Мал. 1.9 Сучасний лежак

Корпуси вуликів-лежаків виготовляють з дощок тов­щиною 35 мм. Вони мають незнімне дно, на передній стінці вулика – чотири льотки (два верхні шириною по 100 мм і два нижні шириною по 200 мм). Кожний льоток має засувку та прилітну дошку. Дах вулика виготовляють однопохилим і плоским, що досить зручно при перевезенні на кочівлю. Збоку він має вентиляційні отвори. У стельових дощечках роблять вентиляційні отвори закривають металевою сіткою. Для обмеження розміру гнізда застосовують рухомі діафрагми, заставні дошки на «плечиках».

Вулики-лежаки більш зручні для догляду за бджолами але відбір меду з них ускладнюється, часто доводиться відбирати його з стільників, зайнятих розплодом, чого уникають при багатокорпусному утриманні бджіл.

В обладнаних перегородками вуликах-лежаках можна утримувати по дві сім’ї, коли вони ще не займають більше 10 рамок, тобто весною, в період нарощування бджіл. У лежаках також можуть зимувати дві сім’ї або сім’я з нуклеусом. Обігріваючи одна одну через тонку глуху перегородку, вони краще зимують, а весною енергійніше нарощують силу. Таким чином поселяють бджіл при підготовці їх до зимівлі надворі.

1.4. Сучасний стан бджільництва на території на України.

В сучасних умовах коли більшість бджологсподарств знаходиться в приватній власності, система державного управління фактично відсутня, як на рівні Міністерства аграрної політики так і на місцевому рівні. Головною з’єднуючою ланкою між Міністерством аграрної політики, як державним органом, і бджологосподарствами є Національна асоціація “Укрбджолопром”. Міністерство аграрної політики делегує частину своїх повноважень асоціації в питаннях розподілу коштів на виконання загальнодержавної програми селекції в тваринництві, а також в питаннях проведення атестації працівників, які виконують спеціальні роботи пов’язані з племінними (генетичними) ресурсами та ін.

Більшість пасічників є членами громадської організації “Спілка пасічників України”. Наукове забезпечення галузі здійснює Національний науковий центр “Інститут бджільництва ім. П.І.Прокоповича УААН” та спеціалізовані кафедри вищих навчальних закладів. Підготовка кадрів для галузі бджільництва здійснюється в декількох вищих учбових закладах сільськогосподарського спрямування, в 4 технікумах та 14 середніх професійно-технічних училищах. Україна є членом міжнародних організацій з бджільництва “Апімондія” та “Апіславія”.

При організації бджільництва особливу увагу звертають на дотримання стандартів, які є нормативно-технічними документами, що встановлюють комплекс норм, правил та вимог до об'єкта стандартизації і затверджені відповідними компетентними органами. У бджільництві діють такі державні, республіканські та галузеві стандарти та технічні умови: державний стандарт 25629-83 "Бджільництво. Терміни та визначення" [31; 33].

20728-75 "Сім'ї бджолині"; 23127-78 "Матка бджолина"; 19792-87 "Мед натуральний"; республіканські стандарти: 866-87 "Утримання та використання бджіл для запилення огірків закритого ґрунту"; 317-77 "Прополіс"; галузеві стандарти 46-32-193-85 "ССБТ: Процеси виробничі. Бджільництво, Вимоги безпеки", технічні умови: 21179-75 "Віск бджолиний", 21180-75 "Вощина"; 25374-82 "Віск бджолиний екстракційний", 20740-75 "Вулик". Діють також стандарти та технічні умови стосовно воскової сировини, квіткового пилку. Робота щодо стандартизації у бджільництві продовжується

Основою кормової бази бджільництва в степовій, лісостеповій та польській зонах є медоносні сільськогосподарські культури, нектарозапас яких становить 59-87% від загального обсягу регіону

●- Особливості зонального розвитку бджільництва.

Згідно з Планом породного районування в Україні розводять три породи бджіл: українську степову, карпатську та поліську. Упродовж всієї історії існування України-Руси і сучасної України на її території розводили місцеві породи бджіл. Основу їх складали українські степові, карпатські, поліські та кримські гірські бджоли. Постійна взаємодія природно-географічних, соціально-економічних і господарських факторів у часі і просторі призвела до значних змін породної ситуації. Низка порід і місцевих типів безповоротно втрачена (наприклад, кримські гірські), деякі зазнали значних змін у генетичному, продуктивному і просторовому плані (українські степові, поліські), окремі виділились у самостійні (карпатські бджоли). В останні десятиріччя XX століття ці породи бджіл представляють вітчизняні породи як основні засоби виробництва галузі бджільництва і розводяться тільки "в чистоті".

Концепцією племінного бджільництва передбачено чистопородне розведення у відповідних ареалах українських степових і карпатських бджіл з можливим відновленням поліської популяції. Племінна робота з їх розведення, поліпшення та створення нових типів і ліній ведеться у базових господарствах на основі сучасних розробок селекції та генетики

Як відомо, бджільництво України загалом має медово-запилювальний напрям. Це, в першу чергу, стосується таких регіонів як південний, східний, центральний і північний. Якщо перші три регіони забезпечують, переважно, запилення соняшнику гречки та інших культур, то західний спеціалізується, здебільшого, на розведенні карпатських бджіл. Пакети та матки цих бджіл частково реалізують в інші регіони України, але більшість іде на експорт (Росія, Білорусь, Польща). Збільшення дотації західного регіону сприяло б розвитку бджільництва та покращенню забезпечення бджолопакетами і матками пасічників інших регіонів.

Окрім медово-запилювального, в галузі бджільництва розрізняють ще такі виробничі напрямки, як: медово-товарний, запилювальний, бджолорозплідницький та комплексний.

Пасіки медово-товарного напрямку створюються в районах з достатньо багатою медоносною рослинністю. Бджільничі ферми і пасіки медово-товарного виробничого напрямку переважають, головним чином, у гірничо-лісових, лісостепових та гірських районах, які багаті на природні медоноси.

Запилювальний напрям розвивається у господарствах, де бджіл використовують для запилення площ овочівництва відкритого грунту, а також гречки, соняшнику, конюшини, еспарцету, плодово-ягідних та баштанових культур. Застосування бджолозапилення у тепличних господарствах дає змогу з найменшими затратами одержувати високі врожаї овочів і уникати виконання трудомістких робіт із штучного запилення.

Розплідницький напрям характерний для південних районів України та західного регіону. М'яка, нетривала зима тут сприяє хорошій зимівлі бджіл із невеликими затратами кормів, а рання весна - швидкому зміцненню і росту бджолиних сімей. Уже в першій половині травня у цих регіонах можна виводити маток і формувати від сильних бджолиних сімей відводки.

У структурі продуктивного комплексного бджільництва немає яскраво виявленого одного чи двох виробничих напрямків: різні види продукції бджільництва мають приблизно однакову питому вагу в загальному обсязі її виробництва. Розвивається він переважно в районах Степу та Лісостепу, де є умови для одержання меду, воску, квіткового пилку, прополісу, бджолиної отрути, розмноження бджолиних сімей і маток для реалізації. Окрім того, бджіл використовують для запилення сільськогосподарських ентомофільних культур.

●- Місце України серед основних виробників меду.

Україна входить до п'ятірки країн - найбільших виробників меду. Разом з цим, слід відмітити, що цей показник міг би, звичайно, бути вищим, але якби у нас були мобільні пасіки, які могли б кочувати на 300-500 км. А таких пасік у нас одиниці. Але збільшення медової продукції потребує і відповідного експорту його. В Україні ринок організованого збуту продукції бджільництва не діє. В силу цих обставин пасічники мало зацікавлені у збільшенні обсягів. Потенційні можливості цих напрямів виробництва нині реалізуються на 10-15%.

В Україні, можна сказати, майже зовсім відсутній експорт медової продукції, хоча попит світового ринку на мед поки що не задоволений і зростає. На 1 людину споживання меду в Україні складає 1,2 кг. Більше споживають такі країни як Греція (1,4 кг), Австрія (1,6 кг), і на рівні - Німеччина (1,1 кг). Не можна не відмітити, що Україна споживає свій мед, тоді як Австрія імпортує 31 % меду, а Німеччина - 83%. Японія, в якій споживання на 1 людину складає 0,3 кг, імпортує 93% меду і тільки 7% складає власне виробництво.

●-Технічне забезпечення бджільництва. У радянські часи реманент для бджільництва України здебільшого постачали з Росії (з м. Таганрога). Щодо ситуації в даний час, то слід відмітити, що виробництво та забезпечення реманентом пасічників, можна сказати, повністю задовільне.

В Україні успішно працює фірма "Ось" (м. Кіровоград), яка виробляє понад 100 одиниць реманенту. Серед них - платформи для кочівлі, медогонки, воскотопки, вулики, пасічницькі набори. Фірма "Меліса" (м. Харків) виробляє 170 одиниць реманенту; "Хмельницькмед" виробляє понад 50 одиниць реманенту, включаючи вулики, нуклеуси. Спілка пасічників Житомирщини налагодила випуск дрібного реманенту (сітки, димарі, стамески тощо).

Але, разом з цим, необхідно фінансове сприяти випуску новітнього технологічного обладнання, що відповідає світовим вимогам, та необхідно розробити вітчизняні стандарти на реманент.

• Ветеринарне забезпечення галузі. Ветеринарне забезпечення галузі здійснює Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини (м. Харків) та державне підприємство "Скіф". Ветеринарне забезпечення більш-менш можна вважати достатнім, але пасічники прикордонних районів практикують закуповувати лікувальні препарати в інших державах, оскільки намагаються вибрати з-поміж усіх препаратів найефективніші.

●- Основні причини стримування розвитку. Однією з вагомих причин стримування розвитку галузі бджільництва є повільні темпи нарощування загальної кількості бджолиних сімей в Україні з 3 млн. до необхідного для ефективного запилення ентомофільних сільськогосподарських культур показника - 6 млн. бджолиних сімей. Це зумовлено загальним економічним спадом виробництва у сільському господарстві, відсутністю єдиної системи племінної служби, спроможної забезпечити потребу пасік у високоякісному чистопородному племінному матеріалі, недостатньою забезпеченістю ветеринарними препаратами для боротьби з хворобами і шкідниками бджіл, а також відсутністю зооветеринарних спеціалістів на рівні областей і районів.

Існує також проблема безконтрольного вивезення воску за кордон, що призвело до порушення воскового балансу в регіонах. Крім того, у зв'язку зі скороченням поголів'я сільськогосподарських тварин зменшились посіви еспарцету, люцерни та інших культур, що негативно позначилось на кормовій базі для бджільництва. Необхідно також вирішити проблеми щодо закупівлі та реалізації продукції бджільництва. На сьогодні це питання повинно стати основним.

Для підвищення рівня рентабельності галузі необхідна також її взаємодія з харчовою, фармацевтичною, парфумерно-косметичною та іншими галузями з метою більш глибокої переробки, фасування й оформлення кінцевого продукту. Однією з важливих причин стримування розвитку галузі, як вже було відмічено, є проблеми зі збутом продукції бджільництва.

●- Шляхи сприяння розвитку галузі.У програмі враховані положення, передбачені вимогами відповідних статей Закону України "Про бджільництво", зокрема статей щодо удосконалення державного управління в галузі бджільництва (ст. 7), здійснення контролю за ефективністю запилення ентомофільних рослин, підготовки спеціалістів із бджільництва у професійно-технічних і вищих сільськогосподарських закладах освіти, координації підготовки та перепідготовки спеціалістів із бджільництва, організації державної підтримки бджільництва (ст. 27), охорони бджіл у разі застосування в сільському і лісовому господарстві засобів захисту рослин (ст. 31). Формуючись у самостійну галузь народного господарства, бджільництво потребує комплексного підходу до свого розвитку, взаємозв'язку зі спорідненими й обслуговуючими галузями на підставі взаємовигідних економічних відносин та паритету цін. Перехід до ринкової економіки відкриває широкі можливості для розвитку бджільництва в господарствах з різними формами власності та видами господарювання у державних, колективних сільськогосподарських підприємствах, агропромислових об'єднаннях, фермерських і селянських господарствах. За своїми особливостями бджільництво знаходиться найближче до фермерства. Аналіз статистичних даних розвитку галузі в країні за останні 10-15 років засвідчує, що приріст бджолосімей спостерігався, здебільшого, за рахунок приватного сектора і зараз у ньому утримується 90% бджолиних сімей.

Водночас, проблема необхідності збільшення бджолосімей існує в усьому світі і майже в усіх країнах бджільництво має державну підтримку. В нашій країні державна підтримка здійснюється на розвиток та на селекцію. Це дало можливість частково відновити кількість бджолосімей та збільшити їх до 3 млн., хоча для успішного запилення ентомофільних сільськогосподарських культур, як було відмічено, потрібно 6 млн. бджолосімей. Але суми дотацій надто мізерні. Крім того, бажано, щоб дотацію отримували бджолярі, які обслуговують пасіки, починаючи з 10 бджолосімей. При цьому, прибутки від запилення сільськогосподарських культур, яке забезпечується бджолами, перевищують прибутки від прямої продукції в 15-20 разів.

На селекцію у 2003 році виділено 577,0 тис. грн., в 2004 - 646,4 тис. грн., в 2005 - 905,0 тис. грн. Для результативності селекційної роботи в галузі бджільництва бажано упродовж 5 років виділяти щорічно до 3 млн. грн. Однією з важливих умов розвитку бджільництва є наявність відповідної кормової бази й ефективне її використання. Запилення культур бджолами є важливим резервом підвищення рівня рентабельності рослинництва, яке не потребує суттєвих додаткових витрат, що особливо важливо за умов існуючої в Україні економічної ситуації. Завдяки запиленню бджолами прибавка врожаю складає: гречки - 41-60%, соняшнику - 30-41%, технічних культур - 46-67%, садів та ягідників - 38-55%, баштанових культур - 40-58%. Вирощування деяких овочевих культур, зокрема в теплицях, взагалі неможливе без використання бджіл.

●- Фінансове забезпечення та цінова політика. Для успішного розвитку галузі бджільництва та вирішення поставлених завдань необхідна державна підтримка галузі в розмірі 20 млн. грн. Щорічно і, як мінімум, упродовж 5 років. Оптова ціна меду повинна становити не менше 6-8 грн. за 1 кг, роздрібна - не менше 12 грн. Щодо іншої продукції бджільництва, то рекомендується вживати такі перевідні коефіцієнти, беручи за умовну одиницю 1 кг меду.

• Освіта і підготовка кадрів бджільництва. Відновити в структурах управління сільського господарства та продовольства виконавчої влади штатні одиниці фахівців з бджільництва належного рівня підготовки (спеціаліст, магістр) - для здійснення ними відповідних функцій у галузі, оскільки вона залишилась без кадрового забезпечення у сфері виробництва. Значного поліпшення потребує стан підготовки фахівців з бджільництва різного рівня кваліфікації. У навчальних закладах аграрної освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації з підготовки фахівців агрономічних спеціальностей слід відновити викладання бджільництва як самостійної дисципліни і за окремою програмою, відповідно до сучасних організаційно-технологічних вимог запилення рослин і виробництва продуктів бджільництва.

Фахівців з бджільництва з вищою освітою готує Національний аграрний університет (м. Київ) та Львівська академія ветеринарної медицини, з середньою освітою – Борзнянський, Чернятинський, Млинівський, Полтавський Аграрно –економічний коледж, та пасічників – спеціалізована школа в м. Гадяч Полтавської області та ряд профтехучилищ.

Водночас створені факультети можуть стати місцем підвищення кваліфікації спеціалістів, які працюють у сфері управління галуззю, виробництвом і переробкою продукції, у наукових установах та навчальних закладах. На базі кафедри бджільництва ім. В. А. Нестерводського НАУ зосередити роботу з підготовки магістрів, аспірантів і докторантів, а також захисту дисертацій з відповідного профілю, навчально-методичної роботи, підвищення кваліфікації спеціалістів і науково-педагогічних кадрів. Упродовж найближчих 3-5 років видати нові підручники та посібники з бджільництва для забезпечення закладів освіти різних рівнів акредитації, а також фахову літературу для масового читача. Рекомендувати в мережі шкільної освіти практикувати викладання курсу бджільництва з поєднанням суміжних спеціальностей (столяр, водій тощо).

●- Наукове забезпечення галузі. Наукове забезпечення галузі здійснюють Національний науковий центр "Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича" (головна організація, м. Київ), спеціалізовані кафедри бджільництва Національного аграрного університету (м. Київ) та Львівської національної академії ветеринарної медицини ім. С. 3. Гжицького, а також кафедри інших вищих навчальних закладів сільськогосподарського спрямування (Львів, Суми, Біла Церква, Умань та інші міста). Основні напрямки наукових розробок - селекційно-племінна робота з породами бджіл, технологія виробництва продуктів бджільництва, апітерапія, ветеринарне забезпечення. Репродукція племінного матеріалу здійснюється на чотирьох плембджолозаводах, а також на племпасіках та плембджолорозплідниках. Спеціалістів з бджільництва з вищою освітою готує Національний аграрний університет (м. Київ) і Львівська академія ветеринарної медицини, з середньою освітою - Борзнянський, Чернятинський, Млинівський, Полтавський технікуми, та пасічників - спеціалізована школа в м. Гадячі Полтавської області та ряд профтехучилищ.

Полтавська область є однією з провідних в числі ведення бджільництва в Україні. В області налічується близько 161,5 тисяч бджолиних сімей, з них 7,3 тисячі - в господарствах всіх форм власності, 154,2 тисячі - в приватних секторах. В 2011 році в сільськогосподарських підприємствах вироблено 156 тонн меду, в господарствах населення - 1957 тонн.

Для організації роботи з ведення бджільництва в кожному районі створено спілку пасічників. Розроблено заходи щодо розвитку бджільництва. В кожній сільській раді ведеться робота по реєстрації та паспортизації наявних пасік. З метою одержання високоякісної та екологічно чистої продукції бджільництва, утримання бджіл здоровими вдосконалюється робота ветеринарної служби щодо профілактики та дослідження бджіл на інфекційні захворювання.

Одним з найгостріших питань, пов'язаних з веденням бджільництва, є проблема отруєння бджіл. У цьому питанні основною проблемою є відсутність комунікації між пасічниками та сільськогосподарськими товаровиробниками, недостатній рівень контролю за дотриманням вимог щодо використання хімічних засобів захисту рослин збоку контролюючих державних органів. Тому сьогодні першочерговим завданням сільських рад, асоціацій бджолярів, асоціацій сільгосптоваровиробників, райдержадміністрацій налагодити таку систему взаємозв'язку, яка б дозволила спільно координувати дії щодо обробок полів, контролювати умови переміщення пасік з метою уникнення повторення подібних випадків.