Мал.1.2. Дерев'яний та солом'яний вулики м.Вітвіцького
Необхідно зазначити, що у південних слов’ян в степових та безлісих районах широко використовували також дуплянки (колоди без дна) та сапетки (плетена корзина без дна).
Мал. 1.3. Сучасна імітація плетеного вулика.
Суттєвими для розвитку галузі бджільництва були також наступні винаходи: вулик американця Лангстрота з підвішеною рухомою рамкою та вільним простором навколо неї (1852 р.); вощина (листи воску з відтиснутими зачатками комірок) німця Йогана Меринга (1857 р.); медогонка (пристрій, що дозволяв отримувати мед без руйнування стільників) чеського бджоляра Франца Грушки (1865 р.).
Вказані відкриття в подальшому створили основу для промислового бджільництва процес розвитку якого пов’язаний з діяльністю А.Е. Титова. Перебуваючи в США Титов, активно вивчав практичний досвід ведення промислового бджільництва, яке передбачає використання трудомістких технологій при утриманні значної кількості бджолиних сімей та відповідно високим рівнем отримуваної продукції. Перебуваючи на посаді Київського губернського інструктора з бджільництва Титов активно пропагував промислове бджільництво, вважаючи спеціалізацію однією з головних умов успішного ведення господарства. Загалом становлення промислового бджільництва почалося йще в ХІХ ст., а в ХХ ст. набуло значного поширення.
Розвиток бджільництва був суттєво стриманий першою світовою та громадянською війною. Кількість бджолосімей на Україні скоротилась в двоє. Прийнятий урядом декрет “Про охорону бджільництва“ створивумови для відновлення галузі бджільництва. В 1926 році вперше після війни було здійснено експорт меду, а в 1927 мед відправляли в Великобританію, Австрію, Німеччину, Францію, Норвегію, Афганістан, Китай, Японію. В цей час активно розвивається кооперація. До 1927 року в державі працювало 878 бджільничих організацій – артілей, товариств, секцій, союзів [9;12].
Декрет “Про охорону бджільництва” не тільки зберіг бджільництво як галузь, але й сприяв його розвитку. До 1930 року в Радянському Союзі нараховувалось більш ніж 5,5 млн. бджолиних сімей, а йще через десятиліття, до 1940 року – на початку Великої Вітчизняної війни галузь бджільництва нараховувала вже 10 млн. бджолиних сімей. Однак в результаті військових дій під час Великої Вітчизняної війни, кількість бджолиних сімей зменшилась на 3,5 млн. [10, 12].
З метою післявоєнного відновлення галузі бджільництва урядом в лютому 1945 році була прийнята постанова “Про заходи по розвитку бджільництва”
Цією постановою був зменшений податок з присадибних пасік. Постановою заборонялось місцевим органам встановлювати завдання по продажу меду, воску, роїв і бджолиних сімей. Також згідно цього документу організовувались ряд бджолорозплідників та матковивідних пасік, а також 22 школи з бджільництва додатково до існуючих. Передбачалось відкрити 5 нових відділень з бджільництва в сільськогосподарських технікумах та відкрити кафедри бджільництва в 4 сільськогосподарських вузах. Встановлювались посади зоотехніків з бджільництва у відповідних державних органах районів, що мали не менше 500 бджолиних сімей. До кінця 50-тих років в Радянському Союзі формується система управління бджільництвом та забезпечується його обслуговування. Система управління була представлена наступними елементами: відділ бджільництва в Міністерстві сільського господарства СРСР; управління або відділи бджільництва В конторах бджільництва передбачалось наявність такої штатної одиниці, як зоотехнік з бджільництва, а в районних відділах сільського господарства – агронома з бджільництва [11].
На вказані організації були покладені наступні завдання: розробка планів розвитку бджільництва,доведення їх до виробників та контроль за виконанням; проведення заходів спрямованих на виконання планів по розвитку бджільництва (селекційно-племінна робота, боротьба з захворюваннями, покращення кормової бази, організація запилення сільськогосподарських культур і т.д. ); розробка правил та інструкцій щодо технології ведення бджільництва та їх доведення до виробників; забезпечення впровадження на пасіках наукових досягнень; підготовка і перепідготовка кадрів; організація забезпеченняпасік вуликами, інвентарем, штучною вощиною, насінням медоносів та іншими матеріалами Згадана система управління бджільництва з деякими змінами проіснувала до кінця 80-х років. [12;19].
У 1989 р. був створений Інститут бджільництва, який у 2005 році отримав статус Національного наукового центру, фактично інститут приписав громадські організації до себе з тим, щоб хоча б трохи впливати на стан бджільництва в Україну. В Україні зараз виходять три журнали з бджільництва: «Український пасічник», «Пасіка», «Пасічник».
Разом з цим, не можна не відзначити той факт, що в Україні до 1995 р. було 5 млн. бджолосімей, і зараз ми повинні, відповідно до програми розвитку галузі бджільництва, до 2010 р. наростити чисельність бджолиних сімей до 5 млн.
До 1995 року управління областю здійснювала державна структура «Укрбджолопром», на зміну їй була створена громадська організація – Національна асоціація «Укрбджолопром», яка має представництва майже в усіх обласних центрах. Друга громадська організація «Товариство пасічників України» має обласні і районні представництва. У 1995 р. Указом Президента запроваджено «День пасічника» 19 серпня. У 2000 р. був прийнятий «Закон про бджільництво».
Україна стала повноцінним членом міжнародних організацій «Апіславія» і «Апімондія». Для поліпшення племінної роботи створено 11 племінних розплідників і 17 племінних пасік. Створено Національний музей бджільництва при інституті, а також регіональний музей Прикарпаття у Стрию. У нашій країні з 2003 року здійснюється державна підтримка галузі бджільництва в двох напрямках – це виділення коштів на розвиток, збільшення кількості бджолосімей, і на селекцію.