органів вла­ди та управління;

в) залежно від мети й змісту актів вони тягнуть за собою певні юри­дичні наслідки (виникнення, припинення правовідносин між органі­заціями та громадянами);

г) невиконання актів управління тягне за собою санкції, що засто­совуються в установленому порядку.

Види правових актів:

нормативно-правові акти;

акти застосування права (адміністративні акти, судові рішення, вироки тощо);

акти тлумачення закону.

Нормативно-правовий акт — це прийнятий уповноваженим на це правотворчим органом держави акт про встановлення, зміну або скасування норми права. Нормативно-правовий акт є основним видом джерел права. Він відображає волю уповноваженого суб'єкта права та є обов'язковим до виконання. Нормативно-правові акти мають обо­в'язкову письмову форму закріплення.

Класифікація нормативно-правових актів здійснюється за такими критеріями:

1) за суб'єктами ухвалення — акти державних органів, акти наро­ду в процесі всеукраїнського чи регіонального референдумів, трудових колективів, громадських об'єднань, спільні акти органів держа­ки і недержавних формувань;

2) за юридичною силою — закони, підзаконні акти;

3) за характером волевиявлення — акти встановлення, зміни та скасування норм права;

4) за сферою дії — загальнообов'язкові, спеціальні, локальні;

5) за часом дії — визначено-строкові, невизначено-строкові;

6) за ступенем загальності правових норм — загальні, конкретизаційні;

7) за галузями законодавства — адміністративні, кримінальні, кри­мінально-процесуальні, цивільні.

Найбільш поширеною є класифікація нормативних актів за су­б'єктами нормотворчості.

Конституція України надає право видання нормативних актів виз­наченому колу органів.

Верховна Рада України приймає закони, постанови й інші акти (ст. 91 Конституції України), що мають вищу юридичну силу.

Президент України видає укази і розпорядження, які є обов'яз­ковими до виконання на території України (ч. З ст. 106 Конституції України).

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає поста­нови і розпорядження (ч. 1 ст. 117 Конституції України), які є обов'яз­ковими до виконання.

Міністерства та державні комітети видають накази й інструкції, місцеві державні адміністрації — рішення та розпорядження.

Закон — це нормативний акт, прийнятий вищим представниць­ким органом державної влади (парламентом) або шляхом безпосеред­нього волевиявлення населення (референдумом), що регулює най­важливіші суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення і втілює основні права людини та загальнолюдські ціннос­ті. Закон має найвищу юридичну силу відносно нормативних актів інших органів держави і громадських організацій. Він складає осно­ву системи права держави. Закон приймається на основі Конституції України і повинен їй відповідати. Він встановлює загальні та обо­в'язкові правила поведінки, породжує юридичні наслідки, гаран­тується державою.

Закони за значенням і місцем у системі законодавства поділя­ються на:

конституційні (визначають зміст усього законодавства; в них виз­начають форму правління; закріплюють основні принципи й основи суспільного, державного та територіального устрою; визначають поря­док утворення, діяльності і повноваження державних органів, основні права й обов'язки громадян тощо) — Конституція України; закони, ЯКИМИ внесені зміни до тексту Конституції України чи припиняється чинність її окремих положень;

.тичайні (приймаються Верховною Радою України з інших пи­ти ні. оуоп і.м і.пого і державного життя, напр., «Про професійно-техніч-ну поміту»). Звичайні, у свою чергу, поділяються на поточні та коди-фІИОЙЙНІІ

9ВІШНІЧНІ (приймаються у певних передбачених Конституцією Умрйїии питупціях);

забезпечуючі (закони про прийняття та введення в дію окремих законів, ратифікацію міжнародних договорів).

Розрізняють також закони:

постійні (строк дії в них не зазначений);

тимчасові (діють протягом визначеного в них строку);

виняткові або надзвичайні (видаються і діють при надзвичайному стані).

Підзаконні акти — це нормативно-правові акти компетентних органів, що видаються на підставі законів, відповідно до закону і для його виконання. На відміну від законів, вони завжди є актами вто­ринного порядку та приймаються правотворчим органом у межах за­здалегідь визначеної його компетенції. Залежно від компетенції пра-вотворчого органу та сфери дії акта підзаконні нормативно-правові акти поділяються на такі види: 1) загальні (видаються органами за­гальної компетенції, поширюються на всіх осіб у межах країни); 2) місцеві (видаються територіальними органами державної вла­ди й управління, поширюються на осіб, які перебувають на певній території); 3) відомчі (приймаються органами спеціальної компе­тенції — відомствами та поєднують ознаки загальних актів окремих відомств і місцевих підзаконних актів); 4) локальні (внутрішні орга­нізаційні).

Сьогодні основними підзаконними актами в Україні є:

• укази Президента України;

• постанови Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

• постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

• рішення, нормативні ухвали місцевих рад народних депутатів;

• рішення виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів, нормативні накази керівників їх управлінь і відділів;

• нормативні накази керівників обласних і районних державних адміністрацій;

• інструкції, вказівки, нормативні накази керівників міністерств, нідомств;

• нормативні накази, інструкції адміністрації державних установ, підприємств, організацій;

• акти Національного банку України;

• рішення судів.

Підзаконні акти повинні відповідати Конституції України і зако­тім України.