Аналіз предметної області та літературних джерел
Для того, щоб правильно та у повному обсязі виявити недоліки існуючих методик поєднання інтерактивного відео та хмари тегів, необхідно смоделювати структурну модель дослідження. На рис. 1.1 надана структурна модель предметної області і визначен основний напрям всього дослідження магістерської кваліфікаційної роботи.
Предметна область дослідження – це сукупність усіх предметів і явищ, які повинні бути враховані в процесі наукового дослідження для правильного розуміння проблеми і досягнення поставленої мети. В результаті дослідження предметної області, зроблені висновки, можно використати для формулювання наукової гіпотези та створення методики.
Рис. 1.1. Cтруктурна модель предметної області
1.3.1. Веб 2.0. Основні принципи
Для того щоб можно було створити хмару тегів, необхідно мати чітке формулювання, на яке можна було б посилатися. При проведенні пошуку визначення цього поняття, вдалося зрозуміти, що воно прийшло до нас із Веб 2.0, але на даний час не існує єдиного чіткого його тлумачення.
Метою міні-дослідження на цю тему є зрозуміння поняття «хмара тегів» як одного із сервісів Веб 2.0. Але насамперед, для розуміння поняття «хмара тегів», необхідно розуміти і Веб 2.0.
Поняття Веб 2.0 (англ. Web 2.0), яким користуються для позначення ряду технологій та послуг Інтернету, точніше його частини – всесвітньої павутини, відомої також як Веб. Окрім цього, цим поняттям описують зміну сприйняття Інтернету користувачами.
В основі веба лежать посилання. Коли одні користувачі інтернету створюють новий контент і нові сайти, вони, за допомогою інших користувачів, які виявили цей контент і поставили на нього посилання, потрапляють в структуру веба.
Веб змінюється, і вслід за Веб 1.0 прийшов Веб 2.0. В 2004 році, коли Тім О'Рейлі давав це визначення, можна сказати, що саме тоді і почав набирати оберти Веб 2.0.
Що ж таке Веб 2.0?
Веб 2.0 – методика проектування систем, які шляхом мережних взаємодій, стають тим краще, чим більше людей ними користуються. Особливістю Веб 2.0 є принцип залучення користувачів до наповнення і багаторазової перевірки контента [45].
Першим, хто вжив словосполучення Веб 2.0, стала компанія O'Reilly, що спеціалізується на інформаційних технологіях. Сталося це в 2004 році. Трохи пізніше глава видавництва Тім О'Рейлі сформулював частину принципів Веб 2.0. За минулий час сфера Веб 2.0 розширилася, витісняючи традиційні Веб-сервіси, що отримали назву Веб 1.0.
В своїй першій статті щодо Веб 2.0, Тім О'Рейлі також аналізує Веб 2.0, виходячи з конкретних прикладів (табл. 1.1) [3].
Таблиця 1.1
Порівняння Веб 1.0 та Веб 2.0
Веб 1.0 |
Веб 2.0 |
Doubleclick |
Google AdSense |
Ofoto |
Flickr |
Akamai |
BitTorrent |
mp3.com |
Napster |
Britannica Online |
Wikipedia |
Персональні сайти |
Блоги |
Evite |
upcoming.org та EVDB |
Спекуляція доменними іменами |
Пошукова оптимізація |
Оплата реклами по кількості показів |
Оплатареклами по кількості переходів |
Витяг даних з HTML |
Веб-сервіси |
Публікація |
Співавторство |
Системи управління контентом (CMS) |
Wiki |
Каталоги (таксономія) |
Теги (фолксономії) |
Утримання користувачів |
Синдикація контента конкретних прикладів. |
Веб 2.0 не є технологією або якимось особливим стилем Веб-дизайну. Для визначення суті підходить визначення Веб 2.0 як комплексного підходу до організації, реалізації та підтримки Веб-ресурсів.
Порівняємо декілька сервісів Веб 1.0 та Веб 2.0:
1) Netscape і Google. Якщо Netscape був флагманом Веба 1.0, то Google, звичайно, – загальновизнаний флагман Веба 2.0. В своїй статті Тім О'Рейлі наводить порівняльний аналіз цих продуктів [45].
Стратегія Netscape полягала у використанні свого домінуючого положення на ринку браузерів для просування дорогих серверних продуктів. Контроль над стандартами відображення контента і браузерних застосувань міг, в теорії, забезпечити Netscape таке ж місце, яке Microsoft завоювала на ринку ПК. Автомобілі колись рекламували як "безкінні екіпажі". Точно так само, відштовхуючись від знайомих концепцій, Netscape просував "вебтоп" на місце "десктопу", припускаючи підживлювати вебтоп даними і додатками від провайдерів контенту (які куплять у Netscape сервери) [8].
В результаті і веб-браузери, і веб-сервери перетворилися на щось буденне, а акцент перемістився до веб-сервісів.
Google, навпаки, був веб-додатком від народження. Це сервіс, за доступ до якого прямо або побічно платили користувачі. Замість запланованих релізів – постійне поліпшення продукту. Замість ліцензування або продажів – просто використання. Немає потреби піклуватися про збіжність ПЗ на інші платформи – все, що потрібно для запуску Google, – це розширюваний масив із звичайних ПК із запущеною відкритою ОС та власні застосування і утиліти, яких ніхто за межами компанії не побачить. Фактично вартість ПЗ була пропорційна масштабу і динамічності даних, з якими воно допомагало управлятися.
Сервіс Google це не сервер, хоча доставка сервісу забезпечується масивом інтернет-серверів, – і не браузер, хоча користувач отримує доступ до сервісу саме через нього. І це не прославлений пошукач, що зберігає контент, що дозволяє користувачеві здійснювати пошук. Як і телефонний дзвінок, який трапляється не на кінцях телефонної лінії, а в мережі між ними, сервіс Google здійснюється в просторі між браузером, пошукачем і цільовим сервером, на якому міститься шукане. Google – це посередник між користувачем і його/її онлайновим досвідом.
І хоча Google і Netscape – софтверні компанії, очевидно, що Netscape належить до світу Lotus, Microsoft, Oracle, SAP та інших фірм, чиї витоки – в софтверної революції 80-х, тоді як Google та інші – це інтернет-додатки [35].
Як можно зрозуміти, підхід Google не є виключенням. Тенденція говорить про створення продуктів, одразу ж орієнтованих на активну участь в них користувачів;
2) DoubleClick і Overture and AdSense. Як і Google, DoubleClick – це дійсне дитя інтернет-ери. Компанія розглядає програмне забеспечення як послугу, уміє управляти даними і, як зазначено вище, надавала доступ до веб-сервісів задовго до того, як цей термін був придуманий. Проте DoubleClick дуже жорстко обмежена своєю бізнес-моделлю. У 90-х вважалося, що веб – це, перш за все, публікація контенту, а не взаємодія; що правлять бал не споживачі, а рекламодавці; що розмір має значення і Інтернет, за великим рахунком, складатиметься з розкручених веб-сайтів, чия популярність зміряна MediaMetrix або іншим веб-аудитором .
В результаті DoubleClick з гордістю згадує на власному сайті про "більш ніж 2000 успішних установках" свого ПЗ. Yahoo! Search Marketing (раніше Overture) і Google AdSense в той же самий час обслуговують сотні тисяч рекламних майданчиків [35].
Overture і Google добилися успіху, тому що зрозуміли концепцію "довгого хвоста" (термінологія Кріса Андерсона) – "колективної потужності маленьких сайтів, які поставляють значущу частину контенту". Пропозиція DoubleClick має на увазі підписання офіційного контракту, обмежуючи ринок до декількох тисяч великих сайтів. Overture і Google відшукали спосіб розміщення рекламного модуля практично на будь-якій сторінці [34; 36].
Не дивно, що інші історії успіху Веба 2.0 демонструють нам приблизно ту ж поведінку. Власники eBay вирішили одиничні транзакції вартістю в декілька доларів між фізичними особами, виконуючи роль автоматичного посередника. Napster (хоч і був закритий через проблеми з законом) побудував свою мережу, не намагаючись створити загальну централізовану базу даних, але спроектувавши всю систему так, що кожен клієнт ставав також і сервером, сприяючи тим самим зростанню мережі;
3) Akamai і BitTorrent. Як і DoubleClick, Akamai був орієнтований на центр, а не на околиці. Незважаючи на те, що сервіс Akamai працював на благо тих, хто знаходився в кінці "довгого хвоста", полегшуючи їм доступ до популярних сайтів, гроші свої компанія отримувала саме від сайтів [2].
BitTorrent, як і інші піонери P2P-руху, зробив наступний крок до децентралізації Інтернету. Кожен клієнт є і сервером, файли розбиваються на фрагменти, які можуть бути завантажені з різних джерел, непомітно примушуючи користувачів надавати один одному канали і дані. Чим популярніший файл, тим швидше він може бути доставлений, оскільки більше користувачів забезпечує сумарну пропускну спроможність і більше фрагментів цілого файлу доступно в мережі.
Таким чином, порівнюючі сервіси Веб 1.0 та Веб 2.0, вдалося встановити ключовий принцип та відмінність Веб 2.0: чим більше людей використовує сервіс, тим автоматично він стає краще.