2.4. Цивільні процесуальні документи

Цивільні процесуальні документи відображають і закріплюють дії, які регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відно­сини організацій між собою, громадян з організаціями та громадян між собою.

Порядок складання цивільних процесуальних документів регла­ментується цивільним законодавством.

У цивільному судочинстві існують такі види документів:

• заява (заява про визнання громадянина недієздатним; заява про визнання громадянина безвісно відсутнім; заява про оголошення гро­мадянина померлим; заява про виправлення неправильності запису у книзі актів громадянського стану; заява про реєстрацію зміни прізви­ща (імені, по батькові); заява про встановлення факту перебування на утриманні; заява про встановлення факту прийняття спадщини; за­ява до нотаріальної контори про зміну заповіту; заява до нотаріальної контори про скасування заповіту; заява про видачу свідоцтва про пра­во на спадщину; заява про реєстрацію народження дитини; заява про реєстрацію шлюбу, заява про розірвання шлюбу та ін.);

• позовна заява (позовна заява про стягнення боргу за догово­ром позики; позовна заява про відшкодування моральної шкоди, зав­даної громадянинові внаслідок незаконного засудження; позовна заява про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю внаслідок до­рожньо-транспортної пригоди; позовна заява про визнання автор­ства (співавторства); позовна заява про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди; позовна заява про ро­зірвання шлюбу і поділ майна; позовна заява про визнання права користування житловим приміщенням; позовна заява про відшко­дування шкоди працівнику в разі ушкодження його здоров'я; по­зовна заява про відшкодування шкоди у разі смерті годувальника; позовна заява про стягнення заробітної плати при звільненні праців­ника та ін.);

• скарга (скарга на дії органів (службових осіб) у зв'язку з накла­денням адміністративних стягнень; скарга на неправомірні дії служ­бових осіб, що ущемляють права громадян);

• договір (договір найму житлового приміщення; договір про пе­редачу квартири у власність громадян; договір купівлі-продажу квар­тири за участю громадян; договір оренди житлового приміщення; до­говір позики; договір застави; договір ренти тощо);

• довіреність (на право управління і розпорядження особистим майном; на право представляти інтереси підприємств; на управлін­ня житловим будинком; на користування автомобілем; на ведення

справи в суді; на дарування частини житлового будинку; на одержан­ня грошей);

• посвідчення опікуна;

• свідоцтво (свідоцтво про право спадкування за законом; свідоцт­во про право спадкування за заповітом; свідоцтво про право на спад­щину у випадку переходу її до держави);

• акт здавання квартири орендареві;

• контрактна форма трудового договору;

• трудова угода.

Цивільно-правовий договір. Однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'язань закон називає договір (ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України). Поняття договору розкривається че­рез поняття правочину. Термін правочин вживається замість терміна угода.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припи­нення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути одно­сторонніми та дво- чи багатосторонніми (ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України). Одностороннім правочином є дія однієї сторони (напр., прийняття спадщини, складання заповіту). Дво- чи багато­стороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Такі правочини є договорами. Договори — це домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивіль­них прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України). Договір може бути укладений між окремими громадянами, між гро­мадянами й державними, кооперативними, громадськими органі­заціями.

Існують такі види правочинів:

а) платні (обов'язку однієї сторони щодо здійснення будь-якої дії відповідає обов'язок іншої сторони здійснити певну зустрічну дію на користь першої сторони) й безплатні (до них відносять дарування, за­повіт, позичку);

б) консенсуальні (для здійснення правочину достатньо погоджен­ня сторін) та реальні (якщо погодження недостатньо).

Деякі автори виділяють також правочини казуальні й абстрактні [5].

Правочини можуть укладатися в письмовій (проста, нотаріально посвідчена) та усній формах. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають державній реєстрації та нотаріальному посвідченню. Усні укладаються на словах.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо:

а) його зміст зафіксований в одному/кількох документах, у лис­ти х, телеграмах, якими обмінялися сторони;

б) воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного чи іншого технічного засобу зв'язку.

При письмовій формі правочин підписується стороною/сторонами. Правочин, учинений юридичною особою, підписується особами, упов­новаженими на це її установчими документами, довіреністю, законом та скріплюються печаткою.

Відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, що вчинюються усно; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що у двадцять і більше разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Нотаріальне посвідчення є обов'язковим у випадках, встановлених законом, наприклад при укладенні договору купівлі-продажу квар­тири/будинку або за домовленістю сторін. Відповідно до ст. 547 Ци­вільного кодексу України недотримання юридичними/фізичними осо­бами письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання тягне за собою його недійсність.

Система цивільно-правових договорів. Цивільно-правовими до­говорами опосередковуються відносини у різних сферах діяльності гро­мадян і юридичних осіб. Юридично оформлюючи і закріплюючи суспільні зв'язки суб'єктів, надаючи їм ознак стабільності і визначе­ності, цивільно-правові договори, взяті в цілому, виступають єдиною системою, окремі частини якої органічно пов'язані між собою і взає­модіють одна з одною.

Зміст договору, тобто сукупність передбачених у ньому умов, зав­жди визначається на розсуд сторін. Проте воля і волевиявлення учас­ників договору формуються насамперед під впливом приписів норм права, які містять абстрактну модель взаємовідносин сторін. Договір є індивідуальним правовим актом, у якому абстрактна модель сто­сунків осіб, окреслена в загальних рисах у законі, наповнюється кон­кретним змістом, набуває своєї форми.

Договір укладають у будь-якій формі: усній, письмовій чи шляхом вчинення конклюдентних дій. Якщо сторони домовились укласти до­говір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, навіть якщо законом для даного виду дого­ві >| >і в ця форма і не вимагалась. Якщо сторони домовились в письмовій формі укласти договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторо-ними, Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення дого­їв ір у, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення,

він вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (ст. 639 Цивільного кодексу України).

Наукову класифікацію договорів можна здійснювати за різними критеріями:

1. За ознакою розподілу прав та обов'язків між сторонами у зобо­в'язанні, що виникло з договору, виділяють односторонні та двосто­ронні договори. За одностороннім договором одна сторона має лише суб'єктивні права, а друга — лише суб'єктивні обов'язки. За двосто­роннім договором права та обов'язки покладено на обидві сторони зо­бов'язання, яке виникло з цього договору. Переважна більшість дого­ворів у цивільному праві є двосторонніми (договір купівлі-продажу, договір оренди, договір комісії тощо).

2. Залежно від послідовності досягнення цілей, які ставлять перед собою сторони, вступаючи у договірні зв'язки, договори можна по­ділити на попередні та основні. За попереднім договором сторони зо­бов'язуються у певний строк укласти в майбутньому основний договір на умовах, передбачених попереднім договором. У ньому визначаєть­ся також порядок погодження умов майбутнього договору, які не пе­редбачені попереднім договором.

Основним вважається договір, укладення якого передбачено по­переднім договором. Хоча істотні умови основного договору названі в попередньому договорі, але вони повинні бути узгоджені сторона­ми при укладенні основного договору. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору, повинна відшкодува­ти другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не вста­новлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку, встановлено­го попереднім договором, або жодна зі сторін не надішле другій сто­роні пропозицію про його укладення (ст. 635 Цивільного кодексу України).

3. Договори також поділяють залежно від того, на чию користь обу­мовлено виконання зобов'язань за договором, — на користь сторін, назначених у договорі, чи третіх осіб, які не беруть участі в його укла­денні. Найбільш поширену групу становлять договори, в яких вико­нання здійснюється самими сторонами без участі третіх осіб. У цих договорах обумовлюється виконання сторонами їх взаємних зобов'я­зань однією на користь іншої.

4. За юридичними наслідками укладення окремих договорів мож-па виділити такі групи цивільно-правових договорів: 1) договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергетичних ресурсів тощо); 2) договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, лізинг тощо); 3) договори про виконання робіт (побутовий підряд, будівельний підряд, на виконання проектних і пошукових робіт тощо); 4) договори про передачу результатів творчої діяльності (ав­торські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-техніч­ної продукції тощо); 5) договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, зберігання, посередницькі послу­ги, довічне утримання, кредитний договір тощо); 6) договори про су­місну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічне співробітництво тощо) [6].

Класифікацію цивільно-правових договорів можна здійснювати і за їх належністю до певного типу, виду (різновиду) або змішаного договору.

До загальних функцій договору слід віднести: а) ініціативну (до­говір є проявом ініціативи й узгодженої волі сторін щодо врегулюван­ня певних відносин); б) інформаційну (договір включає в себе інфор­мацію про правове становище сторін у договорі); в) гарантійну (завдяки договору діють правові гарантії виконання договірних зобов'язань — неустойка, завдаток, застава, порука тощо); г) координаційну (договір узгоджує та координує дії сторін відповідно до економічних інтересів і намірів); д) правозахисну (договір забезпечує примусове виконання зобов'язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу).

Серед цивільно-правових договорів виділяється категорія госпо­дарського договору. Хоча Господарський кодекс України не містить визначень «договір», «господарський договір», у ньому йдеться про господарські договори та міститься розділ, присвячений виключно цим договорам.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) є не лише юридичні особи всіх форм власності, об'єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про роз­поділ продукції, а й громадяни України, інших держав, особи без гро­мадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності (ст. 2 Закону України «Про підприємництво»). Виходячи із суті під­приємництва як самостійної, систематичної, на власний ризик діяль­ності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг :і метою одержання прибутку, яка здійснюється фізичними та юри­дичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності (ст. 1 Закону України «Про підприємництво»), «госпо-ДірОкКИЙ договір спрямований на передачу товарів, виконання робіт йПо ііпдпшін послуг для здійснення підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) спо­живанням» .

Господарським договором є засноване на угоді сторін зобов'язаль­не правовідношення між суб'єктами господарювання і негосподарю-ючими суб'єктами — юридичними особами, змістом якого є взаємні права й обов'язки сторін у сфері господарювання .

Договір є вольовим актом, який виражає спільну волю сторін.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторона­ми досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. При його укладенні сторони зобов'язані погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення договорів шляхом обміну листами, факсо-грамами, телеграмами тощо.

Цивільний кодекс України досить детально регулює укладання договорів. Зокрема, ст. 638-654 регулюють укладення, зміну, розір­вання договору, ст. 655, 657 регулюють укладення договору купівлі-продажу,ст. 712 —договору поставки, ст. 715 —договору міни, ст. 717, 719 — договору дарування, ст. 744, 745 — договору довічного утри­мання (догляду), ст. 759, 760 — договору найму, ст. 787 — договору прокату, ст. 798, 799 — договору найму (оренди) транспортного засо­бу, ст. 810,811—договору найму (оренди) житла, ст. 827, 828—дого­вору позички, ст. 837 — договору підряду, ст. 909, 910 — договору перевезення, 1000 —договору доручення, ст. 1011 —договору комісії.

Розглянемо деякі види договорів.

Договір дарування — вид цивільно-правового правочину, за яким одна сторона (дарувальник) передає безоплатно другій стороні (обда­рованому) майно у власність. Він завжди є безоплатним договором. Договір дарування є завжди одностороннім, адже з його укладенням у сторін, як правило, не виникають взаємні обов'язки, а обдарований миє лише права. У письмовій формі укладаються договір дарування майнового права; договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому; договір дарування рухомих речей, які мають особли­ву цінність; договір дарування валютних цінностей на суму, яка пере­йм щує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму до­ходів громадян.

Договір довічного утримання (догляду) — вид цивільно-правово­го договору, за яким одна сторона (відчужувач) передає другій сто­їм 111 і (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру, їх части-ну, Інше нерухоме майно, що має значну цінність, а замість цього ммПунач зобов'язується забезпечувати відчужувачаутриманням та/або ^Оглядом довічно. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання підлягає державній реєстрації, якщо нерухоме майно за договором передаєть­ся набувачеві у власність.

Договір доручення — вид цивільно-правового договору, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за раху­нок другої сторони (довірителя) певні правові дії (напр., виконання платежів, придбання майна, відчуження майна). Повірений — особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії; довіритель — особа, що доручає повіреному виконати ці дії. Договір доручення належить до двосторонніх, консенсуальних договорів. У договорі можуть бути вста­новлений строк дії такого доручення та/або територія, у межах якої виключне право повіреного є чинним.

Договір комісії — вид цивільно-правового договору, за яким одна сторона (комісіонер) зобов' язується за дорученням другої сторони (ко­мітента) за винагороду вчинити один/кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Комітент — особа, яка дає комісійне доручення; комісіонер — особа, що приймає комісійне доручення. Договір повинен бути укладений у письмовій формі. Договір комісії належить до консенсуальних, двосторонніх (взаємних), оплатних до­говорів.

Договір консигнації — вид господарського договору, за яким одна сторона (консигнант) поставляє на експорт матеріальні цінності іншо­му суб'єктові (консигнатору). Консигнатор зобов'язується, у свою чер­гу, реалізувати ці матеріальні цінності на принципах комісії.

Договір купівлі-продажу — вид цивільно-правового договору, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу є майно (товар). Він належить до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів. Форма договору (усна чи писемна) визначається видом, предметом купівлі-продажу, юридичним статусом сторін, які домовляються, а також іншими фак­торами. Зокрема, договір куплі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку/квартири чи іншого неру­хомого майна укладається у письмовій формі й підлягає нотаріально­му посвідченню та державній реєстрації. Відповідно до цивільного за­конодавства сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Ними можуть бути суб'єкти цивільних право­відносин: держава, фізичні та юридичні особи.

Договір лізингу — вид цивільно-правового договору, за яким одіій сторона (лізигодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцеві на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спе­ціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відпо­відно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (не­прямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме чи нерухоме майно (устаткування, транспортні засоби, обчислювальна техніка тощо), яке не заборонене до вільного обігу та стосовно якого відсутні обмеження щодо передачі його в лізинг або оренду. Об'єктами лізин­гу не можуть бути цілісні майнові комплекси підприємств, їх філії, цехи, дільниці; земельні ділянки та інші природні об'єкти. Згідно з цивільним законодавством сторонами в договорі лізингу виступають лізингодавець, лізингоодержувач, продавець лізингового майна. До­говір лізингу укладається у письмовій формі.

Договір міни — вид цивільного договору, за яким кожна сторона зобов'язується передати у власність одне майно в обмін на інше. Він є двостороннім, консенсуальним, оплатним. За договором міни (бар­теру) між сторонами провадиться обмін одного товару на інший; до­говором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Кожний із учасників договору вважається продавцем майна, який він дає в обмін, і покупцем майна, яке він отримує. Договір міни спря­мований на невідворотне відчуження кожною зі сторін належного їй майна. У сторони, яка за договором набуває майно, виникає право иласності.

Договір найму житла — вид цивільно-правового договору, за яким власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати наймачеві житло у тимчасове користування для проживання в ньо­му за відповідну плату. Договір найму житла є двостороннім, кон-сенсуальним, оплатним. Предметом договору можуть бути помеш­кання, окрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Строк договору встановлюється за погодженням сторін. Я ісщо договір укладений без зазначення строку, він вважається укла­деним на невизначений строк; кожна сторона має право в будь-який Час відмовитися від договору, попередивши про це іншу сторону за Три місяці. Договір найму житла має бути укладений у письмовій формі.

Договір на користь третьої сторони — вид цивільного договору, и»і яким його виконання може вимагати як особа, що його уклала, ї'шс і третя сторона, на користь якої обумовлено виконання, якщо Пішо не передбачено у тексті договору та не випливає з його змісту. До цього виду договорів належать договори перевезення вантажу, договір страхування тощо.

Договір оренди (найму) — вид цивільного договору, за яким орен­додавець передає або зобов'язується передати орендареві майно у тим­часове користування за відповідну плату. Договір оренди є двосто­роннім, консенсуальним, оплатним. Предметом договору можуть бути: річ, яка визначена індивідуальними ознаками та зберігає свій первинний вигляд при неодноразовому використанні; майнові пра­ва. Різновидом договору оренди є, наприклад, договір оренди землі (двосторонній правочин між власником землі та особою, яка буде її ви­користовувати, про умови передачі цій особі земельної ділянки в тим­часове користування).

Договір перевезення — вид цивільно-правового договору про на­дання послуг перевезення. Різновидами договору перевезення є до­говір перевезення вантажу, договір перевезення пошти, договір пе­ревезення пасажира і багажу. Договір перевезення конкретного багажу оформлюється спеціальними перевізними документами, які пересилаються разом із вантажем і вважаються письмовою формою договору. Такими документами є: а) при перевезенні вантажів заліз­ничним і річковим транспортом — накладна; б) при перевезенні ван­тажів автомобільним транспортом — товарно-транспортна наклад­на; в) морським транспортом — рейсовий чартер або коносамент. Договір перевезення пасажирів укладається усно. Доказом укладен­ня договору та оплати вартості проїзду є квиток, виданий перевізни­ком. Здавання перевізникові багажу посвідчується багажною кви­танцією.

Договір позички — вид цивільного договору, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом вста­новленого строку. Договір вважається укладеним у момент передачі грошей або речей позички. Договір позички речі побутового призна­чення між фізичними особами може укладатися усно. Договір між юридичними особами, між юридичною та фізичною особою укладаєть­ся у письмовій формі. Договір позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному засвідченню.

Договір поставки — вид цивільного договору, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'я­зується у певний/і строк/строки передати покупцеві у власність то­вар для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і спла* тити за нього певну грошову суму. Сторонами договору є постачаль ник і покупець, які займаються підприємницькою діяльністю.

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи. Договір є двостороннім, консенсуаль­ним, оплатним. Договір поставки вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Договір ук­ладається в письмовій формі. Порядок і строки укладення договору поставки залежать від форми договірних відносин, обраної учас­никами.

Договір про постачання енергетичними та іншими ресурсами че­рез приєднану мережу — це вид цивільно-правового договору, за яким одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні або інші ресурси через приєдна­ну мережу, а споживач/абонент зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів, дотримуватись режиму їх використання, забез­печити безпечну експлуатацію енергетичного й іншого обладнання. Предметом договору можуть бути електроенергія у вигляді електрич­ного струму; теплоенергія у вигляді пари чи гарячої води; природний газ; штучний газ; вода тощо.

Текст договору можна розбивати на розділи, підрозділи, пункти, підпункти. Кожна частина тексту повинна мати свій номер. Нумера­цію здійснюють арабськими цифрами.

Договори повинні мати такі реквізити:

• назва документа (Договір);

• місце та дата укладання договору;

• індекс;

• заголовок до тексту;

• текст;

• юридичні адреси сторін;

• підписи й печатки сторін, що укладають договір.

Текст складається з чотирьох частин: 1) вступна частина (містить назви сторін, що укладають договір, посади, прізвища, імена і по бать­кові осіб, які підписують, зазначення їх повноважень); 2) предмет до­говору; 3) виклад порядку розгляду суперечок, проставлення загаль­ної суми договору; 4) термін дії договору.

Довіреність — це письмовий документ, який видається однією осо­бою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіре­ність на укладення угод, які потребують нотаріальної форми, а також ііп вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громад-ш.ких організацій повинна бути нотаріально посвідчена, за винятком випадків, передбачених Цивільним кодексом України, та інших ви-іііідків, коли спеціальними правилами допущена інша форма дові­реності.

Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, алі­ментів, інших платежів та поштової кореспонденції може бути по­свідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, на­вчається; адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, де він перебуває на лікуванні; житлово-експлуатаційною організацією за місцем проживання довірителя.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, вповноваженою на це її установчими документами, і завіряється печаткою цієї юридичної особи.

Довіреність вважається недійсною, якщо в ній не зазначена дата її вчинення.

Строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Коли строк довіреності не зазначений, документ є дійсним протягом одного року від дня видачі.

Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті (ст. 1233 Цивільного кодексу України).

Заповіт викладається, як правило, в письмовій формі із зазначен­ням місця та часу його складання. Заповіт особисто підписується за­повідачем. Відповідно до Інструкції про порядок учинення нотаріаль­них дій нотаріусом України, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5, заповіти підлягають обов'яз­ковому нотаріальному посвідченню.

Заповідач має право в будь-який час змінити чи скасувати зробле­ний ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.

Позов у цивільному судочинстві — це вимога до суду заінтересова­ної особи про здійснення правосуддя в цивільних справах з метою за­хисту майнових і особистих немайнових прав та інтересів, поруше­них або оспорюваних іншою особою. Сама вимога до суду про захист права та охоронюваного законом інтересу називається «позовом» або «позовною вимогою» і опосередковується позовною заявою.

Розрізняють такі види позовів:

• за способом судового захисту, який відображається в змісті по­зову — позови про присудження, або виконавчі (спрямовуються на поновлення порушеного права й усунення наслідків правопорушен­ня) — про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо; позови про визнання, або установчі (застосовуються для усунення спору між сторонами шляхом з'ясування існуючих між ними правовідносин для підтвердження судом наявності чи відсутності Праї та обов'язків) — позов про визнання права власності, авторства ТОЩО; перетворювальні (про конститутивне рішення) позови

(спрямовуються на зміну чи припинення правових відносин) — позов про виділення частки зі спільного майна, припинення договору най­му житла, розірвання шлюбу тощо;

• за характером спірних правовідносин — трудові, шлюбно-сімейні.

Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду пер­шої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді. Для вчинення позову необхідні документи, що його обґрунтовують: договори, акти, транспортні документи, рознарядки, розрахунки, листи, телеграми тощо. Позивач повинен відправити копії позовних документів відповідачеві. Поштова квитанція як доказ відсилання цих документів поштою додається до позовної заяви.

Позов є процесуальним засобом порушення справи і направлений на визнання прав; відновлення становища, що раніше існувало; при­пинення/зміну правових відносин; присудження до виконання обо­в'язку; стягнення з відповідача збитків.

Позовна заява — документ, який подається до суду з проханням про стягнення з відповідача у примусовому порядку претензійних сум або якого-небудь майна.

Позовна заява виконується у письмовій формі і має такі реквізити:

• назва суду, до якого подається заява;

• дата позовної заяви;

• точна назва позивача і відповідача, місце їх проживання або зна­ходження, а також назва представника позивача, якщо позовна заява подається представником;

• зазначення ціни позову, яка обумовлює розмір сплати держав­ного мита, розподіл судових витрат між сторонами;

• назва документа (Позовна заява);

• текст позовної заяви, в якому викладено суть спору, вжиті пози­вачем заходи для врегулювання розбіжностей на добровільних заса­дах та її результати, що містять вимоги позивача, зазначення доказів, ЩО підтверджують позов;

• перелік додатків із зазначенням кількості аркушів;

• прізвища свідків (якщо це необхідно);

• підписи позивача або його представника із зазначенням часу по-диіши заяви (час свідчить про пред'явлення позову в межах строків днмпості).

Трудова угода — документ, що укладається між організаціями І іф'щівниками, які не входять до складу цієї організації, для ви-нонапня певних видів робіт, коли ці роботи не можуть бути вико­нані па договірних засадах з відповідними установами та підприєм-• гипми.

Трудова угода укладається в декількох примірниках, один з яких видається виконавцеві, а інші зберігаються у справах організації-замовника.

Трудова угода має такі реквізити: назва документа (Трудова уго­да); дата і місце складання; перелік сторін, що уклали угоду; зміст угоди із зазначенням обов'язків виконавця і замовника; юридичні адреси сторін; підписи сторін; печатка підприємства чи організації.