6.1. Логічні основи редагування юридичних документів

При підготовці юридичного документа його логічна структура має бути добре продумана. А оскільки головною складовою частиною будь-якого документа є виклад його мети, то це і є основний елемент логічної побудови змісту всього документа. Переконливий і несуперечливий виклад мети документа є стрижнем, на який нанизуються в логічно-м у порядку думки, покликані обґрунтувати, довести та доповнити цю мсту. Фактичний матеріал, використаний в юридичному документі, має бути достовірним. Вдале розміщення матеріалу, послідовність викла­ду, характер та обсяг відомостей збільшують переконливість докумен­ти. При викладанні змісту не слід перевантажувати документ друго-іпідними деталями, дрібницями, зайвими словесними прикрасами.

Виконавець повинен уміти виділити головне, навести вирішальні ар­гументи, підкріпити їх лише найнеобхіднішими фактами і цифрами. Викладати матеріал в офіційно-діловому стилі слід лаконічно, вико­ристовуючи відповідну лексику і термінологію.

Будь-який юридичний документ, якщо він позбавлений логічності викладу, є алогічним і непридатним виконувати своє функціональне призначення.

Процесу побудови матеріалу юридичного документа передує логіч­не міркування, судження — формування думок, у яких стверджується або заперечується що-небудь відносно предмета, теми матеріалу та те­матичної організації тексту, наведення фактів та викладення матеріа­лу як в аспекті авторського задуму, так і в аспекті сприйняття доку­мента його читачем.

Міркування — це спосіб викладу, при якому логічно-послідовний ряд визначень, суджень і висновків розкриває внутрішній зв'язок явищ і, як правило, доводить певне положення, тезу через причиново-наслідкові зв'язки, через зіставлення, порівняння, розкриття змісту цих зв'язків. У міркуванні найчастіше щось доводиться; саме тут зна­ходить своє втілення така логічна форма думки, як доказ.

Послідовність викладу визначається побудовою конкретних до­казів на основі дедуктивного (окреме пізнається на основі знання за­гального) та індуктивного (при якому на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне) методів.

Розмірковуючи по суті справи, аналізуючи судження, виконавець розпочинає роботу над текстом, редагує його та робить необхідні ви­правлення. Як свідчить практика, вміщення в один документ тематич­но різнорідних, логічно не пов'язаних між собою положень призводить до того, що частина їх губиться, не враховується при подальшій обробці документа. Тому найдоцільніше кожен документ присвячувати якомусь одному питанню.

Будь-яке редагування має ґрунтуватися на послідовному та дока­зовому мисленні. І тому знання основних законів логіки є особливо необхідним, адже відповідність суджень, умовиводів і висновків, що містяться в юридичному документі, вимогам основних законів логі­ки, які виражаються у визначеності, несуперечності, послідовності та обґрунтованості судження, наділяє його логічністю. Ці властивості відображають сутність основних законів логіки, до яких належать закон тотожності, закон суперечностей, закон виключення третього та закон достатніх підстав.

Відповідно до закону тотожності не можна ототожнювати різні думки, тобто якщо висловлювання істинне, то воно і є істинним. Наприклад: «Якщо право — це наука, тоді воно — наука». Цей закон вимагає конкретності у висловлюваннях, зваженості й чіткості вис­новків, що допоможе уникнути неконкретності та невизначеності су­джень. Приклад речення, в якому порушено закон тотожності: «Вна­слідок дій невідомих осіб у невідомому місці та з невідомих причин виявлено недостачу. Причини та обставини, за яких виявлено цей факт, звільняють відповідача від відповідальності».

Зворотною стороною цього закону є підміна тез або понять, що ви­никає через непослідовність застосування термінології, неточність формулювань. Уникнути підміни тез можна при повторенні термінів, а це допомагає поглибленому розумінню тексту. Наприклад, не слід уживати в одному тексті позовної заяви різні найменування відпові­дача, такі як «добродій (пан, громадянин) Панченко СІ.», «Сергій Іва­нович», «Іванович», «сусід», тому що виникає відчуття, що мова йде про різних людей.

Суперечність тексту є досить серйозною помилкою, яка не тільки ускладнює застосування юридичного документа, а й призводить до його спростування.

Закон суперечностей твердить: два протилежні висловлювання одночасно не є істинними; одне з них неодмінно хибне. Наприклад, суперечать одне одному такі висловлювання: «І. Коновалов не вчинив цього злочину» та «І. Коновалов вчинив цей злочин». Тому не можна в одному документі писати «кандидат у депутати на період виборчої кампанії повинен залишити державну службу», а в іншому — «кан­дидат у депутати на період виборчої кампанії може залишити дер­жавну службу».

Закон виключення третього вимагає однорідності відповідей на кожне поставлене запитання. Якщо запитання конкретне, необхідно спочатку дати відповідь саме на нього; з двох висловлювань, в одному ;) яких стверджується те, що заперечується в іншому — одне є неод­мінно істинним, а друге — хибним, тобто «третього не дано». Наприк­лад, із двох висловлювань «обвинувачений у момент здійснення зло­чину був осудним» і «обвинувачений у момент здійснення злочину не був осудним» одне обов'язково є хибним, а друге — істинним. Закон виключення третього висуває важливі вимоги до висловлювань: кож­ного разу при зіткненні суджень, які суперечать одне одному, потрібно спочатку з'ясувати, яке з них є істинним, а яке хибним, і не шукати Істину в будь-якому іншому висловлюванні.

Відповідно до закону достатніх підстав для того, щоб визнати ви­словлювання про предмет істинним, мають бути зазначені достатні логічні й фактичні підстави. Істинність положень, які висуваються, слід доводити, а не приймати на віру бездоказові твердження. Думки н будь-якому висловлюванні повинні бути внутрішньо пов'язаними й обґрунтовувати одна одну. Закон порушується, якщо висловлюван­ня непослідовні, не мають достатньо чіткої аргументації, наприклад: Звільнення було здійснено неправильно, оскільки були відсутні під­стави правильності.

Помилки, пов'язані з порушенням законів логіки, значно перекру­чують змістове сприйняття текстів юридичних документів.

В юридичних документах як обґрунтування правової позиції, що виражена у документі, допускається посилання лише на передбачені законом докази. Доказами визнаються будь-які фактичні дані, на ос­нові яких уповноважений орган встановлює наявність або відсутність обставин, на які посилається заявник. Доказ — це не що інше, як до­ведення істинності тези з використанням логічних засобів за допомо­гою аргументів, істинність яких вже встановлена. Аргументація — це процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) для переконання в його істинності та цілковитій слушності.

У структурі аргументації розрізняють тезу, аргумент, форму. Теза — це головна думка, положення, яке необхідно детально пере­віряти й обґрунтувати, аргумент — твердження, за допомогою якого обґрунтовується теза, а форма — спосіб, який застосовується для об­ґрунтування тези. Наприклад: Усі діти спадкоємця є його нащадка­ми (аргумент), усі нащадки спадкоємця є спадкоємцями, які не мо­жуть бути позбавлені спадку (аргумент), отже, всі діти спадкоємця є його спадкоємцями, які не можуть бути позбавлені спадку (теза). Форма цього висловлювання — дедуктивне міркування.

Для підготовки юридичних документів необхідно знати основні |вимоги, що висуваються до доказів:

• доказ повинен бути повним і достатнім. Помилка пов'язана з тим, І що у процесі доказування використовуються аргументи, істинні лише за певних умов і в певний час, а їх розглядають як істинні за будь-яких обставин. Інша помилка пов'язана з тим, що в процесі доказування використовуються аргументи, логічно не пов'язані з тезою і, таким чином, не доводять її істинності;

• теза й аргументи мають бути чіткими й точно сформульованими висловлюваннями. Будь-яка помилка у виборі слова, можливість под­війного тлумачення слова, словосполучення чи речення, не визначив. І ний стиль викладу можуть бути використані проти того, хто хоче до­вести свою правоту;

• теза й аргументи не повинні суперечити один одному та раніше висловленим твердженням;

• у ході доказування теза має залишатися незмінною, тобто слід доводити одне й те саме положення;

• як аргументи необхідно використовувати положення, істинність яких не викликає сумнівів.

Логічних помилок можна уникнути лише в тому випадку, коли автор юридичного документа буде правильно добирати та критично оцінювати значення кожного слова, зміст кожної фрази, кожного до­казу та правильність кожного визначення.

У текстах юридичних документів непоодинокими є помилки у де­фініціях (визначеннях), головним завданням яких є розкриття змісту поняття; у визначенні необхідно вказувати найважливіші ознаки предмета, що відрізняють його від інших, а не випадкові й несуттєві. Дефініції не повинні містити понять, які самі потребують визначен­ня. Зміст визначення як логічної дії полягає в тому, щоб вказати, що це за предмет, які він має ознаки, що відрізняє його від інших пред­метів. Прикладом правильного визначення змісту поняття, яке відпо­відає цим вимогам, є таке: Господарське право — галузь права, що ре­гулює відносини у сфері організації та здійснення господарської діяльності, пов'язаної з виготовленням і реалізацією продукції, вико­нанням робіт, наданням послуг для задоволення потреб окремих спо­живачів і суспільних потреб.

З позицій логіки не є визначенням речення, в якому міститься тлу­мачення значення запозиченого слова, наприклад: Ембарго — це за­борона; Досьє — це сукупність документів; Фальсифікація — це під­роблення.